Чи зможе рів з крокодилами врятувати Україну?
Народний депутат Максим Ткаченко повідомив, що приблизно 150 тисяч українців повернулися на території, які знаходяться під окупацією. Проте згодом він вибачився, уточнивши, що це лише його припущення, оскільки точно визначити число тих, хто виїхав, неможливо. Це сталося після того, як Офіс Президента висловив критику його "безвідповідальної заяви".
Хочеться сподіватися, що в самому ОП та інших держустановах відповідально ставляться до переміщених осіб.
На згадку приходить заява іншого нардепа Миколи Княжицького щодо "сотен тисяч заяв" від українців за кордоном про вихід з громадянства. В дійсності за даними МЗС України на запит громадянської мережі "Опора" з початку війни таких заяв подано лише 928.
Тим не менш "сарафанне радіо" засвідчує: люди повертаються у свої зруйновані міста й села на окупованих територіях, а українці за кордоном дедалі частіше вирішують залишитися на чужині назавжди.
Чи може держава вважати такі рішення "безвідповідальними"? Безумовно, ні. Лише свої власні рішення вона має право визнати безвідповідальними. Життя та майбутнє людини є виключно її особистою справою.
Ба більше: держава послідовно підштовхує своїх громадян до таких "безвідповідальних" рішень. Дурна погроза припинити консульське обслуговування тих, хто втік від війни за кордон, залякування закриттям банківських рахунків, тощо - це все ефективні заходи з відлякування українських біженців від своєї держави. Хто з цього виграє: держава, громадянин?... Програють всі.
Більше ніж половина фінансової підтримки від західних партнерів призначена для невійськових цілей. Ці кошти йдуть на укладку бруківки та облаштування газонів... Проте, цим не вистачає на допомогу громадянам, які втратили все і змушені були втікти на українську територію. Це також змушує їх повертатися в обійми ворога.
Держава демонструє невідповідну реакцію. Її єдиним заходом стає створення нового відомства, яке лише споживає ресурси, замість реальної допомоги українцям, які повертаються.
А в той самий час українці за кордоном інтегруються в тамтешнє суспільство, вивчають мови, шукають роботу, наповнюють податками неукраїнські бюджети...
На окупованих територіях за тіла й душі українців бореться окупаційна влада. Й не лише гаслами з набору скаженої імперської пропаганди. Росія гатить страшні гроші у відновлення зруйнованої інфраструктури й житлового фонду, пропонує роботу, платить чималі пенсії й звісно - промиває мозок...
Це питання не вирішується лише за допомогою патріотичних слоганів та відео президента. Завдяки мережі інтернет кожен має можливість оцінювати та обирати, де жити комфортніше. І з часом таких можливостей для порівняння стане ще більше.
В Росії усвідомлюють, що створення прийнятних умов для життя в окупованих регіонах є продовженням їхньої імперської стратегії в іншій формі. Конфлікт триває не лише на фронті, але й у тилу. Економічна війна за українських громадян буде продовжуватись навіть після завершення активних бойових дій. Це стане викликом для обох сторін, адже жоден "берлінський" мур довжиною в 1000 км вже не зможе врятувати ситуацію.
Де легше знайти роботу, де вищі зарплати, краще медичне обслуговування, ефективніші поліцїя, суди, держустанови, дешевша комуналка, тощо - от що передусім порівнюватимуть громадяни. Й маю підозру, що сенс запальних гасел стоятиме на останньому місці.
З цієї неминучої істини виходять дві новини: добра й погана. Позитив для маленького українця в наявності самої конкуренції: нехай дві державні машини конкурують у боротьбі за громадянина, а він обиратиме краще місце для існування. Погана ж новина полягає в тому, що в разі програшу економічної війни, українська держава ризикує просто зникнути. А от українці залишаться. Вони автоматично опиняться на територіях інших держав й стануть їхніми громадянами - російської, польської, румунської, угорської...
Щоб уникнути подальших страждань і щоб жахливі втрати внаслідок війни не виявилися марними, Україні необхідно терміново піклуватися про своїх громадян. Як часто говорять політики: "Повернутися обличчям до людини". Хто саме повинен це робити? Чи то Зеленський, чи Єрмак? Безумовно, вони також несуть відповідальність. Але також і податківець, який звик до хабарів, і корумповані працівники ТЦК, і лікарка в поліклініці, яка зневажає українців, які звертаються за допомогою, і ті, хто паркується на газонах або в місцях для людей з інвалідністю. Всі ми маємо частину вини: як великі, так і маленькі українці сприяють тому, що наша країна стає неконкурентоспроможною, антилюдською та непридатною для життя. Нам усім потрібно змінюватися: окрім гасел необхідні конкретні дії для реальних змін.
