Аліна Михайлова зазначила: "У нинішньому етапі війни медична евакуація має стати невід'ємною складовою частиною Збройних Сил України, а не функціонувати окремо від них."

Керівниця медичної служби "УЛЬФ", Аліна Михайлова, висловила свої думки щодо обговорення, яке виникло навколо "Госпітальєрів", які отримали критику через відсутність звітності про свої збори.

Аліна Михайлова. Зображення: kyiv24.news

"Дискусія навколо питань до Госпітальєрів насправді значно глибша, ніж емоційні реакції у соцмережах і крики про те що це чиясь "заказуха". Багато людей сприймають цю ситуацію як конфлікт окремих людей або як спробу знецінити роботу добровольчих медичних підрозділів, але по суті проблема інша. Йдеться не про повагу до минулого та й не про заперечення внеску медиків з добробатів у роки війни. Йдеться про те, що сама війна за роки повномасштабки кардинально змінилася, і разом із нею змінилася система, в якій повинна працювати медична евакуація та й медицина загалом.

З 2014 року добровольчі медичні підрозділи виконували критично важливу роль. Тоді держава і армія не мали взагалі бойової медицини. Бракувало підготовлених медиків, техніки, протоколів, евакуаційних машин й елементарної організації. У багатьох випадках саме волонтери парамедики ставали тими, хто приїжджав на позиції, забирав поранених і довозив їх до лікарень. Це була відповідь суспільства на слабкість та на мою думку взагалі відсутність державних інституцій у перші роки війни, і завдяки цим людям були врятовані тисячі життів. Цю роль неможливо і неправильно знецінювати.

У 2016 році я приєдналася до системи медичних добровольців (Госпітальєри, а пізніше 1ОШР ДУК ПС) і залишалася в цій організації до березня 2022 року.

Але повномасштабна війна змусила з роками державу будувати системну медичну вертикаль у війську. З'явилися потужні медичні служби у бригадах, куди прийшли люди з добробатів зокрема, зʼявились медичні батальйони в Силах Оборони, потужні стабілізаційні пункти, евакуація на броні, евакуація на НРК, централізоване МЕДИЧНЕ планування TLP (алілуя). Медична евакуація стала частиною бойового планування і військової логістики. Іншими словами, те, що раніше трималося на волонтерах і окремих ініціативах, поступово інтегрувалося у структуру Збройних сил.

Одночасно суттєво трансформувався характер сучасної війни. Сьогоднішній фронт характеризується постійним моніторингом з боку дронів, використанням FPV-технологій, наявністю мінних полів та високою інтенсивністю вогневого ураження. Будь-який переміщення транспорту швидко виявляється та стає мішенню. У таких умовах евакуація поранених вимагає використання броньованої техніки, чіткої координації з військовими підрозділами, інтеграції в систему управління боєм і чітко визначеної вертикалі відповідальності.

Ось чому основною проблемою нинішньої дискусії є не лише критика медиків-"піратів" та їх фінансової звітності, а й питання їхньої інтеграції в існуючу систему. У сучасних умовах війни медична евакуація та надання медичних послуг повинні стати невід'ємною частиною структури Збройних сил України. Ключовим аспектом цієї дискусії є небажання деяких добровольчих медичних підрозділів повністю інтегруватися в ЗСУ.

З погляду військової системи це виглядає як проблема. Бо на фронті має працювати єдина вертикаль управління, де зрозуміло, хто планує евакуацію, хто відповідає за техніку, хто ухвалює рішення і хто несе відповідальність за ризики. Коли поруч із цією системою діють структури, які формально не входять до неї, виникають питання координації, безпеки і відповідальності. У сучасній інтенсивній війні це вже не просто організаційна деталь, а питання ефективності системи і життя людей.

Я все ще вважаю себе добровольцем, хоча вже протягом п'яти років служу в армійських структурах. Мій шлях розпочався в добровольчому підрозділі, де я здобула цінний досвід та сформувала свої принципи. Саме в рамках військової системи мені вдалося значно покращити медичну службу: створити організаційну структуру, налагодити процеси, організувати навчання та співпрацю з іншими підрозділами. Це було б неможливо досягти, залишаючись поза системою. Для розвитку служби потрібні відповідні повноваження, ресурси, підпорядкованість і інтеграція в бойове планування. Без цих складових ініціативи залишаються окремими проектами, які функціонують поруч, але не стають частиною загального механізму.

Коли ти перебуваєш у межах системи, стає очевидною чітка відповідальність кожного елемента: від медпрацівника до евакуаційної команди, стабілізаційного пункту, ПХГ або лікарні. Кожен усвідомлює свою роль, приймає рішення та несе відповідальність за них. У результаті виникає ефективна координація між усіма рівнями — підрозділами, медичною службою, евакуацією та логістикою, штабом. Саме ця синергія забезпечує функціонування системи, де всі складові не є ізольованими, а формують єдиний процес, у якому кожен елемент підсилює інший.

Ця дискусія для мене не стосується знецінення ролі добровольчого руху. Навпаки, саме він став рятівним колом для країни в часи, коли інституції зазнавали кризи. Сила добровольців полягала не лише у заповненні прогалин, але й у можливості з часом трансформувати та вдосконалити саму систему. Зараз, коли війна вступила в нову стадію, медична евакуація на фронті повинна стати невід'ємною частиною військової структури. Не як зовнішній елемент, а як внутрішня складова. Саме про це і має йти мова.

На сьогоднішній день військова медицина в армії демонструє значний прогрес. Те, що ми спостерігаємо сьогодні, кардинально відрізняється від стану справ, який існував п'ять чи навіть десять років тому. Це стало можливим завдяки неймовірним зусиллям численних людей, включаючи добровольців, які вносили свій досвід в армійську систему.

Важливо підкреслити, що не слід маніпулювати ідеєю про те, ніби хтось применшує роль добровольців-медиків або внесок добровольчого руху в цілому, а також заслуги окремих осіб у порятунку життів військових. Це абсолютно неправильно. Без внеску добровольців Україна не змогла б витримати ці роки війни. Саме добровольчі формування, волонтери та медики заповнювали істотні прогалини в той час, коли держава тільки починала відновлювати свої можливості. Це невід’ємна частина нашої історії та нашої сили. Однак повага до цього внеску не означає, що система не потребує трансформацій у умовах війни. Визнання важливості добровольців і розвиток інституцій — це не взаємовиключні процеси. Навпаки, багато людей, які почали свою діяльність у добровольчому русі, зараз працюють в системі охорони здоров’я України і продовжують розвивати те, що колись було просто волонтерською ініціативою.

Тому ця розмова має бути не про знецінення, а про відповідальність і про те, як зробити медичну систему на фронті максимально ефективною сьогодні".