Чому 8 травня не є святом: важливість Дня пам’яті та примирення для України.

Цю інформацію повідомляє РБК-Україна, посилаючись на дані Українського інституту національної пам'яті.

8 травня Україна відзначає пам'ять тих, хто загинув у Другій світовій війні — одній з найбільш кривавих та жорстоких трагедій в історії людства. З 2023 року ця дата офіційно проголошена Днем пам'яті та перемоги, відповідно до європейських традицій. Українське суспільство свідомо відмовилося від радянської інтерпретації перемоги, замінивши її на гідне вшанування жертв та героїв. У цей день ми не святкуємо, а згадуємо.

Червоний мак став символом пам'яті, що втілює скорботу та служить нагадуванням про відсутність романтики у війні. Війна приносить мільйони зламаних життів, поранених тіл і травмованих душ. Оспівування військових подвигів лише сприяє виникненню нових конфліктів. Сьогодні, коли війна знову спалахнула на українських теренах, ці уроки набувають особливої важливості.

Війна для українців розпочалася не 22 червня 1941 року, а ще 1 вересня 1939 року, коли Львів та інші міста стали жертвами бомбардувань. У цей день нацистська Німеччина здійснила напад на Польщу, а 17 вересня того ж року Червона армія, підпорядкована Сталіну, увійшла до Західної України. Два тоталітарні режими - нацистський і комуністичний - уклали угоду про поділ Європи, підписавши пакт Молотова-Ріббентропа. Історія Другої світової війни також є історією змов, зради та мовчазного співробітництва потужних лідерів світу у розподілі територій і народів.

Україна, яка була розділена між кількома державами, не мала власної незалежності, проте її народ опинився в епіцентрі світового хаосу. Протягом років війни близько 7 мільйонів українців були мобілізовані до Червоної армії, і лише кожен другий з них повернувся додому. Багато з тих, хто вижив, залишилися з інвалідністю. Українці брали участь у боротьбі проти нацизму, служачи в різних арміях світу – як в рядах Антигітлерівської коаліції, так і в повстанських та підпільних рухах.

Вигнання нацистів з української землі не принесло свободи. Воно обернулося поверненням радянського терору: масовими штурмами, депортаціями, штучним голодом, знищенням церков, репресіями проти інтелігенції та визвольного руху. Понад 8 мільйонів українців та представників інших народів загинули під час Другої світової. Загальні втрати людства - від 50 до 85 мільйонів

Перемога над нацизмом стала можливою завдяки зусиллям десятків країн. Жодна держава не має морального права привласнювати собі цю перемогу. Саме тому будь-які спроби Росії використовувати статус "переможця" як виправдання нової агресії є неприпустимими.

Після поразки Гітлера світ опинився перед новою небезпекою - агресивною ідеологією, яку сьогодні втілює Росія. Її імперські прагнення, культ воєнних дій та викривлення історії стали основою нового типу тоталітаризму - рашизму. Ця ідеологія, подібно до нацизму, становить серйозну загрозу свободі, безпеці та правам людини на глобальному рівні.

Україна стала передовим фронтом у цій боротьбі. Наші військові боронять не лише власну державу, а й весь демократичний світ від російської експансії. Сьогоднішня боротьба українців - це продовження тієї ж боротьби проти зла, яка точилася в 1939-1945 роках.

Важливо не лише знати, а й розуміти: Друга світова почалася з мовчання світу перед агресією. Так само нині нерішучість і слабкість можуть дорого коштувати. Пам'ять про минулу війну має бути дороговказом для дій сьогодні: треба не просто співчувати, а діяти.

У міжвоєнний період українці стали найбільшою нацією в Європі без власної держави. Їхні території перебували під контролем СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. У відповідь на переслідування та відчай виник потужний рух за визволення, одним з ключових гравців якого була Організація українських націоналістів (ОУН). Вже в березні 1939 року українці сміливо захищали Карпатську Україну, а незабаром опинилися під тиском як нацистських, так і радянських репресивних систем.

Як нацистська, так і радянська імперії використовували українську ситуацію для своїх власних цілей. Проте саме українці прагнули створити свою незалежну державу, яку ми сьогодні маємо. І знову вони змушені відстоювати її, взявши до рук зброю.

День пам'яті та перемоги - це не лише свято з парадами. Це день, присвячений людям. Людям, які віддали свої життя, боролися за краще майбутнє і тим, хто не дожив до моменту тріумфу. Це нагадування про наш обов'язок пам'ятати, щоб трагедії минулого не повторювались. А також про нашу відповідальність захищати свободу сьогодні, так само як це робили ті, кого ми вшановуємо 8 травня.