"Світ" з Україною, але без України: які угоди досягли Трамп і Путін та які наслідки це має в реальному житті.
Трамп створив нову реальність, в якій Україна швидко втрачає свою незалежність.
Тижні закулісної діяльності адміністрації Дональда Трампа у російському напрямку нарешті дали про себе знати. І, здається, для європейських столиць це стало не стільки шокуючим відкриттям, скільки несподіваним ударом.
Розірвавши невидиме табу американської зовнішньої політики, що існувало протягом останніх трьох років, Дональд Трамп у середу, 12 лютого, провів бесіду з президентом Росії Владіміром Путіним.
Чи є це дійсно їхньою першою приватною бесідою після того, як Трамп здобув перемогу на останніх виборах, не має вже великого значення. Головне, що це точно не остання така зустріч, і тепер американсько-російські переговори вже не будуть приховані.
Відомо, що адміністрація Джо Байдена, незважаючи на можливу критику щодо військової підтримки України, дотримується принципу, що питання про початок мирних переговорів з Росією повинно вирішуватися виключно Києвом. Як сам Байден, так і його команда неодноразово акцентували увагу на тому, що Україна повинна вступати в цей процес з максимальною силою та впевненістю.
Крім того, попередня адміністрація США дотримувалася принципу "нічого про Україну без України". Усі переговори з росіянами щодо українських питань проходили після консультацій з українською стороною, щоб забезпечити узгодженість позицій з Києвом.
12 січня було знищено обидва принципи.
Трамп створив нову реальність, в якій Україна швидко втрачає свою незалежність..
Важливим аспектом стало не лише перенесення акцентів і порядку спілкування - Трамп спочатку зв'язався з Путіним, а вже потім з Володимиром Зеленським. Причому розмова з російським президентом, очевидно, тривала значно довше, а сам Трамп висловився про неї виключно в позитивному ключі.
Ще більш суттєвим є те, що зміст бесіди з Путіним, враховуючи американську комунікацію, не лише не відображав позицію України, але й суттєво суперечив українським поглядам у ряді важливих аспектів.
І, нарешті, про жодний вплив України на час початку переговорів відтепер не йдеться. Трамп поставив Зеленського перед фактом, що переговорний процес уже розпочався. І Україна увійшла в нього точно не "з позиції сили".
Щоправда, несподіванкою для українських посадовців все це не виявилось. Та й обриси того, яким Вашингтон, імовірно, бачить свій "мирний план", стають дедалі яснішими.
Першого грудня 2021 року офіційна комунікація президента США з російським керівником та Росією була передвісником події, яка на перший погляд не мала прямого стосунку до війни в Україні.
Спеціальний представник Дональда Трампа у справах Близького Сходу Стівен Віткофф прибув до Москви на своєму приватному літаку, щоб забрати американського вчителя Марка Фогеля. Фогель був затриманий російськими властями у 2021 році і засуджений за звинуваченнями у контрабанді наркотиків.
На наступний день з'ясувалося, що це є складовою частиною угоди щодо обміну ув'язненими. В обмін на це Сполучені Штати повернуть до Росії Александра Винника – бізнесмена та кіберзлочинця, котрий був засуджений за відмивання коштів на криптовалютній біржі. У 2022 році його екстрадували до США з Греції, а раніше він вже отримав вирок у Франції за викрадення особистих даних і вимагання.
Цей обмін, схоже, довів Трампу ефективність Віткоффа, якого він за кілька тижнів до того непублічно попрохав налагодити контакти з росіянами.
Як наслідок, США вже відкрито змінив склад майбутньої переговорної команди з Росією.
Тепер вже не викликає подиву, що прізвище "посланника з питань Близького Сходу" опинилося серед тих, хто братиме участь у переговорах щодо України з Кремлем (детальніше - далі).
Телефонна бесіда між президентом США та керівником Кремля не стала великою несподіванкою — адже Трамп неодноразово висловлював бажання провести її якомога швидше. Так само, як і його плани не лише поспілкуватися, а й особисто зустрітися з Путіним у Саудівській Аравії. Це важливо зазначити, оскільки Саудівська Аравія, яка в даному контексті важлива, не є підписантом Римського статуту Міжнародного кримінального суду і, відповідно, не має зобов'язань щодо затримання.
Але що саме хотіла показати цим кроком американська сторона?
Згідно з публічними коментарями, Трамп прагнув показати, що він, на відміну від Байдена, відкритий до діалогу з Путіним стосовно "закінчення війни" в Україні. Важливо також зазначити, що Путін, у свою чергу, також готовий вести переговори з ним. Варто згадати, що попередня адміністрація неодноразово підкреслювала, що Путін не бажає і не має наміру йти на компроміси.
Ще однією темою обговорення були умови переговорів, запропоновані США, а також компроміси, на які йшли росіяни.
Пост Трампа, в якому він згадує про бесіду з Путіним, повторює ті ж самі погляди на війну в Україні, що й раніше. Єдиним новим елементом у його світогляді став незвичайний коментар про спільну боротьбу американців і росіян у часи Другої світової війни.
Новій адміністрації США не так принципово акцентувати увагу на тому, хто перший розпочав конфлікт. Вони говорять про "військові дії між Росією та Україною" (таке формулювання використовував Трамп), відзначаючи значні втрати з обох сторін, що свідчить про необхідність закінчення війни.
Прикметно, що ніяких "червоних ліній" для завершення війни американський президент не озвучив - і це ще один розрив із політикою попередників-демократів.
Ба більше, його пост містить натяк на те, що США готові повернутися до нормальних відносин з Росією. "Ми домовилися працювати разом, дуже тісно, включаючи візит один до одного (including visiting each other's Nations)", - написав президент США.
Не секрет, що для Росії ця бесіда має значний вплив у плані пропаганди.
Як мінімум, Москві додався ще один аргумент на користь тези, що Захід не загнав її в дипломатичну ізоляцію.
Окремі європейські політики, які підтримують Трампа, більше не відчувають себе ізольованими після своїх візитів до Путіна для рукостискань.
Перед переговорами Дональда Трампа з Володимиром Зеленським відбулася ще одна важлива подія, яка безпосередньо стосується конфлікту в Україні.
Новий керівник Пентагону Піт Гегсет, вперше відвідавши Брюссель для участі у зустрічі "Рамштайн", відразу ж висловив не лише позиції Сполучених Штатів, а й їхні вимоги щодо "мирного врегулювання".
"Ми прагнемо, як і ви, суверенної та процвітаючої України. Але ми повинні почати з того, щоб визнати: повернення до кордонів, які існували до 2014 року, є нереалістичною метою", - заявив Гегсет. Ця заява лишила подвійне трактування - вона не дає ясності, чи він виключає відновлення цілісності України за наслідком військових дій, чи адміністрація США вже натякає на свою готовність визнати анексію українських територій, всупереч офіційній позиції, "Декларації Помпео" тощо?
Інша заява міністра оборони США стосується того, що "переговорне врегулювання" ситуації в Україні повинно виключати можливість вступу до НАТО. Натомість, воно повинно базуватися на підтримці боєздатних військ з європейських країн та інших регіонів, але в жодному випадку не залучати американські сили.
"Якщо ці сили будуть направлені в Україну в ролі миротворців, це має відбуватися в рамках місії, яка не пов'язана з НАТО і не підпадає під статтю 5. Крім того, необхідно забезпечити надійний міжнародний контроль уздовж лінії конфлікту", - зазначив він.
Пізніше ті ж тези підтвердив у розмові журналістами й сам Трамп.
А тому їх цілком можна вважати офіційною позицією США.
Важливо акцентувати на тезі про НАТО, що спричинила надзвичайно активну реакцію в країнах Європи. Один з дипломатів у бесіді з Euractiv навіть охарактеризував зміну позиції США як примус України до "передчасної капітуляції", тоді як інші висловили занепокоєння з приводу того, що подібні коментарі звучать ще до початку будь-яких "мирних переговорів".
Слід зазначити, що Гегсет не відкидав можливості майбутнього приєднання України до Альянсу в загальному, проте чітко вказав на те, що теперішня адміністрація усуває цей важливий важіль впливу на Москву з процесу переговорів.
Чому США вирішили діяти таким чином перед початком переговорів, замість того щоб використати це як засіб впливу в процесі переговорів? Чи це свідчить про поступки Росії, чи, можливо, США не мають наміру обговорювати питання України в контексті НАТО?
Питання поки що відкрите. Хоча загалом поступливість Трампа щодо цього не дивує - достатньо згадати його заяви про "розуміння" ним позиції Росії стосовно розширення Альянсу.
Яка б не була детальність опису розмови Трампа з Путіним, його свідчення про дзвінок з українським президентом виявилися досить скупими. Те ж саме можна сказати і про самого Зеленського.
З повідомлення Трампа стає зрозуміло, що більше деталей можна очікувати вже у пʼятницю, 14 лютого. У цей день президент України проведе зустріч з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом та держсекретарем Марком Рубіо в рамках Мюнхенської конференції з безпеки.
У Офісі президента також акцентували увагу на зустрічі Зеленського з міністром фінансів США Скоттом Бессентом, який того ж дня перебував у Києві. Під час переговорів обговорювалася ініціатива Трампа щодо угоди про видобуток українських корисних копалин в обмін на продовження військової підтримки України.
Дональд Трамп свідомо ініціював процес "мирного врегулювання" щодо України, незважаючи на те, що остаточні параметри цього процесу в його адміністрації, схоже, ще не були чітко визначені. Цю думку підтверджують численні офіційні заяви, а також джерела ЄвроПравди, які були проінформовані про хід обговорень у Вашингтоні.
Проте, протягом останніх 24 годин ситуація значно змінилася, і це не на користь українських інтересів. Слід підсумувати основні моменти.
По-перше, США всіляко, навіть порядком переговорів та тональністю повідомлень про них, показують, з якою стороною США будуть насамперед домовлятися про умови "припинення" воєнних дій.
До того ж, Трамп не лише де-факто зняв міжнародну ізоляцію з Путіна, оголосивши про підготовку зустрічі з ним, а й відмовився називати Україну рівноправним учасником майбутніх "мирних" переговорів, лише заявивши, що "вони (українці. - Ред.) повинні укласти мир".
По-друге, важливо зазначити, що США відмовилися від публічного окреслення "червоних ліній" та від врахування української позиції, що базується на міжнародному праві. Заклики щодо виведення російських військових з території України або вимоги до Росії поважати суверенні рішення Києва, зокрема щодо прагнення до НАТО, залишилися в минулому. Це реальність, яку ще потрібно буде усвідомити, хоча наразі не зовсім зрозуміло, наскільки далеко Вашингтон готовий йти в цьому напрямку.
По-третє, Вашингтон уже дає сигнали про те, на яких умовах примушуватиме Київ до "миру" з Москвою .
Замість цього умови для Росії поки що не були озвучені.
Єдиною більш-менш стабільною позицією американської сторони в цій ситуації є, напевно, застосування енергетичного тиску на Москву шляхом зниження світових цін на нафту та більш ефективного впровадження санкцій. Проте залишається невизначеним, як швидко ці інструменти вплинуть на ситуацію, і чи можна бути впевненим у збереженні санкцій у повному обсязі.
По-четверте, оглядачі не могли не звернути увагу на те, як Дональд Трамп ігнорував свого призначеного посланника з питань України та Росії Кіта Келлога. Ні під час підбиття підсумків розмови з Путіним, коли він перелічував осіб, які продовжать переговори з росіянами, ні в ході зустрічі з Зеленським, Трамп не згадав його ім’я.
Проте адміністрація Білого дому стверджує, що Келлог залишається на своїй посаді, а сам посланник оголосив про активні консультації з європейськими державами-членами НАТО в Мюнхені. Після бесід Трампа з Путіним і Зеленським Держдепартамент також підтвердив, що Келлог вирушить на переговори, включаючи візит до України.
Проте є велика ймовірність, що Трамп справді ухвалив рішення зменшити вплив Келлога на процес "мирного врегулювання". Це може бути пов'язано з нещодавніми новинами про підтримку України з боку доньки Келлога — чи не викликало це невдоволення у Трампа?
Хоча є інший варіант - розподіл обовʼязків. Мовляв, Келлог збиратиме думки європейців, а от переговорами з росіянами вже займатимуться інші, зокрема той-таки Віткофф.
Для України це становить певні труднощі. Слід зазначити, що українська сторона вже має деякі позитивні зв'язки з Кітом Келлогом, тоді як з Віткоффом таких контактів на даний момент немає, принаймні в публічній площині.
Так чи інакше, вже можна відзначити ще одну характерну рису запланованого "мирного плану" Трампа, а саме, по-пʼяте:
Сполучені Штати не мають наміру нести відповідальність за те, що станеться після умовного "закінчення війни", незалежно від того, в якій формі воно відбудеться. Натомість, в концепції американської адміністрації, контроль за цим процесом має лягти на Європу. Це й пояснює коментар Гегсета щодо "європейських миротворців" в Україні.
Європейські країни в цілому виявляють готовність активніше підтримувати Україну, і ця тема активно обговорюється серед європейських лідерів вже з минулого року.
Проте європейці наполягають на необхідності залучення як своєї, так і, звісно, української сторони до "мирних перемовин".
Принаймні так можна трактувати спільний пресреліз, який оприлюднили міністри закордонних справ Великої Британії, Іспанії, Італії, Німеччини, України, Франції та Європейського Союзу після їхньої зустрічі в Парижі 12 лютого.
"Нашими спільними цілями має бути забезпечення позиції сили для України. Україна та Європа мають брати участь у будь-яких переговорах", - ідеться у документі.
Останні дії Дональда Трампа, втім, свідчать, що для нього все ця позиція не має особливої цінності.
Тож зараз задача і України, і її європейських друзів - змінити нарратив переговорів. І якнайшвидше - доки у цьому лишається практичний сенс.
