Планував створити "Олімпійський". Якими стали останні дні Степана Гіги (ексклюзивне інтерв'ю)
Про це в ексклюзивному коментарі РБК-Україна розповів турменеджер Гіги Роман Слобода.
Ви мали значний досвід співпраці зі Степаном Петровичем. Поділіться, яким був Гіга як особистість?
Він дійсно був справжньою особистістю. Це точно про нього. У всьому він залишався справжнім: якщо щось йому не до вподоби, він це відкрито показував. А якщо щось йому подобалося, це було щиро. Якщо він так висловлювався, то це означало, що це правда. Завжди висловлювався чесно, без обману. І саме тому він став легендою.
Ви знаєте, існує поширена думка, що статус легенди отримують лише після смерті. Проте він був справжньою легендою ще за життя. Ми разом мандрували всією Україною. У театрах та концертних залах, коли ми поверталися в ті ж самі міста по 4-5-6 разів, глядачі говорили, що подібної історії не зустрічали ніде. Люди приходили на його виступи в величезних кількостях – від малечі до літніх людей, які знали всі його пісні.
Це була справжня українська легенда. Україна втратила свою легенду, таку, як Володимир Івасюк, як і Ігор Білозір, як і інші видатні композитори, артисти, і так само і Степана Гіга. Він був при житті легендою. Все, що я можу про нього сказати.
Чи могли б ви поділитися інформацією про Степана Гігу, яка залишається невідомою для шанувальників, але була б корисною для глибшого розуміння його особистості?
- Завжди бентежило, коли люди не розуміли і після концерту завжди вимагали від нього фотографії, якогось приділеного часу. І воно здавалось людям як хамство, що він не виходить до людей. Вони не розуміли, що йому вже 65 і він так само людина. Кожен день концерти, переїзди, 2 години концерт давати. Це дуже важко було.
Приділити увагу кожному було справжнім викликом. Проте він завжди прагнув спілкуватися з людьми. Наша команда робила все можливе, щоб його захистити після концертів. Іноді ми просто відводили його до готелю або гримерки, аби забезпечити йому спокій. Ми дбали про нього до останнього. Коли ми збирали стадіони, а їх було по 4-5 тисяч, зробити фотографію з кожним було практично неможливо, і знайти час для всіх було дуже складно.
Це була справжня особистість. Людина, яка не лише діяла, а й створювала, керуючи величезною командою. Він був тим, хто забезпечував усіх у цій великій команді.
- Про що він мріяв? Що він не встиг зробити?
НСК "Олімпійський". Він постійно повторював: "Рома, ми разом створимо НСК "Олімпійський". Ця його мрія була для мене важливою, і я завжди підтримував його в цьому прагненні.
Мріяла про те, щоб його нащадки продовжили його мистецьку спадщину. Хоча їм не вдасться точно повторити його шлях, вони зможуть донести до світу те, що він створював роками.
Як ви вважаєте, чи відчував він, що його час добігає кінця? Якими були його останні тижні?
- Ні, не відчував. Ми з ним зустрічались перед його Днем народження. (26 листопада). У нас мав бути Палац спорту 29 листопада і великий тур Україною, Європою, Америкою. І він сказав: "Я встану". Він планував встати на Палац спорту. Казав: "Тур я не обіцяю, бо в мене нога болить, але я обіцяю вийти на сцену Палацу спорту".
Як він опинився в лікарні? Це стало справжнім шоком для його шанувальників, адже ніхто не мав жодного уявлення про те, що відбувається.
Це стало для нас несподіванкою. Проте питання слід адресувати його родичам. Я не вдаюся в деталі, але було необхідно терміново доставити його до медичного закладу.
Яка пісня була його улюбленою для виконання?
"Яворина" — це твір, який він постійно присвячував героям. Він активно підтримував армію та військових, роблячи значний внесок у їхню справу. Його зусилля та творчість стали важливими для розвитку української музики і культури в цілому.
