Під час перерв знову чую від учнів все більше російської мови — найкращий вчитель України Артур Пройдаков.

Артур Пройдаков ніколи не уявляв себе в ролі вчителя, але сьогодні він став одним із найвидатніших педагогів в Україні та за її межами.

"Я народився і виріс на Луганщині - території панування російської мови та російських культурних наративів. Утім, мені чомусь подобались Жадан, Андрухович, Любко Дереш, пісні "Океану Ельзи". І мені хотілося саме в цій царині розвиватися, тому я вступив на факультет української філології. Про вчителювання у школі на той момент я не думав", - пригадує Артур.

Нині він - учитель української мови і літератури в одній із приватних київських шкіл. Але має досвід викладання і в державних освітніх закладах. Зокрема, кілька років поспіль навчав дітей у Ромнах, що на Сумщині.

Основна ціль, яку Артур прагне досягти, - це забезпечити комфортні умови для навчання своїх учнів.

"Я боюся прийти на урок і дивитися на годинник із думкою: "Коли це вже закінчиться?". Хочеться, щоб мені і дітям було цікаво, щоб ми взаємодіяли", - каже він.

Ось чому під час своїх уроків Артур регулярно застосовує оригінальні методи навчання.

Чи можливо залучити дітей до навчання, використовуючи TikTok та музику Kalush Orchestra? Чому під час перерв учні все ще обирають спілкуватися російською мовою? Яка межа існує між патріотичним вихованням учнів і їхньою мілітаризацією?

Про все це "Українська правда" поговорила з Артуром Пройдаковим. Нижче - скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube "УП".

Згідно з авторитетними оцінками престижної міжнародної нагороди Global Teacher Prize, ви є одним з найвидатніших педагогів в Україні та світі. Яким учнем ви були в шкільні роки?

- Я був достатньо допитливим хлопчиком. Мені подобалось ходити у школу. Коли оголошували карантин і школа закривалася на тиждень чи два, я відчував біль і печаль.

Із уроків я дуже любив українську і світову літературу, брав участь у різноманітних шкільних заходах, був усебічно долученим до шкільного життя.

Чи зустрічалися вам викладачі, які вам не імпонували, або ж предмети, у яких ви відчували труднощі?

Мене непокоїло, що на деяких заняттях я відчував страх. Це переживання домінувало над моїм бажанням досліджувати предмет.

Дратувало, коли вчителька під час уроку заявляла, що на нас сердиться, вставала і йшла з класу. А ми, в свою чергу, мусили всі разом шукати її та вибачатися, поки вона насолоджувалася кавою чи чаєм. Причиною її обурення зазвичай ставало те, що один із учнів або учениць не відповіли на запитання.

- Ви вирішили стати вчителем, щоб показати інший приклад?

На початку моє бажання було зосереджене на глибшому освоєнні української мови, культури та літератури.

Планував, що буду працювати у ЗМІ чи в університеті. Але коли я поїхав у Міжнародний дитячий центр "Артек" у Криму і працював там кожного літнього сезону з 2008 по 2012 рік, мене захопила взаємодія з підлітками. Я зрозумів, що це - дуже класно. І захотів проводити з ними не лише три тижні на рік, а більше.

Швидше за все, саме в той момент у мене з'явилася мотивація стати вчителем — таким, яким я потребував у своєму дитинстві, в часи навчання в школі. Вчителем, що не принижує учнів, а навпаки, прагне зацікавити їх предметом. Той, хто робить все можливе, щоб учням було комфортно на уроці, а не страшно.

Спілкування з дітьми є надзвичайно важливим. Наприклад, корисно на початку заняття дізнатися про їхній настрій, запитати, як вони почуваються, чи все добре у їхньому житті.

Перші миті уроку схожі на старт футбольного матчу: це свого роду розігрів, коли команди звикають одна до одної. Чому б не провести невелику гру або руханку? Нічого критичного не станеться, якщо ми витратимо ці 2-3 хвилини не на Івана Нечуя-Левицького.

Також важливо спілкуватися з дітьми під час перерв.

Ключовий момент - не варто прагнути до негайних результатів. Слід усвідомлювати, що існують фактори, на які ми не маємо змоги впливати.

Найбільше лякає, коли починає звучати сирена повітряної тривоги, всі поспішають до укриття, а вчитель заявляє: "Контрольну не відміняємо, пишемо!" Як можна в такій обстановці зосередитися на тесті? Чому б не перенести його на наступний урок? Здається, що знання, отримані в таких умовах, навряд чи принесуть радість.

Ви наразі взаємодієте з учнями 8-11 класів, але також маєте досвід роботи з дітьми 5-6 класів. Деякі з них з'явилися на світ до 2014 року, в той час як інші народилися під час війни. Чи помічаєте ви різницю між цими групами? Наприклад, у їхньому сприйнятті світу чи у виборі мови спілкування?

На мою думку, найактивніший етап українізації, коли школярі спілкувалися українською, припав на пізню весну та осінь 2022 року. Це моє особисте спостереження. Згодом я почав помічати, що навколо знову з'являється чимало російської мови.

Наприклад, під час перерви ти можеш побачити, як учні старших класів, граючи в настільний теніс, спілкуються між собою українською. Я можу підійти до них, завести розмову українською, і вони відповідають тим же мовою. Але варто мені віддалитися, і вони знову переходять на російську. Маю підозру, що це пов’язано з сімейним оточенням: якщо вдома говорять російською, то й у спілкуванні з друзями вони продовжують використовувати цю мову.

У дітей молодших класів ситуація відрізняється. Вони живуть у зовсім інших умовах – умовах масштабного конфлікту. Це, можливо, робить їх більш чутливими до подій навколо.

Для забезпечення успішного майбутнього дитини в Україні, українська мова повинна займати провідну роль у її розвитку.

Як педагог, у вас є чудова можливість формувати в учнів любов до української мови та літератури через шкільну програму. Зокрема, ви можете використовувати відео з TikTok і музичні твори українських артистів під час уроків. Яка реакція дітей на такі методи? Що їм подобається, а що, можливо, викликає у них скептицизм?

Діти не в захваті від рутинних завдань у зошитах, виконання вправ біля дошки чи роботи з підручниками. Натомість вони із задоволенням сприймають нестандартні методи, які викладач використовує під час уроків.

Якщо ми говоримо про урок української мови, то можемо вивчити різні лексичні особливості у творах Kalush Orchestra, "Другої ріки" або Jerry Heil. Це буде цікаво дітям, адже вони зможуть ознайомитися з сучасною українською культурою.

Ми здатні досліджувати меми, публікації українських медіа та зовнішню рекламу. Це не лише про виявлення складних конструкцій чи помилок, а також про розвиток медіаграмотності.

На заняттях з літератури ми прагнемо з'єднати минуле з сучасністю. Наприклад, під час вивчення "Камінного хреста" Стефаника ми розглядаємо питання еміграції та її причин. І ви знаєте, що ще кілька років тому наше обговорення теми еміграції мало зовсім інший зміст, тоді як тепер учні діляться своїми власними переживаннями, що робить дискусію значно більш актуальною.

- У свідомості тих, хто навчався у школі в дев'яностих - нульових, українська література асоціюється з "непозбувною бентегою, журбою та слізьми", а письменники це - "збідовані, загноблені люди".

Який образ українських літературних класиків ви намагаєтеся сформувати для дітей? Як говорите з ними, наприклад, про того ж Тараса Шевченка?

- Уже декілька років поспіль я даю дітям читати текст промови Івана Малковича, яку він виголосив на церемонії Шевченківської премії. Він говорить про Шевченка як про людину, яка досягла успіху, попри всі виклики. Тобто його історія - це історія self-made man, по суті. І я саме так намагаюся говорити про Тараса Григоровича.

Зі свого викладацького досвіду можу сказати, що такий підхід був особливо важливий для учнів із райцентру. Їм це багато в чому відгукувалось, тому що Шевченко теж був родом із маленького селища, але зумів досягти успіху.

- Хто із сучасних письменників, про яких ви розповідаєте, дітям подобається найбільше?

Я часто ділюсь з дітьми історіями про Сергія Жадана, оскільки його творчість стала основою моєї магістерської роботи. Підкреслюю, що він є яскравим прикладом багатогранної особистості.

Знаєте, що ще відрізняє Жадана від письменників-класиків? Його успішність. Для того, щоб продемонструвати це, я можу показувати дітям, скільки коштують квитки на його концерт у Палаці спорту. І коли вони запитують: "Чому так дорого?", я кажу: "Тому що у нього якісний і класний контент". І це працює.

Чи існують в навчальному плані якісь твори, які ви б вирішили виключити, оскільки вони можуть негативно вплинути на дітей?

Справжнє значення не в назві твору, а в умінні педагога донести його зміст.

Якщо, наприклад, взяти сюжет новели "Я (Романтика)" Миколи Хвильового, то це твір про вбивство. Там дуже нервова манера оповіді, а головний герой вбиває свою матір.

Можна причепитися і сказати, що це "травмує дитину", а можна проаналізувати разом із учнями твір, його стилістику, умови, в яких його створювали, мотивацію вчинків героя і зрозуміти, що ця новела не про вбивство, а про знищення персонального "я", яке є в головного героя.

Я б вніс зміни до шкільної програми, але в інший спосіб. Наприклад, вивчення творів української та світової літератури відбувалося б не за хронологічним порядком, а згідно з тематичними чи проблемними аспектами.

У цьому місці ми обговорюємо фемінізм, аналізуючи роботи Симони де Бовуар і Ольги Кобилянської. А тут ми звертаємося до теми дружби, розглядаючи "Тома Сойєра" та "Тореадорів з Васюківки". Потім ми порушуємо питання тоталітаризму, беручи до уваги твори Джорджа Орвелла та Івана Багряного. Мені здається, у цьому є глибокий зміст.

Які особливості сучасних школярів відрізняють їх від учнів вашої епохи?

Мене вражає їхній прагматичний підхід, коли на початку обговорення теми діти запитують: "А для чого це нам потрібно?". На жаль, я нечасто ставив подібні питання в школі, адже завжди вірив: "Вчитель сказав - так і повинно бути".

Що ще їх відрізняє? У них менше побоювань. Декому з моїх колег це не до вподоби, а для мене, навпаки, це позитивна риса.

Я багато чого дізнаюся від дітей. Це справді чудово.

Ще однією характерною рисою сучасних учнів є "кліпове мислення". Як же навчити дітей, які звикли до швидких відео з соціальних мереж, насолоджуватися читанням книг?

Створювати стильні та візуально привабливі презентації, щоб ефективно представити різних авторів і викликати інтерес до їх творчості.

Деякі люди читають книги від початку до кінця, інші ж віддають перевагу скороченим версіям, а хтось обирає прослуховувати аудіокниги. Є й ті, хто взагалі не читає або обмежується короткими описами.

Для мене суттєво, щоб дитина хоч трохи попрацювала з текстом, тому під час уроку я намагаюся залучити кожного до обговорення, аби зрозуміти, чи ознайомилися вони з твором.

У мене є одна жахлива історія. На Сумщині навчався у мене учень на ім’я Костя, який тепер став моїм приятелем. Він отримав 185 балів на ЗНО, хоча жодного твору не прочитав у повному обсязі — лише скорочення, літературні рецензії та описи.

Саме тому я надаю дітям можливість працювати з текстом у різний спосіб. Якщо комусь зручніше слухати, нехай слухає аудіозапис. Якщо хтось бажає ознайомитися зі скороченою версією, нехай читає в стислій формі. А тим, хто хоче зосередитися на окремих частинах, я дозволяю читати фрагменти. Головне — це досягнення розуміння тексту та активна участь у обговоренні, що забезпечить глибоке занурення в його контекст.

Існує ще один метод, що дозволяє уникнути читання твору, але все ж відповідати на запитання – це звернення до штучного інтелекту. Як можна трансформувати його з засобу, що полегшує "втечу" від навчання, у корисний інструмент для ефективнішого засвоєння матеріалу?

Коли з'явилася перша версія чату GPT, він не мав великого розуміння і не був знайомий з українською літературою, тому його відповіді часто були безглузді. Я підкреслював це дітям. Протягом року чи двох це давало результати, але тепер чат GPT значно просунувся у своєму розвитку, і я також чесно ділюсь цим з дітьми.

Цікаво, що ще одна відмінність між поколіннями полягає в тому, що ми зазвичай звертаємося до Google, коли стикаємося з незрозумілим, тоді як сучасні діти формулюють свої запитання в чатах на основі GPT.

Я рекомендую сприймати його як союзника, як друга. Наприклад, він мені дуже допомагає у створенні уроків, коли мені не вистачає креативності або коли у мене обмаль часу. Якщо хтось застосовує чат GPT для розширення своїх знань, я лише вітаю це.

Чи ділилися ви зі своїми теперішніми учнями історіями про випускників? Наприклад, про тих, хто тепер служить у війську?

Так, ми обговорюємо цю тему. Більше того, я прагну організувати зустрічі моїх дітей з такими випускниками в реальному житті, щоб вони могли поспілкуватися.

Ця хвилина мовчання, що щодня звучить у школі, гімн України, зустрічі з військовими – все це, на мою думку, має стати невід’ємною частиною сучасної освітньої системи. Це необхідно для усвідомлення того, яку ціну ми платимо за можливість навчатися і завдяки кому це стає можливим.

Де проходить межа між формуванням патріотичних почуттів у дітей і, скажімо, пропагандою чи мілітаризацією, як це має місце в Росії?

- Те, що роблять росіяни, це жесть просто. Ось ця "Юнармия", "Движение первых" та інші ініціативи, коли всі діти обов'язково проходять військовий вишкіл.

Сучасна українська освіта утримується на відстані як від військових, так і від релігійних тем. Вона успішно підтримує гармонію і рівновагу.

На мою думку, не варто уникати дискусій про патріотизм або спілкування з військовими, а також навчання дітей основам тактичної медицини. Це надзвичайно важливо в наш час.

На уроках літератури я розповідаю про Володимира Вакуленка та Вікторію Амеліну, яких зараз вбила Росія. Кажу дітям: "Дивіться, Росія знищує нашу культурну інтелігенцію, а ви, друзі, досі хочете спілкуватися російською мовою".

Чи можна це назвати мілітаризацією? Ні. Чи намагаюся я викликати почуття патріотизму? Ні. Я висловлюю банальні істини. І навіть якщо з'явиться військовий, ми також обговоримо цю тему.

Чи знайомі вам колишні колеги з освітньої сфери, які зараз виявилися по той бік фронту?

Керівниця моєї дисертації, докторка філологічних наук та працівниця кафедри української літератури, зробила свій вибір: вона залишилася в Луганську і нині працює в центральному корпусі Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, розташованому на вулиці Оборонній.

Чи маєте ви якісь думки або рішення щодо питання "Яким чином можна повернути українських дітей і студентів, які зараз отримують освіту на окупованих територіях?"?

Це дійсно складне питання. Обсяги цієї проблеми є колосальними.

Уявімо собі, що вже завтра Луганщина знову повертається під українське управління, як з юридичної, так і з фактичної точки зору. Хто ж тоді стане навчати цих дітей?

З ними безумовно треба буде вивчати українську мову як іноземну, оскільки вони зовсім не знайомі з нею. Тому для них слід розробити окрему навчальну програму.

Я точно декларую публічну готовність їхати після деокупації в рідну Луганську область і працювати там із дітьми. Ми - ті, хто там народився і виріс, - маємо показати приклад.

Чи звертали ви увагу на те, що кількість хлопців у старших класах поступово зменшується?

Отже, у моєму простору є подібні ситуації.

Батьки переживають, оскільки не мають уявлення, що чекає на їхніх синів, коли їм виповниться 18 років, тому вирішують відправити їх за кордон. Не впевнений, що це явище зростає, але воно дійсно існує. Багато учнів обирають саме цей варіант.

До того ж є опція продовжувати навчатися у школі онлайн, дистанційно.

Цей метод навчання часто піддається критиці. Чи здатні онлайн-заняття насправді бути результативними?

Думаю, що це правда. Іноді офлайн-заняття можуть виявитися малоефективними.

Коли в 2020 році почалась пандемія коронавірусу, українські вчителі не знали до пуття, як дистанційно працювати. Я пам'ятаю цю "дискотеку", коли кожен робить щось своє: хтось скидав фото у Viber, хтось - у Telegram, хтось працював через Zoom, а хтось - Skype чи Google Classroom. І це був такий хаос.

Але коли почалося повномасштабне вторгнення, то українські вчителі вже були готові до онлайн-формату.

Я не вважаю, що урок, проведений в укритті у форматі офлайн, є ефективнішим, ніж урок, проведений повністю в онлайн форматі. Дитина може філонити як у класі, так і перед екраном.

- Ми сьогодні багато говорили про те, чого ви вчите дітей. А чого вони вчать вас?

- Сприймати події навколо з більшим спокійом. Я схильний іноді перебільшувати та драматизувати ситуацію. Проте діти заспокоюють мене: "Пане Артуре, не переживайте, все буде гаразд".

По-друге, мої діти навчили мене, що оцінки не є найважливішими. У мене є випускники, які мали відмінні оцінки і золоті медалі, але досі не можуть знайти своє місце в житті. А є й ті, хто у школі не дуже старався, не зовсім вдало склав ЗНО, але наразі досягли успіху та активно розвивають власні бізнеси.

Третій урок, який я отримав від своїх учнів, це, безумовно, здоровий прагматизм. Я все більше став ставити собі запитання: "Для чого я це роблю?"

- Чи має бути вчитель другом для дітей?

У кількох словах — саме так.

Вчитель — це не просто носій сухих, академічних знань. Він не є простою енциклопедією на ногах. Коли я стикаюся з інформацією, якої не знаю, я зізнаюся: "Я не знаю. Можливо, варто звернутися до чату GPT".

Що я спостерігаю? Відстань між нами поступово зростає: мені вже 34 роки, а дітям досі по 15. І підтримувати зв'язок стає дедалі складніше.

Проте вчитель повинен бути другом і наставником.