35 років з моменту падіння Берлінської стіни: Перешкода, яка не стала остаточною.

9 листопада 1989 року багато людей в Європі з глибокою вірою сприймали, що війни більше не становлять небезпеки для континенту.

Тридцять п'ять років тому, 9 листопада 1989 року, багато людей в Європі та за її межами з оптимізмом дивилися в майбутнє, вважаючи, що епоха напруженості та протистояння, атмосфера недовіри і підозр залишилися в минулому. Вони сподівалися, що колишні вороги зможуть мирно співіснувати на континенті, вільному від загрози жорстоких війн.

Падіння сумнозвісного Берлінського муру, який став символом "залізної завіси", і справді було поворотною подією, що закрила цілу сторінку історії. Того дня ніхто не знав, яка наступна сторінка, але всі вірили, що вона буде краща. І вже через три тижні по тому на Мальтійському саміті лідерів США Джорджа Буша-старшого і РФ Міхаіла Горбачова було оголошено про закінчення Холодної війни.

Хто б міг у часи ейфорії припустити, що держава, яку чимало людей вважали звільнителькою Європи та світу від німецького фашизму, сама стане джерелом хаосу і відкрито агресивно діяти проти сусідніх країн, доводячи до конфлікту, який став найжахливішим у Європі з часів Другої світової війни?

НЕЗАБУТНІ ЕМОЦІЇ

Ціле покоління, яке вже виховує своїх дітей, виросло без огидної стіни. Для цих людей свобода пересування стала основною складовою їхнього життя. Проте ті, хто пережив цю знакову подію, дотепер пам'ятають ту історичну ніч із хвилюванням у серці.

Серед них була Сібілла, яка досі пам'ятає 9 листопада 1989 року, немов це сталося зовсім недавно. Близько дев'ятої вечора її чоловік, що сидів перед телевізором, раптово зайшов у кімнату і вигукнув: "Ми вирушаємо до Західного Берліна, це тепер можливо!". Спочатку жінка не могла повірити своїм вухам, але потім наполягла на тому, що не залишить дітей. Вони підняли своїх синів, яких було 7 і 9 років, запакувалися у свою "Ладу" і поїхали до центру. На Інваліденштрассе залишили автомобіль і далі рушили пішки разом із сотнями інших, "ідея західного напрямку" заполонила їхні думки. Німецькі солдати, які стояли на варті, виглядали абсолютно розгубленими і не знали, як реагувати, тому просто спостерігали за натовпом.

Неподалік муру, з "іншого боку", побачили звичайний пасажирський автобус, водій якого, дізнавшись про неймовірні новини, запропонував: "Сідайте всі, я покажу вам Кудамм! (знаменита торговельна вулиця Західного Берліна)". Потім Сібілла з родиною зайшли до чоловіка, з яким вони були знайомі лише за листуванням, подзвонили у двері, представилися. Він просто не повірив, бо не чув новин, а коли відчинив двері та дійсно побачив на своєму порозі "оссі" (східних німців), почав їх обіймати.

Тієї ночі безліч незнайомих одне одному людей обіймалися, насолоджуючись моментом, і сльози радості струменіли з їхніх очей.

Вранці сім'я повернулася додому, оскільки дітям потрібно було відправитися до школи. Відчуття радості було настільки сильним, що важко було його описати.

ЕКСТАЗ З НОТОЮ РОЗЧАРУВАННЯ

Сібілла також згадує про найбільшу демонстрацію в історії НДР, яка відбулася на Александерплац і зібрала від 200 тисяч до мільйона учасників, всього за кілька днів до знакової ночі 4 листопада. Це була перша акція, на яку вона вирушила самостійно, без жодного примусу. Тоді натовп вигукував: "Ми - народ!".

Цей мітинг, як і численні народні виступи і протести, що тривали кілька тижнів, не в останню чергу став передвісником того, що речник уряду Східної Німеччини Ґюнтер Шабовський своєю заявою у прямому ефірі телебачення 9 листопада, власне, і "зняв" несподівано обмеження на перетин кордону із Західним Берліном. І хоча зробив він це помилково, адже неправильно зрозумів свого партійного шефа Еґона Кренца, це не відміняє того, що сталося.

Відкриття кордону між Німеччиною та Німеччиною, а також між Берліном і Берліном, було сприйнято з великим ентузіазмом. Це стало символом нових часів, зруйнуванням штучних обмежень і можливістю нарешті вільно подорожувати.

Не всі тоді усвідомлювали, що цей крок вже за рік, 3 жовтня 1990 року, призведе до возз'єднання нації, яка була поділена протягом 40 років. І, варто зазначити, не всі в НДР прагнули цього. Люди жадали змін і сподівалися, що їхня країна, Східна Німеччина, зможе трансформуватися, стати більш демократичною. Для багатьох об'єднання стало справжнім розчаруванням.

Але історичний круг виявився незворотним, і його вже не можна було зупинити. Під його тиском опинилося чимало німців, особливо зі сходу. Ці роздуми наповнюють Сібіллу смутком...

ДІМ НА МЕЖІ

Штеффі Лемке, навпаки, особливих сентиментів щодо країни, в якій вона народилася, не відчуває. Одна зі засновниць "Зеленої" партії Східної Німеччини, а нині міністерка навколишнього середовища ФРН не розуміє, чому останнім часом чимало людей намагаються спекулювати на тому, що в НДР нібито було багато переваг. Демократію даністю не вважає і впевнена, що її треба відстоювати й сьогодні.

Будівля, яку сьогодні очолює Лемке, має справді унікальний статус. По-перше, вона дивом вціліла під час бомбардувань Берліна навесні 1945 року, коли все навколо перетворилося на руїни. По-друге, її розташування на межі між Східним і Західним Берліном під час існування Берлінської стіни робило її фактично частиною "укріплень". З деяких вікон відкривався вид на "капіталізм", хоча більшість з них були просто закриті.

Після того, як будинок був відремонтований, сучасні фрагменти старовинних стін виявилися безпосередньо під покрівлею міністерства. На честь 35-ї річниці падіння стіни тут була представлена інсталяція, яка доступна для ознайомлення всім бажаючим.

КВІТИ Й РОК-Н-РОЛ

Безумовно, екологічне міністерство - це не єдине відомство, яке згадує про події, що сталися 35 років тому.

До святкування річниці було розроблено насичену програму з більше ніж ста заходами, які відбуватимуться протягом кількох днів. Участь у них візьмуть як високопосадовці, так і звичайні громадяни. Відомі особи покладуть квіти та виголосять урочисті промови, тоді як інші зможуть просто відпочити та насолодитися різноманітними виставами, що були підготовлені для цього свята.

Основні святкування відбуваються по лінії колишнього муру в центрі міста, протягом чотирьох кілометрів. Сам цей маршрут позначили дорожніми фішками, щоби було видно лінію, яка ділила місто на два цілком різні світи.

Особливий акцент - на колишніх пунктах перетину. Зокрема, на знаменитому Чекпойнті Чарлі, де встановлені сотні реплік історичних транспарантів і плакатів.

Величезний оркестр, що складається з 700(!) рок-музикантів з різних міст, виступить з найзнаменитішими рок-хітами у кількох локаціях. Однією з основних стане територія біля Бранденбурзьких воріт, де 9 листопада увечері відбудеться святковий феєрверк. Протягом двох днів заплановано безліч різноманітних інсталяцій, перформансів, відкритих вистав, лекцій та кінопоказів.

НОВІ МУРИ ЗАМІСТЬ МОСТІВ

Берлінська стіна, яка за деякими оцінками сягала майже 168 кілометрів у довжину, функціонувала з 13 серпня 1961 року до 9 листопада 1989 року. Протягом цього часу багато людей намагалися її подолати. За різними джерелами, внаслідок цих спроб загинули від 136 до 245 осіб, проте точна кількість жертв, які загинули біля стіни, залишається невідомою.

Для Росії, що "вийшла" з Радянського Союзу, події в Берліні могли стати відправною точкою для власного відродження та руху в напрямку свободи і демократії. Проте цього не трапилося. Як виявилось, не всі прагнуть жити вільно у демократичному суспільстві.

Сьогодні, після багатьох років яскравих закликів до недопущення нових "мурів" і побудови "мостів" (цей вислів був особливо популярний серед німецьких соціал-демократів), ми спостерігаємо, як стіни знову з'являються. Цього разу їх мета - захистити цивілізовану Європу від варварського, імперського утворення, відомого як Росія, а також її західного союзника, Білорусі. Можливо, й ці стіни колись впадуть. Адже ніщо не триває вічно, і імперії в цьому не є винятком.