Чи помирає НАБУ? Нехай НАБУ процвітає!
Скандал з витоком інформації НАБУ боляче вдарив по репутації одного з найбільш ефективних правоохоронних органів країни. Щодо ефективності - не сарказм. Проте сьогодні, на жаль, витоки закритих даних слідства - далеко не єдине питання, щодо якого можна дорікнути борцям з корупцією в Україні.
Я маю особливу прихильність до Національного антикорупційного бюро. З одного боку, я добре обізнаний із внутрішніми процесами організації, адже протягом двох строків був членом Ради громадського контролю НАБУ і брав участь у конкурсних комісіях для відбору детективів.
З іншого боку, у багатьох випадках, що стосуються моїх клієнтів, я маю справу з представниками Національного антикорупційного бюро, і ми опиняємось на протилежних позиціях у пошуках істини. Вони виступають як обвинувачі, тоді як я, як адвокат, захищаю інтереси тих, хто підозрюється у вчиненні цих злочинів.
З моменту створення цього відомства, на мою думку, його співробітники завжди демонстрували високі стандарти роботи. Справа тут не лише в компенсації збитків, завданих державі, а й у якості самого процесу. Якщо розглядати їхній підхід, їхні креативні (в позитивному сенсі) методи роботи та нестандартні рішення для виявлення і доведення корупційних злочинів, то цей процес справді викликає інтерес.
Та якщо поставити запитання: "Чи можна стверджувати, що Національне антикорупційне бюро на 100% виконало та виконує свою функцію?", особисто моя б відповідь була - "частково".
У цьому році стало відомо, що польське Центральне антикорупційне бюро, яке є аналогом НАБУ, планують розпустити, натомість створивши нову установу. Основною причиною цього рішення є заполітизованість агентства. Скасуванню бюро передував гучний скандал, пов'язаний із можливим використанням програмного забезпечення для шпигунства Pegasus. Виявилося, що співробітники антикорупційного органу здійснювали прослуховування політиків з колишньої опозиції, юристів та журналістів. Фактично, вони здійснювали негласні слідчі дії за обставин, коли підстави для кримінального переслідування були або сумнівними, або зовсім відсутніми. Це призвело до загострення внутрішньополітичної напруги.
На жаль, тут можна провести певні аналогії з українською дійсністю. Зокрема, це стосується й витоку інформації, пов'язаного з досудовим розслідуванням справи про "Велике будівництво".
Якщо звернути увагу на теперішню ситуацію, то, на мою думку, можна зазначити, що Національне антикорупційне бюро не лише має можливість, а й активно використовує своє право визначати пріоритети у розслідуваннях. Вони ухвалюють рішення про те, які справи потребують термінового втручання, а які можуть бути опрацьовані з меншою швидкістю; щодо яких осіб слід вжити активних заходів, а кого варто залишити без уваги.
Візьмемо умовний приклад. Уявімо, є три великі генпідрядники для певного державного проєкту, проте правоохоронні органи активно перевіряють лише одного з них. Хіба тут не виникає думка, що слідство працює в інтересах другого чи третього підрядника?
Ось конкретний випадок, коли НАБУ, чомусь, не проявляє належної оперативності. Йдеться про оборонний сектор, що є особливо чутливим питанням для мене як голови Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони. Я вже неодноразово підкреслював, що на сьогоднішній день розслідування економічних та корупційних злочинів у військовій сфері ведуть усі правоохоронні органи, що часто ускладнює процес виявлення таких правопорушень. Проте, від НАБУ важко побачити вражаючі результати у цій сфері, які б справді могли стати ефективним запобіжником. Нагадаю, що вартість корупції в оборонному секторі є найбільшою, адже це — життя наших захисників.
Отже, на сьогодні одним з ключових зловживань в оборонній сфері є питання ціни зброї. З приводу ефективного використання державних коштів на закупівлю озброєння та боєприпасів існують дві точки зору. Першу активно просувало колишнє керівництво міністерства оборони. Мовляв, в умовах катастрофічної нестачі ми купуємо все, що є за будь-яку ціну. До слова, позиція нинішнього керівництва щодо цього нам досі невідома.
Інша перспектива, яку я підтримую, полягає у впровадженні ринкових умов для закупівлі озброєння, що створить здорову конкуренцію. Наприклад, можна розглянути можливість створення спеціалізованої платформи, подібної до системи Prozorro, де будуть проводитися ці закупівлі. Хоча інформація про кількість, назви та асортимент виробників може залишатися під грифом секретності, ціни повинні бути прозорими. Я переконаний, що такий підхід може суттєво знизити витрати на придбання зброї. Більш того, це питання не лише стосуватиметься підвищення цін, але й своєчасного виконання контрактних зобов'язань.
Але до чого ж тут НАБУ? Відповім. Національне антикорбюро згідно зі ст. 17 Закону "Про національне антикорупційне бюро України" має право надсилати державним органам, органам місцевого самоврядування обов'язкові до розгляду пропозиції та рекомендації щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро, а також отримувати від цих органів протягом 30 днів інформацію про розгляд таких пропозицій та рекомендацій. Так, за листом Громадської антикорради при МОУ, НАБУ вже зверталося в Міністерство оборони, аби оборонне відомство виконало вказівку щодо закупівлі продуктів харчування для армії (нагадаю, наразі це відбувається в системі Prozorro). А от інформації, чи робило НАБУ таку вказівку щодо закупівлі озброєння та боєприпасів, немає. Є всі підстави припускати, що не робило. Тим часом йде третій рік війни.
На мій погляд, подібна ситуація спостерігається і в контексті розслідування, яке стосується пропозицій деяких чиновників про надання неправомірних вигод високопосадовцям Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України. Чи є позитивним те, що НАБУ змогло попередити можливе корупційне правопорушення? Безумовно, так. Проте, якщо ми говоримо про превентивну роль НАБУ у запобіганні злочинам, постає питання: чому бюро не вжило заходів для забезпечення прозорості закупівель у таких справах на публічних платформах, адже це могло б суттєво знизити ризики корупції?
Нещодавно НАБУ почало активно досліджувати давні справи, що викликало цікавість. З власного досвіду роботи в сфері захисту клієнтів можу зазначити, що подібні дії іноді практикуються й іншими правоохоронними структурами, особливо коли існує конкретне завдання щодо певної особи. Яскравим прикладом цього є справа про замовне вбивство двадцятирічної дівчини, яке, згідно з версією слідства Національної поліції, нібито організував Ігор Коломойський. Якщо слідству вдасться підтвердити його причетність, чи має він бути покараний? На мою думку, безумовно, так. Проте, виникає чимало запитань щодо самого процесу розслідування. Де були правоохоронці всі ці роки? Чи дійсно вони не знали про цю справу, а тепер, через два десятиліття, раптом дізналися? Це виглядає сумнівно. Яка відповідальність ляже на плечі правоохоронців за те, що протягом цього часу не було вжито заходів для виявлення злочинця?
У нас був клієнт — польський громадянин, якого підозрювали у вбивстві, скоєному десять років тому. Нам вдалося довести його невинуватість, і справа була закрита. Однак важливо зазначити, що чим більше часу минає з моменту злочину, тим складніше знайти будь-які докази, які підтверджують або спростовують причетність особи. Якщо ж говорити про терміни в 10-20 років, це стає справжньою рідкістю і більше нагадує сюжети кримінальних трилерів.
Це стосується не лише доказів, але й пам’яті та свідомості свідків подій, що відбулися багато років тому. У випадку нашого клієнта ми виконали тест на поліграфі, і результати виявилися зовсім неінформативними, оскільки з моменту події минуло чимало часу. За такий проміжок часу сприйняття людей щодо певних подій може суттєво змінитися, а важливі деталі можуть повністю зникнути з пам’яті.
Справи подібного характеру, що відносяться до минулих років, дедалі більше привертають увагу представників Національного антикорупційного бюро. Наприклад, на даний момент НАБУ проводить розслідування стосовно нашого клієнта, яке стосується періоду, коли бюро ще не було створено.
Я знову підкреслюю, що підтримую справедливість, і якщо злочин дійсно мав місце, то відповідальність повинна бути адекватною. Проте мене турбує одне питання: чому ви з'явилися лише зараз? Чому протягом усіх цих років не було спроб розібратися в ситуації? Чи можливі були якісь зловживання з державними активами десять років тому? І найголовніше: хто, яким чином і з якої причини ухвалює рішення про відновлення цієї справи?
На мою думку, для того щоб НАБУ змогло подолати нещодавні репутаційні труднощі та зберегти високий рівень якості своєї діяльності, а також забезпечити справжні результати для держави, слід зосередитися на трьох ключових аспектах.
