"Суть не в тому, що ти носиш під одягом." Наталя Гаріпова ділиться своїми думками про жіночий стендап, найскладніші часи у своєму житті та гумор Зеленського, який приніс їй 50 000 гривень.

Наталя Гаріпова, перша українська стендап-комікеса та переможниця шоу "Розсміши коміка", а також сценаристка і продюсерка, зробила паузу у своїй кар’єрі через вигорання після проекту "Відвал ніг або All inclusive". Проте вона знайшла в собі сили створити нову комедійну програму для свого туру та повертається на сцену. Незважаючи на війну в Україні, Наталя впевнена, що в цей складний час важливо відвідувати концерти та підтримувати всі прояви творчості.

В унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA Наталія розкрила, як розпочалась її кар'єра в стендап-комедії, коли чоловіки часто виходили на перекур під час її виступів. Вона також поділилась своїм досвідом боротьби із сексизмом та розповіла, чи тестує свої жарти на своєму партнерові. Чому за кожну помилку доводиться платити жорсткими наслідками в суспільстві, а також як їй вдається поєднувати кар'єру та материнство - дізнайтеся більше в нашій статті.

Останнього року ви вирішили не давати нам інтерв'ю, вказавши на причини, пов’язані з "вигоранням і необхідністю відновлення". Якщо це не є чутливою темою, могли б ви поділитися, як вам вдалося впоратися з цим?

Протягом року я працювала над соціально значущим проєктом "Відвал ніг або All inclusive", вклала в нього всі свої зусилля, емоції, знання та зв'язки. Я щиро прагнула, щоб цей проєкт став реальністю. Мені хотілось, щоб міста трансформувались, а суспільство почало змінювати своє ставлення до людей з інвалідністю. Я вважала за необхідне підкреслити, що люди з інвалідністю – це перш за все люди. Вони можуть бути смішними, сумними, дивними, роздратованими, красивими – різними. Важливо було донести, що ми живемо в сучасному світі, де не місце ігноруванню людей з інвалідністю.

Ми живемо в суспільстві, яке формує єдність під час війни, тому кожна подія сприймається з великою гостротою, а зміни відбуваються стрімко. Цей проєкт виявився надзвичайно актуальним і необхідним. Проте його реалізація забирала увесь мій час. Я не могла займатися іншими проєктами, зайти на стендап або просто дозволити собі відпочинок. Хочеться підкреслити, що це не лише рік роботи над проєктом — це результат накопиченої втоми за три роки війни. Постійна діяльність в умовах кризи, волонтерство без перерви та виховання дитини — все це призвело до такого стану виснаження, з якого важко вибратися. У моїй голові залишилося зовсім небагато думок, а сили в душі вичерпалися.

Як я змогла впоратися з цим? Виявилося, що все не так складно: надійні друзі, які завжди поруч, природа, книги, фільми, моменти тиші та мрії. Останні давалися мені особливо важко, адже мрії зазвичай асоціюються з чимось легким і безтурботним. Проте, саме з цими двома аспектами я досі маю труднощі.

Після довгої перерви ви відправляєтеся в подорож містами України. Як ви сказали: "Схоже, я завершила написання концерту в той момент, коли потрібно ще більше гумору". Що ви мали на увазі?

Комедія завжди була нашим рятівником, адже її найяскравіші моменти виникають у часи суспільних криз. Сьогодні все виглядає неоднозначно, але ми все ще здатні зрозуміти жарт. Коли ми сміємося, ми відчуваємо свою життєздатність і піднімаємося над труднощами, адже вже пройшли через них з усмішкою. Комедія дарує нам сили боротися з несправедливістю. Саме тому важливо відвідувати комедійні заходи, танцювати, співати та займатися творчістю, дихати на повні груди. Хоча б іноді.

Як створювати гумористичні оповідання та викликати сміх у глядачів під час війни? Чи звертали увагу на те, які теми викликають найбільший резонанс, а які краще залишити осторонь? Наприклад, жартівливі вставки "Кварталу 95" іноді піддаються критиці.

- Для відповіді на це питання треба уточнити, що я пропустила два роки стендапу і тільки повертаюся в цей жанр. Перший рік війни я виступала для емігрантів у межах проєкту "Доброго вечора, ми з України". Тоді взагалі не було зрозуміло, як жартувати, але було зрозуміло - це обов'язково треба робити. Потрібно бути поряд зі своїми людьми, просто збиратись разом - сміятись і плакати. Ми почали виступати через місяць після повномасштабного вторгнення, і я думаю, ми перші, хто почав жартувати і співати навіть крізь сльози. Але перші кроки - найскладніші, далі простіше.

- Ви стали першою жінкою-коміком. Якими були ваші враження від чоловіків, коли ви лише починали свою кар'єру в стендапі? Які зміни відбулися в жанрі стендапу з того часу?

Чоловіки реагували по-різному. Зазвичай, більшість недооцінювала жінок-коміків, й тому під час їхніх виступів багато хто виходив покурити або замовляв напої. Проте ситуація змінилася дуже швидко. Адже найважливіше – це не те, що в тебе під одягом, а наскільки ти вмієш розсмішити.

Я не можу сказати, як саме еволюціонував стендап. Я вивчаю його в першу чергу через власні відчуття і лише трохи можу оцінити роботи інших. Найважливіше для мене — це те, що глядачі цінують тих коміків, яких я поважаю і люблю, адже це для мене своєрідний еталон.

Якщо казати про зміни, думаю, скоро стендап може стати не дуже чесним. Може, навіть сказати - стерильним. Бо у нас за кожну помилку ти розраховуєшся жорстким кенселингом від суспільства. Таким чином цей страх забиратиме бажання жартувати гостро. Проте зʼявляться нові герої. Це як чаша, що наповнюється безперервно. Хтось піде, хтось прийде. Головне тут розуміти, що український стендап -це вже не калька з американського, а точно щось самобутнє.

Які стендап-коміки викликають найбільше захоплення?

Василь Байдак, Антон Тимошенко, Павло Остріков, Володимир Кравчук та Міша Правільний. А також усі жінки, які займаються українським стендапом. Вони виховують дітей, як самостійно, так і в парі, борються за свою країну, надають медичну допомогу, працюють і все це проходить через їхні серця, а потім вони дарують усмішки. Жінки — це справжня сила!

Ваша знайома Олена Кравець відвідує курси для письменників і має мрію створити власну книгу. Пам’ятаєте, як кілька років тому ви розповіли їй про свій проект "Енциклопедія престарілої принцеси"? Чи вдалося вам завершити цей твір?

Олена перебуває на старті нового етапу у своїй творчій кар'єрі, і незабаром відбудеться її моновистава, на яку я з нетерпінням чекаю. Для мене вона є однією з найсильніших і найжіночніших жінок, яких мені доводилось зустрічати.

Моя книга наразі перебуває в режимі очікування, але я планую зайнятися нею знову після завершення туру.

Як вдається балансувати між материнськими обов'язками та кар'єрними амбіціями? Наприклад, коли після виснажливого виступу хочеться просто відпочити, а дитина просить провести час разом, граючи чи читаючи книжку? Хто є вашою найбільшою підтримкою у догляді за донькою під час гастролів?

Мені здається, що моя робота така ж виснажлива, як і у багатьох інших. Проте, вважаю, що справа не лише в самій роботі, а в тому, як я дбаю про себе поза її межами. Якщо я знаходжу час для занять йогою або бадмінтоном, читаю книгу чи просто гуляю, то можу бути не просто мамою, а й щасливою, а не постійно тривожною. Діти насправді здатні наповнити нас енергією, просто іноді ми не знаємо, як її отримати. Спробуйте іноді долучитися до їхніх ігор — ви будете здивовані, як ваше внутрішнє дитя прагне веселощів, а ви, можливо, просто не даєте йому цього.

Мені дуже допомагає чоловік, він шарить все: як вдягати, як годувати, що не казати, як радувати. Ну і плюс - він дуже спокійний, тому і дитині поряд з ним спокійно.

Ваш партнер, Антон Азізбекян (музичний продюсер. - Ред.), також пов'язаний з шоу-бізнесом, як і ви. Чи просто вам, як двом креативним людям, жити і працювати разом? Чи ділилися ви з ним своїми жартами перед публікацією? Як ви реагуєте на критику?

- Якщо хочеш втратити жарт - перевір його на моєму чоловікові. Він не "хохотун", а жарти краще перевіряти на людях, яким не боляче проявляти емоції. Критику не люблю, та й хто її взагалі прямо любить... Але приймаю, працюю потім над цим.

У одному з епізодів програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" було піднято важливе питання: чи доцільно примушувати дитину вступати до університету, якщо їй не до вподоби спеціальність, обрана батьками. Як і багато інших, ви отримали вищу освіту, перш за все, через бажання батьків. Як ви ставитеся до таких дій у сучасному контексті? Які стосунки з вашою донькою ви хотіли б мати в майбутньому?

Я не маю уявлення, що чекає нас у майбутньому, але прагну забезпечити дитині підтримку в усіх її бажаннях. Моя мрія — створити фінансову подушку для неї, щоб вона мала можливість не поспішати з університетом, а спочатку знайти себе. А якщо з самого початку все буде зрозуміло, хочу, щоб вона обирала шлях не лише за фінансовими критеріями, а керуючись своїми справжніми бажаннями. Я бажаю, щоб вона була щасливою. Це те, що для мене важливо.

З початком широкомасштабного вторгнення ви тимчасово виїхали до Німеччини. Проте цей досвід біженства не став для вас першим. У 1992 році, ще будучи підлітком, ви змушені були залишити Придністров'я через військові дії, які розпочалися за участю російських сил. В одному з ваших інтерв'ю ви висловлювали обурення щодо батьків, які, на вашу думку, не виховали у вас ненависті до росіян. Сьогодні Росія продовжує свою агресію на українських землях. Чи обговорюєте ви ці події зі своєю донькою?

Еміграція стала найтяжчим періодом у моєму житті, коли я відчувала, що зупинилася і майже не існувала. Мені здається, що в той час я була не найкращою мамою і дружиною, але деталі розмилися в пам'яті. Я лише пам'ятаю постійну біль і бажання повернутися додому. Повернення додому стало найкращим рішенням для нашої сім'ї. Я щаслива, що ми це зробили, хоча іноді сильно турбуюсь за нашу дитину і наше майбутнє. Поліна і я часто обговорюємо війну. Вона розуміє, що Росія напала на нас, і знає, звідки походить зло. Її оточують діти, чиї батьки воюють, й деякі з них втратили кінцівки через війну. Це неможливо ігнорувати, навіть для дитини. Але я намагаюся зробити все можливе, щоб у неї було щасливе дитинство — річка, риболовля, велосипеди, морозиво і світлячки, упаковані в сірникові коробки.

- Ви перемогли на шоу "Розсміши коміка", де буквально за дві секунди до можливого програшу все-таки змусили розсміятися майбутнього президента Володимира Зеленського і отримали найвищу нагороду в 50 тисяч гривень. Тоді ви склали враження жінки, яка йде до кінця! Ви така ж наполеглива й рішуча в повсякденному житті?

- Я різна. Стараюсь відслідковувати маски, за якими легко сховатись, фіксую зміни в собі, чого хочу, чого не хочу, вчусь говорити "так" і "ні". Я різна. Я крихка і сильна одночасно. Я чоловік і жінка в одній особистості. Я і доросла, і дитина. Люблю своє життя, люблю себе - таку непостійну: то веселу, то сумну, то повну сил, то ліниву. Я - жива всередині, це головне.

Ваш пост в Instagram справив на мене велике враження: "Раніше я страждав від негативу, який створювали інші. Тепер же це все стало для мене джерелом світла. Мої дії, мої принципи, мої досягнення та моє оточення показують, хто я є. Я переконаний, що добро і чесність завжди здобувають перемогу". Як ви дійшли до такого усвідомлення?

Мені вже виповнилося 40 років (сміється).

Досліджуйте також на OBOZ.UA інтерв'ю з Артуром Пайрері, засновником івент-агенції, де він ділиться своїм баченням ідеального дня народження, обговорює російські мультфільми в умовах війни та розповідає про костюми вартістю тисячі доларів.

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю із продюсером Comedy Club Арменом Оганяном - про зрадника Бардаша, звільнення з ТНТ через війну та як у Португалії став "татом" для дітей з України.