Криза в антикварному магазині: що відбувається з економічною ситуацією в Європейському Союзі?
Європейський Союз залишається важливим союзником України у боротьбі проти російської агресії та в процесі створення нової безпекової архітектури на континенті. Намір ЄС суттєво зміцнити свої оборонні можливості та розвивати внутрішній військово-промисловий комплекс є не лише реакцією на сучасні виклики, але й запорукою довгострокової стабільності для всієї Європи, включаючи Україну. Проте реалізація таких амбітних планів вимагає надійної економічної бази. Отже, чітке усвідомлення реального стану європейської економіки, її структурних викликів та можливостей для промислового відновлення є не просто аналітичним завданням, а критично важливим аспектом для формування реалістичних сподівань від наших партнерів.
На початку послухаємо, що скаже Євростат.
На завершення третього кварталу 2025 року, відношення валового державного боргу до валового внутрішнього продукту в єврозоні (EA20) досягло 88,5%, що є зростанням порівняно з 88,2% наприкінці другого кварталу 2025 року. В Європейському Союзі це показник також підвищився з 81,9% до 82,1%.
На завершення третього кварталу 2025 року структура державного боргу виглядала наступним чином: 84,2% становили боргові цінні папери в єврозоні та 83,6% в ЄС, 13,3% припадало на позики в єврозоні та 13,9% в ЄС, а також 2,6% в формі "валюти та депозитів" у єврозоні і 2,5% в ЄС.
Об'ємні дані — масштабні висновки.
Як бачимо, загальне боргове навантаження у ЄС є досить помірним. Це не показник США (близько 125% у співвідношенні "борг/ВВП) і тим паче не показник Японії (більш як 200%). Навіть з урахуванням того, що Німеччина за канцлерства Мерца зняла так звані "боргові гальма" (обмеження зростання боргу по відношенню до розміру валового продукту), боргове навантаження в цілому у країнах ЄС поки не вийшло за критичну позначку у 100% ВВП. Хоча показник вказаного вище індикатора у розмірі майже 84% валового продукту -- суттєво більше базового індикатора боргового навантаження, встановленого для країн Євросоюзу Маастріхтськими критеріями участі (60%).
Зазначимо, що ці 60% — це співвідношення "борг/ВВП", яке обчислюється шляхом ділення максимально можливого бюджетного дефіциту на річний темп зростання валового внутрішнього продукту і множення на 100. Це, так би мовити, відповідає європейським стандартам. Однак, фактичні прогнози Європейської комісії свідчать про те, що зростання ВВП ЄС до 2025 року очікується в межах 1,1–1,4%. Ці темпи є вкрай низькими, майже втричі нижчими за китайські показники, хоча таке порівняння може бути не зовсім коректним. Середній бюджетний дефіцит становить 3,2%. За таких умов співвідношення боргу до ВВП може піднятися навіть до 300%. Таким чином, існує нагальна необхідність або скоротити бюджетний дефіцит, або стимулювати більш активне зростання ВВП.
Але нас насамперед цікавить промислове виробництво, адже саме з ним пов'язані перспективи відновлення оборонно-промислового комплексу ЄС та перспективи його мілітаризації у контексті нинішніх геополітичних викликів.
Тут картина ще песимістичніша.
Промислове виробництво в минулому році демонструвало уповільнення, зростаючи лише на 0,2% у єврозоні та на 0,8% в межах Європейського Союзу. У серпні, влітку, воно навіть зазнало скорочення: на 1,1% у єврозоні та на 0,9% у ЄС.
Восени 2025 року зростало виробництво проміжних товарів -- на 0,5%, енергетичних ресурсів (на 2,1%), товарів нетривалого користування (на 2,2%), але падав випуск засобів виробництва та товарів тривалого користування (ця група найбільше корелює з показниками розвитку ОПК -- мінус 3%).
Рік приніс найзначніше зростання промислового виробництва в таких країнах, як Швеція (+14,7%), Данія (+9,5%) і Греція (+7,1%). У той же час, найбільші втрати були зафіксовані в Болгарії (-5,6%), Люксембурзі (-3,4%) та Литві (-2,3%).
Ці дані чітко вказують на кілька важливих аспектів. По-перше, підвищені ціни на енергетичні ресурси мають пряму залежність від зростання сектора енергетики в Європейському Союзі, де йдеться про підвищення вартості послуг, а не їх обсягу. По-друге, європейська промисловість залежить від глобальних тенденцій підвищення цін на сировинні матеріали. По-третє, ЄС поступово починає забезпечувати свій внутрішній ринок продукцією місцевого виробництва, що призводить до зменшення імпорту з Китаю та США. І нарешті, програми мілітаризації та розвитку оборонної промисловості в Європі поки що не були реалізовані.
Німецький мотор
Ядром економіки ЄС є валовий продукт Німеччини, який наближається до показника у 5 трлн дол. Це приблизно 4,3% світової економіки.
Економічна ситуація в Німеччині лише дивом уникає офіційного оголошення рецесії. Справа в тому, що рецесія визначається як зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) протягом двох кварталів підряд, і Німеччина, здається, має щастя: її ВВП час від часу демонструє незначний зріст, що дозволяє уникнути рецесії. Проте це не змінює загальної картини: економіка країни поступово, але без жодних сумнівів, переживає спад.
Головною проблемою є втрата ринків для реалізації продукції та енергетична криза.
Існує думка, що економіка Німеччини почала занурюватися в рецесію через втрату доступу до російських енергетичних ресурсів. У цьому висловленні є певна правда, але лише частково.
Набагато важливішим у цьому контексті є вплив "зеленого курсу", який набув абсурдних форм, коли Німеччина вирішила відмовитися від ядерної енергії.
На початку 2000-х років Німеччина досягла рекорду в ядерній генерації, виробляючи 150 ТВт⋅год електроенергії. Однак у 2011 році відбувся важливий поворотний момент, коли обсяги ядерної генерації в Німеччині та Китаї стали однаковими. Сьогодні Китай виробляє 450 ТВт⋅год ядерної електрики, що втричі перевищує показники Німеччини на її піковому рівні. Водночас ядерна генерація в Німеччині практично зникла.
Отже, вплив російського природного газу можна розглядати як певний контрольний удар, хоча він явно не став першим чи фатальним. Адже економіка Франції в подібних умовах змогла зберегти доступність електроенергії для своєї промисловості завдяки атомній генерації, що виявилася вирішальною як за факторами, так і за ціною.
Без надійної базової генерації країна не зможе досягти індустріального розвитку.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц висловив песимістичний аналіз: "Модель ведення бізнесу в нашій країні зникла... Нам необхідно активно зайнятися скороченням бюрократичних бар'єрів... Основну увагу державних витрат слід приділити тому, щоб не фінансувати тих, хто не прагне до праці".
Це звичний набір реформ: зменшення числа державних службовців та соціальних виплат. Зниження податкового тягаря та збільшення фінансування оборонного сектору, що забезпечить замовлення для німецької промисловості оборони.
У сфері геополітики Мерц має намір підтримувати партнерство з Китаєм та посилити співпрацю в рамках "Веймарського трикутника", до якого входять Франція, Німеччина та Польща.
Німеччина в даний час потребує нових ринків для збуту, кваліфікованих трудових ресурсів, ліквідних інвестиційних активів та платформ для отримання сировини. Мова йде про поєднання різних стратегій, які враховують ці фактори глобальної конкурентоспроможності, з акцентом на один або кілька ключових напрямків.
Щодо країн Центральної Європи, рішення вже прийнято: вони сприймаються як потенційні об'єкти для інвестицій, а також частково як ринки для реалізації продукції та джерела трудових ресурсів. Проте, головним аспектом зал залишається саме перший.
Мерц говорить про відновлення ядерної енергетики, але не вживає жодних дій для її реалізації. Іншими словами, він скоріше виконує реквієм, аніж хвалебну пісню.
Зате в Німеччині будуть переглянуті стандарти соціальної політки, передовсім у бік зниження виплат численним мігрантам з інших країн, які не можуть працевлаштуватися в Німеччині й сподіваються на соціальну допомогу.
Підвищення фінансування програм, спрямованих на розвиток військово-промислового комплексу, певною мірою стимулює промислове виробництво, проте не має значного впливу.
Німеччина поступово втрачає свої зовнішні ринки збуту, і цей процес став незворотним. Внаслідок цього Берлін також позбудеться своєї економічної моделі, орієнтованої на експорт.
Тож основний акцент буде зроблено на розвитку внутрішнього ринку через систему державних замовлень у ВПК та шляхом інвестицій у критичну інфраструктуру. Втім ключовий момент -- у Німеччині немає геополітичної моделі розвитку як базису, а отже, постійно виникатимуть проблеми з похідними від геополітики моделями економічного розвитку.
Одним із основних складових антикризової стратегії є скасування "боргового гальма" та залучення приблизно 400 мільярдів євро нових запозичень (до 10% ВВП) для реалізації нових проєктів у сфері оборонної промисловості та інфраструктури. Цього імпульсу вистачить на один політичний цикл. Проте, в цілому Німеччина втратила динаміку зростання та розвитку; вона досягла високих стандартів, і на цих основах може підтримувати стабільність протягом багатьох років. Однак країна більше не прагне до активного економічного зростання та не бажає виступати в ролі економічного двигуна.
Криза самосприйняття
Кризу рейнського капіталізму та завершення ери "великої нормальності" можна відзначити на рівні всього європейського мегарегіону.
Після завершення Другої світової війни концепція "рейнського капіталізму" стала основою для досягнення Німеччиною та країнами Скандинавії їхнього сучасного економічного успіху. Ключовим аспектом цієї моделі є досягнення згоди між державою, підприємствами та робітниками щодо справедливого розподілу національного продукту.
Саме наявність або відсутність цього консенсусу пояснює, чому різні країни демонструють різний рівень багатства чи бідності, а також впливає на обсяги тіньової економіки. Проте, не існує універсальних моделей розвитку, які б залишалися актуальними назавжди. Це зумовлено, перш за все, старінням населення, що веде до зростання соціальних витрат держави та зниження загальної економічної ефективності, включаючи суттєве падіння показників граничної віддачі капіталу. Мігранти не можуть у короткостроковій перспективі стати повноцінною заміною для місцевих громадян, а їх інтеграція в європейське суспільство є тривалим і складним процесом.
Як зазначив Хосе Ортега-і-Гассет у своїй праці "Повстання мас", суть нового європейства полягає в тому, що ми несподівано усвідомили свою самотність. Всі, хто колись був поруч, залишили цей світ назавжди, і більше не можуть нам допомогти. Духовна спадщина, що колись нас оточувала, зникла. Усі приклади та зразки втратили своє значення. Тепер ми змушені вирішувати всі питання, незалежно від того, чи йдеться про мистецтво, науку чи політику, лише в контексті сучасності, без спогадів про минуле.
Європа позбулася того, що традиційно вважалося її перевагою — спадщини, тоді як у Китаї традиції залишаються невід’ємною частиною життя.
Іспанський філософ пише: "Світ сьогодні глибоко деморалізований, і один із симптомів цього -- розбещений бунт мас... з Європою відбувається щось дивне і нездорове. Європейські заповіді втратили силу, а інших поки що не видно. ...Вперше спіткнувшись об національні кордони, європеєць відчуває, наскільки його економічні, політичні, інтелектуальні запити -- тобто його життєві можливості, життєвий розмах -- непорівнянні з тим колективним тілом, у якому він нудьгує. Ті спільноти, що досі іменувалися націями, приблизно століття тому досягли свого апогею. З ними нічого більше робити, крім одного -- подолати їх".
У таких умовах Європейський Союз здатен оголосити про нову хвилю індустріалізації, яка нагадує епоху "вугілля та сталі". Проте варто зазначити, що це відродження відбувається без використання ані вугілля, ані сталі.
Європейському Союзу необхідно зменшити соціальні витрати, знизити бюрократичні бар’єри та зменшити ставки базових податків. Однак як реалізувати ці зміни без серйозних соціальних наслідків? Яким чином провести реформи, не втративши підтримки населення на початкових етапах? І як знайти підхід до економічного зростання в умовах відсутності нової ідеології?
Сьогодні Європа нагадує величезний музей, наповнений історичними скарбами.
Приріст військових витрат в Європейському Союзі на фоні деіндустріалізації лише загострить дану кризу, оскільки просте збільшення фінансування не принесе результатів без проведення структурних змін в економіці.
США, навпаки, намагаються врятувати єдність культури та цивілізації у межах свого національного проєкту розвитку. Д.Трамп намагається запустити нову модель "трампономіки", яка загалом нагадує модель "рейганоміки" 80-х років минулого століття.
На даний момент можна відзначити, що в Сполучених Штатах, на контрасті з Європейським Союзом, формується нова концепція економічного зростання. Хоча можна мати іншу точку зору, ця ідея поступово набуває чітких рис і втілюється в ідеології MAGA — Зробимо Америку знову великою.
Європа ж намагається розвинути "неоліберальну геополітичну маскулінність" на базі колишньої воук-ідеології. Це так само перспективно, як змусити вегетаріанців їсти м'ясо з кров'ю.
