Екскомандир 53-ї бригади "Купол": У нашій армії існує тонка межа між героїзмом і безглуздям.

У березні 2023 року в українських ЗМІ активно обговорювали новину з заголовком: "Командиру 46-ї бригади знижують ранг через інтерв'ю з Washington Post". Ця стаття на Українській правді набрала 167 тисяч переглядів.

Різка відповідь політичного або військового керівництва на відкритий виклад проблем в Україні стала загальною практикою, якщо не сказати більше — традицією. Проте в випадку з комбатом 46-ї бригади ситуація була дещо іншою, особливо з огляду на обставини, в яких ці проблеми були озвучені.

По-перше, командир 46-ї порушив неофіційний договір про ненапад між населенням та урядом. Згідно з невисловленими умовами цього угоди, суспільство утримувалося від критики влади, в той час як уряд мав зосередитися на забезпеченні виживання держави.

По-друге, навіть під час масштабного конфлікту певна частина суспільства не приймала безпідставного усунення з посади особи, особливо якщо йдеться про військового.

По-третє, військовослужбовець, до якого було застосовано це покарання, мав свою мережу підтримки та поваги, сформовану з 2014 року.

Тією самою людиною був Анатолій Козел з позивним "Купол" - десантник, оборонець Донецького аеропорту, легенда російсько-української війни.

Після виходу інтервʼю, в один з днів своєї відпустки, Купол дізнався, що більше не служить у 46-ій бригаді, де сам зібрав і повів у наступ на Херсонщині цілий батальйон.

З часом слід Купола, щонайменше у великих ЗМІ, став невидимим.

Однак він продовжив свою службу в армії - спочатку поїхав у "заслання" у 199 навчальний центр ДШВ, де став командиром навчального батальйону. Згодом - перевівся з ДШВ у Сухопутні війська, де став комбригом 53-ї механізованої бригади, з якою пройшов інтенсивні бої за Нью-Йорк і Торецьк та частину боїв у Серебрянському лісництві.

"Українська правда" звернулася до Купола з проханням про інтерв'ю, щоб дізнатися, чи вдалося йому за два роки після резонансного інтерв'ю просунутися в питаннях підготовки новобранців та організації роботи підрозділів. Вони хочуть детально розглянути, як у армії функціонують різні механізми, такі як покарання за відкритість, звільнення з посади командира та інші аспекти.

А також дізнатися про погляди та відчуття Купола щодо поточної ситуації на фронті, проведення корпусної реформи та ймовірність зміни на посаді головнокомандувача.

Пане Анатолію, ви неодноразово висловлюєте свою критику щодо українських збройних сил на різних етапах – від оперативно-тактичного рівня до Генерального штабу. Зазвичай такі висловлювання роблять ті, хто не має жодних зобов'язань, пов'язаних із посадою. Тому перше питання, яке виникає, – де ви зараз проходите службу? Які ваші обов'язки?

- Зараз я полковник запасу, іноді мені телефонує військкомат, щось там пропонує. Але запропонувати командиру бригади щось цікаве - це досить таки проблематично. Я б із задоволенням воював далі, якби мені дали воювати комбригом. Втім була класична ситуація: мене виводили в резерв, а сидіти там і нічого не робити чи пити алкоголь, я б не зміг.

Тому я звільнився і, як я сам кажу, формую суспільну думку, волонтерю, спілкуюся з хлопцями, виїжджаю на схід. От до вас прийшов у гості.

Як давно ви знаходитесь у такому статусі?

- З жовтня 2024 року. Я звільнився з посади командира бригади, можна так сказати, трохи зайнявся здоровʼям, операцію зробив.

Моє завдання - не просто критикувати, я на кожну свою критику можу запропонувати дієві шляхи вирішення проблемних питань у Силах оборони.

Де ви наразі отримуєте відомості про події на фронті?

- Можна звільнитися з армії, але не перестати бути військовим. Я в армії 27 років, усі звʼязки лишилися там - солдати, сержанти, комбати, комбриги. Кожен день на зв'язку.

Я часто перебуваю у виїзних поїздках — зараз ми плануємо вирушити в напрямку Харкова та Ізюма, а нещодавно повернулися з Сумщини. Звісно, це не те саме, що бути комбатом чи комбригом на лінії фронту, але ти завжди знаходишся в інформаційному просторі, який стосується окопів.

Де, на вашу думку, ми наразі стикаємося з найбільшими викликами в області оборони?

- В операційній зоні 20-го армійського корпусу - це напрямок Покровська, трохи південніше. Там є невелике село Новопавлівка і адмінмежа з Дніпропетровською областю. 20-й корпус себе поки що не в кращий бік показав.

Реформи під час активних бойових дій є надзвичайно складними. Здебільшого, під час таких обставин не варто змінювати основи, проте в нашій ситуації це є єдиним виходом. Цю реформу слід було реалізувати ще у 2022 році: потрібно було взяти потужні старі бригади та перетворити їх на дивізії, а вже на основі цих дивізій формувати корпуси. Це значно підвищило б загальну ефективність.

Можливо, через напруженість військових дій у нас не вистачало ресурсів для цього?

- Інтенсивність бойових дій зараз більша, ніж була, або приблизно така сама. Тоді був більший ресурс, люди йшли у 2022, у 2023. Було менше втрат, менше поранених, менше зниклих безвісти - тоді це було якраз на часі.

Подивіться, корпус — це не просто набір із п’яти бригад. Тут також є безліч окремих підрозділів: забезпечення, логістика, безпілотні літальні апарати. Тобто, це орієнтовно десять окремих батальйонів, які потрібно сформувати з нуля.

Створення будь-якого нового підрозділу є тривалим процесом, і немає гарантії, що він принесе бажані результати. Бригади, які ми формували у 2014-2015 роках, почали виконувати бойові завдання з різним ступенем ефективності — деякі раніше, інші пізніше, а хтось справлявся краще, а хтось гірше. Це дало свої плоди лише через 5-10 років.

У нас також є проблема з верхніми штабами: "знизу" бригади готові на все, а штаб Сухопутних військ, окремих родів військ - це все старі кадрові полковники.

Щоб підсумувати питання щодо корпусів: чи можемо зараз розглянути, чому етап їхнього розгортання на фронті викликав такі значні труднощі?

- В армії є таке поняття як адаптація і злагодження. От уявіть собі, один штаб вирвали, забрали, посадили туди інший штаб, а комплект військ плюс-мінус той самий залишився...

Читайте також: Чи буде Україна воювати корпусами? Розбір УП

У ОТУ "Луганськ" та 19-му корпусі, наприклад, на адаптацію було відведено цілий місяць — підрозділи знайомилися один з одним і ділилися інформацією. Це процес не відбувся миттєво.

- Одна справа, коли ти там працюєш як стажер, а інша справа, коли ти ведеш реальні бойові дії.

В американських збройних силах існує концепція розвитку лідерських якостей, і це має велике значення. Припустимо, я є комбригом, а в моєму підпорядкуванні є комбат, який справжній лідер. Люди звертаються до нього за підтримкою, до нього приєднуються волонтери, він має авторитет. Коли в моїй частині з’являється нова техніка, як я можу її максимально ефективно використати? Правильно, передати її до цього батальйону.

Коли я був командиром батальйону, я призначав командирами взводів тих, хто довів свою відвагу в бою. На папері все може виглядати інакше, але я просто повідомляв кадровику, що хочу, аби цього хлопця призначили комвзвода. Має ж бути раціональне мислення.

Як це виглядає в щойно сформованому підрозділі? На посаду командира взводу призначають особу, яка отримала диплом військової кафедри за невелику плату у вигляді пакета з ковбасою та пляшки горілки.

- Тобто корпусам на початковому етапі, за вашими спостереженнями, забракло лідерів усередині структур?

- Лідерство та синергія. Проте у нас немає іншого виходу — якщо ми вже розпочали реформу корпусу, то повинні її реалізувати. Я добре знайомий з багатьма командирами корпусів, і вони дійсно заслуговують на повагу, адже виросли в умовах цієї війни і є достойними особами. Проте є й такі, хто став комкором лише завдяки чиїмось рекомендаціям. У військовій сфері, та й не тільки в ній, існує явище фаворитизму, яке особливо помітне в командуванні.

За наявними у мене даними, Сирський особисто призначав керівників корпусів.

Так, є люди, які ближче до нас, а є й ті, хто на відстані. І в різних ситуаціях військові підрозділи можуть діяти по-різному, іноді успішно, іноді ні. Особливо складна обстановка наразі в Донецькій області, в секторі 20 корпусу, де межують Запорізька та Дніпропетровська області. Ситуація там дійсно критична: ворог намагається оточити Покровськ. Це класичний сценарій, який ми вже спостерігали спочатку в Соледарі, потім у Бахмуті, а тепер і Покровськ переживає подібні труднощі. Також це вже відбувалося на Курщині.

Чи існують інші ділянки фронту, де ми могли б продовжити наступ?

Відповідно до принципів військової науки, для проведення наступальних дій необхідно забезпечити відповідні умови, зокрема сформувати наступальне угрупування військ. Як ви вважаєте, чи є у нас ресурси для створення такого угрупування? Якщо наші бригади укомплектовані лише на 50% або навіть менше? Відповідь негативна.

Наш останній бойовий ресурс вичерпався під час "контрнаступу" в Запоріжжі − Роботине, 2023 рік. Це сталося якраз у той момент, коли змінювали Залужного на Сирського.

Під час наступальних дій у Запорізькому регіоні на чолі перебував тодішній головнокомандувач Залужний.

Залужний, проте після проведення контрнаступу його відсторонили.

- Заслужено, на вашу думку?

Це питання вирішує верховний головнокомандувач. Скажу відверто: Залужний надто багато передав повноважень своїм заступникам та командувачам, що стало його слабким місцем. Що стосується Сирського, то тут ситуація зовсім інша — він займається мікроменеджментом і контролює навіть батальйонний рівень. Між цими двома підходами немає нічого проміжного.

Чи з'явився хтось із нової генерації командирів, які беруть участь у бойових діях з 2014 року, здатний зайняти посаду головнокомандувача? Нагадаємо, що нещодавно Сирському виповнилося 60 років.

Чудово! Коли йдеться про можливу заміну головнокомандувача, я не можу дати швидку відповідь. Не існує простого рішення: замінимо одну людину — і все покращиться. Насправді, ситуація може стати ще гіршою. Для зміни головнокомандувача необхідні певні умови, наприклад, тридцятиденне перемир'я.

З огляду на те, що ви служили комбатом в одній з новостворених бригад, яка змогла зайти в бойові дії та утримувати свою ділянку фронту, чи могли б ви поділитися формулою для новачків? Мене цікавить саме процес формування бригади.

Потрібно, щоб у тих, хто займається цими питаннями – командувачів, – був певний здоровий глузд та усвідомлення реальних процесів, які відбуваються насправді.

Чому 46-та бригада змогла вийти на бойові дії у 2022 році? У Десантно-штурмових військах все організовано наступним чином: кожна бригада відправляє своїх представників – начальників служб, помічників та інших фахівців. Наприклад, якщо ти працюєш помічником начальника фінансово-економічної служби в 95-й бригаді, тобі можуть запропонувати стати начальником фінансового відділу в новоствореній 46-й бригаді. Це вимагатиме більше зусиль, але натомість ти отримаєш посаду начальника фінансової служби і звання майора замість помічника старшого лейтенанта. Так само відбувається з усіма начальниками та управлінськими кадрами. Таким чином формують основу бригади, яка потім доповнюється мобілізованими. Не слід забувати й про сержантів з бойовим досвідом, які також значно підсилюють команду.

Потім що відбувається - бригада походить місяць-два злагодження на полігоні. Це був травень і трішки червня. Далі, по правильному, бригаду засовують не на найтяжчий напрямок, а, наприклад, на Запоріжжя, де зараз трохи менш інтенсивні бойові дії. Це не має починатися з Покровська. 155 бригаду (пустили - УП) у пічку.

Чи правильно я вас зрозумів: якщо немає можливості створити основний склад бригади, то доцільніше її не формувати? Тобто, ми беремо новобранців і направляємо їх до вже сформованих підрозділів?

Без сумніву, це так. У сформованій команді є сержанти, готові надати навчання, а також забезпечення. Один, скажімо, досвідчений солдат з піврічним стажем на позиції значно підвищує шанси на виживання для всіх членів бригади.

Який відсоток ветеранів служби складався у вашій 46-й бригаді під час її створення?

Я мав честь бути командиром батальйонно-тактичної групи 95-ї бригади, в складі якої були добровольці з різним досвідом: деякі з них вже пройшли через АТО та ООС, а інші лише починали свій шлях. Нас зібралося близько 500 осіб, і протягом двох місяців ми брали участь у бойових діях під Києвом. Після цього ми разом потрапили на полігон у 46-у бригаду, де ще два місяці вдосконалювали свої навички.

Отже, частково ваша "формула успіху" полягає в тому, що ви вирушили в бій разом зі своїм колективом?

З нашим колективом. У нашій бригаді було три батальйони: два з них брали участь у бойових діях, а один залишався в резерві. Ми всі разом вирушили на Херсонський напрямок, і не можу сказати, що це був простий шлях - нас чекали штурми з російськими десантниками. Тоді в них ще не було проведено мобілізації, тому ми завдавали їм значних втрат, але поповнення сил у них не було. Найскладніше полягало в тому, що у них залишався повний арсенал техніки та боєприпасів.

Там я отримав, певно, найбільше поранень і контузій. Після приходу танкового снаряду в мене тепер одне око закривається більше, ніж інше.

Люди мають здобувати бойовий досвід перед виконанням складних завдань. Бригади, які брали участь у Запорізькому наступі, діяли без попереднього досвіду реальних боїв. Наша ж тактика залишається вірною традиційній радянській моделі: ми пересувалися колонами, формували бойові порядки і починали наступ.

На щастя, в даний момент ми більше не перебуваємо у стані війни.

У 2022 та 2023 роках ми вели бойові дії таким чином. Якби у нас були необхідні ресурси та можливості, ми б продовжували воювати в тому ж дусі сьогодні. Якби ми сформували ударне угруповання з 50 тисяч осіб, ми б використали його в бою саме за цими принципами.

Після Херсонщини вас відправили до Соледару. Як мені згадалося з бесіди з вашим товаришем Олександром Погребиським, ви прибули туди саме в новорічну ніч 2022 на 2023 рік. Коли ви зайшли в Соледар, що вас зустріло? Яка територія міста перебуває під нашим контролем?

- Ми контролюємо поки що весь Соледар і фланги (крайня східна частина міста, де розташований німецький завод "Кнауф", уже була під росіянами - УП).

На флангах активно діяли стрілецькі батальйони. Ситуація виглядала приблизно так: йде півсотні людей по шляху від Соледара до Слов'янська (тобто залишають свої позиції - УП), ти їх зупиняєш, запитуєш, у чому справа, а вони відповідають: "Я ще три дні тому був цивільним". Тобто у них було всього три доби під Соледаром. А знаєте, як їх використовували? Є лісосіка, позиція, їх туди привозять вночі. А чому, думаєте, вночі?

- Щоб не втратили?

- Щоб не втекли. Щоб не орієнтувалися на місцевості - де свої, де чужі, куди йти. Їх забезпечили на 3-4 доби, на місці жодного кадрового сержанта, жодного кадрового офіцера.

Яка ж різниця з ДШВ? ДШВ не проводить бої в такому стилі. Як комбат, я завжди був поруч із хлопцями. Під Києвом наш батальйон взагалі не мав злагодженості, і щоб захопити село, я йшов у наступ першим. Спочатку перше село, потім друге, пʼяте — тільки після цього батальйон починає трохи злагоджуватися. Командири рот і взводів починають працювати, з’являється взаємодія, і тоді я вже можу планувати та адекватно вести бойові дії.

Отже, вже на початку 2023 року Соледар став яскравим прикладом проблем, пов'язаних з недостатньою підготовкою новостворених підрозділів?

Звісно. Чому ж Соледар впав? Це класичний сценарій, як і сьогодні — його оточили. Я останнім покидав місто разом зі своїм батальйоном, закриваючи його на своєму "Хамві". Два комбатівські "Айвеко" вже були знищені, а "Хамві" отримав численні ушкодження, але все ще функціонував. Приблизно в кінці січня наш батальйон успішно вирвався вночі за дозволом Залужного. Ми боролись до останнього.

Чи повідомляли ви когось, можливо, навіть генерала Залужного, про існуючу проблему з недостатньо підготовленими новоствореними підрозділами?

- Командир батальйону та Залужний? Вочевидь, ви не маєте військового досвіду. Навіть у звичайному житті мені важко уявити таку ситуацію.

- Коли я бачу певну проблему на Донеччині, наприклад - ненакриту антидроновими сітками дорогу, я пишу усім своїм компететним знайомим, зокрема і з Генштабу, що ось є така проблема, зверніть на неї увагу.

В армії всі мають уявлення про все. Кожна комісія, що прибуває для оцінки підготовки мобілізованих у навчальному центрі, звертає увагу на документи. Жодна комісія не підходить до солдата, що стріляє, і не запитує: "Слухай, скільки патронів ти вистрілив цього місяця?" Ситуація залишається такою ж і тепер.

Інший приклад: у навчальному центрі на одного інструктора приходиться 50 солдатів, але він не може стільки навчити. 10 може, а 50 не може. І всі це знають, але нічого не роблять.

Я десятки разів подавав пропозиції по зміні штату в навчальному центрі, і як ви думаєте, щось змінилося? Ні. А це ще я в армії 27 років служу, у мене знайомі є. Але все тоне в бюрократії, у системі...

- Ще один етап війни, у якому ви брали участь як комбриг, це російський наступ на Нью-Йорк і Торецьк у червні 2024-го. Наскільки мені відомо, він став можливим через невдалу ротацію 41 та 24 бригад: 41 зняли з Часового Яру і поставили на Торецьк, 24 - з Торецька на Часів Яр. Росіяни цим скористалися і рухалися там надзвичайно швидко.

На якому етапі цих змагань ваша 53 бригада приступила до виконання завдань на цьому напрямку, і які враження ви отримали під час цього?

Ми увійшли, напевно, в липні 2024 року, коли вже значна частина Нью-Йорка опинилася поза нашим контролем. Завдання нашої команди полягало в тому, щоб відновити втрачені позиції та здійснити наступальні операції. Ми вклали всі зусилля, але бої були надзвичайно жорстокими.

У той період у нашій бригаді одночасно працювали чотири комісії, які перевіряли наші бойові дії. Існували бригади, де наглядали за ними аж шість комісій.

У нас були відмовники - десь людей 200, хоча ні, 50. Я їздив до них, спілкувався - як тебе звати, чого ти так вчинив? Вони тоді мене перший раз бачили, відповідали, що ось я пішов воювати, а в мене три сусіди не пішло - де справедливість? У частини не було ВЛК, десь у тисячі людей. Я сказав, щоб у бригаді зробили окреме ВЛК, яке вони мають пройти. Я ж не можу їх розстріляти, як це роблять московити. У нас же є щось людське.

- Одна з недосліджених для мене тем оборони Нью-Йорка і Торецька - це Дзержинський фенольний завод. 53 бригада разом із 4 батом 101-ї бригади охорони Генштабу опинилися там в оточенні. Як дійшло до того, що це оточення в принципі стало можливим?

Оточення можна описати як ситуацію, що викликає багато суперечок. У реальності противник вже не проводив активних атак у звичному для себе стилі; скоріше, мова йшла про поступове просування – десь вони зайшли в будівлю, десь – на завод. Ви, напевно, уявляєте собі класичне оточення, як це часто показують у фільмах.

- Десь, як було в Маріуполі.

- Такого, як у Маріуполі, там не було взагалі. Нічна логістика дронами завжди була, навіть евакуація поранених на "Макспро" була. Це все можна було робити. Потім нас міняла 12 бригада "Азов"...

"Азов" на той момент стверджував, що він зміг розблокувати інші підрозділи на фенольному заводі. Виходить, що завод дійсно опинився в оточенні?

Як це все відбувалося насправді? Ми вже планували створення другої та третьої ліній оборони, оскільки я усвідомлюю ситуацію і намагаюся передбачити події на кілька кроків вперед. 12-та бригада "Азов" увійшла на нашу другу лінію оборони, усвідомлюючи, що просування до Нью-Йорка пов'язане з великими втратами.

Завдання полягало в тому, щоб увійти до Нью-Йорка, але вони мали змогу цього не робити. Адже ми – механізована піхотна бригада робітників та селян, а вони – елітний підрозділ "Азов". Це не образа, вони цілком адекватні хлопці – просто йдеться про фаворитизм. Вони усвідомлювали, що захід у Нью-Йорк був би тактично необґрунтованим. А командира піхотної бригади я зможу зняти отак (клацає пальцями - УП), а ось командира "Азову" – ніяк.

- З посади командира 53-ї бригади, після виходу з Торецька, ви пішли за власним бажанням?

Мене усунули з посади через втрату позицій і перевели в резерв. Хоча наказ надійшов ще в серпні, я про нього не здогадувався і продовжував бойові дії на Лиманському напрямку ще цілий місяць. Після цього ще місяць боровся, адже комбриг, якого призначили на моє місце, не прибув до нас, і довго шукали нового.

- Коли таку важливу людину як комбрига знімають з посади, хіба йому не дзвонить головком або начштабу Генштабу?

Іноді інформація доходить, а іноді - ні. Мені зателефонував черговий і повідомив, що мене змінюють. Я запитав - що ти маєш на увазі? А він відповів - ти справді не в курсі, що тебе усунули з посади?

Чи не вважаєте ви це своїм особистим невдачею?

У військовій службі, особливо в умовах бюрократії та в цьому віці, ти не сприймаєш це як поразку чи приниження. Є певний шлях, яким ти рухаєшся, і рішення, які ти приймаєш. Чи буду я просто сидіти та пити в резерві? Я вирішив пройти військово-лікарську комісію і звільнитися з резерву, коли мене виключили. Якщо до тебе ставляться таким чином, чому ти маєш проявляти до них більше поваги?

Моя мета полягає не в職ові чи фінансах, а в утвердженні української нації.

У березні 2023 року ви поділилися з журналістами Washington Post кількома важливими аспектами. По-перше, ви зазначили, що з 500 осіб у вашій бригаді 100 загинули, а 400 отримали поранення. По-друге, ви висловили занепокоєння щодо низької якості підготовки в навчальних центрах. І, нарешті, ви акцентували увагу на нестачі часу для навчання новобранців всередині бригади та їх злагодження з іншими підрозділами.

Чому ви вирішили сказати це саме тоді? І на який ефект ви розраховували?

Власне, я не очікував, що це матиме якийсь вплив...

Ви запитуєте, чи ділився я з кимось інформацією про проблеми в армії (УП)? Чи звертався я до Залужного? Звичайно, я висловлював свої занепокоєння всім. Але, на жаль, ніхто не звернув на це уваги, навіть Залужний. У них все виглядає бездоганно на папері. Як зазначає прес-служба головнокомандувача: "Ми приїхали, вручили нагороди, все під контролем, усі захисники – герої та молодці. Ми дбаємо про людські життя".

Але ж людей не можна обдурити. Чому вони не прагнуть йти на війну? Бо усвідомлюють, що їхнє життя, за винятком деяких офіцерів, ніхто не захистить. Ми боремося за кожен шматок землі, і робимо це з тактичним розумінням.

Це інтерв'ю вийшло досить легким, я висловив ще більше думок, але їх вирізали. Мені хотілося "потрусити дзвіночком" і звернути увагу на існуючу проблему.

Коли ти розумієш, що б'єшся об лід, а на виході тупо бюрократія, то думаєш - ну легенько щось озвучу, створюю такий собі маркер у суспільстві. Якщо брати це інтервʼю зараз... то там нічого такого немає.

У принципі, в даний момент всі висловлюють ті ж ідеї, що і ви.

Отже, "Ми не ведемо війну тактично грамотно" - і справді, ми не ведемо. Усі зараз спостерігають за "бусифікацією" - не будемо заперечувати, адже весь TikTok переповнений цими бусами?

Хто саме надав вам інформацію про те, що вас усувають з посади командира 46 бригади через це інтерв'ю?

- Там взагалі така цікава історія була. Мені, по-моєму, подзвонили з бригади і сказали: "Ти у нас уже не служиш". Я кажу - в смислі? А я у відпустці взагалі. Мене заднім числом перевели в навчальний центр. Вони не знали, за що мене покарати.

- Чи відомо вам, хто вас покарав - командувач ДШВ, главком?

- Чесно кажучи, мені якось абсолютно все одно.

Ви зазначили, що ДШВ нагадує сім'ю. Як цивільній особі, мені важко усвідомити, яким чином можна так поводитися з членами родини.

- Я думаю, що був дзвінок командувачу ДШВ, а той зробив так, як йому сказали. Він викликав мене на бесіду, і я пояснював йому все те саме.

Максим Миргородський?

Отже, ми провели дві години у розмові. Він зазначив, що, можливо, я мав рацію, але життя влаштоване інакше — не можна лише критикувати, потрібно боротися. Я відповів, що ми боремося, але необхідно також вирішувати проблеми. Питання підготовки досі залишаються відкритими. На мою думку, солдат повинен стріляти не 300, а 3000 патронів за місяць, як командир батальйону та бригади. Мінімум — дві тисячі.

Колись був фільм "Цілісно-металева оболонка" - подивіться, яке там ставлення солдата до зброї. Ваша зброя - це ваше тіло, це його продовження.

- "Це ваша дівчина"...

Вам необхідно бути знайомим з кожною подряпиною на ній. Ви повинні усвідомлювати її бойові можливості. Але це не завжди доступно. Це приходить лише на передовій, і не всім, адже багато хто не переживає цей досвід.

В результаті покарання вас направили до навчального центру. Як я розумію, логіка цього рішення полягала в тому, що якщо ви висловлюєте невдоволення підготовкою, то вам слід самостійно спробувати навчити. Скільки часу ви провели в цьому місці і чи змогли ви внести якісь зміни?

На своєму етапі я зміг організувати найкращий навчальний батальйон. Коли я прийшов, побачив, що нам не вистачає 40 людей – і без вагань вирішив цю проблему. Завжди багато охочих приєднатися до мого батальйону, адже я керуюсь раціональним підходом і ставлюсь до людей з повагою.

Потім формуєш чотири навчальні роти з досвідченими ротними. Вказуєш їм, що потрібно максимально підготувати новобранця за місяць, щоб він був готовий до служби, вмів впевнено стріляти по противнику, маскуватися, встановлювати міни, а також мав відмінні знання з тактичної медицини та захисту від дронів. Навіть проводили вже скиди (мова йде про 2023 рік - УП).

Одночасно займаєшся створенням базового табору. Телефонуєш (до бізнесу - УП) - ви підтримуєте батьківщину? Так, що потрібно? Екскаватор. А ще - чи зможете надати колоди для навчального центру? І так далі.

Людині, яка повертається з вулиці, не варто відразу надягати бронежилет, адже це може призвести до травм. Спочатку слід виконати розминку без додаткових обтяжень, потім перейти до легкого бігу, і лише після цього можна вдягнути бронік, розпочати марш і тренуватися у стрільбі. Для цього не знадобиться великих витрат.

Останнє запитання: я слідкую за вашою діяльністю у Facebook і переглядаю ваші відеокоментарі для "5 каналу", які, здається, проявляють симпатії до колишнього президента Петра Порошенка і виявляють певну критику на адресу теперішнього президента Володимира Зеленського. Мене постійно цікавить, чи не містить ваше інтерв'ю для Washington Post політичні мотиви?

Ви знаєте про мене більше, ніж я сам про себе... Зараз багато хто, включаючи вас, стверджує - я йду в політику. Але це не так. Я просто висловлюю думки про раціональність і необхідність вирішення наших проблем. Нам важливо формувати суспільну думку, щоб вона справляла тиск на владу, спонукаючи її до реформ.

Зокрема зробіть так, щоб на одного інструктора в навчальному центрі було 10 мобілізованих. Проведіть правильну кадрову політику серед інструкторів, візьміть поранених. Це потребує розумової активності, а не написання на бумажці чергової перевірки. Створіть ефективне Міністерство оборони, яке, у першу чергу, виконує задачі й досягає поставлених цілей.

Я не стверджую, що у нас лише проблеми, ні. У нас є певний баланс між героїзмом і безглуздям. Героїзм проявляється в окопах, тоді як безглуздя панує в штабах нагорі.

"До нас завітають американці, і вони нас врятують", "Трамп незабаром зможе допомогти нам", "організуємо демократичні вибори, і наше життя стане прекрасним і щасливим"...

Можливо, росіяни встигнуть раніше, ніж Трамп. Їхні дії, безсумнівно, будуть кардинально відмінними.

- Тоді підемо в партизани, але будемо неньку захищати до останнього.

Мені говорять, що висловлювати свою думку є зрадою. Але чи не є зрадою те, що система не виконує своїх функцій, і внаслідок цього люди втрачають життя?

Відсутність підготовки, нормальних тактичних рішень, лідерських якостей у деяких командирів корпусів - це не зрада?

Як зазначив Кирило Верес: "Головна проблема в армії – це надмірна кількість недолугих людей".