Міста занурюються у воду, тоді як політики зберігають мовчання: як кліматичний скептицизм впливає на ситуацію. Роз'яснюємо.
Коли вулиці Одеси перетворилися на річки, а жителі рятували майно з підтоплених будинків, з іншого боку океану Дональд Трамп в черговий раз назвав глобальне потепління "фейком". Але чи справді можна закривати очі на аномалії, які стають дедалі руйнівнішими?
Недавня стихія в Одесі забрала життя десяти людей і продемонструвала, наскільки вразливими можуть бути люди перед обличчям природних катаклізмів. Незважаючи на науковий консенсус щодо цього питання та зростання кількості катастроф у світі, існує чимало людей, які відкидають ці факти і не вірять у глобальне потепління, вважаючи, що людська діяльність не має до цього відношення. Хто ж правий у цій дискусії, і чи можливо знайти компроміс? Про це детальніше розповість Еспресо.
Дональд Трамп, источник изображения: Getty Images.
Лідер західного світу Дональд Трамп не раз висловлювався про глобальне потепління, характеризуючи його як "найзначніший обман в історії", "махінацію" або просто "фейк", нібито винайдений Китаєм з метою підриву американської промисловості.
Найяскравіше цю тему він підняв у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН у вересні. Тоді президент Трамп заявив лідерам світу, що "вуглецевий слід - це міф, вигаданий людьми з лихими намірами". Що більше, за його словами, відновлювані джерела енергії, такі як вітер та сонце, є "шахрайством", яке слід викорінити, Трамп висміяв тих, хто підтримує "зелену" політику. Він закликав країни натомість купувати більше американської нафти та газу, одночасно збільшуючи використання ядерної енергетики.
Такі висловлювання не є новими для Трампа.
Хоча Трамп ще до свого першого терміну на посаді президента висловлював підтримку законодавству, пов'язаному з кліматом, у 2010 році його погляди кардинально змінилися. Він заявив, що "на вулиці досі холодно" і що "вчені визнали глобальне потепління шахрайством". Відтоді Трамп неодноразово повторював подібні думки, стверджуючи, що "не вірить у те, що людська діяльність впливає на глобальне потепління", адже сто років тому люди говорили про "глобальне похолодання", і, на його думку, немає жодної проблеми, оскільки в одному місці тепло, а в іншому — холодно.
Людей, які не визнають існування глобального потепління або сумніваються в його антропогенному походженні, називають кліматичними скептиками або заперечувачами кліматичних змін. Хоча в різних куточках світу, зокрема в США, таких осіб може бути чимало — приблизно 15% населення, серед науковців їх погляди практично не мають підтримки. Лише від 1 до 3% кліматологів сумніваються в тому, що людська діяльність впливає на зміни клімату (докладніше про науковий консенсус можна дізнатися за посиланням).
Зазвичай вони використовують такі доводи:
"Клімат завжди піддається змінам". Дійсно, в історії спостерігалися як теплі, так і холодні етапи, такі як Римський кліматичний оптимум, що співпадає з розквітом великих імперій, та Малий льодовиковий період в XV-XIX століттях, коли Європа зазнала надзвичайно холодних зим. Проте ці явища мали регіональний характер і відбувалися поступово. Сучасні зміни клімату, навпаки, є глобальними та відбуваються синхронно по всій планеті.
"Існують природні цикли, які призводять до потепління та похолодання. Клімат тісно пов'язаний зі змінами в земній орбіті (так звані цикли Міланковича), активністю Сонця, вулканічною діяльністю та іншими факторами. Проте сучасне потепління на рівні +1.1°C за останні 150 років є найшвидшим за останні два тисячоліття. Кліматичні моделі вказують на те, що основною причиною цього явища є надмірна концентрація CO₂, а не якісь природні чинники."
"Дослідники іноді перебільшують свої результати, аби залучити фінансування. Якщо це дійсно так, то ми стикаємося з глобальною теорією змови, оскільки неможливо уявити, що вчені з усіх куточків світу отримують однакові дані та доходять до подібних висновків. Отже, такі заперечення більше нагадують віру в конспірологію (ніби світом правлять масони або що ми ніколи не були на Місяці), а не базуються на наукових дослідженнях."
Підвищення температури може мати свої переваги: збільшення врожайності та зменшення випадків загибелі від холоду. Проте така "корисність" є непередбачуваною і супроводжується не лише потеплінням, а й раптовими холодами. Крім того, екстремальні погодні явища, такі як повені та посухи, завдають величезних збитків, що вимірюються трильйонами, і призводять до численних жертв серед людей та інших живих істот.
Отже, дійсно, деякі з цих заяв грунтуються на фактичних даних, проте часто з них робляться неправильні висновки. Наприклад, стверджується, що якщо клімат в минулому змінювався природним шляхом, то сучасні зміни не можуть бути викликані діяльністю людини.
Натомість науковий консенсус визнає природні коливання, але показує, що швидкість і масштаб потепління в індустріальний період ХХ-ХХІ ст. не пояснюються природними циклами. Причина - насамперед накопичення парникових газів (CO₂, CH₄ тощо) від людської діяльності, тобто спалювання вугілля, нафти, газу, вирубка лісів та надмірне розведення великої рогатої худоби, які й створюють цей парниковий ефект і температура різко зростає. Природні фактори (сонце, вулкани, орбіта) враховуються у моделях і без людського впливу температура б зараз мала бути дещо нижчою, а не вищою.
У загальному, особи, які сумніваються в змінах клімату, часто пов'язані з політичними силами та корпораціями, які використовують подібні аргументи, щоб виділитися на фоні інших і отримати від цього певні вигоди.
Відповідь на це питання має дві площини - гроші та виборці.
З одного боку, економічні інтереси є явними. Сектора, які найбільше завдають шкоди навколишньому середовищу - нафтовидобуток, вугілля, газ та хімічна промисловість - мають величезні фінансові можливості та вплив. Будь-які суворі кліматичні обмеження безпосередньо впливають на їхні прибутки. Тому ці галузі протягом десятиліть інвестували в лобістську діяльність, політичні кампанії та навіть псевдонаукові дослідження, що мали на меті викликати сумніви щодо змін клімату. Політики, які виступають проти кліматичних ініціатив, часто отримують щедру підтримку у вигляді фінансових внесків на виборчі кампанії, фінансування політичних проектів або вигідних партнерств після завершення своєї політичної кар'єри (наприклад, Трамп отримав 500 мільйонів доларів від таких компаній на свою виборчу кампанію). Це класичний приклад вигідного симбіозу: корпорації зберігають свій статус-кво, а політики отримують ресурси для утримання влади.
З іншого боку, ми маємо виборців. Кліматична політика часто передбачає непрості рішення, які можуть бути непопулярними: підвищення акцизів на паливо, закриття шахт, перехід до дорожчих джерел енергії або зміни в звичному способі життя. Частина електорату, особливо в промислових регіонах або серед людей старшого віку, може з недовірою ставитися до таких змін. Скептична риторика дозволяє політикам виглядати як "захисники робочих місць" або "реалісти", які протистоять "панікерам" і "глобалістам". Завдяки цьому вони зміцнюють свій електоральний фундамент, звертаючись до страхів та настроїв громадян.
Отже, підтримка кліматичного скептицизму не є випадковим явищем чи наслідком невігластва. Це свідомий політичний інструмент, який поєднує фінансові інтереси з прагматичними розрахунками на певні соціальні групи. Саме тому така риторика продовжує звучати і сьогодні, незважаючи на майже одностайну позицію наукової спільноти та все більш очевидні кліматичні катастрофи.
Нещодавно в Bloomberg опублікували статтю, в якій зазначається, що Дональд Трамп не єдиний світовий лідер, який відмовляється від "зеленої" політики. Зокрема, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер має намір пропустити цьогорічну кліматичну конференцію ООН у Бразилії, незважаючи на попередні обіцянки щодо значного скорочення вуглецевих викидів в країні. Тим часом, конференція піддається критиці через рішення Бразилії послабити екологічні норми, відновити вирубку лісів і будівництво дороги через важливі природні території — дії, які суперечать основним принципам міжнародних кліматичних зустрічей. Це може призвести до того, що екологічна риторика багатьох лідерів буде сприйматися як лише декларативна, а не реальний курс дій, що в свою чергу підсилює скептицизм серед громадськості та потенційних партнерів.
Опонентами "зеленої" політики, крім США, виступають і деякі інші великі гравці. Наприклад, Саудівська Аравія та інші нафтовидобувні монархії Перської затоки системно гальмують міжнародні домовленості про скорочення викидів, адже їхні економіки майже повністю залежать від експорту нафти й газу. Індія також займає обережну позицію: офіційно вона визнає проблему зміни клімату, але наполягає, що багаті країни мають першими скорочувати викиди. У країнах Східної Європи, як-от Угорщина, Чехія чи Польща, є політичні сили, які відкрито виступають проти суворих кліматичних правил ЄС, вважаючи їх загрозою для національної промисловості та енергетичної безпеки.
Цікаво, що, незважаючи на статус найбільшого забруднювача у світі, Китай парадоксально став одним із провідних учасників у сфері зеленої енергетики. Країна займає перші місця у виробництві сонячних панелей, вітрових турбін та електричних автомобілів, а також вкладає мільярди доларів у відновлювальні джерела енергії. Це має не тільки екологічні, але й стратегічні цілі, спрямовані на здобуття лідерства на ринках майбутнього. Європейський Союз, зокрема Німеччина, Франція, Нідерланди та скандинавські країни, продовжують активно реалізовувати Зелену угоду (Green Deal), незважаючи на економічні виклики. Аналогічно, Канада, Японія та Південна Корея систематично розвивають свої стратегії декарбонізації.
Нещодавно Папа Римський Лев XIV благословив брилу льоду, закликавши світових лідерів боротися проти зміни клімату, за що отримав критику з боку Трампівського руху MAGA.
Так що світ дедалі більше розділяється на два табори: одні бачать у зеленій політиці шанс для оновлення економіки та можливість вртятувати клімат, інші - загрозу для старих індустрій і політичного впливу.
Світ дедалі більше нагадує сценарій катастрофічного фільму — тільки без фінальних титрів. Цієї осені Одеса пережила потужну повінь, яку мешканці вже вважають найпотужнішою за останні десять років. Протягом кількох годин рясні дощі перетворили вулиці на справжні ріки, а причини цього частково криються в недбалості служб, адже каналізаційна система не спрацювала належним чином. Метеорологи зазначають, що такі сильні опади регіон не спостерігав десятиліттями, а синоптики прямо пов'язують їх з підвищенням температури Чорного моря та змінами в атмосферній циркуляції.
Рятувальні служби працюють над усуненням наслідків повені в Одесі, фото: Державна служба з надзвичайних ситуацій.
Спостереження свідчать про безпрецедентні кліматичні явища, які раніше не були характерні для нашого регіону. Це стосується як аномально високих температур, так і надзвичайно сильних опадів. Інтенсивність та частота таких явищ зростає не лише у нас, а й по всьому світу. Невдовзі подібні опади можуть знову відзначитися в Одесі, Києві та інших містах. Наприклад, цього року у Львові ми стали свідками сильного дощу, коли за короткий проміжок часу випало 110 мл опадів. Минулого року в іспанській Валенсії за один раз випало навіть 5-6 місячних норм опадів. Основна проблема полягає в тому, що з підвищенням температури повітря збільшується і кількість вологи, яка може утримуватися в однаковому обсязі, що, відповідно, призводить до збільшення обсягу опадів, - зазначила в коментарі РБК-Україна кандидат географічних наук, завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС та НАН України Віра Балабух.
Нещодавно Балкани також стали жертвами кліматичних катаклізмів: у Болгарії спостерігалися сильні дощі, які призвели до значних повеней на узбережжі Чорного моря, тоді як Сербію та Боснію накрили незвичні для цього часу снігові опади. Ці контрастні погодні явища свідчать про зростаючу кліматичну нестабільність, адже тепліші води океану забезпечують більше вологи, а зламані атмосферні потоки формують хаотичні погодні умови.
На протилежному боці земної кулі, у Непалі, відбулися незвичайні мусонні зливи, що викликали зсуви та повені, які вже забрали життя близько п’ятдесяти осіб і завдали серйозної шкоди інфраструктурі.
Це лише крихітна частина великої картини кліматичних викликів: у Північній Африці спостерігаються найсильніші посухи за останні століття, у Південній Америці - катастрофічні шторми, а в Північній Америці сезон ураганів розпочався раніше і з неймовірною інтенсивністю. У той же час, найгострішою проблемою залишається танення льодовиків в Антарктиді, що викликає безперервне підвищення рівня світового океану.
Якщо поточні тенденції продовжать свій курс, до кінця XXI століття світ може зазнати кардинальних змін. Згідно з прогнозами, оприлюдненими Міжурядовою групою з питань зміни клімату (IPCC), середній рівень моря може піднятися на 0,6-1 метр, а в найбільш песимістичних сценаріях - навіть більше. Це призведе до затоплення значних прибережних територій, включаючи великі міста, такі як частини Нью-Йорка, Шанхаю, Мумбаї, Александрії та Одеси. Деякі острови Тихого океану можуть зникнути з карт, і такі країни, як Тувалу та Кірібаті, вже розробляють плани для евакуації своїх мешканців.
Водночас у континентальних регіонах прогнозуються затяжні посухи, опустелювання та брак питної води, що загрожує сільському господарству та спровокує міграційні хвилі небачених масштабів. Деякі райони, особливо в Африці та Південній Азії, можуть стати практично непридатними для життя через смертельні комбінації спеки та вологості. Інші регіони, навпаки, потерпатимуть від надлишкових опадів і все частіших повеней, що зруйнує інфраструктуру та збільшить ризики нових хвороб.
Таким чином, наслідки цих змін не обмежать лише екологічними аспектами чи впливом на зменшення біорізноманіття, яке продовжує зникати (нові види тварин, рослин та риб постійно вимирають). Кліматичні катастрофи можуть кардинально змінити політичну карту світу. Масові міграції людей, конкуренція за водні ресурси та родючі території, колапс економік прибережних регіонів і зростання соціальної нерівності можуть призвести до нових конфліктів, сплеску авторитаризму та змін у державних кордонах.
Чи існує можливість зупинити цей процес? Вчені стверджують, що вікно шансів ще не закрите повністю, але воно швидко закривається. Якщо людство зможе суттєво зменшити викиди парникових газів у найближчі десять років, деякі з найгірших наслідків можна буде пом’якшити. Однак, навіть у найоптимістичніших сценаріях, уникнути змін вже не вдасться — можна лише знизити їхній вплив і пристосуватися. Якщо ж глобальна бездіяльність триватиме, наступне століття ризикує стати часом не лише кліматичних, а й цивілізаційних змін, які можуть визначити нову еру в історії людства.
