Основне запитання до Трампа полягає в тому, що він обирає – статут ООН чи принципи "бандитського Петербургу". Інтерв'ю з Левченком.

До інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа залишилося зовсім небагато часу. Після 20 січня, набувши офіційного статусу, він пообіцяв розпочати активні дії для організації переговорів між Україною та Росією, з метою припинення війни. Проте обидві сторони наразі не виявляють особливого бажання сісти за стіл переговорів, адже їхні позиції кардинально відрізняються.

Російський диктатор Володимир Путні впевнений, що за нерішучості Заходу та зменшенні допомоги зможе дотиснути Україну якщо не до капітуляції, то до більш вигідних умов для себе, а тому висуває неприйнятні умови для переговорів та продовжує війну.

Україна підкреслює, що переговори про мир не можуть бути ефективними без конкретних гарантій безпеки від ключових західних країн. В іншому випадку, це не виключає можливості повторної агресії з боку Росії в найближчому майбутньому.

Своїми міркуваннями з цих та інших тем в унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився Олександр Левченко, дипломат, який обіймав посаду посла України в Хорватії та Боснії і Герцеговині з 2010 по 2017 рік.

- 2024 рік був роком надій на те, що Україна продовжить вичавлювати агресора зі своїх територій. Однак Росія оговталася, а допомога Заходу поступово забуксувала через внутрішні протиріччя. Чого ви чекаєте у 2025 році?

- Звичайно, головний виклик - як закінчиться ця війна. Власне кажучи, Україна вже офіційно заявила, що розраховує у 2025 році її таки закінчити. Питання лише в тому, за якими параметрами буде фіналізація документа про закінчення війни, які будуть гарантії безпеки для держави України, хто ці їх буде давати.

Безумовно, ключовим аспектом буде визначення точної лінії розмежування між українськими та російськими військами. Також важливо, чи буде обговорюватися питання компенсації України за збитки, завдані масованими ракетними обстрілами, які оцінюються в сотні мільярдів доларів. Чи буде висловлена хоча б натяком необхідність покарання російських військових злочинців? Варто пам'ятати, що військові злочини не мають терміну давності. Це питання війни та миру є основоположним — філософським, політичним і геостратегічним, яке повинна вирішити українська держава. Сподіваємось на підтримку наших основних західних партнерів і на потужність наших збройних сил.

- Стосовно закінчення війни, на ваш погляд, чи вдасться Трампу, як він заявляє, зразу ж після своєї інавгурації посадити Росію і Україну за стіл переговорів? При цьому тон заяв по відношенню до сторін дещо різний. Так, Трамп говорить, що Україна повинна бути готова до підписання угоди, не зазначаючи якої саме, але Росії, принаймні публічно, таких умов не висувається.

Можлива певна заморозка конфлікту, однак Україні вкрай необхідні реальні гарантії безпеки, щоб Росія навіть не задумувалася про нову агресію. Чи існують такі гарантії сьогодні? Відповідь - на жаль, ні. Говорити про якісь уявні європейські миротворці не може бути серйозним забезпеченням безпеки.

Безпека для України на сьогодні - тільки якщо нас беруть під захист НАТО, даючи на початку хоча б, так би мовити, запрошення для вступу в цю організацію. Гарантією може бути ядерна парасолька і окремих країн-членів НАТО. Перш за все нас цікавлять США. Гарантією безпеки може бути і присутність іноземних військ на українській території не як миротворців. Тобто до нас заходять західні війська окремих країн, які є гарантом того, що Росія не буде більше воювати проти в України. Якщо ж вона вторгається знову, значить РФ отримує військові дії і проти і тих держав, війська яких будуть на той момент присутні на території України.

Однак поки що про це не говориться, розмови точаться виключно про миротворців, поява яких поки що під дуже великим питанням. Адже ще є ж і позиція Росії. Чи вона це прийме? На мій погляд, звісно, що ні.

Київ уже висловлював свою позицію, що документ, подібний до Будапештського меморандуму, не є необхідним. У такому меморандумі можуть бути зафіксовані певні положення, але їх реалізація в реальному житті залишає бажати кращого. Це перетворюється на простий аркуш паперу, який не здатен забезпечити безпеку Україні та її народу. Таким чином, наразі більше запитань, ніж відповідей, і це не додає оптимізму.

Так чи інакше, маємо поки що загальні контури, які будуть все більше наповнюватися по мірі того, як буде наближатися 20 січня. Також сподіваємося, що більш зрозуміла картина майбутнього початку переговорного процесу проясниться після візиту в Україну спецпредставника президента Трампа щодо України - Кіта Келлога. Очевидно, що Україну відвідають і інші представники нової американської для того, щоб скласти повну картину того, що відбувається на фронтах в самій Україні. І, очевидно, паралельно відбуватимуться і якісь дискусії з російською стороною, з боку нинішньої адміністрації республіканців.

Що стосується Росії та Путіна, то нинішні заяви не вказують на наміри Російської Федерації припинити війну. Агресор істотно збільшив свій військовий бюджет і продовжує таємну мобілізацію. За багатьма критеріями Кремль у 2025 році намагатиметься реалізувати свій первісний план щодо України. Його основна мета не просто утримання окупованих територій, а повне знищення України як держави та її народу. Як ви вважаєте, до чого можуть призвести плани Путіна та Кремля, особливо на початку наступного року?

- Треба розуміти, що завжди є декларативна політика і реальна. Декларативно, періодично Путін говорить про те, що він за мир, за те, що треба сідати за стіл переговорів. Реальність же полягає у тому, що він далі веде війну і намагається захопити якомога більше територій.

Сьогодні Росія адаптувала свою економіку до військових потреб. Тож стверджувати, що Путін на 100% відкритий до мирних ініціатив Трампа, не зовсім коректно. Він усвідомлює, що його намагаються змусити до миру з позиції сили, і сам також прагне використовувати силу для примусу України до компромісу. Тому важливим залишається питання: які ресурси та підтримка все ж нададуть Україні, аби зміцнити її позиції. Які кроки готові зробити наші західні союзники, щоб Путін зрозумів, що Україну не можливо перемогти?

Сьогодні ми вступаємо в період дуже напружений, надважливий. Перш за все це стосується України, тому що український народ найбільше зацікавлений у закінченні цієї війни. Але вона має бути закінчена таким чином, щоб, по-перше, агресія з боку Росії не повторилася, особливо через дуже короткий проміжок часу. І друге питання - що буде з нашими територіями, які сьогодні окуповані Росією.

Згідно зі статутом Організації Об'єднаних Націй, принцип недоторканності територіального суверенітету є невід'ємним. Вступаючи в процес переговорів, ми ще раз підкреслюємо, що Україна, США та Росія є членами ООН. Тому ми орієнтуємося на статут ООН, який окреслює ці важливі принципи. Москва ж їх активно ігнорує, і, будучи постійним членом Ради безпеки ООН, демонструє байдужість до принципу територіальної цілісності. Це свідчить про підхід, властивий "бандитському Петербургу", де панує закон сили — хто сильніший, той і визначає правила гри. В цьому контексті виникає питання до адміністрації президента Трампа: чи підтримують вони таку концепцію "бандитського Петербургу"? Якщо так, то рано чи пізно постане питання про доцільність перенесення штаб-квартири ООН з Нью-Йорка до Петербурга, де вона, можливо, знайде своє справжнє місце.

Маю запитання щодо Європейського Союзу та НАТО. Як стверджує українська влада, 2025 рік стане знаковим для активізації переговорів по багатьох аспектах членства в ЄС. Щодо НАТО, то наразі офіційна перспектива для України залишається відкритою, і обговорення триває. Чи сподіваєтеся ви на позитивні новини в цих напрямках?

Щодо Європейського Союзу, слід зазначити, що під час головування Угорщини спостерігалася затримка. Насправді, переговори значно уповільнилися, оскільки Угорщина не проявила інтересу до цієї справи. Тому ми покладаємо великі сподівання на польське головування, яке розпочнеться 1 січня 2025 року. На це у нас є серйозні очікування.

Що стосується НАТО, ситуація залишається вкрай невизначеною. Чи з'явиться ясність щодо Альянсу у 2025 році? Виглядає на те, що навряд чи. Спочатку нам повідомили, що існують двері, які незабаром потрібно буде відкрити. Потім ці двері перетворилися на міст, який потрібно перейти. Сьогодні ж, як з'ясувалося, кінця цього мосту не видно. І чи не зруйновано останній його проліт з західного боку, залишається під питанням. Отже, дискусії про НАТО будуть серйозними та масштабними.

Українська сторона поки що заявляє, і цього буде триматися, про те, що відмовлятися від вступу в НАТО недоцільно як з точки зору українських інтересів, так і щодо інтересів наших західних партнерів. Очевидно, що вступ України до НАТО посилює цю організацію. На відміну від скажімо таких членів Альянсу, як Угорщини і Словаччина, які послаблюють організацію своїми діями. Виникає питання, що вони роблять в НАТО. Україна заслуговує бути членом Альянсу, тоді як Угорщина і Словаччина взагалі не заслуговують.

- Ви вже згадали, що з 1 січня Варшава отримала на півроку головування в ЄС. Це припадає на початок правління в США Дональда Трампа, який обіцяв Європі нові торгові війни та вирішальний період російсько-української війни коли допомога Євросоюзу може стати головним важелем для України зважаючи, що Трамп погрожує припинити допомогу.

На тлі скандалів під час головування в ЄС Угорщини, а деякі країни навіть всерйоз намагалися його скасувати, передачу командних функцій від Будапешта до Варшави цілком можна вважати позитивним кроком як для ЄС, так і для України. Ваша бачення щодо польського головування у ЄС, зважаючи також на ті протиріччя, які є на сьогодні між нашими країнами - транзит зерна та Волинська трагедія?

На сьогоднішній день ми стикаємося з певними труднощами у відносинах з польською стороною. Проте, виглядає на те, що з кінця грудня ми все ж зможемо налагодити конструктивний діалог. Візит прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска до Львова, зустріч з президентом України Володимиром Зеленським та інші спільні ініціативи свідчать про те, що період недовіри між нами має залишитись у минулому. Польське головування в ЄС буде використано для активного просування євроінтеграційних амбіцій України в першій половині року. Так чи інакше, ми можемо очікувати більше позитивних результатів, ніж з боку Угорщини. Польща завжди була єврооптимістом і традиційно підтримувала наш шлях до Європейського Союзу.

У нас є дві актуальні проблеми, але, як відомо, у всіх сусідніх державах завжди виникають певні питання. Фактично, важко знайти сусідню країну, яка б не стикалася з дискусійними темами у відносинах з іншими.

Найгостріше на сьогодні - це Волинська трагедія. Маємо заяви, що дискусія щодо того, щодо можливості проведення ексгумаційних робіт на території Рівненській області офіційним Києвом сприйнята. Ті роботи будуть проведені вже цього року. Власне кажучи, якщо це було головне питання і проблема, то вона якби само собою усувається.

У наших обговореннях ми піднімали питання, чи може це бути лише прикриттям для блокування нашого євроінтеграційного курсу. Як з'ясувалося, це дійсно стосується лише ультрарадикальних політичних груп у Польщі, а не правлячої партії Дональда Туска чи інших потужних політичних гравців, таких як "Право і справедливість". Таким чином, ми з оптимізмом дивимося на польське головування в ЄС у першій половині 2025 року, сподіваючись на прогрес у переговорах української сторони щодо членства в Європейському Союзі. Час невпинно минає, і чим швидше ми приєднаємося до ЄС, тим більше вигод отримає Україна з економічної та безпекової точки зору.