"Джихад під керівництвом Шайтана". Опозиційний журналіст Руслан Айсін аналізує роль Татарстану у російсько-українському конфлікті.

Про активну участь Татарстану в агресії проти України почали говорити медіа в лютому 2023 року. За кілька місяців до того, як у Єлабузі почали формувати перші "Шахеди", ЗСУ розгромили добровольчий батальйон "Алга" під Угледаром, який був заснований у Казані.

Після критичних втрат у Вугледарі командиру підрозділу "Алга" Тимуру Абдурахманову, мешканцю Москви й уродженцю Дагестана, пощастило побувати у відпустці. В інтерв'ю російським ЗМІ в липні 2023-го Абдурахманов із позивним "Шайтан" обіцяв "добити зло", яке "не добили його діди".

Всего через несколько месяцев, во время освобождения Андріївки Третьей штурмовой бригадой, Шайтану повезло вновь — он оказался в плену у украинских сил, где его не стали добивать. Тяжело раненого командира вывели из-под "дружественного огня", и ему удалось спасти свою жизнь.

В розмові з Юрієм Бутусовом один з полонених поділився спогадом про те, як український солдат віддав йому свою останню пляшку води. "Тепер він став мені справжнім братом по крові," - з труднощами стримуючи сльози, висловився Абдурахманов. "Клянусь Всевишнім Аллахом, я говорю лише правду. Чи повірять цьому в Росії - це вже їхня проблема."

Згідно з даними медіапроєкту Idel.Реалії, Татарстан займає одне з провідних місць за кількістю втрат у війні, розв'язаній Росією в Україні. Дослідники змогли підтвердити інформацію про 5351 військовослужбовця з Татарстану, які стали жертвами Збройних сил України. Це другий найвищий показник після Башкортостану, де зафіксовано 6016 загиблих, серед народів регіону Надволжя.

"Вважаю, що цю цифру слід множити на три або навіть на чотири," - зазначає 45-річний Руслан Айсін, публіцист і політолог, який був заочно затриманий у Казані за звинуваченням у "реабілітації нацизму" та "ухиленні від виконання обов'язків іноземного агента".

У бесіді з УП Руслан висвітлює роль Татарстану у цьому конфлікті та значення "татарського клану" в політичному житті Росії. Він також згадує про Єлабужський район, російську православну церкву в Казані та свої сподівання на створення конфедерації тюркських народів.

Татарстан займає одне з провідних місць за рівнем втрат. Однак є важливий момент: ця республіка є однією з найбагатших у Росії, що призводить до відсутності великої кількості бажаючих брати участь у військових діях.

Офіційні особи залучають громадян із економічно слабких районів, пропонуючи їм одні з найвищих виплат у Росії — понад три мільйони рублів, що еквівалентно приблизно 35 000 доларів. Для формування звіту для Кремля "добровольців" записують до батальйонів, таких як "Алга", оформлюють тимчасову реєстрацію, внаслідок чого вони потрапляють до статистики як жителі Татарстану.

Головним завданням для Кремля є звітність. Якщо ти зібрав тисячу людей за місяць – це вважається успіхом. На даний момент це ключовий показник ефективності, за яким Кремль аналізує діяльність губернаторів та керівників республік.

Рустам Мінніханов - такий самий політичний важкоатлет, як і Рамзан Кадиров. Схожість політичних режимів у Татарстані та Чечні полягає в тому, що влада переходила не до призначенця з Москви. Цей перехід, звісно, узгоджувався з Кремлем, але владу передавали у спадок. У випадку з Кадировим - у межах однієї сім'ї, від Ахмата до Рамзана. А в Татарстані в рамках одного клану - від Мінтімєра Шаймієва до Мінніханова.

У Чечні представники одного клану правлять 25-27 років, а у Татарстані - взагалі 35. Ніде в Росії більше такого немає. Ці клани стійкі, але ступінь їхньої залежності від Кремля досить високий, тому що всі пов'язані загальними проєктами, спільною політичною долею.

Москва вимагає більш активної участі у війні, яка має ознаки злочину. Завдяки впливу кланів Кадирова та Мінніханова, Кремль займається вирішенням додаткових завдань. Зокрема, йдеться про стримування національних почуттів та боротьбу із так званими "сепаратистськими настроями".

Крім того, їм доручено налагоджувати стосунки між Москвою та ісламськими країнами. Що стосується керівника Татарстану, то йому також потрібно взаємодіяти з великим тюркським світом, який допомагає російській владі обходити санкції. Татарстан активно співпрацює в цьому напрямку з Казахстаном, Киргизстаном, а також, в меншій мірі, з Узбекистаном та Туркменістаном.

Так званий "клан татар" під керівництвом Мінніханова має своїх представників у російському уряді, зокрема Марата Хуснулліна та інших осіб на менш значних міністерських посадах. Водночас "кадировський клан" активно просуває своїх людей, але його діяльність також ґрунтується на силових методах, чого бракує "татарському клану". Цей останній є більш витонченим, складнішим та економічно потужнішим, ніж клан Кадирова.

Мінніханів і Кадиров у певному сенсі утворюють дует. Вони мають дружні стосунки, а їхні вілли розташовані по сусідству в Еміратах. Зовсім не виключено, що у випадку падіння путінського режиму, а також виникнення хаосу і кардинальних змін, ці особи можуть змінити свою лояльність до Москви. Я вважаю, що вони можуть використати цю ситуацію на свою користь, можливо, навіть залучивши до своїх планів ще когось.

Ознайомтеся також: Воїни поразки. Чи відповідальні буряти за жорстокості в Україні, і чи може Бурятія здобути незалежність - бесіда з опозиційною діячкою з Улан-Уде.

Я не вірю, що війну в Татарстані підтримує більшість. Думаю, реальних добровольців зо 30%. У першу хвилю мало хто уявляв, що таке війна. Мало хто розумів, що українці дають серйозну відсіч.

Усі розповідали про просту прогулянку, що нагадувала бліцкриг. Проте батальйон "Алга" - УП був швидко розбитий. Тіла та рештки багатьох загиблих їхні рідні отримали лише через рік і більше. Після того, як піднявся шум, почали активно звертатися до відповідних інстанцій.

До речі, той командир із позивним "Шайтан" (Тимур Абдурахманов з підрозділу "Алга" - УП) - не етнічний татарин, хоч і прізвище в нього мусульманське (Абдурахманов називає себе лезгіном - УП). Великим дисонансом виглядало те, як муфтій Татарстану благословляв все це (вторгнення в Україну - УП), а поряд із ним стояла людина із позивним "Шайтан".

Це є свідченням того, на скільки низько впала ця група. Вони навіть не замислюються над тим, як їхні дії виглядають з іншого боку. Їх закликають до боротьби, переконуючи, що це священна війна. Але насправді їх веде до бою сам Шайтан - Сатана.

Соціологія під час війни - річ украй непевна. Татарстанці залякані, перебувають у психологічно важкому стані через високі втрати на фронті. Загальна атмосфера пригніченості звела політичну активність, протестні настрої в республіці практично нанівець. Усі, хто міг чинити опір, або заарештовані, або поїхали. Інші мовчать, тому що не можуть кинути виклик системі.

Ніхто не висловлює своїх думок про війну у публічному просторі. Однак у приватних розмовах ставлення до конфлікту виявляється здебільшого негативним. Окрім значних втрат, які зазнає Татарстан, люди помічають, що Путін використовує цю війну як інструмент тиску на республіку та інші етнічні громади.

Мусульмани в Росії вже давно сприймалися як "внутрішні вороги", і сьогодні ця тенденція лише загострюється. Російське суспільство в цілому підтримує тиск на мусульман, сприймаючи їх як чужих та не своїх.

За допомогою цієї війни Москва крім іншого вирішує дуже важливу для себе проблему - свідомо сточує населення національних республік. Кремль реально боїться, що в разі кризи система знову почне розвалюватися, як у 1917 чи 1990-1991 роках. Москва хоче, щоб не було пасіонаріїв у регіонах, якщо виникне революційна ситуація.

Крім того, все це сприяє Кремлю у посиленні концепції "русского мира" у різних регіонах. Наразі цей процес стає дедалі більш явним: скасовуються національні та релігійні особливості, все, що не відповідає православним традиціям.

Нещодавній інцидент між Алаудіновим, командиром "Ахмату", та православним схіїгуменом яскраво ілюструє напруженість у відносинах між релігійними громадами. Після виступу священнослужителя з РПЦ, Алаудінов дозволив собі образливі висловлювання на його адресу, назвавши його "дебілом у рясі". Мусульманам відкрито забороняють збиратися для проведення намазу, погрожуючи, що в разі наказу вони можуть перейти до насильства проти москвичів. Мусульманська спільнота вважається небезпечною, адже вони відзначаються мобільністю, організованістю та ідейною рішучістю, що викликає серйозні побоювання у Москви.

Ознайомтеся також з матеріалом: "З імперією наш шлях не перетинається". Бесіда з націоналістом з Башкортостану Русланом Габбасовим.

Десь близько десяти років тому в Татарстані служив православний митрополит Анастасій, який проявляв повну лояльність до місцевої влади та активно сприяв її політиці. Відомо, що він був гомосексуалістом, про що згадували деякі священнослужителі та повідомляли засоби масової інформації.

Покірність Анастасії перед кланом Мінніханова не задовольнила Москву. Вона влаштувала серію провокацій, включаючи підпали церков, звинувативши в цьому мусульман-ваххабітів. Невдовзі замість Анастасії призначили митрополита Феофана, який є представником ГРУ і раніше виконував спеціальні доручення в Палестині.

Коли він прибув до Казані, відразу заявив, що це - православна територія. Розпочав активну кампанію, проте не витримав викликів пандемії і пішов з життя у 2020 році. Однак, його політика РПЦ в Татарстані продовжувала існувати.

Коли в самому серці Казані було завершено зведення православного собору на честь Божої Матері (зруйнованого в 1932 році та відновленого в 2016-2021 роках - УП), місцева адміністрація прагнула знайти спосіб "збалансувати" архітектурний ландшафт. Вони висловлювали ідею про будівництво мечеті, щоб не дозволити собору домінувати в архітектурному та ідеологічному плані. Проте патріарх Кирило Гундяєв виступив проти реалізації цієї пропозиції.

Фактично, будь-які побажання православної церкви у Татарстані виконуються без заперечень. Якщо щось залишається невиконаним, це викликає різку реакцію з Москви. У зв'язку з цим мусульмани опиняються в складному становищі.

Влада Татарстану прагне зберегти рівновагу в цій справі. Проте, це не з причини глибокої прихильності до населення, а через усвідомлення того, що можуть втратити свій політичний вплив та контроль.

У Татарстані, де проживає близько чотирьох мільйонів людей, росіяни складають 40% населення. Переважна частина з них є переселенцями. Після завоювання Казані у 1552 році татарам було заборонено оселятися в її околицях та біля річкових берегів. Натомість переселенцям надавали найкращі родючі землі та вигідні для торгівлі території.

Але поступово татари своє відвоювали, бо вони більш вітальні (життєздатні - УП), організовані. І всі ці ареали, які були заселені цими переселенцями, поступово скоротилися. Ці люди ентропують (відхилення в соціальній поведінці групи людей - УП), не народжують, спиваються тощо.

Російська православна церква стурбована зростанням населення Татарстану. В республіку прибуває все більше татар, які переїжджають з інших регіонів та країн, серед яких є трудові мігранти, що сповідують ту ж віру. Це викликає значне занепокоєння у Кремлі.

Досі ніхто не міг подумати, що до Татарстану, віддаленого на дві тисячі кілометрів від України, почнуть прибувати безпілотники. Це викликає тривогу в республіці, де побоюються можливих актів диверсій.

Нервозність серед населення зростає через те, що агломерацію, що об’єднує Набережні Челни та місто-супутник Єлабуга, заполонили численні представники силових структур. Це створює додатковий тиск на людей і призводить до зупинки "розмовників у строю".

Слід зазначити, що Набережні Челни завжди сприймалися як місто з відкритим духом. Сюди приїжджали люди з різних куточків СРСР, зокрема й українці. Внаслідок цього сформувався унікальний менталітет. Татарський національний рух колись мав свої корені в Набережних Челнах, оскільки місцеві жителі виявляють більшу активність та здатність до протесту, що надає їм вагомого потенціалу.

В дійсності Набережні Челни мають значно більшу промислову та логістичну вагу, ніж Єлабуга. Склалося враження, що увага ЗМІ, зокрема УП, спеціально акцентується на Єлабузі, щоб відвернути погляд від Набережних Челнів і не дати їм отримати заслужену популярність.

Виробництво (дронів та іншої військової продукції - УП) поставлене в Татарстані на широку ногу. Як відомо, до Єлабуги запросили громадян з інших країн, Камеруну, наприклад. Але з ними виникли величезні проблеми. Ці люди виявилися не зовсім дисциплінованими, до того ж з'явився кримінал - усі ці справи з наркотиками й таке інше. Все відбувалося в режимі бугі-вугі, що, звісно, не влаштувало ефесбешну публіку.

Я не відкидаю можливість, що цих працівників можуть замінити фахівці з Північної Кореї. У цій країні активно розвивають виробництво, вже представлено кілька нових варіантів дронів. Північнокорейці, як правило, є більш піддатливими, слухняними та відповідальними в порівнянні з африканцями.

Ознайомтеся також: Казахобандерівець. Як екс-морський піхотинець Назарбаєва вирішив приєднатися до Збройних Сил України для захисту країни.

75% усіх ресурсів та доходів Татарстан передається Москві. Дослідження свідчать, що в 1990-х роках татарстанці мали можливість жити комфортніше, ніж жителі Кувейту. Республика володіє не лише нафтовими запасами, а й розвиненою промисловістю, науковими установами та вигідною логістичною інфраструктурою. Лише уявіть, яким міг би бути Татарстан без втручання Москви.

Але я не прихильник того, щоб говорити про Татарстан тільки як про шматочок землі, де проживають всього 23-24% від усіх татар, які розкинуті на величезній території Євразії. Насправді татари - великий народ, другий за чисельністю в Росії, спадкоємець Золотої Орди і так далі. Татарський проєкт набагато більш значний, ніж просто Татарстан. Татарстан - частина пазла, і розглядати його окремо, на мою думку, неправильно.

Питання слід піднімати на більш масштабному рівні. Хоча я дещо перебільшую, але протока, що розділяє євразійський континент і острів Сахалін, відома як Татарська. Варто обговорити ідею конфедерації всіх тюркських народів та їх можливе об'єднання.

У Росії, яка позиціонує себе як православна країна, і де національну татарську ідентичність практично знищили, йде тепер атака на релігійну ідентичність. Це дуже серйозно, тому що зрештою постане питання про останню битву, джихад проти загарбників та узурпаторів.

На мою думку, ісламська релігійна ідентичність буде домінувати над національною серед татар і тюркських народів.

Агресор має більше ресурсів, ніж ми, і всі наші надії зосереджені на можливій кризі в Росії. Проте не слід лише чекати на її настання. Нам необхідно вжити заходів, щоб розширити можливості для протесту та співпраці.

Спостерігаємо зростаючий імпульс до об'єднання тюркських народностей. Існує Організація тюркських держав, сформована на основі Тюркської ради, в якій Туреччина займає провідну позицію. Протягом останніх двох десятиліть було здійснено чимало ініціатив: інтеграція освітніх систем, розробка єдиного алфавіту, а також прагнення до уніфікації військових стандартів.

Паралельно, на рівні тюркських народів, йдуть низові об'єднуючі процеси. Ці народи разом можуть бути самодостатньою силою на величезному просторі. Я є прихильником ідеї Великого Турану, і вні не обов'язково має бути етнічним. Туран - це колишні кочові народи, різні народи протесту, що боролися з імперією.

Мова йде про ініціативу створення, так би мовити, аналога Європейського Союзу. Загальний ВВП цього регіону, названого Тураном, становить три трильйони доларів. Додайте до цього зростаюче населення, вигідну демографічну ситуацію, неосвоєні ринки та багаті природні ресурси. Якщо надати цьому процесу відповідний імпульс, вже незабаром ми зможемо спостерігати значні результати.

Десь п'ять-сім років тому тих, хто піднімав питання об'єднання тюркських народів або говорив про концепцію Турана, вважали мрійниками. Нині ця ідея почала отримувати чіткі контури, зокрема у політичному вимірі.