Наступного колишнього генерального прокурора направили на "виправні роботи". Цього разу його відправили до Нідерландів.
Після тривалих, кількамісячних роздумів на Банковій, Андрія Костіна, колишнього генерального прокурора, врешті-решт призначили послом України в Нідерландах, а також постійним представником України при Організації із заборони хімічної зброї.
Конфлікт навколо цієї посади розгорнувся ще наприкінці 2024 року. Призначення колишнього генерального прокурора Андрія Костіна, чия відставка була пов'язана зі скандалом, знову підняло питання: чому гучні відставки зі скандальним і корупційним підтекстом часто ведуть до призначення на дипломатичні посади?
Що виходить, в українську дипломатію зливають усіх, кого далеко погнати шкода?
Нагадаємо, в кінці жовтня 2024 року президент Володимир Зеленський офіційно звільнив Андрія Костіна з посади генерального прокурора.
Костін повідомив, що прийняв рішення піти у відставку на фоні скандалу, пов'язаного з 50 прокурорами Хмельницької області, яких підозрюють у неправомірному отриманні статусу інваліда.
Він поділився інформацією про те, що під час засідання РНБО, скликаного президентом, обговорювали "неетичну ситуацію" із підробленими інвалідностями державних службовців. Було виявлено "численні ганебні випадки зловживань", зокрема в системі прокуратури.
Проблеми існують не лише в обласних прокуратурах. Є також питання щодо діяльності Генеральної прокуратури.
За інформацією, наданою Центром протидії корупції, у липні 2024 року детективи НАБУ разом із прокурорами САП виявили та затримали Олега Гунька та Віктора Хомича, які працюють в Офісі генерального прокурора, за підозрою у хабарництві. Згідно з матеріалами слідства, вони отримали $170 тисяч від Руслана Литвиненка, який представляв інтереси компанії, що займалася будівництвом житлового комплексу "Сенсація" у Гостомелі, за сприяння у закритті певного кримінального провадження та зняття арешту з майна.
Журналісти-розслідувачі встановили, що для закриття справи необхідно було ухвалити рішення слідчого Державного бюро розслідувань у співпраці з прокурором, оскільки у цій справі не значилося жодного підозрюваного.
Водночас журналісти ЦПК зазначили, що на одній із зафіксованих слідством розмов звучало прізвище й заступниці генпрокурора Вікторії Літвінової. І саме вона курує департамент, в якому працював Гунько.
Під час свого виступу перед слідчими Гунько детально описав структуру свого підрозділу в Офісі Генерального прокурора: "Літвінова відповідає за профільний департамент, Михайло Подолян керує департаментом, а Роман Сидорчук займає посаду начальника відділу".
У листопаді 2024 року Гунька звільнили з-під варти після внесення застави.
Проте розслідування справи, що стосується хабарництва за участю заступниці генерального прокурора Вікторії Літвінової, продовжується.
Дорогу до дипломатичної діяльності для прокурорів проклала ексгенеральна прокурорка Ірина Венедиктова.
Нагадаємо, Венедіктова була призначена послом у Швейцарській Конфедерації у листопаді 2022 року. Через рік вона за сумісництвом обійняла ще й посаду посла в Князівстві Ліхтенштейн.
Ірина Венедіктова вдало набула токсичності у прокурорській сфері за досить короткий проміжок часу.
У березні 2020 року 269 народних депутатів висловили підтримку її кандидатури на пост Генерального прокурора в умовах прискореного процесу.
А вже в травні пані Генпрокурорка отримала порцію невдоволення від заступниці директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінди Гарінґ, котра критично охарактеризувала роботу Венедіктової, дорікаючи, що вона згортає реформи органів прокуратури.
У грудні 2020 року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) ініціювало кримінальне провадження у зв'язку з можливим незаконним втручанням Генеральної прокурорки Ірини Венедіктової в справу щодо заступника Офісу президента Олега Татарова. Це провадження було ініційоване через її рішення змінити склад прокурорів, які займалися справою Татарова, до того, як детективи НАБУ мали намір повідомити йому про підозру.
У квітні 2020 року громадськість виявила обурення через "сфабриковане" кримінальне провадження проти активіста Сергія Стерненка. Відомий юрист і колишній заступник генерального прокурора Віктор Трепак стверджував, що Венедіктова наполягала на тому, щоб висунути Стерненку звинувачення у справі про напад, в результаті якого один з агресорів загинув. Трепак відмовився це зробити, посилаючись на відсутність належних підстав. Через кілька днів Венедіктова оголосила в ЗМІ, що "в будь-якому випадку підозра щодо Стерненка буде висунута", в той час як адвокати активіста звинуватили прокурорів у прояві упередженості.
Відтак Ірина Венедіктова стала токсичною у ролі Генерального прокурора України як для українського суспільства, так і для міжнародних партнерів.
У липні 2022 року вона була звільнена з посади Генерального прокурора України. А згодом, як уже зазначено, її призначили послом у стратегічно важливу для України країну - Швейцарію.
Ця ситуація не є новою для нинішньої влади, коли осіб, які "програли" у своїй діяльності, призначають на посади дипломатів. Схоже, що така практика стала звичною. Наприклад, нещодавно до дипломатичної сфери потрапив міністр оборони Андрій Таран, чия робота в сфері державних оборонних закупівель виявилася невдалою. Виглядає, що ці незвичні призначення амбасадорами викликають питання: чи дійсно такі кадрові рішення є ефективними?
Колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко зазначає, що в кожній окремій ситуації слід оцінювати, які вигоди або втрати Україна може отримати внаслідок певного призначення.
Щодо Андрія Костіна, Огризко підкреслив, що під час його діяльності в Офісі генпрокурора було зафіксовано більше 160 тисяч злочинів, скоєних російськими загарбниками на території України.
У Нідерландах розташований Міжнародний кримінальний суд. Крім того, Костін стане постійним представником України при Організації, що займається забороною хімічної зброї. Питання, яке виникає: хто, як не Костін, з урахуванням його досвіду та знання предмета, може відстоювати інтереси України в цій установі? На думку Огризка, наразі немає кращої кандидатури, ніж Костін. Він підкреслює, що кар'єрний дипломат, який має загальні знання, проте не спеціалізується на, скажімо, оборонних питаннях, може бути менш ефективним у цій ролі.
Щодо цього питання, пан Огризко насправді говорив не про Андрія Тарана, а про колишнього голову комітету та посла в Великій Британії Валерія Залужного.
Проте в атмосфері все ще відчувається тяжке питання, яке з часом набуло особливої ваги: чи не ставить під сумнів важливість дипломатичних посад той факт, що "політичні вигнанці" практично завжди згодом обіймають посади послів?
Бо виглядає все так, що дипломатія для ОП - це щось вторинне і не дуже зрозуміле. Вірніше, не зрозуміло для чого вони, - посли, якщо є глава ОП Андрій Єрмак, котрий і виконує роль посла в актуальній у певний період країні.
Чи справді виявилось, що професіонали на дипломатичній службі не є пріоритетом для Банкової? Схоже, що набагато більше цінуються слухняні співробітники для офісу президента, і все це за рахунок державного бюджету.
