Капітан Аякс: Не варто плекати ілюзій, ми ведемо бій з простими засобами. Все залежить від чисельності.

Що відчуває людина, коли по ній б'ють коригованим артилерійським вогнем двадцять сім разів за кілька годин?

Вона занурюється в ґрунт, готуючись до останнього подиху двадцять сім разів. Втрачає слух, втрачає зір. Коли земля нарешті заспокоюється, вона повільно сідає і, намагаючись не бачити, обмацує навколо в пошуках каски. Врешті-решт, знаходить її. Спробує надіти, але ґрунт сиплеться на обличчя. Якщо пощастить, зір, можливо, повернеться з часом.

Боець з позивним "Аякс" відновив зір, а частково й слух. Нині він обіймає посаду заступника з озброєння командира батальйону ударних безпілотників "Ахіллес". Окрім цього, він є інженером, спеціалістом зі зброї, керівником майстерні дронів та пілотом-випробувачем.

33-річний капітан Тарас Шандура, відомий під псевдонімом Аякс, є однією з ключових фігур, що перетворили безпілотники на справжній геймченджер у цій війні. Часто саме його рішення визначало, чи слід застосовувати ту чи іншу технологію на фронті. Він входив до числа тих, хто розробляв первісні моделі FPV-дронів і вірив у знакову "Бабу Ягу".

Проте навряд чи він поділиться цими думками під час різноманітних святкових заходів, коли конфлікт завершиться. За своєю природою він інтроверт: не відчуває задоволення від гучних зборів, натовпів, пафосних виступів і зайвої уваги до своєї особи. У його погляді читаться смуток і запитання: що ви від мене очікуєте?

З іншим настроєм він споглядав на навколишній світ, але не завжди. Деякі з його товаришів вважають, що тугу він отримав після того, як пережив один з епізодів битви за Бахмут, коли в паніці намагався знайти свою каску і автомат, з якого залишилася лише приклад.

Харків, осінь 2024-го. Перед виїздом на бойові позиції Аякс п'є гарячу каву з термоса. На капот автівки вітер кидає осінній листок. Опале листя - метафора спогадів. "Опале листя" - пісня французького композитора Жозефа Косми, написана після Другої світової війни. Саме вона лунає з динаміків авто.

Про що осінній листок нагадує Аяксу? Про вересень 2022-го, звільнення Слобожанщини, бої за Куп'янськ.

"У цей день ми вже перебували на лівому березі річки Оскіл," - згадує він.

Аякс ділиться спогадами про міни, залишені ворогом. Він згадує про запах крові, який проникає в тканину одягу і не зникає. Розповідає про випадок, коли поблизу його позицій сталася трагедія: автомобіль мінометників натрапив на міну і вибухнув, підірвавши боєкомплект, що знаходився в ньому.

Коли ми приїхали, - глибоко задумавшись, говорить капітан, - побачили, що від автомобіля залишилися лише передні колеса і сидіння, до якого був пристебнутий водій. Інші люди були розкидані навколо. Один із них виглядав майже неушкодженим: лежав на спині, але життя в ньому вже не було. Я підійшов до ще одного: його живіт був розірваний, кишківник стирчав назовні. У іншого — поламані ноги. Наступний був страшно пошкоджений, його ноги були викручені в різні сторони, а одна сідниця була відірвана. У місці таза утворилася ємність, що наповнювалася кров'ю.

Аякс прибирає з капота листочок і розповідає далі:

"Наклали турнікети, перемотали поранених. Я намагався максимально швидко все робити. Викликали евакуаційну машину. Медевак їхав годину... Годину! Поки їхав, з п'яти поранених хлопців вижили лише двоє. Поки цих двох везли на стабілізаційний пункт, один помер. Вижив лише водій".

Проминув день, пройшла ніч, і обставини знову стали схожими.

Разом з побратимом Дарвіном ми вирушили на позицію, - продовжує розповідь Аякс, - я за кермом. Раптом назустріч нам виїжджає пікап. Він з'їхав з дороги, щоб розминутися, і став жертвою вибуху. У машині було четверо людей. Двоє з них загинули на місці. Ми ж надаємо допомогу двом пораненим, садимо їх до себе в автомобіль. Настав вечір, йшов дощ, а дорога була вкрай розмита. Я застряг, "сів на пузо". Ми з Дарвіном перетягнули поранених на шосе, поклали їх на асфальт, намагаємось зупинити машину, щоб відправити їх на евакуацію. Тим часом командування поранених вже викликало для них евакуаційний транспорт, який також потрапив на вибух.

Нещодавно бойовий склад Аякса отримав нові поповнення.

"Нам додали мінометника Халка, - згадує він. - Якось ми - я, Дарвін, Бот та Халк - приїхали на нову позицію. Хлопці вивантажують генератор і затягують його в посадку. А я відганяю машину трохи далі, щоб заховати десь під деревами. Тільки-но Халк і Бот заходять у лісосмугу, Халк наступає на протипіхотну міну. Вибух. Дарвін кидає Халку паракорд, витягуємо..."

Аякс продовжує свою оповідь: "...У Халка відірваний гомілковий суглоб. Я бачу, його нога залишається на стежці - шматок черевика... Як ніби гільйотиною відсікли. Халк лежить на животі."

Обережно перевертаємо його на спину, і тут... Просто під животом виявляється ще одна міна. Коли ми тягнули його за допомогою паракорда, він зачепив її своєю бронею. А на ньому ж був боєкомплект для кулемета... Це могло б призвести до катастрофи. На щастя, під час тягнення під його живіт потрапила порожня пляшка з-під горілки, адже в зеленці валялося чимало сміття. Броня натискала на пляшку, і таким чином тиск на міну виявився недостатнім.

Після короткої перерви Аякс знову звертається до цього інциденту:

А черевик залишився на стежці, немов запрошуючи до себе... З’явилася думка, що гомілкостоп можна було б пристосувати знову. Проте, лізти в ті кущі за частиною ноги здавалося надто небезпечним. Я звинувачував себе за те, що не наважився. Потім лікар заспокоїв мене: "Не переживай, там не було жодних шансів щось пришити - нога була роздроблена до коліна. Халк тримався просто неймовірно, він був вражаюче сильним..."

"Всі ці події відбулися всього за один тиждень, - зітхає Аякс. - Нас непогано потрясло. Після останнього інциденту Ахіллес (позивний командира підрозділу "Ахіллес" Юрія Федоренка - УП) дав нам два дні на відпочинок, порадив відвідати церкву та запалити свічку..."

У ті часи я сформулював для себе важливу істину: "Якщо прагнеш, щоб хтось залишився живим - покладись на власні сили. Життя твоїх товаришів і твоє власне - під твоїм контролем".

Взагалі-то Аякс - не про тактичну медицину, а про дрони. Його історія - про інженера на війні. Шлях на яку почався задовго до 24 лютого 2022 року.

Коли Тарас досягнув дванадцяти років, на свій день народження він отримав у подарунок набір для моделювання: радянський танк Т-34 і німецький "Королівський тигр". Згадуючи про цю іграшку, Аякс не може стримати усмішку, яка заповнює його обличчя: "Цей набір був справжнім шедевром, надзвичайно детальним, а у 'Тигра' гусениці складалися з окремих ланок".

З того часу Тарас захопився моделями. Спочатку - танків, згодом - літаків. Після школи вступив до Національного авіаційного університету (НАУ), який закінчив з червоним дипломом. Працював інженером. У вільний час займався туризмом, страйкболом і стрільбою.

У день початку повномасштабного вторгнення я вирушив до військового комісаріату. Будучи в теробороні, 32-річний авіаконструктор був переконаний, що безпілотники можуть кардинально змінити хід війни. Так він заснував перший у своєму підрозділі розрахунок "Мавіка", а згодом - і перший розрахунок FPV.

Проте насправді ситуація виглядала інакше. Якщо бути точніше, то не зовсім так, як здавалося.

Його шлях не був схожим на стрілу. На ньому справді траплялися незабутні моделі танків і літаків, походи в гори та інші елементи пазла, що пізніше склалися в портрет офіцера одного з найтехнологічніших підрозділів ЗСУ. Проте в його справжній ранній біографії є парадоксальні моменти, суперечності та вагання, які аж ніяк не нагадують пряму лінію.

Тарас Шандура, киянин за походженням, здобував освіту в середній школі з акцентом на глибоке вивчення англійської мови. Як він зазначає, його успіхи в навчанні були середніми. Досить важливий предмет для майбутнього авіаконструктора — фізика — не викликав у нього зацікавлення, адже вчитель не припав йому до душі.

Ситуація з хімією була дещо кращою. Батьки Тараса працювали в цій галузі, тому він вже заздалегідь знайомився з шкільною програмою з хімії. Проте, ця дисципліна не викликала в нього особливого захоплення. Серед педагогів, які вплинули на його розвиток, Тарас особливо пам’ятає свою класну керівницю - викладачку зарубіжної літератури. Аналізуючи літературні твори, вона навчала його розуміти різницю між добром і злом.

У школі Тарас зацікавлено перечитав усю трилогію "Володар перснів" Джона Р. Р. Толкіна. Коли його запитали, з яким персонажем він відчуває зв'язок, можна було б очікувати, що він обере Гендальфа, адже зовні Аякс дещо нагадує цього мудрого чарівника. Але військовий, усміхаючись, відповідає: "Ні, на той момент у мене ще не було бороди. Мені завжди подобався Леголас".

У легендарному світі Толкіна він є ельфійським воїном, сином короля Північного Лихолісся. Тарас проводив свої канікули у родичів на Волині. Чи не нагадують волинські ліси країну ельфів? Згодом юнак захопився походами в лісі та горах, альпінізмом і страйкболом. Велика війна з Мордором наближалася, проте все це не мало жодного відношення до його професійного вибору.

Тарас завжди уникав будь-якої системності. Навіть з колективами йому не вдавалося знайти спільну мову. Але зрештою його захоплення моделюванням принесло свої плоди — він вирішив подати документи до Національного авіаційного університету. "Ідея стати пілотом мене дуже зацікавила", - знову усміхається Аякс.

Оплата пілотної практики лягла на плечі студента, і у нього не вистачило коштів на цю витрату. Це, безумовно, стало недоліком. Проте перевагою було те, що дисципліни, пов'язані з точними науками, виявилися надзвичайно захоплюючими: "У підсумку я отримав червоний диплом".

Після завершення навчання в університеті Тарас Шандура отримав посаду інженера на державному авіаційному заводі "Антонов". Однак, коли молодий авіаційний спеціаліст одружився, він зрозумів, що потрібно знайти більш вигідну роботу.

Якийсь час він займався вітроенергетикою та IT-технологіями. Сім'я, робота, хобі... Що ще? А ще тривожне, як гул здалеку, відчуття наближення якогось, як каже сам Аякс, "великого п...ця". Ельф Леголас не міг не відчувати дихання Мордору.

Під час Майдану він чергував із батьком на барикадах та медпунктах. Далі - війна, яка зачепила його родину.

Чи сподівався майбутній військовий на ймовірність масштабного конфлікту? "Не сподівався, - відповідає він, продовжуючи: - Якщо чесно, то не бажав в це вірити. Але, на випадок, якщо таке станеться, я готувався, зокрема, тренуючись у стрільбі".

Аякс - це одна з тих осіб, які не потребують пояснень щодо свого рішення стати добровольцем на початку вторгнення. І не варто питати, звідки в нього такий позивний.

Позивний "Аякс" викликає одразу кілька асоціацій. По-перше, це IT-компанія Ajax Systems, де два роки до великої війни працював Тарас. По-друге, так звали одного з героїв кінематографічного всесвіту "Марвел", що не відчував болю. По-третє, Аякс - ім'я одразу двох ветеранів Троянської війни. В Аякса з батальйону "Ахіллес" є щось спільне з кожним із цих образів.

"Він є справжнім професіоналом, глибоко обізнаним у світі БПЛА, і має досвід польотів на різних апаратах, - так описує Аякса начальник штабу батальйону ударних БпАК 'Ахіллес' Рустам Нургудін, відомий під позивним Джин. - Але це сталося зараз. Коли ми тільки починали нашу службу у розвідувальному взводі, ми не мали жодного досвіду, постійно сперечалися і вчилися на своїх помилках..."

"Разом з Рустамом ми швидко зрозуміли, що без 'Мавіка' в нашій зоні нічого не вдасться зробити, - ділиться своїми думками Аякс. - Ми вирішили залучити до нашої команди ще одного бійця - Расту (який загинув у 2022 році - УП). Коли Ахіллес побачив, як працюють 'Мавіки', він почав активно розвивати цю ідею. Тоді в нашому загоні ще залишалося чимало людей, які скептично ставилися до безпілотників, але командир зумів їх переконати. Можна сказати, він вселяв у нас думку, що БпЛА - це майбутнє нашої війни."

Завдяки "Мавікам" вдалося накопичити велику базу розвідданих. "Ми знали, що коїться в нашій смузі. Це почасти й стало передумовою ефективного Харківського контрнаступу", - переконаний Аякс.

"Так само було пізніше з FPV, з нічними бомберами... - пояснює він. - Я показав, як працюють FPV, я в них повірив. Продемонстрував, що таке "Баба-Яга" в бойовій роботі. Ми почали наш досвід ширити - множити...".

Аякс має в своїй природі скептицизм і реалістичний підхід. Його висловлювання позбавлені пафосу, а його характеристики часто містять іронічний підтекст, інколи навіть жорстку іронію. "Ми не можемо покладатися на 'Леопарди', 'Хаймарси' чи 'Абрамси'. Так, ця техніка справді є і виконує свою функцію, але її недостатньо. Наша витривалість базується на простих рішеннях".

"Мавік" і FPV - квінтесенція цієї війни, - пояснює Аякс. - Не треба ілюзій, ми воюємо гівном і палками. Пі**ри теж воюють гівном і палками. Ми можемо сміятися з Т-55, але це все одно танк. Все вирішує кількість. Тому головне, щоб гівно і палки можна було масштабувати. Це дасть максимальний ефект".

Якщо розглянути всі технічні досягнення, в яких брав участь Аякс, може скластися враження, що він протягом усієї війни виконував роль конструктора або пілота-випробувача. Однак насправді в період з 2022 по початок 2023 року його справжньою стихією був бій. Він віддавав перевагу практиці над теорією.

22 березня 2023 року близько третьої години дня на центр управління роти "Ахіллес" поступила інформація про те, що на позиціях неподалік села Хромове було виявлено чотирьох загиблих бійців "Ахіллеса", серед яких знаходився старший групи на ім'я Аякс.

Боєць із суміжного підрозділу бачив, як розлетілися рації, "старлінки", антени та інші речі розрахунку FPV, як засипало землею чотирьох побратимів-ахіллесівців. Бачив і відчував власним тілом вибухову силу ворожого снаряду: коли передавав інформацію, сам був поранений і контужений тим самим вибухом.

Однак йому вистачило енергії, щоб запригнути в припаркований неподалік трофейний "Тигр" і миттєво покинути небезпечну зону. Тому він не здогадувався, що за кілька хвилин з землі почнуть підніматися поранені та контужені товариші.

У перші миті після вибуху Аякс втратив зір: "Все стало темрявою". Він наосліп почав шукати свою каску і спробував її одягнути. З неї на його обпечене обличчя посипався ґрунт. І раптом "знову спалахнуло світло" - зір повернувся до нього.

"Я бачив, як все навколо розлетілося в різні боки, - згадує Аякс. - Від автомата залишився лише приклад і частина ударно-спускового механізму. Вибухова хвиля розтрощила навушники на моїй голові. Де мій телефон? А він на моєму обличчі - його дрібні уламки застрягли в шкірі. Бронежилет розірваний на шматки. Мій одяг розійшовся по швах, перетворившись на закривавлені лахміття. Моє тіло в шрамах, з вух тече кров, але серйозних кровотеч, здається, немає. Я дивлюсь, поруч мої побратими копаються в землі. Всі залишилися в живих."

Аякс, напевно, вже не вперше розглядає ці події. Невеликий уривок з битви за Бахмут - це тривала конфронтація за Гарден Центр. Саме так називалося садове підприємство на околицях Бахмута, яке, за словами Аякса, стало справжнім "зомбілендом" - тут розташувалися позиції вагнерівців. Між ворогуючими сторонами простягалося поле, розрізане траншеями.

Офіцер зберіг у пам'яті всі нюанси. Він дістає аркуш паперу і починає малювати плани траншей: "Ось тут ми переховувалися, звідси атакували вороги. Вони наступали на нас, немов зомбі, ми їх знищували, а потім знову йшла нова хвиля нещадних супротивників, і все повторювалося знову й знову..."

Поряд з Гарден Центром розташовувалося шосе, яке в ті дні отримало назву "шлях життя". Насправді це була боротьба за контроль над останньою важливою логістичною артерією захисників Бахмута.

"Я завжди відчував спокій під час обстрілів, починаючи з 2022 року, - розповідає Аякс. - Як розвідник-коригувальник, я вмію розрізняти корегований вогонь від некорегованого, і знаю, як знайти найкраще укриття. У більшості випадків ворожі артилерійські удари просто завдавалися в загальному напрямку."

Можу з упевненістю сказати, що з початку війни, за моїми підрахунками, нас обстрілювали коригованим вогнем всього чотири рази. Аякс зітхає і продовжує: "У кожному з цих випадків ми не несли відповідальності, адже не ми "засвітили" свої позиції. Четвертий випадок стався під час бою за Гарден Центр, і знову ж таки, ми не були винні. Поруч з нами був заїзд для автомобіля, де зупинився розвідник на захопленому "Тигрі". Логічно, що це могло стати причиною коригованого вогню".

Пізніше цей розвідник доповість про "чотирьох двохсотих ахіллесівців". Аякс позначає на папері точку, де припаркувався "Тигр" і продовжує розповідати:

Зазвичай, один розрахунок противника використовує близько десяти снарядів для ураження цілі. Іноді ця кількість може сягати й п'ятнадцяти. Коли я зафіксував шістнадцятий та сімнадцятий влучний постріл, стало зрозуміло, що по нам працюють два розрахунки. Сказав хлопцям: "Чуваки, нам потрібно вистояти і дочекатися, поки їхній лічильник дійде до тридцяти".

Після двадцятого пострілу вогонь став менш точним - почалося розсіяне стріляння. Це свідчило про те, що стволи гармат перегрілися. З'явилася надія, що нас обмине. Але коли я почув звук двадцять сьомого снаряда, мене охопило відчуття, що це вже по нас. Після того, як "Тигр" зник, ворог, очевидно, вирішив, що більше немає сенсу продовжувати обстріл. Ми відкопалися...

Попереду на Аякса чекав маршрут, яким проходять тисячі постраждалих: перехід в мирне життя за звичним планом: медичний пункт евакуації (медевак) - стабілізаційний центр (стаб) - лікарня. Найважливіше на цьому етапі — швидко визначити характер поранень.

Приблизно о четвертій годині ранку 24 березня 2023 року швидка допомога привезла пораненого до лікарні в Дніпрі. Це була п'ятниця — важливий момент, який стане зрозумілим пізніше.

Під ранок Аяксу зробили магнітно-резонансну томографію мозку. "Сказали, що нічого катастрофічного, - Аякс добре запам'ятав той довгий день. - А вже зранку відправили на медогляд: дали довжелезний список кабінетів".

Скупчення людей, довгі черги, напружені суперечки... Важко усвідомити, в якому стані перебуває особа, яка ще вчора боролася з ворогами і ризикувала життям, а вже за кілька годин опинилася в хаосі медичного закладу. Нестерпно болить голова, спина, груди. Постійна думка: чи, бува, не зламані ребра?

На кожних дверях розміщена табличка: "Військові обслуговуються без черги", - згадує він. - Але це не працює.

Раптом з'ясувалося, що медики завершують свою роботу о другій годині дня. Дивовижним чином Аякс зміг переконати лікарів у необхідності зробити рентген після 14:00.

Рентгенівське обстеження провели, але виявилася одна "ключова деталь": це була п'ятниця. Тож звіт про рентгенування можна було очікувати лише в понеділок, адже рентгенологи вихідні проводять без роботи у суботу та неділю.

"Лікарі лише зазначили: 'Вам слід відпочити', - з відчуттям гіркоти згадує Аякс. - Тож протягом двох днів я просто 'відпочивав'. У понеділок вранці зайшов мій лікар і сповістив: 'Ми переводимо вас до іншої лікарні', - і показав мені мій рентген. Я глянув і побачив напис: 'Легені без патологій'."

Коли Аякс згадує про цей випадок, його голос видає невелику тривогу: "Я просто не можу зрозуміти, чи це якийсь жарт. Запитую: 'А що з ребрами?' Мені вказали, що наступний рентген доведеться організувати в іншій клініці. А там знову все те ж саме: список лікарів, медичні обстеження... Щодо рентгена мені сказали: 'Не хочемо вас знову піддавати опроміненню'. До речі, на той час ребра вже не так сильно турбували".

Уся ця медична ситуація справді вивела мене з себе, - Аякс намагається знайти правильні слова, щоб висловити свої почуття: - Я рік працював без зупинки, без вихідних і відпусток, спав лише по три години... Я щойно втратив своє здоров'я заради держави. А тепер опинився в якійсь паралельній реальності, де всім абсолютно байдуже. Я просто блукаю від одного кабінету до іншого, і лікування, на жаль, немає. Слух не повертається, голова постійно болить... А мені говорять, що потрібно просто відпочити.

Після лікування в Дніпрі, йому дали місячну відпустку - на відновлення. Цю відпустку поранений використав на лікування, але вже в Києві. Пережив три операції, про кожну з яких можна зняти фільм у стилі нуар.

"Суть у тому, - говорить він, - що існує дефіцит хірургів, здатних виконувати подібні операції. Перед війною в Києві їх було троє. Наразі один перебуває за кордоном, ще одного мобілізували, і він загинув. Тож залишився лише один. Очікування на операцію займає кілька тижнів. Лікарня, в якій він працює, переповнена."

У Києві з'ясувалося, що внаслідок поранення відбулося серйозне ураження мозку. Лікарі попередили про ризик виникнення епілептичних нападів. "Все обійшлося, - з полегшенням зазначає він. - Але тепер у мене почався сильний тремор рук. Мені виписали безліч ліків..."

Він пригадує свій перший візит до невропатолога: "Лікарка дивиться на мене і запитує: 'Виглядаєте роздратованим. Що вас найбільше дратує?' Я відповідаю: 'Найбільше, напевно, ви, лікарі'. Але, до речі, саме ця лікарка виявилася дуже корисною для мене".

"Наразі я займаюся тиловою роботою," - говорить заступник командира з озброєння, його голос звучить так, ніби про цю діяльність краще й не згадувати.

Слід зазначити, що тилова діяльність Аякса не є звичайною тиловою роботою. Він часто перебуває на передових позиціях. Його автомобіль постійно курсує між майстернями, штабами та бойовими підрозділами.

"Зараз я на тиловій роботі, - зітхає Аякс. - Певний час займався рекрутингом і це було по-справжньому важко..."

З його розповіді випливає, що важкість полягала в черговому зіткненні з паралельною реальністю під назвою "мирне життя". Бойовому офіцеру боляче від усвідомлення того, що молоді люди уникають служби.

Коли ж він пережив найскладніший етап війни? Запитуючи про це, зазвичай сподіваєшся дізнатися про обстріли в районі Базаліївки чи запеклі бої за Бахмут.

"Здається, найскладніший етап — це теперішній, - після короткої паузи говорить Аякс. - Друзів стає все менше, а охочих служити — все більше. Коли я згадую про це, мене охоплює гнів. Після травми та контузії в мене виникли труднощі з емпатією. І не лише у мене. Джин також згадував, що у нього подібні проблеми..."

Начштабу Джин не заперечує, що в нього також "проблеми з емпатією", але він переконаний, що ці проблеми не пов'язані з контузією, і не вважає, що це взагалі серйозні проблеми. "Це просто складний життєвий досвід, який неминуче призводить до емпатичного розриву", - Джин формулює свою думку як людина, що читала на цю тему спеціальну літературу.

Чи читав спеціальну літературу Аякс - невідомо, але до психолога звертався. Чи була від того користь?

"Так, - впевнений він. - Мені дуже важливо почути хоча б раз на рік, що я нормальний. Почути від професіонала..."

Через кілька секунд він продовжує: "Розумієте, на початку війни я вважав, що найважливіше - це зберегти свою сутність у цих складних обставинах...".

Коли він вимовляє ці слова, в його очах і меланхолійній усмішці відчувається присутність лісового ельфа Леголаса, що раптово перетворюється на Гендальфа. Мудрий Гендальф підхоплює незавершену думку:

"...Згодом усвідомив, що це не здійсненно, війна кардинально трансформує нас. Тепер мені видається, що найважливіше - зберегти свою людяність."

Аякс вже 33 роки, і цілком ймовірно, що його військовий досвід - це лише невеличка частина величезної книги його життя, яка колись може нагадувати епічну трилогію Толкіна. Однак це важлива та тривала глава, що розкриває буденність героїзму, який виявляється в щоденній праці. Слово "героїзм" викликає у Аякса певне роздратування: "У війні немає місця героїзму; успіх на полі бою досягається наполегливою та старанною працею".

Результати його праці можна перелічувати довго. Але що сам він вважає найголовнішим власним досягненням? Коротка відповідь: "Найбільше я пишаюся тим, що мені вдалося врятувати кількох людей".

P.S. У процесі підготовки матеріалів капітана Тараса Шандури (Аякса) він був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.