Марко Рубіо: Наша мета – забезпечити силу Європи. Ми переконані, що Європа повинна продовжувати існувати.

Марко Рубіо бере участь у Мюнхенській конференції з питань безпеки.

Сьогодні ми зібралися тут як представники історичного альянсу — об’єднання, яке змінило хід історії та врятувало світ. Коли ця конференція стартувала у 1963 році, вона проходила в країні — на континенті, розділеному всередині себе. Межа між комуністичними режимами та свободою проходила через саме серце Німеччини. Перші огорожі з колючого дроту, що стали частиною Берлінського муру, з'явилися всього за два роки до цього.

Лише кілька місяців перед тією першою конференцією, коли наші попередники вперше зібралися тут, у Мюнхені, світ опинився на межі ядерної катастрофи через Карибську кризу. Навіть попри те, що Друга світова війна ще залишалася свіжим спогадом для американців та європейців, ми знову опинилися під загрозою глобального лиха — такого, яке мало потенціал призвести до нового, більш апокаліптичного та остаточного знищення, ніж будь-коли в історії людства.

Зображення: Еббі Алфеус Роу Президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен підписує угоду про реалізацію Північноатлантичного договору в компанії міністра оборони, державного секретаря та послів з Великої Британії, Данії, Канади, Норвегії, Франції, Бельгії, Португалії, Нідерландів і Італії.

Під час тієї першої зустрічі радянський комунізм активно наступав. Тисячоліття західної цивілізації опинилися під загрозою. Тоді перемога не виглядала очевидною. Але нас об'єднувала спільна мета. Ми були єдині не лише у боротьбі проти спільного ворога; ми також були єдині в тому, за що прагнули боротися. Разом Європа та Америка здобули перемогу, і континент було відновлено. Наші народи пережили етап процвітання. З часом Схід і Захід знову об'єдналися. Цивілізація відновила свою цілісність.

Той ганебний бар'єр, що розділив цю країну навпіл, зруйнувався, а разом з ним і "імперія зла", і Схід з Заходом знову злилися в одне ціле. Проте ейфорія цього тріумфу привела нас до небезпечного обману: ми повірили, що вступили, як говорять, у "кінець історії"; що кожна нація невдовзі стане ліберальною демократією; що комерційні зв'язки зможуть замінити державний суверенітет; що глобальний порядок, заснований на правилах (цей термін часто зловживають), витіснить національні інтереси; і що ми опинимося у світі без кордонів, де кожен стане громадянином планети.

Це була безглузда ідея, яка ігнорувала як людську природу, так і уроки понад пять тисяч років задокументованої історії людства. І це дорого нам коштувало. Перебуваючи в цій ілюзії, ми прийняли догматичне бачення вільної та нічим не обмеженої торгівлі, навіть коли деякі країни захищали свою економіку та субсидували свої компанії, щоб систематично підривати наші -- закриваючи наші заводи, що призвело до деіндустріалізації значної частини наших суспільств, виведення мільйонів робочих місць робітничого та середнього класу за кордон і передачі контролю над нашими критично важливими ланцюгами постачання як супротивникам, так і конкурентам.

Ми поступово передавали частину свого суверенітету міжнародним організаціям, у той час як багато інших країн вкладали кошти в створення потужних держав соціального добробуту, що призводило до зниження їхньої здатності до самозахисту. Тим часом, інші нації активно нарощували свої військові можливості, досягнувши найшвидших темпів озброєння в історії, і не вагаючись застосовували "жорстку силу" для реалізації своїх інтересів. Щоб задовольнити вимоги "кліматичного руху", ми запровадили енергетичну політику, яка призводить до зменшення добробуту наших громадян, тоді як наші суперники продовжують використовувати нафту, вугілля та природний газ не лише для розвитку своїх економік, але й як інструмент впливу на нас.

У прагненні до світу без меж ми відкрили свої двері для безпрецедентної хвилі масової міграції, яка ставить під загрозу єдність наших суспільств, спадщину нашої культури та майбутнє наших народів. Ці помилки були допущені спільно, і тепер ми маємо спільну відповідальність перед нашими народами дивитися правді в очі та рухатися вперед до відновлення.

Зображення: EPA Рейс депортації з США в аеропорту Гватемали

Під керівництвом президента Трампа Сполучені Штати Америки знову зосередяться на оновленні та відновленні, керуючись прагненням до майбутнього, яке буде таким же гордим, незалежним і життєздатним, як і наше історичне минуле. Хоча ми готові діяти самостійно, якщо це буде необхідно, ми віддаємо перевагу і сподіваємося на співпрацю з вами, нашими партнерами в Європі.

Сполучені Штати і Європа мають глибокі історичні зв'язки. Америка виникла 250 років тому, але її коріння сягають набагато раніше, в історію цього континенту. Люди, які заселили і формували націю, з якої я походжу, прибули на ці землі, принісши з собою пам'ять, традиції та християнську віру своїх предків. Це стало священним спадком, який створив нерозривний зв'язок між Старим і Новим світом.

Ми -- частина однієї цивілізації, Західної цивілізації. Ми пов'язані одне з одним найглибшими узами, які тільки можуть розділяти нації, загартованими століттями спільної історії, християнської віри, культури, спадщини, мови, походження та жертв, які наші пращури принесли разом заради спільної цивілізації, спадкоємцями якої ми стали.

Ось чому ми, американці, іноді можемо здаватися дещо прямолінійними та наполегливими у наших порадах. Ось чому президент Трамп вимагає серйозності та взаємності від наших друзів тут, у Європі. Причина, друзі мої, полягає в тому, що нам не байдуже. Нам глибоко не байдуже ваше і наше майбутнє. І якщо часом ми не згодні, наші розбіжності випливають із нашої глибокої стурбованості за Європу, з якою ми пов'язані -- не лише економічно, не лише військово. Ми пов'язані духовно і культурно. Ми хочемо, щоб Європа була сильною. Ми віримо, що Європа має вижити, тому що дві великі війни минулого століття служать для нас постійним історичним нагадуванням: зрештою, наша доля є і завжди буде переплетена з вашою. Бо ми знаємо, що доля Європи ніколи не буде байдужою для нашої власної долі.

Національна безпека, навколо якої обертається ця конференція, — це не лише набір технічних моментів: скільки коштів ми виділяємо на оборону, де і як організовуємо її. Це, безумовно, важливі питання. Але вони не є вирішальними. Головне, на що ми повинні зосередитися спочатку, — це те, що ми насправді захищаємо? Адже армії не борються за абстрактні ідеї. Вони борються за свій народ; вони захищають свою націю. Вони відстоюють стиль життя. І саме це є предметом нашого захисту: велична цивілізація, яка має всі підстави пишатися своїм минулим, бути впевненою у своєму майбутньому та прагнути завжди контролювати свою економічну і політичну долю.

Саме на цьому континенті, в Європі, виникли ідеї, які стали основою для звільнення і трансформації світу. Європа подарувала людству принцип верховенства права, заснувала університети та стала осередком наукового прогресу. Тут з'явилися генії, такі як Моцарт і Бетховен, Данте і Шекспір, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі, а також легендарні гурти The Beatles і The Rolling Stones. Архітектурні шедеври, як Сикстинська капела та величні шпилі Кельнського собору, свідчать не лише про грандіозність нашої історії та віру в Бога, яка стала джерелом цих чудес. Вони також вказують на неймовірні можливості, що чекають на нас у майбутньому. Проте лише тоді, коли ми без жодних сумнівів будемо гордитися нашою культурною спадщиною, ми зможемо спільно почати формувати наше економічне та політичне завтра.

Фото: EPA Кельнський собор

Деіндустріалізація не стала неминучим процесом. Це був свідомий вибір політиків, тривала економічна стратегія, яка позбавила наші нації багатства, виробничих потужностей і автономії. Втрата контролю над ланцюгами постачання не була результатом успішної глобальної торгівлі. Це було абсурдно. Це була безглузда, але свідома зміна нашої економічної моделі, що зробила нас залежними від зовнішніх факторів і вразливими до різних криз.

Масова міграція не є і ніколи не була незначною проблемою без наслідків. Це серйозна криза, що трансформує та дестабілізує суспільства по всьому Західному світу. Спільними зусиллями ми можемо реіндустріалізувати нашу економіку та відновити здатність захищати наших громадян. Однак діяльність цього нового альянсу повинна виходити за межі лише військової співпраці. Вона також має фокусуватися на просуванні наших спільних інтересів у нових сферах, розкритті нашої винахідливості та творчого потенціалу для створення нового "Західного століття". Комерційні космічні подорожі, передові технології штучного інтелекту, автоматизація промислових процесів, а також розвиток західного постачальницького ланцюга критичних мінералів, який не підлягає шантажу з боку інших країн — все це в наших силах. Разом ми можемо не лише відновити контроль над нашими секторами, а й досягти успіху у сферах, які визначатимуть обличчя XXI століття.

Однак ми також зобов'язані забезпечити контроль над нашими національними кордонами. Визначення того, хто і скільки осіб може в'їжджати до наших держав, не є проявом ненависті до чужих. Це не свідчить про ксенофобію. Це є основоположним елементом національного суверенітету. Нездатність здійснити цей контроль не лише свідчить про нехтування обов'язками перед нашим народом, але й становить загрозу для виживання нашої цивілізації в цілому.

І, зрештою, ми більше не можемо підносити так званий "глобальний порядок" над основними потребами наших громадян. Нам не слід відмовлятися від міжнародної системи співпраці, яку ми самі збудували, однак ці інституції потребують реформування та адаптації до сучасних реалій.

Наприклад, ООН все ще має можливість стати інструментом для добра. Проте не можна заперечувати той факт, що в нинішніх критичних ситуаціях організація часто не має відповідей і не виконує суттєвої ролі. Вона не змогла знайти вирішення конфлікту в Газі. Натомість саме американське лідерство допомогло звільнити заручників з рук агресорів. Аналогічно, ООН не змогла зупинити війну в Україні. Для цього знадобилося американське лідерство, а також партнерство з багатьма країнами, які присутні тут сьогодні, щоб примусити обидві сторони сісти за стіл переговорів у пошуках миру.

ООН виявилася безсильною у спробах зупинити ядерну програму радикальних шиїтських священиків у Тегерані — для цього знадобилося 14 точних авіаударів з американських B-2. Організація також не змогла подолати загрозу, що походила від наркотерористичного диктатора у Венесуелі – для арешту цього втікача знадобилася допомога американського спецназу.

Зображення: EPA/UPG У захопленому стані президент Венесуели Ніколас Мадуро разом зі своєю дружиною Сілією Флорес прибувають на вертолітний майданчик на Уолл-стріт. Вони були доставлені до федерального суду в Нью-Йорку для пред'явлення звинувачень 5 січня 2026 року.

У світі, де панує ідеал, усі питання вирішувалися б шляхом дипломатичних переговорів та ухвалення резолюцій. Але, на жаль, реальність далека від ідеалу. Ми не можемо дозволити тим, хто відкрито ставить під загрозу життя наших громадян, приховуватися за абстрактними концепціями міжнародного права, яке вони самі постійно ігнорують.

Це шлях, яким вирушили президент Трамп та Сполучені Штати. Ми запрошуємо вас з Європи приєднатися до цього курсу. Протягом п'яти століть до завершення Другої світової війни Захід продовжував розширюватися. Однак у 1945 році цей процес почав згортатися. Європа опинилася в руїнах, і значна частина її території потрапила під "залізну завісу". Багато людей вважали, що епоха західного домінування дійшла свого кінця. Проте наші попередники усвідомили, що занепад — це вибір, і вони вирішили його не приймати. Це те, що ми досягли разом у минулому, і саме це прагнемо реалізувати знову сьогодні.

Ось чому ми не хочемо, щоб наші союзники були слабкими -- це робить слабшими нас. Ми хочемо союзників, які можуть захистити себе. Ми хочемо союзників, які пишаються своєю культурою і спадщиною. У нас в Америці немає інтересу бути ввічливими наглядачами за керованим занепадом Заходу. Ми прагнемо не розділення, а відродження старої дружби. Нам потрібен альянс, який не паралізований страхом -- перед зміною клімату, війною чи технологіями. Навпаки, ми хочемо альянсу, який сміливо мчить у майбутнє. Єдиний страх, який ми маємо -- це страх сорому за те, що ми не залишимо наші нації сильнішими та заможнішими для наших дітей.

Діючи разом, ми не просто допоможемо відновити розсудливу зовнішню політику. Це поверне нам чітке відчуття самих себе. І це дасть відсіч силам "цивілізаційного стирання", які сьогодні загрожують і Америці, і Європі.

Тож у часи заголовків, що віщують кінець трансатлантичної ери, нехай усім буде зрозуміло: це не наша мета і не наше бажання. Бо для нас, американців, наш дім може бути в Західній півкулі, але ми назавжди залишимося дітьми Європи.

Наша історія почалася з італійського дослідника. Наші перші колонії були побудовані англійськими поселенцями. Наші кордони формували шотландці та ірландці -- цей гордий клан, що дав нам Деві Крокетта та Ніла Армстронга. Наш Середній Захід розбудовували німецькі фермери (які, до речі, значно покращили якість американського пива). Наш рух углиб материка йшов слідами французьких торговців хутром. Наші коні та родео народилися в Іспанії. А наше найбільше місто називалося Новим Амстердамом до того, як стало Нью-Йорком.

Изображение: EPA Парад в честь Дня Святого Патрика, проходящий в Нью-Йорке

Моя особиста розповідь нагадує мені, що наші шляхи завжди переплітаються. Сьогодні я хочу ясно висловити свою думку: Америка відкриває нові горизонти для процвітання в наступному столітті, і ми прагнемо здійснити це разом із вами, нашими давніми приятелями.

Ми прагнемо співпрацювати з Європою, яка цінує свою культурну спадщину, має ресурси для самозахисту та рішучість до виживання. Ми можемо пишатися успіхами минулого століття, проте тепер настав час зустріти нові виклики — адже епоха вчора вже завершилася, майбутнє неминуче, і наша спільна доля чекає на нас. Дякую.

Питання і відповіді

Шановний пане Секретарю, чи звернули ви увагу на те, як у цьому залі відчувалося полегшення, коли ми слухали вашу промову про партнерство? Ви згадали про переплетені відносини, що нагадує мені про слова ваших попередників, які звучали десятиліття тому. Дякую вам за це підтвердження. Одним із найважливіших питань залишається війна в Україні. Багато людей вважають, що російська сторона затягує переговори і не має наміру досягати реального миру. Як ви оцінюєте цю ситуацію?

Марко Рубіо: Я думаю, що ми зараз на етапі, коли коло питань для завершення війни звузилося. Це хороша новина. Погана новина -- вони звузилися до найскладніших питань. Ми не знаємо, чи серйозно росіяни налаштовані на припинення війни. Вони кажуть, що так -- але на яких умовах, і чи будуть ці умови прийнятними для України? Ми продовжимо це перевіряти.

Тим часом Сполучені Штати ввели нові санкції щодо російської нафти. Індія взяла на себе зобов'язання припинити додаткові закупівлі. Програма Pearl, яка передбачає постачання американської зброї для України, продовжується. Отже, ніхто не намагається "виграти час" у цьому контексті. Наша мета – знайти рішення, яке буде прийнятним для України та Росії. Ми вже досягли певного прогресу: минулого тижня відбулася перша зустріч військових представників обох сторін на технічному рівні за довгий час. Ми зробимо все можливе, щоб завершити цю війну на справедливих та стійких умовах.

Фото: EPA Марко Рубіо на Мюнхенській конференції з безпеки

Дякую. Останнє питання стосується Китаю. Незабаром відбудеться зустріч президента Трампа та Сі Цзіньпіна. Які ваші думки? Чи є у вас надія на можливість "угоди" з Китаєм?

Марко Рубіо підкреслює важливість спілкування між двома найбільшими економіками світу. Він зазначає, що уникнення діалогу з Китаєм було б геополітичною помилкою. Хоча наші національні інтереси можуть не завжди співпадати, важливо вміти управляти цими суперечностями, щоб запобігти конфліктам. У тих випадках, коли наші інтереси перетинаються, ми можемо об'єднати зусилля. Проте, ніхто не має ілюзій щодо існуючих глибоких викликів у відносинах між Заходом і Китаєм, які, безсумнівно, залишаться актуальними в найближчому майбутньому. Це одна з тем, над якою ми сподіваємось працювати разом з вами.

Переклад тексту виступу, який опублікував Державний департамент США.