Батько дев'яти дітей, відомий під позивним "Лєший": У селах затримують простих молодиків, тоді як сильних чоловіків обходять стороною.
Битися чи втікати. Серед класичних реакцій на небезпеку 53-річний Василь Васюта з Львівщини вирішив протистояти ворогу.
Від рідного села бійця Черневе до кордону, що окреслює контури безпечного життя в Польщі, менше ніж десять кілометрів. До крихкої лінії фронту на сході - одна тисяча триста. Замість простого розв'язування цього рівняння батько дев'ятьох дітей Васюта обрав найважчий спосіб.
Він пішов добровольцем у ЗСУ десять років тому, коли працював на залізниці. Тоді, відпочиваючи у відпустці, побачив новини про Дебальцеве. "Всередині наче щось закипіло", - каже.
"Це здавалося дещо незвичним, адже він мав дев'ятеро дітей, серед яких двоє зовсім маленькі, і все ж вирішив піти служити в армію, - згадує донька Вікторія Гаворон про 2015 рік. - Я намагалася переконати його залишитися вдома. Проте, усвідомлюючи його принципи, я знала, що він все одно обиратиме захистити нас зі зброєю в руках."
Навесні 2022 року, під час запеклих боїв за Луганщину, Василь Васюта з позивним "Лєший" потрапив у поле зору київського фотографа Анатолія Степанова. У його пораненій руці, що була обв'язана бинтом, виднілися сліди крові. Обличчя воїна було пошкоджене осколками, а його довга борода вже почала сивіти.
Схожий на старого, хоча в моменті йому неповних п'ятдесят. На тих світлинах Василь "Лєший" Васюта вдихає на всі груди тютюновий дим. Його очі звернені у щось своє. Погляд, який зафіксував репортер, щемкий і без контексту. Але варто знати: нещодавно боєць втратив на війні двадцятирічного сина Дмитра. Ще двоє, Іван і Мар'ян, у той рік продовжували козакувати.
Сьогодні на передовій продовжує боротися Мар'ян. Іван повернувся додому після своєї травми. Дмитро знайдений у спокої на кладовищі в Черневому. А їхній батько Василь піклується про ліс і намагається адаптуватися до мирного життя.
Яким є досвід батьківства для чоловіка, що виховує трьох козаків? Спроба зобразити захоплюючу історію про Василя Васюту та його родину натрапляє на сумну відповідь від учасника бойових дій: "Це важко. Дуже важко".
Читач Клубу УП запропонував поділитися історією про Василя Васюту та його родину для "Української правди". Долучайтеся до нашого клубу та створюйте цікаві розповіді разом із нами!
Якщо раптовий турист заблукає у лісі поблизу Черневого - хоча в прикордонній зоні це навряд чи можливо, - йому може пощастити зустріти лісника Васюту.
Василь рано-вранці залишає свій дім, взявши з собою легкий перекус. Він називає його "тормозком" — термін, що більше характерний для східної частини України.
"Жінка зробить, напхає. Канапочку, чайочок в термосі - щось таке, знаєте, щоб я перепочив і далі працював", - пояснює чоловік.
У своєму повсякденному житті Василь Васюта пересувається активніше, ніж на полі бою. "Двадцять кілометрів щоденно – це точно, - зазначає він. - Прогулятися по кожному кварталу, а це дев'ятсот гектарів, - це вже чимало".
Василь йде між деревами "налєгкє": без шолома, броні, рюкзака, боєприпасів і зброї. Найбільше його тягне вниз – це думки. "Іноді сідаєш, запалюєш сигарету і згадуєш хлопців, - ділиться він. - Всі спогади про них постають перед очима".
Протягом минулого десятиліття "Лєший" пережив кілька пауз у бойових діях. Однак щоразу, коли він повертався до цивільного життя, це закінчувалося підписанням нового контракту на службу.
"Коли є робота, можна якось справлятися, - ділиться він. - Але коли її немає, все здається не на своєму місці. Постійно виникає бажання зустрітися з друзями, яких практично вже не залишилося. А скільки їх? Лише п'ятеро контрактників з усієї роти."
Світ, що намагався відродити ворог, почав руйнуватися в той час, коли Васюта проходив свою радянську службу. Він служив танкістом у Чехословаччині, а потім у Сибіру, на озері Тиберкуль. Додому він повернувся наприкінці травня 1991 року, незадовго до оголошення незалежності.
"Якщо виникне якась метушня, я, напевно, втікатиму додому," - зізнавався йому товариш по службі з Литви, командир танка, ще під час їхньої служби в військовій частині.
Тато Васюти, відчуваючи вітер змін, з таксофонної будки, розташованої в одному з поштових відділень на Львівщині, промовив до нього: "Привіт, сину! Я скоро приїду і заберу тебе, ти будеш служити в Україні".
І він все ще буде на службі. Через тридцять років після тієї телефонної розмови він писатиме своїм трьом синам-воїнам: "Сину, як справи? Просто дай знати, хоч одним плюсом у Вайбері".
Ознайомтеся також: Оволодіваючи стихіями. Історія життя азовця Ярослава "Фірста" від його юних років до трагічного фіналу в Оленівці.
Усі вони висловлюють одне й те саме. "У них у всіх є спільна відповідь на це запитання: я піду на захист сім'ї, щоб ворог не зміг прийти", - ділиться Вікторія Гаврон, розповідаючи про свого батька та братів, які служать у війську.
Навіть у віддалених районах, сусідство з росіянами порушує природний хід життя. У 2015 році, коли Василь, батько Вікторії, взяв до рук зброю, у їхній родині з'явився первісток Святослав. 43-річний "Лєший" Васюта зміг вперше зустріти свого онука лише через кілька місяців, під час Різдва.
У квітні 2022-го Вікторія народжувала другого сина, Владислава. Реальність простішою не стала. Вагітна жінка жила, чекаючи на звістку від батька й братів - Дмитра, Івана та Мар'яна.
"Вставати вранці і дивитися на телефон було справжнім випробуванням, - ділиться вона спогадами. - Мені так хотілося побачити хоча б дві блакитні галочки, які б свідчили про те, що повідомлення прочитано."
На початку великої війни Вікторія, без жодної зрозумілої причини, найбільше хвилювалася за свого двадцятирічного брата Дмитра. Пізніше з'ясувалося, що її переживання не були марними.
Незадовго до смерті він писав їй двіччі - просив молитися, поставити за нього свічку. Боєць загинув 27 лютого 2022 року під Миколаєвом. Його тіло шукали майже місяць. Впізнали за татуюванням.
У той час батько Василь боронив Луганщину, де отримав поранення.
"Коли я повернулася додому, моя рука ще не загоїлася, три пальці були без відчуттів, а коліно дуже боліло. Але втрата Дмитра змусила мене знову прагнути на фронт, і я знову поїхала туди," - ділиться Вікторія.
"Після цього він повернувся, адже зрозумів, що в його здоров'ї нічого не змінити, - ділиться жінка. - Коли вуйко Ярослав пішов у інший світ, тато змінився і почав працювати лісником замість нього, адже мав у цьому досвід."
Ліс його заспокоює. Він повертається там до себе, стає спокійнішим. Ліс відволікає його від думок про жахіття, яке він бачив. Про пекло, де він був. То є дуже страшно. Може, робота трошки переб'є його бажання повертатися на схід?".
Читайте також: "Мій позивний - Фартовий Арлекін". Історія бойового клоуна та розвідника Миколи Біленького
Василь Васюта навчав своїх дітей важливості сили та активності. "Він завжди казав: якщо ти отримав удар в обличчя, не вагайся, поверни його назад", – згадує один з його синів, Мар'ян. "А якщо ти сам перший вдарив, будь готовий до того, що завтра хтось прийде до тебе за відповіддю".
У цій війні 28-річний Мар'ян не був агресором. Він вступив до війська у 2015 році, реагуючи на ворожі дії, після того як його старший брат Іван і батько Василь вже взяли в руки зброю.
Мар'ян бачив Мар'їнку в роки АТО, Луганщину часів ООС. Після початку повномасштабки захищав Київщину в Макарівському лісі. На Миколаївщині потрапив під удар "Сонцепьока", отримав важку контузію. Боронив Запоріжжя та Соледар.
"Схоже, він тепер орієнтується на сході краще, аніж на заході", - зазначає сестра Вікторія про свого брата, котрий досі бореться на Донбасі.
"Всі реально втомлені. Але краще не думати про негатив. І хто, як не ми?" - пояснює Мар'ян своє завзяття.
Велику війну Мар'ян Васюта зустрів на кордоні з Білоруссю в Рівненській області наприкінці лютого 2022 року. У ті ж дні він отримав трагічну звістку про загибель свого двадцятирічного брата Дмитра. Коли Мар'ян повертався з отриманою зброєю на кордон поблизу Звягеля, він отримав телефонний дзвінок: "Слухай, друже, у нас погані новини — Дмитра більше немає".
"Першим ділом я набрав батька, - розповідає Мар'ян. - Він відповів: "Зрозумів".
Якщо говорити про істинну мужність, то вона втілена в образі мого батька. Коли загинув Дмитро, він не впав у відчай. Через тиждень отримав поранення в Попасній, але навіть після цього не залишив боротьбу - ось чому його можна вважати справжнім чоловіком.
"Слово батька — це незмінний закон," — зазначає воїн. Однак у одному випадку це правило не спрацювало.
"Коли загинув син, я казав іншим: "Звільняйтеся, діти, хватить вже воювати!", - згадує Василь Васюта. - Іван після поранення демобілізувався. Мар'ян теж повернувся, але трохи посидів, покрутився та підписав новий контракт".
"Я вже звільнявся двічі. Але якось воно... Це, знаєте, як випустити прісноводного дельфіна в океан, де він помре. Коли повертаєшся додому, треба до всього привикнути. Скрізь люди щось питають про війну, але нічого не хочеться розповідати", - пояснює Мар'ян Васюта.
І батько Василь його чудово розуміє.
Читайте також: Аполлон із Жовтих Вод. Життя 19-річного Богдана Лягова із ДРГ Святоші, що полягла на Брянщині
"Василь Васюта стикається з браком робочих рук для догляду за культурами, саджанцями та проведенням рубок у лісі."
Знайти його вдома можна лише під час свят або в неділю, і то не завжди. "Адже потрібно їхати в село, шукати людей для бригади на понеділок", - ділиться донька Вікторія.
"Я їм кажу: хлопці, беріть лопати, копайте укриття, - усміхається Васюта. - Я дам вам дерево. Зробіть схованки, будете там чатувати, а жінки приноситимуть їжу. Це, звісно, жарт. Адже без гумору життя не те."
Якщо серйозно, то знайти помічників для нагляду за лісом Василю дедалі важче.
"Якщо не помиляюсь, у нас у Черневому з вісімсот населення до дев'яноста людей служить, - пояснює Лєший. - Це якщо погранслужба, Нацгвардія, ЗСУ. "На "нулі" десь сорок. П'ятеро загиблих, один зниклий безвісти. І це тільки наше село. Не кожний райцентр має стільки у Силах оборони. От таке...".
Зі смаколиками від дами та настирливими думками, боєць Васюта продовжує блукати лісом. Він трудиться. Вишукує ягоди, але не знаходить розгадок.
"Знаєте, у мене є лише одне запитання, - промовляє він. - Чому в наших селах ловлять простих хлопців, а накачаних молодиків ніхто не чіпає? Ось, наприклад, мій сусід – він навіть на відстані трьох метрів нічого не помічає, зрозуміли? Що він може в такій ситуації зробити?!".
Без ясності навіть просте питання розмножується, немов бур'ян. Крізь нього ліснику Васюті продиратися непросто.
"Чому представників прокуратури не направляють на фронт?" - запитує Василь. - "Чому не задіюють тих, хто у дев'яностих роках знайшов собі місце на митниці і досі працює на пропускному пункті, в той час як жінки залишаються без захисту?"
"У нас, виходить, дуже освічена нація, - не зупиняється батько дев'ятьох. - Тим, хто має вищу освіту, одразу дають офіцера. Але чому серед них одиниці, хто ходить на "нуль"?
Чому тих, хто місяцями на бойових в окопах, значно менше, ніж тих військових, хто не був там?
