Занадто багато тіл... Інститут комунікацій, Полтава.

3 вересня Росія здійснила ракетний удар по навчальному закладу в Полтаві. За попередніми відомостями, внаслідок атаки загинуло 51 особа, а близько трьохсот людей отримали поранення. Під завалами можуть залишатися ще постраждалі.

Вчора не було часу на це, але сьогодні варто згадати про той жахливий день і підвести підсумки.

Я мешкаю зовсім неподалік від Інституту зв'язку. Ракети пролетіли над моїм домом, і під час сніданку ми чітко чули звуки вибухів. Разом із Поліною Мельник вирішили виїхати на нашій евакуаційній машині, щоб допомогти, чим змогли. Коли ми приїхали, ми були першими на місці – швидка допомога ще не прибула, тільки автомобіль ДСНС. Біля воріт лежали кілька тіл, покритих кров'ю. Ми швидко їх оглянули: кров текла з голови, кінцівки виглядали цілими, а в одного чоловіка була пробита грудна клітка. Ми працювали з постраждалими лише кілька хвилин, не уявляючи, що чекає нас далі.

Невідкладно на допомогу прийшов наш товариш Ігор Стефанчук (на фото), якого ми не так давно навчали основам тактичної медицини. Ми поспішили далі, щоб знайти тих, хто потребує нашої підтримки. Попереду нас чекали сцени, наповнені тілами, кров’ю, криками, стогнаннями, муками та смертю.

Перед нами стояв старий, великий ЗІЛ, в який вантажили поранених. Їх укладали на шматки тканини, ковдри, навіть двері, піднімали майже до рівня голови і закидали в багажник. Я не встиг навіть побачити, що з ними сталося. Коли я прийшов, то лише допоміг докинути останніх поранених. Місця вже не залишалося, двері закрили, і ЗІЛ вирушив через усе місто до лікарні, переповнений людьми, які боролися за життя.

Поряд із ЗІЛом лежали ще десятки тіл. Рятувальники та військові вивозили тіла з зруйнованого будинку та подвір'я, організовуючи тимчасовий сортувальний пункт під деревами. Швидкі почали прибувати одна за одною. Люди метушилися, військові, волонтери, ми — всі намагалися допомогти. Щохвилини приносили когось живого, і ми поспішали від одного до іншого, накладаючи турнікети. У деяких людей було по три ампутації, що вимагало 3-4 турнікетів на одну особу. Заклеювали оклюзійними пов'язками проникаючі рани в грудній клітці, проводили невдалі спроби серцево-легеневої реанімації. Дехто помер під деревами на сортувальному пункті, інші не дожили до лікарні, а деякі вже в медичних закладах. Офіційні дані свідчать про 271 пораненого та 51 загиблого — це надзвичайно багато... Ненависна війна, бідні люди...

Турнікети швидко закінчилися. Для найважчих випадків ми кричали: "Лікаря сюди!". Лікарі, які приїхали на швидких, точно не готувалися до такого: "Це ж Полтава, тут безпечно". Десь годину ми робили все, що могли: когось не врятували, а комусь зберегли життя. Намагаюсь ніколи не хвалитися, але я впевнений, що вчора ми врятували не одне життя, тому на цей раз вибачаюсь.

На жаль, вчора в Полтаві, здається, волонтери та керівництво медичних сил не змогли врятувати більше людей, ніж загинуло. Весь час ми стикалися з неякісними турнікетами, і лише у нас були оригінальні сертифіковані. Коли приносили поранених із китайським турнікетом, його було неможливо правильно закріпити. Ми використовували свої, але їх швидко забракло. Коли я вигукував: "Дайте турнікет", мені знову і знову давали китайський, і в ті миті я відчував безсилля разом із тими людьми, яким знав, як можна допомогти, але не міг через те, що хтось, навіть не ворог, вирішив їх приректи на смерть через неякісні засоби.

Другий сумний висновок -- майже ніхто не вмів надавати допомогу. Деякі люди накладали турнікети, китайські, не докручували до кінця, але хоч щось і робили. Але таких було одиниці. Я давав свої турнікети, а люди не знали, що з ними робити.

Лікарі, які приїхали, були молоді дівчата з довгими нігтями, які кричали, тряслися і не знали, що робити, розгублені. Їм просто вантажили важких, без рук і ніг, в конвульсіях, вмираючих людей в машини, і вони розгублювалися. У них я не побачив ні турнікетів, ні якоїсь організації процесу, нічого. Їх до такого не готували. Що робили ДСНС крім перенесення поранених, я точно не бачив, допомогти більшість з них нам не могла, аптечок в них я теж не побачив, можливо хтось з них накладав ті китайські турнікети, не знаю.

Сьогодні поїдемо до ДСНС, будемо дізнаватися, що вони вміють, і організовувати для них навчання, якщо вони потребують, а згодом спробуємо замінити їм китайські турнікети. Продовжуватимемо переобладнувати еваки, через тиждень -- на нові навчання, а потім -- знову на ротацію. Також будемо більше проводити навчання для полтавців. Якщо ви з Полтави, можете написати мені або @melnikpolly щодо навчання зі зупинки кровотечі -- ми вас навчимо!

Можете надіслати нам турнікети. Наші закінчилися, а надлишкові ми роздамо полтавському ДСНС.

Якщо ви знаєте когось, хто може надати полтавському ДСНС якісні аптечки, будь ласка, дайте мені знати. Сьогодні плануємо зв'язатися з ними, і якщо їм знадобиться допомога, ми готові її надати. Ви також можете підтримати нашу майстерню, зробивши донат на переобладнання евакуаційних автомобілів для транспортування поранених. Приклади наших робіт можна знайти у попередніх постах. Посилання на наші ресурси є в сторіз і в описі профілю. І, звичайно, якщо ви з Полтави, не пропустіть можливість записатися на курс зупинки кровотечі!