Дика ДНК. Дослідники з'ясували, що більше 64% сучасних порід собак походять від вовків.

Навіть маленькі пухнасті собачки можуть мати трохи вовчої ДНК. До такого висновку дійшли американські вчені, які виявили, що майже дві третини сучасних порід собак містять сліди ДНК вовка.

Як зазначає Логан Кістлер, куратор Музею природної історії Смітсонівського інституту та один із авторів дослідження, це не свідчить про те, що "вовки приходять до вас додому і спаровуються з вашим собакою". Науковці пояснюють, що процес одомашнення собак тривав приблизно 20 тисяч років, але генетичний обмін між собаками та вовками тривав і в наступні тисячоліття.

Аудрі Лін, провідна дослідниця з Американського музею природної історії, підкреслила: "Досі існувала думка, що для визначення собаки як виду у її геномі не повинно бути практично жодних слідів вовчого ДНК".

Дослідники проаналізували тисячі геномів собак і вовків з відкритих баз даних. Виявилося, що понад 64% сучасних порід мають вовче походження.

Навіть маленькі чихуахуа несуть близько 0,2% вовчої ДНК. "Це повністю логічно для тих, хто має чихуахуа", -- жартує Лін.

Найвища концентрація вовчої ДНК була зафіксована у чехословацьких вовкодавів та Саарлузівських, де цей показник досягав 40%. Серед домашніх собак найбільш "вовчими" виявилися гончаки Grand Anglo-Francais Tricolore, які мали близько 5% вовчої ДНК. Вівчарки, салюкі та афганські хорті також демонстрували значний вміст вовчої ДНК.

Дослідження показало, що всі сільські собаки, які живуть поруч із людьми, але не є домашніми улюбленцями, теж мають вовче походження. За припущенням Кістлера, сільські собаки, які більше контактують із вовками, могли передавати вовчі гени далі.

Вчені також порівняли генетичні дані з описами характеру порід. Породи з малою кількістю вовчої ДНК частіше вважаються дружелюбними, слухняними та ласкавими. Собаки з більшою часткою вовчої ДНК схильні бути обережнішими до чужих, незалежними, зарозумілими або одинаками. Кістлер наголосив, що ці описи не прогнозують поведінку конкретної собаки.

Дослідження також показало, що вовчі гени могли давати собакам переваги в певних умовах. Наприклад, тибетські породи, як Лхаса Апсо, мають ген EPAS1, який допомагає жити на великих висотах -- такий же ген є у тибетських вовків.