Філософ, який безперервно уникав кар'єрних амбіцій: 231 рік тому пішов з життя Григорій Сковорода.
Сьогодні, 9 листопада, 231 рік тому помер Григорій Савич Сковорода - видатний український мислитель, поет, педагог і богослов, якого називають "українським Сократом"
Його існування стало яскравим проявом ідеї свободи, а образ Сковороди згодом перетворився на символ української духовності та культури. Він вирішив стати мандрівним філософом, відкинувши традиційні уявлення про кар'єру та матеріальні блага, і залишив по собі спадщину, яка досі спонукає до самопізнання та внутрішньої гармонії.
Детальніше про найвідомішого українського філософа ви дізнаєтеся з матеріалу Еспресо.
реконструкція будинку, де народився Григорій Сковорода, фото: Вікіпедія
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині (тоді це була Гетьманщина) в родині рядового козака. XVIII століття для України було переломним моментом - періодом втрати автономії після ліквідації Гетьманщини (1764) та посилення кріпацтва та гніту з боку Російської імперії.
Проте в цей складний період все ще активно функціонувала Києво-Могилянська академія – центр просвітництва для Східної Європи, що став місцем злиття барокової культури, православних традицій та західноєвропейських впливів.
Сковорода з ранніх років виявляв свої здібності. Він брав участь у церковному хорі, опановував різноманітні музичні інструменти і вирізнявся своєю кмітливістю. Протягом 1734-1753 років (із перервами) навчався в Києво-Могилянській академії, де вивчав латинську, грецьку, німецьку, польську та іврит. Хоча й не закінчив навчання, він набув глибоких знань з філософії, теології та літератури.
У 1741 році в Глухові, що був столицею Гетьманщини, відбувся конкурс на посаду в придворну капелу нової імператриці Єлизавети Петрівни. Тоді Сковорода виконував партії альта в операх, літургіях та різноманітних урочистих заходах у Санкт-Петербурзі та Москві, включаючи коронацію цариці. Проте вже наприкінці серпня 1744 року він прибув до Києва в складі свити імператриці, яка вирушала поклонитися святиням, і вирішив не повертатися до Петербурга. У результаті його звільнили з посади, і він продовжив своє навчання в Києво-Могилянській академії, щоб завершити курс філософії.
Наприкінці 1745 року, завершивши вивчення філософії в Києво-Могилянській академії та прагнучи побачити світ і розширити знання, Сковорода приєднався до "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського. Дехто вважає, що він супроводжував генерала як компаньйон, а не як церковний дяк. Так Сковорода відвідав багато міст в Угорщині та Австрії, як Пресбург, Офен, Відень, спілкуючись з ученими. Є припущення про поїздки до Італії чи Німеччини, але без документальних доказів. Після смерті Вишневського в січні 1749-го комісію очолив його син Гаврило. Тож у 1750 році Сковорода повернувся до України з транспортом найкращого тосканського вина для царської родини і більше не виїжджав за кордон.
Після цього він викладав поетичні дисципліни в Переяславському та Харківському колегіумах, проте мав суперечки з владою через свої незалежні переконання. З 1769 року і до своєї смерті 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (тепер відоме як Сковородинівка у Харківській області) він вів мандрівний спосіб життя. Філософ подорожував по всій Слобожанщині, зупиняючись у друзів та монастирях, а також писав свої твори.
могила Григорія Сковороди, фото: Вікіпедія
За легендою, перед своєю смертю Сковорода особисто викопав могилу, укрив її дубовим листям, а наступного ранку, виявивши свою долю, ліг у неї та заплющив очі назавжди. Хоча це не відповідає дійсності, відомо, що перед відходом він попросив, аби на його хресті був напис:
"Світ ловив мене, та не впіймав".
Навчання Сковороди в Києво-Могилянській академії відіграло ключову роль у формуванні його як однієї з найосвіченіших особистостей свого часу: він глибоко ознайомився з творами античних авторів, Біблією та філософами епохи Просвітництва. Подорожі по Європі додали до його світогляду елементи пієтизму (німецького протестантизму) та гуманістичні ідеї.
Подорожуючи Україною, зокрема Слобожанщиною та Київщиною, він перетворив це на своєрідну "мандрівну академію", що стало одним із прізвиськ Сковороди. Його філософські дискусії відбувалися як із селянами, так і з представниками шляхти, завдяки чому він залучив чимало учнів та послідовників. Визнання прийшло до нього від тих, хто його оточував - учнів, серед яких був Михайло Ковалинський, що написав його біографію, а також від друзів і народу.
Сковорода отримав прізвисько "Сократ" завдяки своїй пристрасті до пошуку істини через діалоги. Його пісні виконували бродячі лірники, а його твори активно переписували. Він також зіграв важливу роль у створенні Харківського університету, адже його учні зібрали кошти для цього проекту.
Загалом вже за життя Сковорода став культовою особою, хоча цікаво, що його книги так і не були надруковані. Усе існувало лише в рукописах, які поширювалися списками серед учнів, знайомих і прихильників. Він не прагнув публікацій і уникав будь-якої "офіційності", часто навіть не давав рукописів тим, хто просив. Перше велике видання його творів з'явилося лише у 1798 році, через 7 років після його смерті (і то у вибірковій формі).
Основні його роботи, створені в період життя, умовно можна класифікувати на три категорії: філософські трактати, діалоги (цей жанр є найпродуктивнішим) та байки й пісні. Цікаво, що знамениті "Байки Харківські", які знають, напевно, всі українські школярі, були опубліковані лише в 1837 році, тобто майже через 50 років після смерті філософа.
Існує переказ, що сама імператриця Катерина II, дізнавшись про Сковороду через князя Потьомкіна, надіслала йому пропозицію стати придворним філософом. Проте Сковорода, сидячи з флейтою на краю дороги та пасучи вівцю у господаря, у якого тоді мешкав, нібито відреагував наступним чином:
"Передайте матінці цариці, що я не залишу рідної землі: мені миліші сопілка та вівця, ніж королівська корона."
Один із залів колегіуму, де зображений Григорій Сковорода, сьогодні функціонує як Меморіальний музей. Знімок: Вікіпедія.
Філософія Сковороди - передусім етична й практична, без жорсткої раціоналістичної системи на кшталт західних шкіл. Він мислив притчами, символами й діалогами, роблячи акцент не на метафізичних схемах, а на внутрішньому житті людини.
Його світогляд виріс з античного принципу "Пізнай себе", який він переосмислив у християнському вимірі. На його думку, пізнання себе відкриває шлях до Бога, бо справжня людська сутність - духовна.
Для Сковороди самопізнання не є просто психологічним процесом, а являє собою виявлення власної "внутрішньої сутності", що символізує божественний аспект в кожному з нас.
У його космології важливе місце посідає вчення про три світи:
Отже, для Сковороди філософське сприйняття світу невіддільне від духовного осмислення текстів та подій.
Головною концепцією його етики є принцип "сродної праці", який передбачає природжене покликання кожної людини. Він вважає, що справжнє щастя можливе лише тоді, коли особа займається діяльністю, що відповідає її внутрішнім цінностям, приносить задоволення і є корисною для оточуючих. Це не лише питання вибору професії, а й моральна та духовна гармонія між внутрішнім світом і зовнішніми обставинами.
Таким чином, філософія Григорія Сковороди розглядає концепцію гармонії між людиною, її природою, Богом і навколишнім світом. У цьому контексті моральна самореалізація виступає як ключ до досягнення свободи та справжнього духовного щастя.
Сковорода став іконою української інтелектуальної спадщини. Це, безперечно, один із перших оригінальних українських мислителів, який не лише пропагував свої принципи, а й активно втілював їх у життя, впливаючи на численні покоління. Він визначив українську версію етики свободи — не політичної, а особистісної, що природно відзеркалює цінності культури, де свобода завжди мала вагу. Сковорода заклав основи унікальної української філософської традиції, а його твори стали містком між бароко та сучасними національними ідеями, надихаючи наступні покоління мислителів.
Ідеї Сковороди пронизують творчість Кирило-Мефодіївського братства, впливають на Шевченка, сучасних українських модерністів та навіть знаходять своє відображення у філософії діалогу XX століття.
Сковорода існував без страхів і без прагнення до визнання, завдяки чому став символом у національній свідомості. Не дивно, що з 2006 року його портрет прикрашає банкноту номіналом 500 грн — це рідкісна пошана для філософа. Він втілює в собі національний дух: волю, мудрість і спротив системі.
Його ім'ям названі вулиці, зведено пам'ятники та проводяться численні урочистості. У травні 2022 року музей у Сковородинівці зазнав нападу російської ракети, що спричинило пожежу, проте постамент філософа залишився неушкодженим.
Тож Григорій Сковорода - не просто блискучий мислитель XVIII століття, а фігура, яка заклала фундамент української філософської ідентичності. Його життя стало втіленням ідей внутрішньої свободи, духовного пошуку та природного покликання. Саме тому він зберігає значення й сьогодні, як моральний дороговказ і культурний символ України.
