Адвокат Віталій Титич зазначає: рішення у справах, пов'язаних із Майданом, не розкривають, хто насправді відповідальний за ці злочини.
30 листопада виповнилося 11 років з моменту, коли було скоєно перший злочин проти учасників Революції Гідності — "Беркут" жорстоко розправився з протестувальниками на Майдані, серед яких були студенти. Сьогодні вироки у "справах Майдану" не дають чіткої відповіді на питання, хто повинен понести відповідальність. Близько 90% справ, які були направлені до судів, вже закриті або будуть закриті через закінчення термінів притягнення до кримінальної відповідальності, зазначає адвокат Небесної Сотні. Про стан розслідування та покарання винних розповів Віталій Титич у своєму інтерв'ю для РБК-Україна.
У ці дні минуло 11 років, як на Майдані протестувальники вже тиждень висловлювали своє обурення через рішення уряду не підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. В ніч з 29 на 30 листопада 2013 року відбувся перший напад на мирну акцію: спецпідрозділ "Беркут" жорстоко розігнав студентів.
Правоохоронці, прикриваючись "підготовкою території для встановлення новорічної ялинки", застосовували кийки проти протестувальників і переслідували їх навіть за межами площі. Ця ніч стала вирішальним моментом, який спричинив масовий протестний рух по всій Україні. Ці події увійшли в українську історію під назвою Революція Гідності.
Протягом усього періоду Революції було зафіксовано численні випадки побиття, катувань, арештів і навіть розстрілів. Найбільш кривавими днями стали 18-20 лютого 2014 року, коли правоохоронці застосували вогнепальну зброю, що призвело до загибелі Героїв Небесної Сотні. Вину за ці злочини несуть не лише виконавці – спецпризначенці "Беркуту", а й організатори з числа вищих посадових осіб країни, включаючи президента, який втік, Януковича.
Втім, через 11 років справедливості так і не досягнуто: більшість винних уникнули покарання. Адвокат Небесної Сотні Віталій Титич розповів РБК-Україна про стан справ з вироками, згадав деякі деталі, як проходив процес розслідування у кількох справах та висловив думку, чи понесуть врешті покарання і виконавці, і організатори.
Які ключові аспекти слід врахувати щодо розслідувань та обвинувальних вироків у справах Майдану через 11 років після тих подій?
- Практично усі ключові епізоди Революції Гідності були розслідувані Управлінням спеціальних рослідувань Генеральної прокуратури (УСР) під керівництвом Сергія Горбатюка, більшість кримінальних проваджень за цими епізодами передали до суду в період з 2015 до 2017 рік.
Адвокати постраждалих висловили деякі сумніви щодо "якісного" виконання розслідування. Зокрема, певні ключові аспекти злочинів не були враховані в рамках кримінального провадження або не були виявлені за допомогою адекватних методів.
Проте існують об'єктивні підстави для цього – відомі факти опору з боку вищих чиновників правоохоронних структур і судових органів. Зокрема, це стосується керівництва Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури. Серед них можна згадати колишніх генеральних прокурорів – Віктора Шокіна, Юрія Луценка, а також їхнього заступника, який вже пішов з життя, Столярчука.
Відносно нього було ініційовано кримінальне провадження через втручання в роботу прокурорів УСР. Це є безпрецедентним випадком в історії України та свідчить про умови, в яких діяли слідчі справ Майдану.
Знімок: Найкривавішими моментами стали дні з 18 по 20 лютого 2014 року, коли правоохоронці використали вогнепальну зброю, що призвело до загибелі Героїв Небесної Сотні.
Але ключовою проблемою розслідування була злочинна бездіяльність вищого керівництва МВС. Найбільший "вклад" у знищення доказів зробив колишній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Це не мої припущення - про це неодноразово публічно заявляв керівник департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк.
МВС отримали доручення слідчих УСР щодо перевірки причетності бійців спецпідрозділу "Беркут" до злочинів та розшуку тих, які втекли. І "злили" підозрюваним інформацію про негласні розшукові дії. Тому їх результати були нульові. Вже після завершення подій в структурах МВС були знищенні внутрішні документи - інформація про конкретних осіб задіячних у "заходах", застосування ними заходів фізиичного впливу до громадян, спец засобів, а головне - вогнепальної зброї.
Зброя, використана під час терористичного акту 20 лютого, несподівано зникла з місця її зберігання на базі "Беркуту". Міністерство внутрішніх справ повідомило слідчим УСР, що їм не вдалося виявити осіб, причетних до навмисних убивств під час протестних акцій, оскільки документи були знищені невстановленими службовцями органів внутрішніх справ.
Крім того, керівництво Міністерства внутрішніх справ направило бійців полку "Беркут" до зони проведення антитерористичної операції з озброєнням, яке раніше перевіряли на можливість його використання для вчинення вбивства на вулиці Інститутській. Відповідно до Кримінального кодексу, такі дії вважаються злочином, оскільки вони сприяють приховуванню доказів.
У травні 2014 року Аваков звернувся до Генеральної прокуратури з проханням припинити виклики працівників міліції, зокрема екс-співробітників "Беркута", на допити, оскільки, за його словами, це негативно позначається на їхньому психоемоційному стані.
До цього ще треба додати саботаж з боку національного бюро Інтерполу, і як результат - була відмова в оголошенні у міжнародний розшук людей. А це унеможливлювало застосування процедури заочного розслідування. Перешкоджала і законодавча вакханалія. Хаотичні, безграмотні зміни кримінально процесуального законодавства, включно з "законом Савченко", та "правками Лозового".
Особливо слід звернути увагу на так званий "закон про амністію учасників Майдану". Цей нормативний акт став основою для захисту спецпризначенців, які були залучені до вбивств під час протестів. Закон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які брали участь у масових акціях. Проте варто зазначити, що цей закон не може бути застосований і жодного разу не використовувався слідчими або прокурорами у справах, пов'язаних із злочинами, що мали місце під час Майдану.
Зображення: Майже всі важливі моменти Революції Гідності були предметом розслідування, а більшість справ були направлені до суду між 2015 і 2017 роками.
Справжні протестувальники не вимагають "амністій", оскільки їхні дії не є злочинними. Право на мирний протест закріплене в Конституції, тоді як право на повстання є природним правом політичної нації, яке не потребує юридичного підтвердження. Основною метою цього законодавчого акту, ймовірно, було ускладнити розслідування злочинів, скоєних провокаторами та представниками правоохоронних органів.
Навіть ці кілька прикладів свідчать про те, що особи, які здобули владу в Україні після подій на Майдані, вклали всі можливі зусилля, щоб перешкодити розслідуванню злочинів, скоєних організованими злочинними групами Януковича. Це стосується насильницьких дій проти учасників протестів, а також спроб зменшити покарання для тих, хто виконував накази. Особливо це стосується тих, хто скоїв найкатастрофічніший терористичний акт в історії України.
Однак, незважаючи на ці обставини, майже всі ключові злочинні випадки були розслідувані та направлені до суду. І тепер ми опинилися в ситуації, коли ані жертви справи, ані українське суспільство не отримали відповіді на важливі питання, які мали б бути вирішені в рамках кримінальних проваджень.
Відповідальність за це лежить на судовій владі України, яка майже десять років планомірно знищує результати розслідування. Майже 90% переданих до судів проваджень у "справах Майдану" вже закрито або буде закрито за збігом строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Вироки, які були винесені, насправді мають протилежний вплив, адже не надають українцям ясності щодо подій на Майдані, не вказують, хто відповідальний за скоєні злочини і коли справедливо покарають винних. Присутність цих вироків сама по собі не має жодного значення. Протягом 11 років судді систематично, безсоромно та цинічно ігнорують виконання своїх конституційних обов'язків.
Тоді часто висловлювали думку, що притягнення до відповідальності винних є проблематичним, оскільки багато з них втекли до Російської Федерації.
- Це неправдива теза. Яку, на жаль, підтримують в медіа всі ці роки. Втеча багатьох фігурантів до РФ ніяк не перешкоджає судам у встановленні обставин злочинів, інкримінованих таким особам. КПК регламентує процедуру in absentia (заочний розгляд справи без присутності обвинуваченого - ред.). Починаючи десь із 2019 року, її вже активно почали застосовувати в судах.
Зображення: Події Майдану були ретельно задокументовані за допомогою фотографій та відеоматеріалів, які транслювалися на телевізійних каналах.
Тривлий час цей процесуальний інструмент був недоступний судам - за це відповідальність лежить на законодавчій владі - депутатах, які потрапили до Верховної Ради на хвилі Майдану (кілька років після Майдану не було дієвого механізму, який дозволяв би притягати до відповідальності осіб, що втекли за кордон, без їхньої фізичної присутності. До 2019 року парламент не ухвалював необхідних законів, що блокувало можливість судового переслідування тих, хто втік, зокрема до РФ - ред.).
Яка була достатність доказової бази на той час?
У кожному кримінальному провадженні існує своя специфічна доказова база. Проте, є одна загальна риса, що об'єднує всі епізоди злочинів, пов'язаних з Майданом, на яку ми постійно акцентували увагу слідчих. Це значний обсяг відео- та фотозаписів, які документують вчинення правопорушень.
Зазвичай "правоохоронцям", яких задіють до розгону масових заходів, завжди ставлять задачу не допустити фіксацію застосування сили з їхнього боку, не кажучи вже про застосування зброї. У випадку Майдану все відбувалося навпаки.
Незважаючи на присутність численних камер, злочинці абсолютно не звертали уваги на очевидні наслідки своїх дій. Зокрема, десятки камер, що транслювали в прямому ефірі, без жодних перешкод фіксували розстріл мітингувальників 20 лютого на вулиці Інститутській. Це явище має своє пояснення. Напади на Майдан, які називали "розгонами", були ретельно сплановані, щоб спровокувати насильство з боку протестувальників та створити враження "громадянської війни".
Відеоматеріали цих подій миттєво розповсюджувалися в мережі та засобах масової інформації з метою досягнення максимального впливу. Провокація, як засіб спонукання до певних дій чи ухвалення рішень, виступає важливим компонентом терористичного акту (ст. 258 Кримінального кодексу). Отже, публічне показування жорстоких сцен стало основним методом вчинення злочинів під час Євромайдану.
В історії криміналістики не існує злочинів, які були б настільки ретельно зафіксовані за допомогою фотографій, відеозаписів та аудіоматеріалів. Це стосується не лише етапу підготовки, а й самого процесу виконання, а також кількох годин після його завершення.
Не було необхідності відтворювати події та доводити їх, непрямими доказами. Слідчі УСР мали унікальну можливість детально встановити обстановку подій за епізодами Майдану та інші об'єктивні обставини злочинів. В тому числі по ключових злочинах, таких як терористичний акт 20 лютого на Інститутській, який призвів до масової загибелі та поранення людей.
Завдяки наявності фото- та відеоматеріалів вдалося здійснити 3D-модель подій, що відбулися 20 лютого, за участю американських експертів. Студія SITU Research, яка є частиною Наукового центру з прав людини при Університеті Карнегі-Меллона, розробила реконструкцію розстрілів цього дня. Вони використали передові технології, зокрема, синхронізацію відео з аудіозаписами, автоматизовану геолокацію та аналіз звуків пострілів.
Зображення: Практично 90% справ, пов'язаних із "справами Майдану", вже завершено або буде закрито через закінчення термінів притягнення до кримінальної відповідальності, - повідомив адвокат.
Реконструкція подій охоплювала часову лінію з відеодоказами та 3D-моделюванням смертельних поранень трьох протестувальників. Вивчення медичних експертиз дозволило встановити напрямки влучень, відстань та сектор пострілів. Ці результати підтвердили, що фатальні постріли були здійснені з позицій, зайнятих бійцями "Беркута".
Ще однією характерною рисою цих злочинів є те, що вони відбувалися на очах численних співробітників правоохоронних органів. Серед них навіть були спеціалізовані підрозділи, метою яких було запобігання подібним правопорушенням. Ці підрозділи існували тоді, як і зараз, в Україні, і їхньою основною функцією було вжиття заходів для запобігання таким злочинам. Проте, на жаль, ніхто не втручався і не перешкоджав цим діям.
Крім того, правоохоронні органи зобов'язані були все це ретельно фіксувати. На основі цих звітів і рапортів повинні були проводитися службові розслідування. Усі матеріали таких розслідувань, включаючи докази та зброю, яка використовувалася, мали бути зібрані самими підрозділами цих органів і передані слідчим. Після цього слідчі вже в рамках встановленої процедури перетворювали б їх на докази для кримінального провадження.
Отже, провести розслідування можна було б без особливих труднощів. Проте цього не сталося, зокрема через ті перешкоди, про які я вже згадував. Крім того, Аваков особисто вживав заходів для знищення відповідних доказів. Також мало місце переслідування свідків, здійснювався вплив на них, а також створювалися умови для укриття осіб, які підпадали під кримінальну відповідальність.
Отже, матеріалів для підтвердження було більш ніж достатньо, незважаючи на те, що деякі з них були знищені або сховані?
Безсумнівно. Хоча те, що було знищено, ускладнило процес розслідування, воно не призвело до його зриву. Прокурори УСР надали в судах достатню кількість якісних доказів для підтвердження провини обвинувачених.
Зображення: Правопорушення сталися на очах у великої кількості представників правоохоронних структур.
Окрім матеріальних доказів та свідчень, судді, які розглядають справи, пов'язані з подіями на Майдані, повинні враховувати юридично значущі обставини, встановлені рішеннями Європейського Суду. Ці обставини стосуються подій, що мали місце під час протестних акцій на Майдані у Києві та в інших містах України, і включають випадки застосування сили проти протестувальників, їх арешти, викрадення активістів та випадки позбавлення життя.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини детально розглянув загальний контекст справи, зокрема протестні акції, що відбувалися з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. Суд встановив, що в той час органи влади навмисно використовували жорстокі методи (катування) та судові переслідування, здійснюючи свою політику.
На думку експертів, розгін протестуючих силами "Беркут" в центрі Києва 30 листопада 2013 року став визначальним моментом, який привів до різкого збільшення кількості учасників акцій. Масштаби протестів значно розширилися, а застосування влади надмірної і жорстокої сили, а також випадки безпідставних затримань, сприяли подальшій ескалації насильства.
Тобто ЄСПЛ вже кваліфікував ці злочинні діяння як терористичний акт, встановивши ознаки злочину, які прямо зазначені у диспозиції ст. 258 КК України. На такій кваліфікації ми як представники потерпілих наполягали задовго до цього.
Прокурори врахували наші доводи в основних справах, пов'язаних із використанням вогнепальної зброї проти протестувальників. Зокрема, це стосується справи, що стосується обвинувачення виконавців злочинів, скоєних 20 лютого на Інститутській.
Чому це мало значення?
Правильно та достовірно встановити ознаки злочину - це базова вимога для здійснення правосуддя.
Проте, остаточний вирок, винесений 20 лютого, виявився надзвичайно спірним і не сприяв досягненню справедливості. Деякі засуджені наразі перебувають на території Росії, деяких виправдали, а хтось уже відбув свій термін до оголошення вироку. Давайте згадаємо, що відбувалося в той час.
У справі, що стосується розстрілів на Майдані 20 лютого 2014 року, трьом колишнім співробітникам "Беркуту" (Аброськін, Зінченко та Янішевський) були винесені обвинувальні вироки заочно, оскільки вони залишилися в Росії після обміну полоненими у 2019 році. Інші двоє, Маринченко та Тамтура, були повернуті в Україну ФСБ. Російські спецслужби використовували ці судові процеси для дискредитації подій на Майдані.
Зображення: Майдан в контексті міжнародного кримінального права — це старт агресії Російської Федерації в Україні.
Зокрема, адвокати обвинувачених виконавців і організаторів злочинів активно просували фейки про "громадянський" конфлікт. Повернули двох, бо треба було продовжувати це, і знали що їм нічого не загрожує в цьому суді.
Так і відбулося - Тамтуру виправдали, Маринченко отримав 5 років, які фактично відбув до вироку у СІЗО. Вирок оскаржено прокуратурою і потерпілими. На мою думку, це рішення не просто незаконне і необґрунтоване - воно шкідливе для правосуддя у Справах Майдану. І його шкоду ми будемо ще "вигрібати".
Чи минули терміни давності у більшості справ, пов’язаних із Майданом?
Термін давності у нас визначається в залежності від серйозності правопорушень. Зазвичай мова йде про тяжкі злочини, для яких встановлено термін до 10 років. Наразі цей десятирічний період вже сплив. Щодо злочинів, за які передбачено довічне ув'язнення, термін давності перевищує 15 років і ще не закінчився. Проте такі випадки складають лише невелику частину від усіх злочинів.
Терміни завершилися для тих, хто вже проходив через судовий процес і фізично перебував на території України. Щодо осіб, які ховаються або ще продовжують перебувати в укритті, терміни взагалі не мають жодного значення.
- Тобто теоретично ще можливо притягнути до відповідальності тих, хто втік свого часу в РФ і раптом з'явиться в Україні.
Так, правові інструменти наявні - можливо притягнути до відповідальності. Перед початком великої війни ми надсилали запити до РФ, оскільки у нас був міжнародний договір про співпрацю у кримінальних справах. Однак Росія не дотримувалась його умов.
По-перше, більшість з цих осіб отримали громадянство Російської Федерації, тому їх не можна видати. По-друге, Росія не взаємодіяла з Україною у питаннях, пов'язаних із Майданом, стверджуючи, що це є "політичним переслідуванням", і відмовлялася виконувати умови угод та міжнародних конвенцій щодо цих людей.
В загальному, якщо особа є підозрюваною або обвинуваченою в кримінальних справах, то щойно вона опиниться під юрисдикцією розвинених країн, можуть бути подані запити на її екстрадицію або на виконання інших юридичних процедур.
Фото: Побиття, катування студентів під "Стелою" та інші події Майдану - реалізація стратегії Кремля для подальшої окупації Криму та широкомасштабної війни
Як широкомасштабний конфлікт вплинув на розслідування та процеси притягнення осіб до відповідальності: завадив чи навпаки сприяв?
- Як це дивно не буде звучати, але повномасштабна війна якраз допомогла зрушити з мертвої точки розслідування участі спецслужб РФ у цих злочинах.
Все, що відбувалося на Майдані, починаючи з 30 листопада, - побиття, катування студентів під "Стелою" закінчуючи терактами в Києві і Одесі - це реалізація сратегії Кремля щодо провокації "громадянського конфлікту" або створення його видимості як привід (casus beli) для збройної агресії, окупації Криму і розв'язання війни на Донбасі і в подальшому - широкомасштабної війни.
Злочини, скоєні українськими "правоохоронцями", мають підтвердження, що вищі посадові особи російських спецслужб були замовниками та організаторами цих дій. Використання Росією своїх спецслужб, агентів та найманців на території України, з урахуванням наслідків, може підпадати під визначення злочину агресії згідно з статтею 8bis Римського статуту. Таким чином, події на Майдані можуть розглядатися в контексті міжнародного кримінального права як початок агресивних дій з боку Росії.
Яка є беззаперечно підтверджена участь Російської Федерації у цих злочинних діях?
Заявляти про те, що особа беззаперечно причетна до злочинів, можна лише після винесення вироку, який набрав законної сили. На сьогоднішній день не існує таких вироків стосовно високопосадовців та ролі Російської Федерації.
Які почуття охоплюють родини Небесної Сотні та інших постраждалих? Минуло чимало часу, і чи сподіваються вони, що хоча б деякі з винних отримають справедливість? А ви самі вірите в це?
Я не можу знати всіх емоцій понад 200 родин, які є потерпілими. Моєю метою є досягнення справедливості у цих справах. Саме тому я прагну підтримувати надію на позитивний результат у людей, які постраждали.
