Біотехнолог з Житомирської області створив вражаючу колекцію, що налічує близько тисячі кактусів.

Багато з цих рослин є унікальними та знаходяться під загрозою зникнення.

У селі неподалік Житомира біотехнолог Сергій Грузінський облаштував у себе на подвір'ї унікальний простір, названий "Біофілія". Тут він організовує екскурсії, сприяючи формуванню любові до природи та свідомого використання природних ресурсів.

У "Біофілії" розташовано безліч рослин, пасіку та невеличке озерце з рибками. Особливою гордістю закладу є колекція кактусів, які нині перебувають у періоді цвітіння. Кореспондентка Укрінформу відвідала "Біофілію" та поспілкувалася з ініціатором проекту про особливості вирощування кактусів, а також про можливі ризики їх інвазійності.

КВІТНИК З ОПУНЦІЙ І СТО СОРТІВ КОСАРИКІВ

У Черемошне під Житомиром приїжджаю після безсонної ночі, коли над містом кружляли російські "Шахеди". У селі - незвично тихо. Чути, як співають птахи і гудуть бджоли, збираючи нектар. Подвір'я Сергія Грузінського зустрічає трояндами, ліліями та ніжним лавандовим ароматом. Цього року на його клумбі вперше розквітла юка, яку він привіз із українського Криму більше 10 років тому.

Остаточно прокидаюся, коли посеред двору бачу клумбу із кактусів опунцій, які зараз цвітуть жовтим і рожевим кольорами. Це лише маленька частина кактусової колекції Сергія.

Він отримав освіту в галузі біотехнологій і протягом майже десятиліття працював у відповідній сфері. Напередодні великої війни вирішив змінити свою професію. Повернувшись до батьків у село, він почав займатися вирощуванням рослин, що згодом стало його улюбленим захопленням, якому він присвячує свій вільний час.

- Я люблю рослини і займаюся ними для душі. Дідусь ще з дитинства прищепив мені любов до садка, тож кожного року висаджую нові дерева. Багато читаю на цю тему, і мені дуже імпонує термін "біофілія" - вроджена любов людини до природи і всього живого. У багатьох вона зараз притуплена урбанізацією, та попри це ми заводимо домашніх улюбленців, вирощуємо кімнатні рослини, любимо відпочивати в горах або на морі. Тому вирішив створити простір "Біофілія", де розповідаю людям про правильну взаємодію з природою, різні цікавинки про рослини і сільське господарство, а також пояснюю, що відпочинок або робота на природі дають ментальну користь, - ділиться Сергій.

Він веде мене через свій унікальний простір. Показує величезний кущ міскантусу, а також сад, де росте майже шістдесят фруктових дерев. Багато яблунь Сергій прищеплював самостійно, використовуючи дички. Він надає перевагу традиційним сортам, таким як "Боровиця", "Білий налив", "Джонатан", "Сніговий кальвіль" та "Золотий ренет", оскільки вони менш вимогливі до захисту від шкідників і хвороб в порівнянні з сучасними сортами.

У затінку яблуневих дерев розташовані вулики, населений бджолами. Все це починалося з одного вулика, а тепер на пасіці Сергія їх вже тринадцять. Невдалі погодні умови весни та літа негативно вплинули на продуктивність бджолиного господарства, і цього року медовий врожай ще не зібрано. Щоб забезпечити комфорт для своїх бджіл, Сергій висаджує липи на пустирі навпроти свого будинку та ретельно доглядає за медоносними рослинами.

Вперше спостерігаю, як бджоли насолоджуються водою з маленького ставочка, який створив і зарибнив Сергій. Діти часто приходять до нього на риболовлю. Як він зазначає, тут безпечно, неглибоко і завжди є шанс на успіх. Усі дотримуються правила, що риболовля має бути лише для задоволення, тому виловлену рибку щиро відпускають назад у воду.

На ділянці площею 10 соток ініціатор проекту "Біофілія" займається вирощуванням кавунів і динь. Минулого року він зібрав близько трьох тонн кавунів, які успішно продав. Він зазначає, що цього року холодні літні ночі дещо гальмують розвиток бахчевих культур.

Сергій вирощує близько ста різновидів косариків. Він пояснює, що разом з однодумцями вони так називають гладіолуси і активно пропагують відмову від сортів, що походять з радянських і російських часів. Зараз він займається експериментами з метою створення власного сорту косариків.

Натхнення для колекції кактусів черпалося з ботанічного саду в Криму.

Продовжуємо нашу прогулянку до будиночка, де ростуть кактуси. Мій супутник звертає увагу на опунції, які розташовані у дворі, і пояснює, що їх не потрібно поливати — ці рослини отримують вологу лише з дощів. Вони мають зимостійкість, тож навіть у холодні місяці залишаються на відкритому повітрі.

Інтерес до кактусів у Сергія виник під час практики з ботаніки, яку проходив у Нікітському ботанічному саду в Криму ще до анексії півострова. Ці рослини його настільки захопили, що купив у магазині насіння, посіяв його й вирощував ферокактуси і карнегії на шафі в кімнаті студентського гуртожитку. Нині їм уже 12 років. До слова, 80% його кактусів вирощені саме з насіння.

- Моя колекція досить невелика, - ділиться Сергій. - Я ніколи не підраховував своїх кактусів, але, напевно, їх близько тисячі, з майже трьома сотнями різних видів. Усі ці кактуси є досить рідкісними, а більшість з них перебуває на межі зникнення. Їхнє природне середовище охоплює Північну та Південну Америку. Наразі на цих землях розташовані пасовища для великої рогатої худоби, ведеться видобуток корисних копалин, а також прокладаються залізничні лінії. З огляду на те, що в цих посушливих районах існує величезний дефіцит вологи та кормів, кактусам вкрай важко вижити, оскільки їх поїдають тварини та комахи. Багато популяцій взагалі були знищені.

За його словами, кактуси ростуть повільно. Деякі з них за 8-10 років можуть збільшитися лише на 1,5-2 см, і тільки тоді зацвітуть і дадуть насіння.

Різні місцеві уявлення також завдають шкоди цим рослинам. Наприклад, кактус лофофора містить алкалоїди, які здатні викликати галюциногенний ефект. Шамани вживають його, щоб "встановити зв'язок з надприродними силами".

Питаю Сергія, чи важко доглядати за кактусами.

- Не можу сказати, що вирощувати кактуси — це надзвичайно складно. Все, що потрібно, — це трохи вивчити інформацію про них, здобути певний досвід та навчитися відчувати ці рослини. Важливо розуміти, де вони природно ростуть, і намагатися відтворити ці умови в домашніх умовах. Головне правило для тих, хто займається кактусами: краще недолити воду, ніж перелити. Для них необхідний субстрат, який добре пропускає повітря і вологу, а також містить достатню кількість мінералів. Такі готові суміші в магазинах не знайдеш, тому я самостійно їх готую, - ділиться своїм досвідом біотехнолог.

Температура також має велике значення. У теплу пору року кактуси розміщують у спеціально облаштованому приміщенні, яке постійно провітрюється. Коли температура починає знижуватися, їх слід поступово переводити в стан спокою. Це починається з припинення поливу. Як тільки вночі температура опускається нижче +5 градусів, рослини втрачають тепло та вологу і не можуть реагувати на брак світла. У такому випадку їх можна перемістити на зимівлю в приміщення з температурою +10-12 градусів.

Щоправда, є кактуси, які живуть за своїми правилами. Вони генетично так запрограмовані, що під час українського літа йдуть у сплячку, бо на їхній батьківщині - зима. Натомість узимку прокидаються. Відтак улітку їх не треба поливати, а в холодний сезон - навпаки.

Період зимового спокою та виходу з нього є найскладнішим етапом для кактусів, коли ризик втрат значно зростає. У цей час необхідно уважно стежити за рослинами, оскільки шкідники та інфекції можуть проявитися несподівано.

Сергій переніс кактуси назад у будинок, щойно температура повітря стала стабільною. Він підкреслює, що ці рослини надзвичайно вразливі до сонячних опіків, тому забезпечує їм захист за допомогою затінюючої сітки та агроволокна. Процес зволоження починається з легкого обприскування та невеликих поливів. Як тільки на кактусах з'являються нові колючки, це сигналізує про те, що можна поступово збільшити кількість води.

Помада для губ на основі кактусів

Якщо рослинам створити належні умови, вони неодмінно віддячать своїми красивими квітами за вашу увагу та догляд.

Існує поширений стереотип, що кактуси не здатні до цвітіння. Проте насправді всі види кактусів можуть розцвітати. Успішність цвітіння залежить від певних умов і віку рослини, оскільки необхідно, щоб процеси фітогормонів були відрегульовані. Деякі кактуси розцвітають лише на одну ніч, інші — на день чи протягом 3-5 діб. Існують також види, які не відкривають свої квіти й самозапилюються. Протягом одного сезону деякі рослини можуть випустити від кількох десятків до сотні квітів. Важливо видаляти сухі бутони, адже вони можуть стати джерелом інфекцій, - ділиться Сергій.

Наразі його колекція досягла свого розквіту. Це вражаюче видовище, коли серед гострих шипів раптово розцвітають делікатні квіти в яскравих відтінках.

Чоловік додає, що його улюблені кактуси - з довгими колючками. Ці голочки мають різні функції. Зокрема, захисну, аби вберегти рослину від знищення, а ще допомагають накопичувати вологу і розмножуватися.

Серед цікавих рослин тут можна побачити агаву, з якої виготовляють текілу, і тефрокактус, в котрого замість колючок - ніжні відростки, схожі на папір.

Мене цікавить, чи здатні кактуси в умовах кліматичних змін в Україні замінити інші рослинні види.

Існують певні міркування про те, що кактуси можуть стати інвазійними видами. Проте, я особисто не бачив доказів їхньої здатності витісняти інші рослини і не вважаю це серйозною загрозою. Я проводив експерименти, викидаючи черенки своїх кактусів у компост, але жоден з них не зміг вижити. Водночас, якщо в Олешківських пісках з’являться кактуси, це може допомогти утримувати ґрунт на місці. Біля них можуть оселитися трави або насіння, з яких потім виросте сосна, - зазначає Сергій.

При цьому, на його думку, кактуси можна використовувати в озелененні. Ці рослини також мають перспективи у сільському господарстві. Зокрема, йдеться про гібридні види, позбавлені колючок, які вирощують для корму тваринам.

Біотехнолог зазначає, що кактуси можуть давати їстівні плоди. Наприклад, пітахая, яку можна знайти у супермаркетах. Плоди опунції також придатні для споживання. Їхній смак нагадує суміш суниці та банана. Ці ягоди використовуються не лише в кондитерських виробах, а й у виготовленні алкогольних напоїв, а з червоного пігменту, що міститься в них, створюють губну помаду.

Ірина Чириця, Житомир