Депутати знову прагнуть займати дві позиції одночасно.

У парламенті спалахнула боротьба за можливість депутатів виконувати свої обов'язки одночасно в Раді та в уряді. Система сумісництва існувала в парламенті протягом декількох каденцій і досягла свого піку за часів колишнього президента Віктора Януковича. Відмовитися від цієї практики вдалося лише після Революції гідності.

Мова йде про законопроект, що надасть можливість депутатам займати одночасно посади прем'єр-міністра, віцепрем'єр-міністра, міністра, заступника міністра та інші політичні посади, не втрачаючи своїх депутатських обов'язків.

Ця ініціатива спровокувала активні дискусії, оскільки вона не узгоджується з раніше висловленими тлумаченнями Конституційного Суду.

Зазначений законопроєкт передбачає корективи до законодавства, які нададуть можливість народним депутатам займати посади в органах виконавчої влади. Це означає, що депутат матиме змогу виконувати свої обов'язки на політичних посадах, таких як прем'єр-міністр або міністр, не втрачаючи при цьому свого мандата.

Народний депутат Віталій Безгін з фракції "Слуга народу", який є членом Комітету з питань організації державної влади, висловлює думку, що рішення Конституційного Суду, прийняте 4 липня 2002 року, яке забороняє поєднувати депутатський мандат із посадами у Кабінеті Міністрів, вже не відповідає нинішнім умовам. Він зазначає, що посади міністрів та їх заступників стали політичними, що робить попередні інтерпретації цього рішення застарілими.

"Ця практика демонструє свою ефективність у 19 країнах Європи, де законодавці мають можливість поєднувати свої законодавчі функції з виконавчими обов'язками. За словами Безгіна, це сприяє покращенню роботи як уряду, так і парламенту."

Так, практика суміщення посад дійсно є поширеною в європейських країнах і вважається звичною. Наприклад, у парламентарних демократіях, як-от Німеччина та Франція, депутати часто займають урядові позиції, що сприяє швидшій реалізації політичних рішень. В Україні ж такі зміни можуть викликати як позитивні, так і негативні реакції, оскільки наше суспільство чутливо до питань концентрації влади.

Ініціаторами законопроєкту є депутати Галина Третьякова, Максим Павлюк, Олег Бондаренко, Андрій Клочко та Олександр Федієнко. Вони стверджують, що ці зміни покращать взаємодію між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Провладні експерти зазначають, що дозвіл на суміщення може підвищити ефективність роботи уряду, адже депутати, які мають досвід законотворчості, зможуть безпосередньо впливати на виконавчі процеси.

Критики цієї ініціативи, навпаки, попереджають, що вона може порушити основний принцип розподілу влади, закріплений у Конституції. Вони вважають, що в подібних умовах знищуються основи розділення повноважень між різними гілками влади та принципи підзвітності.

Дехто вважає, що сумісництво в політиці є "кентавром" або "шизофренією", адже воно може постійно призводити до конфліктів інтересів навіть у рамках загальних процесів. Яку ж роль виконуватиме такий політик під час години запитань до уряду: чи виступатиме він як народний депутат, чи займатиме позицію міністра? Або, наприклад, під час представлення та голосування за бюджет — чи буде сумісник у сесійній залі як представник фракції з правом голосу, чи займатиме місце серед міністрів у урядовій ложі?

Одночасно, у жвавих обговореннях теми сумісництва згадують неприємний випадок, що трапився десятиліття тому, який вважається одним із найяскравіших прикладів.

Це сталося, коли народного депутата-регіонала та міністра оборони Павла Лебедєва підозрюють у державній зраді. Йому було призначено заочний арешт у справі, пов’язаній із розстрілами на Майдані.

Якщо обʼєктивно, то можна було б сказати, що законопроєкт 13304 відкриває нові можливості для співпраці між парламентом та урядом, але водночас ставить під сумнів чинні конституційні норми. Чи вдасться ініціаторам переконати Конституційний Суд у необхідності перегляду попередніх рішень? Це питання залишається відкритим. Наразі дискусія триває, а суспільство та експерти уважно стежать за розвитком подій.

Нагадуємо, що відповідно до статті 78 Конституції України, народним депутатам заборонено займатися сумісництвом.

Там ясно і однозначно зазначено:

Незважаючи на це авторам ініціативи здається, що загальна заборона на те, щоб народні депутати займалися оплачуваною діяльністю, в чинному законодавстві розмита, а в "правозастосовній практиці виникає істотна правова невизначеність, що створює підґрунтя для неоднакового тлумачення закону".

Крім того, вони вважають, що те, як Конституційний Суд України тлумачить поєднання депутатського мандата із обійманням посад у виконавчій владі, зокрема в Кабміні, визнавалося таким, що суперечить принципу поділу влади, вже не є актуальним, бо посади членів КМУ були виключені з переліку посад державної служби і прирівнювались до політичних посад. Ба більше, представники "Слуг Народу" впевнені, що це відповідає принципу політичної відповідальності.

Можна лише припустити, що, ймовірно, представники більшості цією ініціативою намагаються намацати "софістичні" шпарини та у власний спосіб трактувати законодавство, щоб одночасно "залатати" проблему з кадрами на посади та голосами в сесійній залі. Або ж це просто протягування закону під себе чи конкретних нардепів. Зрештою, і це не нове в українській політиці.

Але очевидно, що самого політичного бажання замало, а раціональних аргументів у таких ініціативах бракує, як і врахування можливих наслідків.

В свою чергу, політичний досвід минулих скликань Верховної Ради України яскраво показав, що поєднання різних політичних посад призводить не лише до постійних конфліктів інтересів. Це ті ж самі "граблі", які щоразу завдають удару по одному й тому ж місцю політичного розуму.