Візитер з майбутнього
Персонаж з майбутнього опиняється у минулому і намагається розповісти про своє походження. Звісно, ніхто не хоче її слухати. Особливо коли вона намагається поділитися унікальними знаннями, подібно до знаменитого фільму "Назад у майбутнє".
"Скажи мені, хлопчику з майбутнього, хто ж був президентом США в 1985? - Рональд Рейган. - Рональд Рейган? Той самий актор? А хто ж тоді віцепрезидент? Джеррі Льюїс? І чи не Джейн Вайман була першою леді? А Джек Бенні – міністр фінансів? Добре, на цьому досить жартів!"
В Україні XXI століття цей неймовірний сюжет міг би отримати особливу виразність.
Уявімо собі, що сучасний українець знаходить машину часу, вирушає в 2012 рік і починає розповідати про події, які відбудуться протягом наступних тринадцяти років. Його свідчення про новий Майдан та падіння Януковича можуть виглядати досить переконливо. Але коли мова зайде про анексію Криму Росією, появу Гіркіна на Донбасі та утворення "ДНР" і "ЛНР", слухачі, напевно, почнуть ставитися до його слів із недовірою, крутячи пальцем біля скроні.
А потім гість із майбутнього розповів би українцям 2012 року про масштабне вторгнення Росії, яке станеться через десять років. Він поділився б історією про Маріуполь, знищений ворогом, і про флагман Чорноморського флоту РФ, який буде затоплений на початку війни. Розповів би про зіткнення з північнокорейськими військовими на Курщині, а також про дрони СБУ, що вилітають з вантажівок і знищують російську стратегічну авіацію. І, зрештою, згадував би, що Верховним головнокомандувачем України стане Володимир Зеленський, який лише нещодавно зіграв у комедії "Ржевський проти Наполеона".
Безперечно, у сучасної людини не було б жодних можливостей підтвердити, що ця сюрреалістична історія є абсолютно правдивою. Більш того, герой міг би опинитися не у спокійному 2012 році, а в 2016 чи 2017, під час напруженого гібридного конфлікту з Москвою. Однак навіть у ті часи його оповідь про майбутню масштабну війну сприймалася б як божевільна фантазія.
Ментальний перелом відбувся в українському суспільстві 24 лютого 2022 року. Велика війна довела нам, що нічого неможливого і неймовірного не буває. Будь-який, навіть найдивовижніший прогноз, має шанси на здійснення. І повідомлення про спецоперацію "Павутина" вже не здавалося б неправдоподібним українцю, який застав знищення крейсера "Москва" й атаку на Кримський міст.
Словом, після 24.02.2022 новини з майбутнього в Україні не виглядали б чимось фантастичним. Але це ще не означає, що в них повірили б.
Уявімо, що сьогоднішній українець потрапляє в літо 2022 року. І повідомляє співвітчизникам, що в 2025-му велика війна з Росією все ще триває. На фронті гинуть сотні й тисячі людей. Путін не помер від раку і не був скинутий олігархами, які збунтувались. Російська економіка не впала під тягарем західних санкцій. РФ не розпалась на князівства. У противника досі є резерви для наступальних операцій. І ракети для обстрілів українських міст не закінчились - навпаки, ворог збільшив інтенсивність повітряних атак за допомогою сотень дронів-камікадзе.
Психологічно більшість українців того часу не була готова сприйняти таке майбутнє. Швидше за все, прибулець із 2025 року був би оголошений провокатором, який розповсюджує ворожі ідеї та намагається підривати моральний дух народу.
Однак, він також повинен був би донести до співвітчизників, що на четвертому році повномасштабного конфлікту їхня країна все ще існує. Що Україна не капітулює, успішно протистоїть нападам агресора та час від часу завдає відчутних ударів по Росії. Проте ця обнадійлива інформація навряд чи змогла б задовольнити нас три роки тому, коли перемога та мир здавалося були на відстані простягнутої руки.
Гостю з майбутнього було б ще складніше у січні 2023 року, коли вся нація відчувала наближення переможного контрнаступу українських сил.
Як донести до співвітчизників, що їхні сподівання є ілюзією? Що Збройні Сили України не мають достатньо ресурсів для прориву ворожої оборони? Що в рамках розрекламованого контрнаступу не вдасться звільнити ані Донецьк, ані Луганськ, чи Маріуполь, а навіть такі міста, як Токмак чи Мелітополь? Що вже за рік колишній герой - головнокомандувач Валерій Залужний - залишить свою посаду?
Навіть якби прибулець із майбутнього ризикнув озвучити все перераховане, реакція українського суспільства була б однозначною: це підривна кремлівська пропаганда!
На початку 2023 року було практично неможливо передбачити справжній розвиток подій, не отримавши ярлик зрадника або агента Москви. Саме з цієї причини у вітчизняному публічному просторі бракувало реалістичних прогнозів. Навіть серед тих, хто припускав можливі невдачі контрнаступу, існувала обережність у висловлюваннях. Лише під кінець року, після публікації резонансної статті Залужного в "The Economist", ми всі раптом стали експертами з військових питань, дивлячись на події з нових перспектив.
2024 року необґрунтованої ейфорії в нашому суспільстві стало набагато менше. Але й тоді багато українців відмовилися б вірити гостю з 2025-го. Наприклад, якби він з'явився в розпал успішного наступу на Курщині і розповів тріумфуючим співвітчизникам, що до наступного літа український плацдарм у Курській області скоротиться до кількох невеликих прикордонних ділянок; а силам оборони доведеться відбивати наступ ворога на Сумщині.
Також мандрівник з 2025 року здивував би багатьох українців новинами про перемовини з Москвою. Він би розповів про те, що Кремль відмовився від пропозиції зупинити бойові дії та заморозити конфлікт на лінії фронту.
Протягом тривалого часу нашим співвітчизникам нав'язували думку, що у війні на виснаження Україна має значні переваги. Таким чином, нібито саме російська сторона прагне до тимчасового припинення вогню. Проте події, що відбулися цього року, наочно довели, що цей пропагандистський міф не відповідає істині.
Сьогодні майбутнє знову приховане від нас. Ми не знаємо, якою інформацією міг би поділитися прибулець із 2026-го чи 2027-го.
Ми б хотіли почути від нього, що всі намагання противника зламати українську оборону виявилися безрезультатними.
Україна разом із своїми союзниками виявила дієві способи боротьби з повітряними атаками з боку Росії.
Росія зіткнеться з невідворотними економічними викликами вже до завершення 2025 року.
Що кремлівський режим став жертвою одного з тих "чорних лебедів", якими багата наша бурхлива епоха.
Врешті-решт, нам хотілося б дізнатися, що масштабний військовий конфлікт закінчився. І що його завершення відбулося на умовах, які були б прийнятні для Києва.
Проте, якби гість з майбутнього, який відчуває тугу, доніс до нас інформацію про поразку та реальну капітуляцію України, цю сумну історію сприйняли б зовсім інакше, ніж це було два чи три роки тому.
Не через складне становище на фронті й не через ворожий терор у тилу - радше тому, що на четвертому році масштабного протистояння з РФ наше суспільство достатньо подорослішало. Тепер ми розуміємо, що війна - це війна, а не казка з гарантованим хепі-ендом. І трагічний фінал війни також не виключений.
На щастя, існує велика різниця між термінами "можливо" і "обов'язково". Якщо в оптимістичному 2022 році Україна не була приречена на тріумф, то в песимістичному 2025 році ми також не визначені для поразки.
Майбутнє не належить нам, але й не є нашим ворогом. Воно, як і раніше, в руках українців. І за нього, як і раніше, варто боротися.
