"Демонтажна куля" Трампа та можливі варіанти нового світового порядку
Які теми будуть обговорюватися на Мюнхенській конференції з безпеки в умовах (без)ладдя?
62-га Мюнхенська безпекова конференція (MSC) відбудеться з 13 по 15 лютого 2026 року. Це подія викликає значну зацікавленість у світлі глобальних потрясінь, які не спостерігалися протягом тривалого часу. Хоча за останнє десятиліття здається, що така ситуація повторюється щорічно. Тим не менш, сам факт проведення конференції за графіком у середині лютого виглядає як "острівець стабільності" у цьому хаотичному світі.
Як і зазвичай, прогнозується значне представництво: 120 країн, понад 200 представників урядів, серед яких майже 60 лідерів держав і урядів, 56 міністрів закордонних справ та більше 30 керівників оборонних відомств, а також очільники більше 40 міжнародних організацій.
УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОМ
Очікується, що українську делегацію очолить Президент Володимир Зеленський. Проте він зазначив, що його присутність буде залежати від стану безпеки в країні, який важко спрогнозувати.
Українська тематика набуде особливого значення не лише через наближення чотириріччя російської терористичної агресії, але й тому, що в цей час багато людей - з надією чи з сумнівами - уважно спостерігають за розвитком "мирних переговорів".
Цього року організатори присудили премію Евальда фон Кляйста, засновника Мюнхенської безпекової конференції, "хороброму українському народу на знак глибокої вдячності за його мужність, жертовність та непохитну рішучість захищати свою свободу та свободу всієї Європи, а також на честь багатьох, хто втратив життя або був поранений".
Голова MSC, посол Вольфганг Ішингер, підкреслив, що українці ведуть боротьбу за свою свободу, незалежність і гідність вже більше десяти років. Спочатку ця боротьба розпочалася в Криму та на Донбасі після російського вторгнення у 2014 році, а згодом охопила всю країну внаслідок повномасштабної агресії Росії.
"В останні місяці ця боротьба стала більш карколомною, ніж будь-коли, оскільки українці зіткнулися з комбінованим нападом зимових морозів та російських ракет, навмисно спрямованих на цивільну енергетичну інфраструктуру. Росія, вдаючи, що зараз готова до переговорів, одночасно тероризує українське цивільне населення", - сказав посол (який також дав кілька днів тому інтерв'ю впливовій німецькій газеті, і його меседжі викликали неоднозначні емоції у багатьох українців).
Окрім церемонії нагородження, яка збере величезну кількість гостей, вперше цього року поруч з місцем проведення конференції працюватиме "Український дім", де відбудуться численні заходи. Організаторами "Українського дому" виступають Фонд Віктора Пінчука у партнерстві з MSC, Офісом Президента України та Асоціацією оборонної промисловості України (що значною мірою визначає напрямок роботу цього майданчику).
"Український ланч", організований Ялтинською європейською стратегією (YES) спільно з Фондом Віктора Пінчука, вже став доброю традицією. Цього року захід відбудеться вперше за дев'ять років під темою "Україна: на передовій майбутнього". Кількість учасників сягне рекорду – близько 400 осіб! Як завжди, серед запрошених – відомі спікери, включаючи лідерів держав, міністрів, провідних експертів та військових.
Поряд з місцем, де проходитиме конференція, заплановано проведення традиційного великого мітингу "Разом проти війни", на підтримку України, за участю німецьких політичних діячів. Одночасно, як це стало звичним, російські спецслужби планують організувати широкомасштабну гібридну кампанію за участю так званих "пацифістських" рухів. Головне управління розвідки попереджає, що одним з ключових учасників цієї вигідної для Кремля кампанії, що включатиме проведення вуличних акцій проти України та скоординовану інформаційну діяльність, стане Friedensbewegung ("Рух за мир"). Цей рух очолює група відомих осіб радянського походження, які вже давно викликають занепокоєння у німецьких органів безпеки.
Трансактична криза довіри
Хоча питання України буде одним із центральних, організатори все ж вирішили поставити на перше місце трансатлантичні зв'язки.
Рік тому стала очевидною серйозна криза довіри між партнерами з обох сторін Атлантики, що проявилася під час вражаючого виступу тодішнього віцепрезидента США Джей Ді Венса. Його слова справили сильне враження на присутніх, зокрема на європейців. Цього року Венса не буде в Мюнхені, хоча зазвичай віцепрезиденти США відвідують цю конференцію. Найвищим представником США, як очікується, стане держсекретар Марко Рубіо, який обіймає кілька важливих посад в адміністрації. Делегація США залишиться численною, як завжди, з понад 50 членами Конгресу, губернаторами, мерами та представниками уряду. "Америка – це не лише Білий дім," – зауважив Ішингер, колишній посол Німеччини у США, підкреслюючи, що американські законодавці не збираються більше ніде, окрім Вашингтона, під одним дахом.
На жаль, прем'єр-міністр Канади, відомий як "зірка Давосу" Карні, не зможе відвідати Мюнхен через трагічні події в своїй країні. Цей візит мав стати його дебютом у цьому місті.
Знову запрошені кілька "добрих руських", але, звісно, офіційні особи не з’являться. І, до речі, Ішингер повідомив, що у 2022 році він надіслав запрошення на конференцію багатьом представникам Росії різних рівнів. За кілька днів до початку російський посол зателефонував йому, повідомивши, що вся делегація відмовляється від участі. Через кілька днів стало зрозуміло, чому це сталося...
"Світовий порядок, сформований після 1945 року, нині переживає етап розпаду: США поступово відмовляються від своєї традиційної ролі безумовного захисника Європи. Це відбувається на фоні війни, яку Росія веде проти України, а також її гібридної агресії проти європейських країн", - зазначається у Munich Security Report, важливому аналітичному документі, який публікується напередодні конференції та визначає тон та рамки триденної дискусії. Цього року звіт отримав назву "Under Destruction" ("Під руйнуванням").
"ЗНИЩЕННЯ ЗА ВАШИМ ЗАПИТОМ" І ОСНОВНИЙ "ЗНИЩУВАЧ" ТРАМП
Автори доповіді починають з яскравої, майже кіношної метафори. У жовтні 2025 року бригади робітників почали зносити значну частину Східного крила Білого дому - "однієї з найбільш іконічних будівель світу".
Замість того, щоб здійснювати ремонт або навіть обговорювати цю можливість, було вирішено повністю знести існуючу будівлю і звести нову розкішну бальну залу за фінансової підтримки приватних меценатів.
Для прихильників Трампа це уособлення виконання обіцянки "трусонути" Вашингтон, адже їхній лідер вважається "головним будівельником". Для ж тих, хто його критикує, це яскравий приклад ставлення Трампа до норм, правил та державних установ: руйнувати без ясного плану, нехтувати процедурами і сприймати владу як власну приватну територію.
"Деякі спостерігачі виявили ще один характерний 'символ' стилю Трампа в ранньому варіанті нового Східного крила, де вікна та сходи поєднуються без визначеного майданчика. Як зазначають експерти, це є відображенням типового підходу Трампа: знищувати існуюче, не маючи чіткої альтернативи", - зазначається у звіті.
Ця історія стає потужною метафорою для зовнішньої політики адміністрації Трампа: "wrecking-ball politics" - політики "демонтажної кулі", яка руйнує все, що вважається застарілим чи невигідним.
Трамп є лише найпомітнішим представником більшого явища, яке охоплює світ. З'являється все більше "демонтажників": Хав'єр Мілей, який з бензопилою виступає на передвиборчих мітингах в Аргентині, Ілон Маск із його ініціативою Департаменту урядової ефективності (DOGE), а також безліч політиків, які відкрито закликають до знищення бюрократії, судових систем або міжнародних угод. Їх об'єднує не ідеологічна платформа, а підхід: "знищуй швидко, думай потім".
Автори згадують німецьких соціологів, які охарактеризували цей феномен терміном "Zerstörungslust", що перекладається як "прагнення до руйнування". Це явище виникає з глибокого розчарування суспільства: громадяни вже не вірять, що влада здатна поліпшити умови життя майбутніх поколінь через реформи.
Дані Munich Security Index 2026, отримані в результаті опитування майже 11 тисяч учасників з країн Групи Семи, а також Бразилії, Індії, Китаю та Південної Африки, свідчать про те, що в усіх країнах G7 значно більше людей вважають, що політика урядів негативно вплине на життя дітей, ніж тих, хто є оптимістом. У Франції, Великій Британії та Німеччині ця думка панує серед більшості населення. Водночас зростає відчуття безсилля та втрати контролю над майбутнім.
Автори звіту вважають, що найсерйознішою загрозою є те, що за кермом екскаватора з "демонтажною кулею" знаходиться Дональд Трамп, президент держави, яка має "вражаючу політичну, економічну, військову та технологічну міць".
"Іронічно, що президент держави, яка найбільше сприяла створенню, підтримці та захисту міжнародного порядку з 1945 року, тепер виявляється на передовій його руйнування", - зазначають автори звіту.
Додаткова загроза полягає в тому, що дії адміністрації Трампа, спрямовані проти трьох основних елементів післявоєнного порядку — мультилатералізму та міжнародного права, відкритої економіки та вільної торгівлі, а також просування ліберально-демократичних цінностей — "посилюються зростаючою ерозією обмежень на президентську владу".
"Сьогодні багато європейців вважають Сполучені Штати зовсім іншими. Весь континент спостерігає за тим, як США поступово поринають у "конкурентний авторитаризм", викликаючи все більше занепокоєння і навіть страху, ставлячи під сумнів стабільність американської демократії", - зазначається у проведеному дослідженні.
Автори цієї роботи також розмірковують над тим, яким стане світовий порядок під впливом політики "демонтажної кулі". Їхні висновки є тривожними, адже всі можливі сценарії, які сьогодні формуються, мають спільну характеристику: вони вигідні сильним учасникам - державам та лідерам, а не суспільствам, які сподівалися, що "злам системи" призведе до поліпшення їхнього становища.
Якщо підсумувати, новий (без)порядок може реалізуватися в трьох ключових варіантах:
Сфери впливу (Großraumpolitik) – це концепція, за якою світ розділений на території, що підпорядковуються великим державам: США контролюють Західну півкулю, Росія панує у Східній Європі, а Китай має свої інтереси в Східній Азії.
Система, що базується на угодах (угоди як основа порядку) - це сфера домовленостей "за закритими дверима", де немає місця для чітких правил і формальних договорів, а все підлягає торгу: від територій до гарантій і ресурсів.
Неороялістський порядок характеризується тим, що центральними фігурами стають не держави, а суверенні монархи та їхні елітні групи. Політичні рішення в такій системі визначаються приватними інтересами, амбіціями та ілюзіями, які мають лідери та їхнє оточення.
Усі ці сценарії становлять серйозну загрозу для України, яка ризикує стати першою жертвою нового (без)порядку. Параметри мирного врегулювання можуть бути нав'язані зверху потужними гравцями міжнародної арени.
"В Україні, де логіка сфер впливу, персоналізованого укладання угод і торгів за принципом взаємовигідного обміну дедалі більше перетинаються, ми, можливо, спостерігаємо одну з перших жертв нового типу світоустрою. Замість того, щоб розглядатися передусім як питання суверенітету та міжнародного права, війна дедалі більше ризикує бути переосмисленою як предмет переговорів між впливовими лідерами, у межах яких території, гарантії безпеки й навіть природні ресурси стають розмінними монетами", - зазначають аналітики. Мир більше не мислиться, насамперед, як врегулювання, що засновується на правах та базується на праві й інституціях, а як примусове управління конфліктом через "угоди зверху", укладені між сильними гравцями. Тож існує ризик формування "миру переможця", досягнутого за допомогою "інструментів, витягнутих із смітника історії".
США ВІДДАЛЯЮТЬСЯ, І ЄВРОПА МАЄ ПРИЙНЯТИ ЦЮ РЕАЛЬНІСТЬ
Одночасно автори звіту акцентують увагу на тому, що жоден з цих варіантів нового світового (без)порядку не є обов'язковим. Наступний етап розвитку визначатиметься реакцією інших учасників, особливо - європейської спільноти.
Автори чітко визначають вихідну позицію без дипломатичних натяків: епоха, коли Європа могла "квітнути під американським захистом", підійшла до кінця. Конфлікт між Росією та Україною, а також гібридні атаки Москви на Європу "зруйнували ілюзії про тривалий мир", а поступове зменшення уваги з боку Вашингтона виявило "недостатність військових можливостей Європи". Друга адміністрація Трампа, на думку авторів, чітко продемонструвала: забезпечення безпеки континенту та підтримка України — це, перш за все, обов'язок самих європейських країн.
Важливо зазначити, що поточна агресія Росії представляє собою "найбільшу і найпряму небезпеку" для країн НАТО та Європи. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну "підірвало основи кооперативної безпеки в Європі" та серйозно порушило принципи територіальної цілісності "у найбільш загрозливий і наочний спосіб з часів завершення Другої світової війни".
Підкреслюючи гібридні загрози з боку Російської Федерації, автори також звертають увагу на ризик відкритого військового конфлікту. Оцінки різних розвідувальних агентств ґрунтуються на припущенні, що Росія здатна реорганізувати свої військові сили для проведення "регіональної війни" в Балтійському регіоні протягом двох років після можливого завершення бойових дій в Україні, тоді як для "локальної" війни з одним із сусідів їй знадобиться лише півроку.
На цьому тлі Сполучені Штати надсилають змішані сигнали щодо темпів і масштабів свого "віддалення", а також щодо загального підходу до європейської безпеки, який коливається між "заспокоєнням, умовністю та примусом". У прагненні утримати США в європейському безпековому порядку європейці відтерміновують складніше завдання - "підготовку до майбутнього, в якому США відійдуть незалежно від обставин".
Автори приходять до висновку, що Європа вступила в "тривалий період конфліктів" і повинна змінити свою роль з пасивного споживача безпеки на активного постачальника. Це вимагає не лише стабільного збільшення витрат на оборону, але й швидкої координації спільних пріоритетів у розвитку спроможностей – від систем протиповітряної та протиракетної оборони, дронів до стратегічної логістики, розвідки та кіберзахисту. Одночасно слід посилювати цивільну готовність і координувати дії щодо виявлення, протидії та стримування гібридних загроз з боку Росії.
"Епоха, коли Європа могла покладатися на США як на беззаперечного гаранта безпеки, закінчилася. Європейські лідери мусять прийняти цю реальність і діяти відповідно", - таким є один із висновків доповіді.
У цьому контексті автори підкреслюють: "Принципи, закріплені у Статуті ООН – суверенітет, територіальна цілісність та відмова від застосування сили – залишаються основою для досягнення стабільного миру як в Європі, так і за її межами". У найближчій перспективі це вимагатиме стійкої та рішучої дипломатичної активності, щоб гарантувати, що "будь-яке врегулювання конфлікту між Україною та Росією буде міцно базуватися на цих принципах".
"Для стримування нової російської агресії після потенційного припинення вогню будуть необхідні міцні, юридично зобов'язуючі безпекові гарантії", - також констатують аналітики.
Отже, Європа вступила в тривалий період конфлікту. Вона змушена одночасно стримувати агресію Росії та пристосовуватися до поступового скорочення впливу США. Проте виникають сумніви щодо того, чи вистачить нинішніх зусиль європейських країн, щоб компенсувати зменшення впливу Pax Americana. Під час обговорень у Мюнхені це питання стане центральним — чи зможе Європа, з огляду на російську військову загрозу та американську непередбачуваність, перетворитися з об'єкта геополітичних ігор на активного гравця.
Організатори Мюнхенської безпекової конференції позиціонують свій захід як головний дискусійний майданчик, де щороку в одному місці збирається чи не найбільше тих, "хто приймає рішення", - політиків, аналітиків, експертів. Але це не те місце, де рішення ухвалюються (хоча траплялося подекуди і таке, в кулуарах). Як зауважив Вольфганг Ішингер, близько 120 країн, які будуть представлені на конференції, - це дві третини членів ООН, але додав, що не хотів би порівнювати ці речі. І правильно, ООН останнім часом - не той орган, який може щось гарантувати та врегульовувати. Що вийде з його "замінника", Ради миру Дональда Трампа, поки невідомо.
Отже, наразі, ймовірно, такі формати, в яких головні питання обговорюються в численних затишних місцях "Баварського двору", можуть стати джерелом для пошуку нових шляхів і рішень. Сам Ішингер висловлює сподівання, що учасники вміло скористаються можливостями конференції. Ми також чекаємо на цікаві висновки та спостереження.
