Крути 2022. Как россияне двигались к Киеву, следуя по стопам большевиков, но сбились с пути под Нежином.

На початку січня 1918 року, коли до Києва наближалася армія Муравйова, видання "Нова Рада" оприлюднило інформацію про формування студентського куреня Січових Стрільців.

На засіданні Українського Народного Університету була прийнята резолюція: "Усі студенти, без виключення, зобов'язані протягом найближчих трьох днів приєднатися до куреня. Ті, хто не підкориться рішенням зборів, підлягають загальному бойкоту з боку товаришів".

Протягом кількох днів засоби масової інформації оприлюднили звернення "української фракції" університету Святого Володимира, сьогодні відомого як КНУ ім. Шевченка. У цьому повідомленні, пафос якого підтверджується всіма подіями, що відбулися з того часу, йшлося про наступне:

"Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшовицька грабіжницька орда. Треба за всяку ціну спинити отой похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що злочинно бути байдужим. Треба кинути на цей час науку та буденну працю...

...Хто, як не ми, повинен бути носіями свідомості та мужності для наших братів-вояків? Тож вперед, дорогі друзі, з усією рішучістю продовжуймо працювати над нашою метою і, можливо, віддаємо останню шану тій величній справі, яку ми самі створювали - Українській державі!

Кілька десятків людей, які відгукнулися на запалений заклик, в майбутньому загинуть у битві під Крутами або ж опиняться в полоні та зустрінуть свою смерть.

Виснаження солдатів після Першої світової війни, широке дезертирство, демобілізаційні заходи та пацифістська політика Центральної Ради не залишили жодних шансів для молодих героїв, які загинули під Крутами і опинилися в оточенні.

Однак ця битва, поряд з рядом інших подій, надала політикам можливість виграти час, уклавши Берестейський мирний договір, що дозволило відстрочити поразку Української революції 1917-1921 років.

Наприкінці лютого 2022 року село Крути пережило історичні флешбеки: орда зі сходу знов сунула на столицю України. Ворог так само значно переважав у силі. Зупиняти його війську так само допомагали добровольці.

Однак, на відміну від подій 1918 року, три роки тому росіянам не вдалося захопити Київ. "Українська правда" детально описує, як у 2022 році загарбники застрягли в районі Крут і не змогли оточити Ніжинський гарнізон.

24 лютого 2022 року 43-річний бізнесмен Татул Оганян з Безуглівки, що на Чернігівщині, замість того, щоб вирушити на зимову рибалку з товаришами, опинився в епіцентрі великої війни.

За десять кілометрів від рідного села, у Ніжині, на Татула, етнічного вірменина та громадянина України, зранку чекав хаос: одні поповнювали черги на заправках, інші атакували продуктові магазини.

Перші удари були завдані по об'єктах Міністерства надзвичайних ситуацій. Контрольно-диспетчерський пункт авіабази зазнав руйнувань через ракетні атаки. Також відзначався брак ясних вказівок для тих, хто прибув до військкомату.

Після того, як перший шок вщух, у Ніжині розпочали процес організації тероборони та створення диверсійно-розвідувальних підрозділів.

"У місті перебувала звичайна інженерна частина, але також були ветерани з бойовим досвідом, сапери та мінери. Я, як цивільний, без зв'язків з армією, знав усі стежки, тому вирішив приєднатися до справи", - розповідає батько трьох дітей Оганян.

Основне завдання – зірвати російський бліцкриг – оборонці виконали в перші дні вторгнення. Спробуючи захопити Чернігів і Ніжин, російські війська зазнали втрат, що завадило їм швидко просунутися великими силами до лівого берега Києва.

Одна ворожа колона рухалася до Ніжина з Сумщини, проходячи через Ічнянський район і зупинившись у селі Велика Дорога. Інша група намагалася пробитися до гарнізону, проходячи через Прохори, Хороше Озеро та Крути.

Захисники вигравали дорогоцінний час. Вони замінували дороги, зокрема й переїзд у Крутянському. Створювали барикади з дерев'яних колод. Встановили контакт з артилеристами 58-ї бригади, які обстрілювали ворога за вказаними координатами.

"Ми освоїли навички закладання вибухівки та організації засідок," - ділиться Татул Оганян. - "Працювали невеликими групами. Вперше нам вдалося виявити велику колону, коли вона прямувала в напрямку Дорогинки. Двоє наших бійців зайшли в ліс із РПГ і з відстані двадцяти - тридцяти метрів влучили в два передні автомобілі."

Рашисти стрибали з броньованих машин, розбігаючись у відчаї. Вони були впевнені, що прямують на святковий парад у Києві, а натомість опинилися під вогнем посеред лісу.

Ознайомтеся також: Царство живих. Як рибалки з Страхолісся допомогли врятувати дві тисячі людей від голоду та окупації.

"Вся ця московська нечисть, насправді, рухалася в тому ж напрямку, що й у 1918 році, - говорить 54-річний голова Крутівської громади Олег Бузун, який вже більше року, з початку вторгнення, служить добровольцем. - Вони не змогли пройти з Глухова по трасі через Батурин, адже ЗСУ знищили батуринський міст."

Ворог змінив напрямок на Конотоп, а згодом, пройшовши через Бахмач, Плиски та Хороше Озеро, дістався до Крут. Його мета залишалася незмінною, як і раніше у Муравйова - захопити столицю України.

У 2022 році головною артерією Крут, вулицею Незалежності, проїхало кілька сотень одиниць техніки з червоними зірками, супроводжуваних тисячами російських солдатів. Проте простих і швидких рішень для них у цій місцевості не знайшлося.

У перші дні вторгнення, щоб перешкодити захопленню гарнізону в Ніжині, який знаходиться всього за 18 кілометрів від Крут, відзначилися люди, озброєні бензопилами.

"Наш завгосп Володимир Хілько залишався в селі, щоб координувати дії з місцевими активістами та Ніжином, - розповідає Олег Бузун. - Разом із Миколою Вороною, одним із наших патріотичних дядьків, він організував збори кількох десятків крутівців."

На відрізку шляху від села Пам'ятне, де розташований меморіал героям 1918 року, до Крут чоловіки спорудили майже двохсотметрову барикаду з деревини.

"З обох боків - круті схили та поля, на яких навіть танкам важко пересуватися, - зазначає Бузун. - Противник доставив тягач. Поки вони намагалися прибрати завали, Ніжин отримав додатковий час."

"Російські війська, врешті-решт, пройшли повз Крути, - продовжує свою розповідь голова громади. - Але на Ніжин вони не вирушили, повернули наліво і далі просувалися через Ічнянський район до київської траси. Хоча в той час у Михайлівці, на в'їзді до Ніжина, їх зустрічали лише три десятки наших захисників, озброєних стрілецькою зброєю та кількома РПГ."

Пізніше до ніжинського гарнізону приєдналася 58-а бригада, що відступала з Конотопу.

Найгострішими моментами стали початкові дні вторгнення. Успіх у відбитті ворога від Ніжина дозволив оцінити ситуацію, розпочати координацію дій та забезпечити зброєю кілька тисяч місцевих жителів.

"Ми доставили п'ятнадцять автоматів до Крут, а гранати роздавали просто з відра на сходах сільради. Коли ж ця вся нечисть (росіяни - УП) втекла, ми ледве змогли зібрати все назад. Адже звичайні люди були готові продовжувати боронити свою землю", - згадує Олег Бузун.

Читайте також: Надія є! УП знайшла легендарну бабу Надю з Мигалок, яка послала окупантів слідом за російським кораблем

12 березня 2022 року одна з бронегруп російських військ направилася в сторону сіл Синдаревське та Безуглівка.

"Було до шістнадцяти одиниць техніки з бульдозером БАТ-2, - згадує Татул Оганян. - Наш підрозділ підірвав керований фугас, коли вони наблизились до блокпосту.

В одному з бронетранспортерів ще тривало полум'я кацапів. Вони почали обертати вогневу установку і відкрили вогонь по житловим будинкам. Одна з хат запалала. На щастя, всередині не виявилося людей.

Коли Татул повертався зі спостережного пункту, вимкнув фари, щоб не привертати уваги. Їхав у темряві, аж поки салон його Nissan X-Trail не поглинув сліпучий спалах.

Оганян прийшов до свідомості на задньому сидінні. Як з’ясується пізніше, він наїхав на протитанкову міну одним з коліс, що лежала на узбіччі - російська диверсійно-розвідувальна група замінувала свою МТ-ЛБ, яку підбили кілька днів тому.

Але лише після вибуху Татул не зміг зрозуміти, що сталося:

"Не знаю, скільки часу пройшло, поки не відкрив очі. Що це таке? Ось я їду - спалах, і чомусь прокидаюсь на задньому сидінні. Відкриваю двері за водійським кріслом, виходжу на асфальт, встаю на ноги. Голова хитнулась - впав. Дивлюсь - ніг немає.

Зняв бронежилет, лежу, кручу головою, розглядаю палаюче авто, - продовжує Татул. - Пощастило, що з багажника викинуло буксирувальні троси, якими я двома днями раніше витягував наших військових у полі.

Я обережно підповз, щільно перев'язавши себе тросами вище колін. На щастя, мій телефон вцілів, адже був захищений бронежилетом. Трохи полежав на спині, відновив сили і зателефонував побратимам: "Я - "триста" (поранений - УП)".

Ознайомтеся також: Краще затопити оселю, ніж мати москаля. Як вибух дамби та затоплення села Демидів зупинили наступ російських військ на Київ.

У січні 2024 року в Свято-Михайлівському храмі села Крути запровадили богослужіння українською мовою. Декільком православним вірянам знадобилося десять років після 2014-го, щоб остаточно відірватися від московського впливу.

"На щастя, ми успішно розв'язали цю ситуацію, - ділиться враженнями голова Крутівської громади Олег Бузун. - Прикро усвідомлювати, що в Крутах діяла московська церква."

Про бій під Крутами 1918 року, про різанину 1708-го в рідному Батурині, де він народився, Олег Бузун вперше почув наприкінці Перебудови. На третьому курсі історичного факультету в Сумах.

Після проголошення незалежності України почав досліджувати архівні матеріали. Обіймав посаду наукового співробітника та заступника директора в Батуринському заповіднику.

"Нам необхідно нарешті зрозуміти ці уроки, - зазначає Бузун тим, хто їх ще не засвоїв. - Настав час перестати безцільно крутитися в колі. Росіяни - це не наші союзники чи приятелі, а вороги, від яких слід дистанціюватися."

У 2005 році, коли до влади прийшов Віктор Ющенко, скромний меморіал героям Крут у селі Пам'ятне вирішили доповнити монументом авторства Анатолія Гайдамаки.

У 2006 році було урочисто відкрито червону колону заввишки десять метрів, що нагадує архітектурні елементи Київського університету. Перед цим Татул Оганян активно долучився до етапів планування та підготовки цього проекту.

"Я міг би сказати, що доторкнувся до пам'ятника, - зізнається він. - Це була надзвичайно скромна участь, але мені це все ж приносить задоволення."

Кожного, хто в той час висловив би думку, що "протягом шістнадцяти років ти зможеш відстояти свою землю від російської агресії", Татул вважав би за божевільного.

"Мій дідусь пропав безвісти під час боїв за Керч у 1943 році, - розповідає про своє родинне минуле доброволець. - Хто міг уявити, що російські війська знову нападуть на нас?"

Їхня справжня сутність стала очевидною під час Майдану, коли Татул організовував самооборону в Ніжині. Він також возив гуманітарну допомогу на схід під час АТО і здійснював евакуацію загиблих військових з моргів у Дніпрі.

Сьогодні все навколо здається ще більш ясним. Принаймні, якщо споглядати на світ через призму Татула Оганяна.

"Після ампутації та проходження реабілітаційного процесу я знову повернувся до роботи, - ділиться Татул. - Разом із товаришами займаюся евакуацією загиблих воїнів."

За що я вдячний представникам цього народу, так це за те, що вони допомогли нам усвідомити цінність нашої батьківщини. Ми навчилися цінувати те, що маємо. Проте, навіть зараз, я спостерігаю багато людей, які все ще не можуть зрозуміти, що насправді відбувається.

Ми століттями ведемо боротьбу за своє фізичне існування з російською, радянською імперією, а тепер з рашистами. Все, що вони роблять з Україною, виходить за межі будь-якого глузду: здорового, нездорового, патологічно хворого. Нема слів у світі, якими б це можна було описати.

Декілька днів тому ми повернулись з евакуаційної місії з Ізюму. Я б дуже хотів, щоб всі, хто не відчув і не відчуває війни, з'їздили туди. Подивились, яким третій рік є місто, що було всього декілька місяців в окупації.

Там у лісі поховано майже 500 тіл. З них багато ще навіть не ідентифіковано. Ви думаєте, коли до вас прийде кацап, з ним можна про щось домовитись?