Дилема Сполучених Штатів - чи варто змінювати коней на українському мосту.

Дії нової адміністрації США були анонсовані ще до нещодавніх президентських виборів. Проте, останніми тижнями в Україні спостерігається зміна в суспільних настроях, яка вказує на те, що кроки Білого дому стали несподіваними для більшості звичайних громадян, а також для експертів.

Проте, незважаючи на позитивні заяви щодо демократії, свободи та інших важливих принципів, країни часто діють егоїстично, керуючись відомою позицією колишнього прем'єр-міністра Великої Британії Генрі Пальмерстона: "У нас немає постійних союзників і немає постійних ворогів. Наші інтереси є незмінними і вічними, і обов'язком є слідувати цим інтересам".

Скажімо, Дональд Трамп обіцяв своєму народу "чесно виконувати обов'язки президента Сполучених Штатів Америки і по мірі своїх сил оберігати, захищати і підтримувати Конституцію Сполучених Штатів". І нічого більше. Тож ставлення американців до України визначалося і визначається винятково інтересами США, реалізація яких пристосовується до швидкоплинних обставин.

В очах нової адміністрації головною вадою діяльності військово-політичного керівництва України є передусім відсутність значущих результатів, попри достатньо істотну фінансову і військову підтримки Заходу упродовж трьох років. Гроші витрачено - де результат?

Як би там не було, наша реальність наразі не дуже втішна. Тому із заяв керманичів західних держав щезли слова про необхідність визначення результату російсько - українського протистояння на полі бою, про що вони чимало говорили якихось півтора роки тому.

Натомість визнається, що антиросійські санкції завдали чималої шкоди передусім тим, хто їх запроваджував. І не тільки економічної. Дії Колективного Заходу суттєво зміцнили російсько-китайський альянс, що аж ніяк не відповідає стратегічним інтересам США.

Отже, не існує раптового переходу Дональда Трампа на сторону Росії, як іноді стверджують у деяких українських онлайн-спільнотах або особи, близькі до військового і політичного керівництва України. Насправді, перемога Трампа на виборах відображає внутрішні запити американського суспільства на зміни в зовнішній політиці. Водночас, емоційні висловлювання не можуть покращити ставлення США до президента України, проте вони справили вплив на відносини між США та Україною.

Серед можливих сценаріїв розвитку ситуації, як ми можемо спостерігати вже сьогодні, з кінця минулого року стало очевидним, що США можуть повністю вийти з конфлікту. Влада Сполучених Штатів може передати всю відповідальність за події в Україні своїм європейським союзникам або партнерам. Про це неодноразово натякав раніше, а нещодавно в Парижі прямо заявив державний секретар США Марко Рубіо.

Які переваги має цей варіант для американців? Дональд Трамп може в медіа пояснити, що через нерішучість української сторони (а насправді, обох сторін) він не має змоги реалізувати обіцяну мирну угоду шляхом особистих переговорів між російським і українським керівництвом.

Оскільки Сполучені Штати оточені океаном, відповідальність за забезпечення безпеки в Європі лягає на плечі європейських країн. Це пов’язано з усіма можливими фінансовими, технічними та військовими наслідками для тих, хто вирішить узяти на себе тягар конфлікту між Росією та Україною.

Таким чином, Дональд відмежовується.

Однак, залишивши долю України на розсуд Європи, неможливо сказати, чи зможуть її дії забезпечити скільки-небудь прийнятний для американської сторони результат. Коли справа доходить до реалізації войовничих закликів європейців, то надто швидко виявляється, що грошей немає, снарядів немає, війська немає, а все, що пропонується - це політати трішки над Україною з баз, розташованих у Польщі (і то за умови, якщо Кремль це дозволить). Тому передати Європі, яка зараз перебуває не в найкращому - з усіх точок зору - стані, українське питання - це ймовірно приректи Україну на військово-політичну поразку. І американська адміністрація буде до цього причетна вже самим фактом передачі долі конфлікту у надто непевні руки.

Відверті натиски на Володимира Зеленського можуть свідчити про зростаючі сумніви західних партнерів стосовно здатності нинішнього президента діяти відповідно до американських інтересів. Водночас, це може стати стимулом для нього вжити необхідних заходів. Якби в Україні з’явилася постать, здатна взяти на себе керівництво і впевнено вести країну крізь буремні часи війни, можливо, США дещо змінили б свою позицію. Кандидатів на роль лідера в Україні завжди було достатньо, адже два українці - три гетьмани, це наша давня традиція. Проте залишається питання, наскільки така альтернатива є зрозумілою і привабливою для американців.

Щодо потенційних наступників існує чимало думок про їхню можливу лояльність до певних країн. Проте, схоже, що Сполучені Штати Америки мають достатні ресурси, щоб будь-якого політика, незалежно від того, чи є він пробританським, проізраїльським або навіть проросійським, перетворити на прихильника американських інтересів. Процес просування того чи іншого українського політика на вищі державні посади вимагає значних зусиль і ресурсів, починаючи з необхідності звільнення цих посад для нових кандидатів. При цьому внутрішні можливості, такі як натяки на масові протести, не можуть зрівнятися з ресурсами зовнішніх гравців.

Таким чином, така форма просування змусить навіть найвпертішого політика відчути певну відповідальність перед тими, хто допоміг йому досягти успіху. А його попередні погляди стануть другорядними.

Суть питання полягає в тому, чи зможе обрана особа ефективно діяти в умовах всебічної кризи, у яку Україна, на жаль, все більше занурюється. Це не залежить від того, чи продовжаться бойові дії, чи настане бажаний мир. Порівняно з зимовими місяцями, нині надії на мир зникли, як сніг під сонцем, оскільки ці розмови не мали жодного впливу на темпи та масштаби руйнувань в українському тилу.

Що стосується особистостей та ймовірного механізму передачі влади, то сьогодні ситуація виглядає досить невизначено. Сумніваюся, що варто шукати наступника серед близького оточення чинного президента, навіть якщо деякі люди мають на це якісь сподівання.

Замало помітних і популярних публічних постатей та ще й із формальним статусом. Внаслідок особливої ролі Верховної Ради України у забезпеченні наступності держави не виключається загострення міжособистісного суперництва у парламенті.

Щодо кандидатів серед військових, важливо усвідомлювати, що в умовах мирного часу суспільний інтерес до них може різко зменшитися. їхньою основною перевагою є здатність опертися на реальну силу в складних обставинах повоєнної України, чого не мають жодні цивільні політики. Проте, варто зазначити, що це справедливо лише за умови відсутності активної внутрішньої конкуренції серед військових.

Та цей значний ступінь невизначеності щодо ймовірних і ефективних наступників чинного президента України був актуальним на початку цього року. І тоді вбачалось, що команда Трампа таки змушена буде підтримувати Володимира Зеленського на посту глави держави.

Однак, нещодавно Дональд Трамп уже сказав, що він потенціал наступного президента України вбачає у лідерці БЮТ, Юлії Тимошенко.

Не зовсім зрозуміло, чи висловлював він це серйозно, чи просто запустив ще одну провокацію в експертному середовищі як в США, так і в Україні.