Метали в обмін на захист: які ресурси привернули увагу Трампа та які можливості відкриває Україна?

Чим багаті українські надра і що країна може запропонувати світу?

У світі відбувається запекла конкуренція за рідкісні метали. Йдеться про численні елементи з таблиці Менделєєва, які є основою сучасного технологічного розвитку.

Амбіції провідних країн світу зростають швидше, ніж встигають розробляти нові родовища. Сполучені Штати намагаються зайняти лідерські позиції в сферах штучного інтелекту та виробництва напівпровідників, Європейський Союз акцентує увагу на екологізації енергетичного сектору та переході до електричного транспорту, а Китай прагне досягнути технологічної автономії в ключових індустріях і зберегти своє місце як глобального виробничого центру.

У пошуках сировини потужні країни вводять мита одна на одну та активно шукають постачальників рідкісних металів, запаси яких розкидані по всій планеті. Україна не перший рік намагається увійти в цю боротьбу, прагнучи стати джерелом цінних ресурсів для західних партнерів, котрі бажають зменшити залежність від китайських постачань.

Вітчизняні запаси металів представляють собою розповідь про незадіяний потенціал. Наразі цим ресурсом зацікавився президент США, який вбачає у ньому варіант для "компенсації" американської допомоги. Україна, в свою чергу, має намір використовувати ці сировинні ресурси для залучення приватних інвестицій з Заходу та отримання гарантій безпеки.

Без певних металів технологічний розвиток стає неможливим. Наприклад, літій, кобальт і марганець є ключовими компонентами для виготовлення акумуляторів, тоді як кремній і галій використовуються в виробництві напівпровідників. Титан і алюміній застосовуються для створення фюзеляжів літаків, а рідкісноземельні метали складають основу більшості побутових приладів.

Проте, ланцюги постачання цієї сировини мають нестабільний характер. Видобуток і переробка металів розташовані в різних куточках земної кулі, зокрема в регіонах з високим рівнем політичної напруженості. Наприклад, близько 70% кобальту добувається в Демократичній Республіці Конго (ДРК), 20% марганцю - в Габоні, а 15% урану - в Намібії та Нігері.

Іншим чинником, що сприяє нестабільності, є Китай, який раніше зробив значні інвестиції в добування та обробку критично важливих сировин, здобувши таким чином монопольну позицію на ринку. Тепер він використовує цю перевагу для досягнення своїх політичних цілей.

Китай застосовує свою домінуючу позицію як інструмент у торгових конфліктах із США та Європейським Союзом. У 2023 році китайська влада заборонила експорт технологій, що використовуються для обробки рідкісноземельних металів, а також обмежила продаж графіту. У 2024 році були введені обмеження на експорт сурми, галію та германію, а також посилено контроль над компаніями, що займаються переробкою.

У 2025 році уряд Пекіна запровадив контроль за експортом вольфраму, індію, вісмуту, телуру та молібдену. Влада планує також заборонити експорт технологій, що стосуються обробки літію та галію. Ці нові обмеження становлять загрозу не лише для економік західних країн, але й для їхньої національної безпеки, оскільки технологічна зброя виготовляється з цих металів. Деякі сплави можуть бути вироблені виключно в Китаї.

В останні роки США та ЄС намагаються сформувати запаси стратегічної сировини та диверсифікувати канали постачань, щоб менше залежати від Пекіна. Однак знайти некитайські джерела рідкісноземельних елементів непросто. З 2018 року США наростили свою частку у світовому видобутку такої сировини з 9% до 12%. Частка Китаю досі становить 68%, а за переробкою - аж 90%.

Стратегічні метали насправді не є такими рідкісними, як вважається. Запаси цих металів були виявлені в різних країнах. Наприклад, у Бразилії та В'єтнамі є значні поклади рідкісноземельних металів, які можуть конкурувати з китайськими, хоча їх видобуток там здійснюється в обмежених кількостях. Що стосується Болівії, то вона має одні з найбільших запасів літію у світі, однак країна майже не займається його експортом.

Виникають труднощі на стадії трансформації джерел металів у прибутковий бізнес-проєкт. Видобувним компаніям складно організувати процеси видобутку сировини, її обробки та транспортування, а також встановити контакт з місцевими органами влади.

Для інвестора важливо, щоб країна була політично стабільною, безпечною, з чіткими бюрократичними процедурами, розвиненою інфраструктурою та близькістю до ринків збуту. Відсутність цих умов може змусити інвестора шукати більш привабливі юрисдикції.

Наприклад, у Гренландії зосереджені значні запаси рідкісноземельних металів, але інвестори стикаються з труднощами у створенні конкурентоспроможних родовищ через відсутність розвиненої інфраструктури, зокрема доріг та морських шляхів. Острівна адміністрація навіть анулювала ліцензії для кількох компаній, оскільки вони не змогли запустити повноцінний процес видобутку.

У секторі стратегічних сировин спостерігається зменшення економічних аспектів та зростання політичних чинників, в той час як ціни на метали поступово підвищуються. Як наслідок, країни з недостатньо розвиненими інвестиційними умовами та інфраструктурою мають більше шансів привернути значні іноземні інвестиції для розробки своїх родовищ.

На фоні великого попиту та конфліктів між потужними державами, Україна також прагне скористатися ситуацією. Країна пропонує запаси, які за багатьма параметрами є одними з найбільших у Європі.

Україна готова запропонувати Сполученим Штатам значні природні ресурси, які можуть бути використані в аерокосмічній, оборонній, електронній, атомній та хімічній галузях. Якими ж саме скарбами багаті надра цієї країни?

Державна служба геології та надр опублікувала повний список критичних мінералів країни до початку великої війни в "Інвестиційному атласі надрокористувача". Найбільшу увагу американських партнерів привертають рідкісноземельні метали.

Запаси п'ятиоксиду танталу, ніобію та берилію в Україні зафіксовані на шести комплексних родовищах. Тантал і ніобій видобуваються в незначних кількостях, переважно як супутні компоненти під час видобутку титанових руд. Перспективи видобування рідкоземельних металів значною мірою залежать від розвитку Новополтавського родовища апатитових руд та декількох інших родовищ.

В Україні налічується одне родовище берилію, яке має запаси в обсязі 13,9 тисяч тонн, разом із супутніми елементами. У 2019 році спеціальний дозвіл на видобуток цього ресурсу отримала українська компанія BGV Group, співзасновником якої є Геннадій Буткевич, що також є частиною корпорації АТБ, разом зі своїми партнерами.

На сьогоднішній день в Україні не ведеться видобуток літію, незважаючи на те, що його запаси становлять приблизно одну третину від підтверджених покладів у Європі та близько 3% від загальносвітових ресурсів. Відомо про три розвідані родовища, а також одну територію, яка була попередньо досліджена, поряд із кількома проявами літієвих руд. Усі ці запаси знаходяться в твердих породах.

Україна займає одне з провідних місць у світі за запасами графіту, які складають приблизно 19 мільйонів тонн. Відомо про шість родовищ, з яких одне активно експлуатується австралійською компанією Volt Resources. На трьох інших родовищах роботи з розвідки ведуть BGV Group та турецька Onur Group. Інші родовища, а також більше десяти потенційних проявів, доступні для отримання ліцензій.

Україна входить до десятка країн світу з найбільшими обсягами розвіданих запасів титану і забезпечує близько 7% його світового видобутку. Наразі обліковано 28 розсипних та корінних родовищ. Основні титановмісні мінерали - ільменіт і рутил - часто зустрічаються разом із супутнім мінералом цирконом.

У жовтні 2024 року Фонд державного майна України реалізував 100% акцій "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії", яка є найбільшим підприємством в Україні, що займається видобутком та збагаченням титанових руд. Переможцем аукціону стала компанія "Цемін Україна", що належить азербайджанському бізнесмену Насібу Хасанову. До складу "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії" входять Вільногірський гірничо-металургійний комбінат у Дніпропетровській області та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області.

Ще одним великим гравцем титанової галузі є приватна компанія Velta. До великої війни вона видобувала близько третини українського титану і навіть освоювала виробництво готової продукції з власного титанового порошку. Керівник Velta Андрій Бродський зазначив, що підприємства зараз працюють на 50-60% потужності через проблеми з енергетикою та логістикою.

В Україні є 12 силікатно-нікелевих родовищ із запасами кобальту (9 тис. тонн) та нікелю (215 тис. тонн), які можуть вилучатися як супутній елемент. Найбільш перспективні родовища кобальту - Капітанівське та Прутівське.

Україна займає лідируючу позицію в Європі та 11-те місце у світі за запасами уранових руд, які становлять приблизно 2% від загальносвітових. У державному балансі зареєстровано 21 родовище урану, з яких чотири знаходяться в стадії розробки, що охоплює 45% запасів країни. Інші родовища плануються для участі в конкурсах на укладення угод про розподіл продукції (УРП).

Уранові руди видобуває та обробляє виключно Державна компанія "СхідГЗК". Усі відомі запаси зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській та Миколаївській областях.

Вітчизняні підприємства стикаються з нестачею фінансування для повноцінної розробки родовищ, тому уряд активно працює над залученням іноземних інвестицій. Через зростаючий інтерес до цієї сфери, світові ціни на літій у період 2021-2022 років підскочили в десять разів.

Два тижні перед початком великого конфлікту, Українська рада бізнесу організувала круглий стіл, на якому зібралися геологи, політики та інвестори. Учасники зустрічі обговорили причини, які призводять до неуспішності галузі. Серед основних проблем були відсутність офіційного державного списку корисних копалин для отримання пільг, непрозора система ліцензування, застаріла класифікація і недостовірна інформація про ресурси, часті зміни регуляцій та негативна репутація в очах західних інвесторів.

Згідно з висловлюваннями Нейтана Калверта, віцепрезидента Privateer Capital Management, яка планувала видобуток літію в Україні, бюрократичні перепони створили у інвесторів більше тривоги, ніж можливість російського вторгнення.

За три роки питання розробки українських родовищ стратегічних металів стало надзвичайно актуальним на найвищих рівнях. Інтерес з боку американських партнерів та висловлювання президента США Дональда Трампа слугують позитивним сигналом для України.

"Якщо б з 1991 року ми отримували подібні висловлювання від лідерів впливових країн, то війна з Росією могла б бути уникнена. Кожна іноземна інвестиція в наші ресурси та території є запорукою нашої безпеки. Інвестори виявлять інтерес до захисту України та своїх вкладень", - зазначила голова Національної асоціації видобувної промисловості Ксенія Оринчак.

"Солідний інтерес з боку президента США і його команди має надати впевненість і гарантувати прихід інвесторів. Це свідчить про те, що ми рухаємося в правильному напрямку", - погоджується ексголова Держгеонадр Роман Опімах.

На думку президента Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайла Гончара, ситуація з рідкісноземельними металами в Україні наразі є лише віртуальним проєктом, який потребує детальнішого аналізу. "Сучасні геологічні дані мають походження з радянських часів, тому спочатку необхідно провести ретельне дослідження, а вже потім робити висновки щодо комерційної доцільності цих ініціатив", - зазначає Гончар.

Які варіанти співпраці між Україною та партнерами можуть розглядатися? Кілька потенційних сценаріїв у розмові з ЕП описав засновник інформагентства Nadra.Info Володимир Бойко.

Перший варіант полягає в тому, що держава виставить спеціальні дозволи на використання земельних ділянок, що містять рідкісноземельні елементи, на аукціони "як є", без проведення додаткових розвідок, спираючись на дані радянської геологічної розвідки. Дозволи отримає той, хто запропонує найвищу ціну. "Це малоймовірний сценарій, якщо на політичному рівні буде ухвалено рішення про залучення бізнесу з країн - стратегічних партнерів", - зазначає Бойко.

Другий варіант - держава проведе конкурси на укладення, скажімо, 50-річних контрактів на розподіл продукції на ділянках в їх первісному стані.

Третій етап полягає в тому, що Україна спочатку вкладає кошти в проведення геологічних досліджень, а потім виставить на аукціони території з підтвердженими запасами відповідно до міжнародних стандартів.

"Третій варіант виглядає найбільш доцільним. Він дозволить уникнути ситуацій з продажем "котів у мішках", що, в свою чергу, зміцнить переговорну позицію держави і суспільства щодо наших інтересів у співпраці. Оскільки йдеться про проекти, які триватимуть щонайменше кілька десятків років, надзвичайно важливо вже на етапі підготовки закласти в майбутні угоди максимально зрозумілі, прозорі та вигідні для України умови", - зазначає Бойко.

Про які обсяги інвестицій може йти мова? Лише на першому етапі виробництва сировини необхідний обсяг інвестицій оцінюється понад 100 млн дол.

"Виробництво хоча б якось проміжного продукту коштуватиме 250-300 мільйонів доларів. Протягом п'яти останніх років ми шукали партнерство, яке може забезпечити прихід інвестицій та необхідних технологій. У тих партнерів, які прийдуть, має бути досвід розробки, переробки, збагачення, вироблення кінцевого продукту. США точно мають інвестиції та досвід", - розповідає Опімах.

Аби налагодити весь процес, знадобляться щонайменше чотири роки. "Це нешвидка історія. Не тому, що Україна щось робить не так, а тому, що це складний процес, весь світ так розвивається", - пояснює ексголова Держгеонадр.

Загалом, можливості в цій сфері є надзвичайно широкими, але спочатку необхідно подолати інвестиційні перешкоди. Однією з таких перешкод є налагодження співпраці з місцевими громадами, зазначає Оринчак.

"Досі існує негативне ставлення людей до новин про видобуток ресурсів на їхніх територіях. Важливо працювати на всіх рівнях — від місцевих громад до вищих політичних структур, щоб зрозуміти, як ми будемо взаємодіяти з інвесторами. На рівні громади інвестор часто сприймається як загроза. Чи йдеться про США, чи про Британію — це не має значення," - зазначає голова асоціації.

Інші проблеми галузі - складність з підтвердженням достовірності даних про запаси корисних копалин та потреби в розвідувальному бурінні, необхідність модернізації обладнання, часті зміни правил гри, прогалини в регулюванні галузі.