Кохання на відстані. Чи здатна Україна провести вибори в режимі онлайн або через поштові служби?

Кінець 2024 року ознаменувався важливими в політичному плані подіями для України. Після перемоги на виборах у США команди республіканця Дональда Трампа, політикум у світі і в Україні почав обговорювати різні конфігурації закінчення чи принаймні зупинки російсько-української війни.

Несумнівно, що заяви Трампа про зупинку московської агресії "протягом доби" виявилися лише передвиборчими гаслами. Проте самі дискусії про можливість знайти вихід із "замкнутого кола війни" принесли Україні несподівані результати.

Як перші теплі промінчики лютневого сонця дарують надію на прихід весни, так і початок серйозних розмов про "кінцевий мир" активізував в українській політичній сфері палке прагнення до своєї весни - виборчої кампанії.

"Українська правда" нещодавно детально писала про незбагненний феномен віри у "вибори на весну" та його ілюзорність.

Стисло кажучи, з країни виїхала майже п'ята частина виборців, ще одна така ж кількість людей вимушено переселилася всередині країни, а мільйон осіб не можуть брати участь у політичному житті, оскільки служать у військових силах. Крім того, законодавство не підготовлене, а технічні засоби відсутні...

Тут можна було б закривати електоральну тему в цьому році, якби не новий удар Росії по критичній інфраструктурі. Правда, цього разу йдеться не про енергетику, а про цифрове серце країни - українські реєстри.

Наявність інноваційних рішень у сфері цифровізації державних процесів стала для тих, хто вірить у вибори, одним із ключових принципів їхнього "символу віри" — якщо існує "держава в смартфоні", то й можливі вибори в онлайн-форматі. Однак російська агресія виявила слабкі місця в таких переконаннях.

Але технічна сторона питання - це лише частина більшої проблеми, і, може, навіть не основна. Не менш важливо не просто мати змогу провести дистанційне голосування, але й щоб суспільство не поставило під сумнів його результати.

Досі не існувало глибоких запитів від українців щодо їх готовності визнати легітимність голосування дистанційно. Якщо так, то хто має мати таке право? Українська правда вирішила звернутися до соціологів, і тепер вперше може представити результати опитування з цього важливого питання.

Слід розпочати з короткого огляду теоретичних основ, що стосуються легітимних і міжнародно визнаних методів дистанційного голосування, які існують у світі.

На даний момент в українському законодавстві існує лише один спосіб голосування. Це особисте голосування в день виборів, під час якого виборець робить позначки у паперовому бюлетені на виборчій дільниці або, в окремих випадках, вдома, у місцях утримання чи під час служби.

У Конституції та Виборчому кодексі зовсім не передбачені жодні можливості для віддаленого або попереднього голосування.

Це стосується як виборців в Україні, так і тих, хто знаходиться за її межами. Раніше голосувати можна було лише за місцем реєстрації. Проте перед виборами 2019 року Верховна Рада впровадила досить зручний механізм для зміни адреси голосування. Це сталося, зокрема, за ініціативою першої хвилі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Криму та зони проведення АТО.

Отже, в теорії, виборці в країні на перших післявоєнних виборах мають можливість голосувати за місцем свого фактичного проживання. Це важливо, адже нова хвиля внутрішньо переміщених осіб, що виникла після повномасштабного вторгнення Росії, значно більша за ту, яка спостерігалась після агресії 2014 року.

Однак як належить організувати процес голосування для мільйонів українців, які перебувають за межами батьківщини? Відповідно до діючого законодавства, громадяни України, що знаходяться за кордоном, мають можливість здійснити свій голос у день виборів особисто в посольствах та консульствах.

Елементарні математичні розрахунки показують, що цей підхід не зможе надати можливість голосування всім вимушеним емігрантам. Якщо взяти до уваги, що за межами України знаходиться від 5 до 8 мільйонів українців, і приблизно 60% з них мають вік понад 18 років, то ми отримаємо щонайменше 3-4 мільйони потенційних виборців.

А посольств у нашої країни трохи більше ніж сотня по всьому світу. Тобто навіть якщо уявити, що виборці будуть рівномірно розподілені по всіх посольствах, що саме собою фантастика, то й це означатиме, що кожна дільниця муситиме пропустити через себе десятки тисяч людей за день. А це просто нереально.

Можна, звісно, послатись на висновки Євросуду з прав людини і "Венеційської комісії", які кажуть, що країна може, але не мусить забезпечувати своїм експатам можливість голосувати за кордоном. Є країни навіть у ЄС, які не дозволяють голосувати за межами своїх кордонів.

Проте жодна з цих ситуацій не була пов'язана з подіями, які змусили кожного п'ятого виборця залишити країну. Крім того, Україна завжди забезпечувала можливість голосування для своїх громадян, що перебувають за межами країни, на всіх попередніх виборах.

Отже, існує кілька загальновизнаних способів, щоб вирішити цю проблему.

Перший підхід полягає в розширенні кількості виборчих дільниць, де можна голосувати за допомогою паперових бюлетенів.

Це, з одного боку, найпростіший варіант, бо для нього не треба вносити зміни в Конституцію чи закони. З іншого боку, щоб відкрити нові точки голосування, потрібна величезна кількість додаткових грошей, каналів логістики і навченого персоналу. Заледве десь в Україні знайдуться резерви для цього.

Існує ще один популярний варіант, що використовується в Європі, США та інших куточках світу, який Україна могла б адаптувати до своїх умов – це передчасне голосування через пошту.

Зазвичай процедура виглядає так: люди подають заявку на таке голосування, проходять верифікацію і підтверджують свою фактичну адресу. Після цього за якийсь час до дня виборів пошта країни, де вони зареєструвались, надсилає їм захищений конверт із бюлетенем. Виборці його заповнюють і відправляють в посольство чи безпосередньо у свою країну.

Цей варіант значно економніший, проте має ряд недоліків і ризиків.

Згідно з дослідженням, проведеним Радою Європи для відповідного комітету Верховної Ради, 15 з 16 українців, які проживають за межами країни, не мають консульської реєстрації.

Продовжимо тим, що для такого виду голосування потрібно вносити зміни в законодавство і передбачити досить тривалий проміжок часу до дня виборів, під час якого виборці мають надіслати свої заповнені бюлетені листами.

А закінчимо, може, найбільш вразливим місцем у цій схемі - довірою до поштової служби. Після відправки бюлетеня виборець має бути повністю переконаний, що "Укрпошта" чи інший сервіс доставлять його лист цілим, вчасно і в потрібне місце. Найменші сумніви можуть делегітимізувати весь процес голосування.

Ці логістичні проблеми можна було б уникнути, якби було впроваджено онлайн-голосування.

Проте у світі існує всього кілька країн, які повністю або частково реалізують інтернет-голосування. Серед них можна відзначити Естонію, а також частково Швейцарію. Дослідницькі проекти з цього питання здійснювалися в Австралії та Франції. Нідерланди спочатку запровадили деякі аспекти інтернет-голосування, але згодом вирішили відмовитися від цієї практики.

Цей новаторський підхід має суттєві та незаперечні переваги, які можна узагальнити в наступних аспектах:

Це суттєві можливості, які на перший погляд можуть допомогти у вирішенні українських викликів. Проте, не випадково жодна велика країна в світі ще не впроваджувала онлайн-вибори — ризики, пов'язані з цим підходом, є надзвичайно серйозними.

Усі ці пункти підводять до головного ризику - проблеми з довірою. Існує велика загроза невизнання результатів виборів, якщо інтернет-голосування буде впроваджене без належного контролю. На тлі історій про втручання Росії у вибори в тій же Молдові чи Румунії цей ризик важко переоцінити.

Сучасні дистанційні системи голосування не можуть зрівнятися з традиційними за одним із найважливіших аспектів — рівнем довіри до отриманих результатів.

Тому очевидно, що братися до пошуку технічних рішень владі треба лише в тому разі, якщо суспільство прийде до якогось консенсусу щодо того, чи довірятиме воно виборам поштою або в інтернеті.

Чи готові українці хоча б обдумати можливість впровадження нових систем голосування? І якщо так, то хто має право на дистанційне голосування?

Досі в УП не проводились дослідження на цю тематику. Тому ми вирішили самостійно започаткувати дискусію з цих питань.

За запитом "Української правди" соціологічний центр "СОЦИС" додав до свого грудневого опитування невелику секцію питань, що стосуються можливості дистанційного голосування. Це опитування є частиною їх регулярного дослідження суспільних настроїв.

Опитування здійснювалося з 5 по 11 грудня на репрезентативній вибірці з усієї країни, за винятком окупованих регіонів, із використанням телефонного методу. В процесі опитування було залучено дві тисячі учасників, а похибка дослідження не перевищує 2,6%.

Спочатку ми запитали у респондентів, чи існує необхідність для держави розробляти механізми голосування для громадян, які опинилися за межами країни, чи, на їхню думку, особи, що емігрували, не мають права впливати на вибір керівництва держави.

На запитання "Чи мають українці, що виїхали за межі країни, аналогічне право впливати на формування влади в Україні, як і ті, хто залишився в державі?" результати опитування виявилися вкрай однозначними:

Так, звісно, адже вони залишаються громадянами України - 67%.

Ні, люди, які залишили країну, не мають права впливати на обрання влади в Україні - 28,2%.

Таким чином, більшість українців вважає, що громадяни, які перебувають за межами країни, мають право голосувати на виборах, акцентуючи увагу на громадянстві як головному чиннику.

Хоча багато хто беззастережно визнає право експатів на участь у виборі влади, єдності у питанні дистанційного голосування не спостерігається.

На запитання "Яке ваше ставлення до концепції дистанційного голосування за допомогою застосунку "Дія", пошти або інших методів?" думки виявились неоднозначними.

Приблизно рівна частка підтримує ініціативу (44,2%) і виступає проти неї (48,6%). А це однозначно свідчить про потребу суспільної дискусії та додаткових обговорень.

Серед інших питань постає і те, хто саме отримає можливість скористатися новими варіантами, якщо система дистанційного голосування буде впроваджена.

Відповіді на питання про категорії громадян, які потенційно могли б брати участь у голосуванні дистанційно, виявилися досить захопливими.

Серед респондентів 32,2% рішуче проти дистанційного голосування, висловлюючи занепокоєння щодо можливих фальсифікацій.

Значну підтримку отримало запровадження нових можливостей для вразливих через війну категорій людей: військових (28,7%), людей з прифронтових територій (20,3%), українців за кордоном (15,8%).

Значно нижчий рівень підтримки для внутрішньо переміщених осіб (12,3%). Це може вказувати на те, що наявні механізми в цілому допомагають зменшити напругу серед цього сегмента виборців.

Цікаво, що 28,5% респондентів підтримують ідею дистанційного голосування не лише для вразливих категорій, а й для всіх громадян України, якщо вони цього бажають.

На кінець 2024 року результати аналізу впровадження дистанційного голосування в Україні не надто радують прихильників цієї ініціативи.

На сьогоднішній день Україна не має готовності ані до голосування поштою, ані, тим більше, до голосування через Інтернет.

Згідно з результатами соціологічних досліджень, українці усвідомлюють складність існуючих викликів і відкриті до пошуку різноманітних шляхів їх подолання. Цю готовність і усвідомлення необхідно використовувати в роботі.

Проте це точно не оповідь про "вибори весняного періоду". Принаймні, не в сезон весни 2025 року.