Денис Гороховський: Придністров'я знову повертається в центр уваги.
Регіон, який довгий час залишався в стані "замороженого конфлікту", починає поступово перетворюватися на можливу "гарячу точку". Хоча процес просувається повільно, він відбувається цілеспрямовано. Основна загроза полягає в тому, що операції реалізуються за зразком традицій радянського КДБ. Офіційно "вони там не присутні".
Згідно з інформацією, що надходить з ГУР, сьогодні Придністров'я знову використовується як інструмент тиску. Цей тиск одночасно спрямований як на Молдову, так і на Україну. Придністров'я не виконує роль традиційного фронту, а стає складовою частиною гібридної війни, де поєднуються військові, енергетичні та інформаційні фактори. Основна мета - відволікти ресурси українських збройних сил та створити напругу серед молдавських політиків. Російська сторона намагається діяти обережно, щоб не спровокувати у молдовської влади відчуття реальної загрози.
У Придністров'ї починають активуватися мобілізаційні процеси. Резервістів потайки запрошують до мілітаризованих формувань невизнаної "республіки", а на одному з найбільших військових складів у Європі, розташованому в Колбасні, триває розконсервація арсеналу. Ці дії відбуваються без офіційних оголошень і публічного прояву сили, всього в кількох кілометрах від українського кордону.
Цей метод підготовки забезпечує збереження формальної стабільності подій. Молдавська влада стверджує, що "все під контролем", проте реальність інша. Зовні регіон не виглядає як такий, що готується до загострення ситуації. Проте, набір дій вказує на свідоме підвищення бойової готовності сил. Це не просто одиничне рішення чи команда.
Водночас у Придністров'ї спостерігається активне впровадження сучасних військових інфраструктурних елементів. Зокрема, це стосується створення виробничих потужностей для безпілотних літальних апаратів, а також центрів для навчання операторів дронів. Хоча для цього не потрібно значної присутності військових, такі заходи суттєво підвищують можливості регіону в галузі розвідки та асиметричних операцій.
У поєднанні з відомостями про активізацію агентурних дій та зростаючі ризики диверсій, така стримана мілітаризація створює складне середовище, де навіть незначний інцидент може стати приводом для різкого загострення ситуації. При цьому, логіка розвитку подій дозволяє Москві в будь-який момент заперечувати свою готовність до ескалації, перекладаючи відповідальність за напруженість на зовнішні фактори або провокації з боку Молдови чи України.
Росія не проявляє свою силу відкрито, а створює атмосферу невизначеності. У такій ситуації загроза може не здаватися незворотною, проте залишається стабільно присутньою.
Одночасно активізується діяльність спеціальних служб. У регіоні формуються агентурні мережі з чітко окресленими функціями. Мається на увазі проведення інформаційних кампаній, цілеспрямованих провокацій та диверсійних дій. Основна увага приділяється не відкритим силовим методам, а поступовій дестабілізації обстановки та створенню атмосфери постійної напруги.
Це вже не перший аналогічний інцидент. На парламентських виборах, за даними з Кишинева, Москва вклала понад 220 мільйонів доларів у спроби вплинути на результати голосування. Молдові наразі вдалося уникнути потрапляння під російський вплив, проте РФ не припиняє своїх зусиль.
Придністров'я в цій логіці знову перетворюється на "гарячу точку". Регіон використовується як майданчик, звідки можна чинити тиск відразу в декількох напрямках, не переходячи формальних кордонів. Для України це означає зростання ризику проникнення диверсійних груп з південно-західного напрямку і необхідність враховувати цей фактор при плануванні заходів безпеки.
На даний момент російський контингент у Польщі не є значним – його чисельність коливається від тисячі до півтори осіб. Тому диверсійні групи наразі не представляють серйозної загрози для енергетичних і логістичних об'єктів Одеського регіону. Проте, їхня чисельність може збільшитися через перекинення військових спецпідрозділів та приховану мобілізацію. Головне управління розвідки усвідомлює цю потенційну загрозу, і тому ворожі агенти поки що не мають жодних шансів на успіх. Проте нехтувати цим фактором все ж не варто.
Додаткову ускладненість вносить синергія між диверсійними діями та інформаційним середовищем. Навіть незначні за масштабом акції можуть служити для посилення тривоги, розповсюдження фейкових новин та впливу на політичні рішення. Як наслідок, загроза виявляється не в формі одного чітко окресленого сценарію, а як постійний елемент нестабільності, який важко оперативно нейтралізувати.
Після припинення поставок російського газу на початку 2025 року Придністров'я опинилося за крок від колапсу. Регіон фактично врятував Кишинів: газ в ПМР продає "Молдовагаз". Але в Москві добре знають, що газ, в першу чергу, не енергетика, а важіль тиску. Однією зі стратегічних цілей поточної активності стало бажання знову посадити Тирасполь на голку "безплатного" російського газу і повернути регіон у пряму залежність від Кремля, разом із політичною лояльністю місцевих еліт. Особливо це стосується регіону Гагаузії, де Росія роками підігріває сепаратистські настрої.
Активність Кремля підозріло співпала з підготовкою до так званих "виборів президента ПМР" у 2026 році. Цей процес поступово перестає бути лише внутрішньою політичною процедурою і перетворюється на зручну маску для гібридних операцій. У регіоні, що не має міжнародного визнання і структурно залежить від зовнішньої підтримки, виборчі цикли зазвичай використовуються для переформатування впливу та закріплення осіб, лояльних до Москви.
Політична система Придністров'я протягом багатьох років залишається закритою і малоконкурентною. Ключові інститути контролюються вузьким колом еліт, а вибори просто затверджують заздалегідь узгоджені кандидатури проросійських "політиків". На цьому тлі посилення військової активності в ПНР виглядає не окремим епізодом, а частиною загального політичного циклу. Підвищення публічної ролі проросійських лідерів, акцент на їхній здатності "утримувати стабільність" і паралельне нарощування силових можливостей створюють небезпечний прецедент.
У такій ситуації Москва отримує більше можливостей для дій: від збільшення політичного тиску на Кишинів до перетворення цього регіону на постійний елемент нестабільності для України. При цьому сама природа подій викликає враження, що йдеться виключно про внутрішні справи.
Придністров'я більше не сприймається як "забутий конфлікт". Це означає, що для Молдови зростає внутрішня вразливість і посилюється зовнішній тиск. Для України активізація Росії стає новим чинником нестабільності на південних кордонах. Для Кремля Придністров'я стає зручним інструментом впливу на регіон, дозволяючи діяти без офіційного оголошення війни.
Заблоковані конфлікти є небезпечними, оскільки вони не зникають. Коли їх починають вирішувати, завжди виявляється, що часу на реакцію замало. Молдові варто вже давно ухвалити політичне рішення щодо відновлення своєї територіальної цілісності і ліквідації російського анклаву. Румунія, напевно, підтримає цей крок, а Україна зможе забезпечити безперечну капітуляцію російських військ без зайвих бойових дій. Залишається лише звернутися по допомогу.
Якщо ви виявили помилку в написанні, будь ласка, дайте нам знати.
