"Нам не потрібно стільки спеціалістів з вищою освітою". Сергій Захарін висловлює думку щодо реформи старшої школи, об'єднання університетів та Швеції як прикладу для України.

В Україні існує усталена думка про необхідність отримання вищої освіти. Через це багато молодих людей ігнорують можливість вступу до професійно-технічних навчальних закладів. Проте держава також має потребу в кваліфікованих працівниках. Про це заявив колишній держсекретар Міністерства освіти і науки Сергій Захарін. Він підкреслив, що, незважаючи на проведені реформи у сфері освіти, змінити суспільні погляди за короткий проміжок часу буде вкрай складно.

Про це розповів публічний службовець в інтерв'ю OBOZ.UA. Він також обговорив тему об'єднання університетів із Захаріним, зазначивши, що мережа вищих навчальних закладів "надмірно розширена". У зв'язку зі зменшенням кількості абітурієнтів акцент ставиться не на якість освіти, а на утримання студентів у навчальних закладах. Посадовець підкреслив, що в питанні модернізації важливо перш за все орієнтуватися на реалізацію національних інтересів. Ці та інші теми будуть висвітлені далі в розмові.

Сьогодні в освітній системі відбувається безліч змін, і старша школа також підлягає реформуванню. Міністерство освіти і науки має на меті, щоб 35-45% учнів обирали вступ до професійно-технічних навчальних закладів, плануючи після завершення навчання відразу перейти до роботи. Проте, на практиці, більшість школярів все ж надають перевагу продовженню навчання. Які ваші думки щодо можливостей Міністерства реалізувати цю стратегію? Чому ж молоді українці не прагнуть вступати до ПТУ і отримувати робітничі професії?

В останні роки Міністерство освіти і науки України вжило ряд ефективних і новаторських заходів, спрямованих на покращення системи професійно-технічної освіти. Зокрема, було суттєво оновлено правила прийому, що допомогло усунути зайві бюрократичні бар'єри на шляху до отримання освіти та реалізації професійних амбіцій. Проте, розв'язання згаданої вами проблеми виходить за межі освітньої політики.

Чому в радянські часи професійно-технічні училища (ПТУ) мали значну кількість учнів? По-перше, учні отримували соціальний пакет, що включав стипендію, харчування, форму та можливість проживання в гуртожитку. По-друге, випускники ПТУ могли розраховувати на гарантоване працевлаштування з конкурентоспроможною зарплатою. По-третє, до ПТУ часто вступали ті, хто не зміг потрапити до вищих навчальних закладів або коледжів, а таких абітурієнтів було чимало.

Випускники шкіл часто свідомо обирали шлях навчання в професійно-технічних училищах, здобували там червоний диплом і без складних іспитів продовжували освіту в інституті.

Що маємо зараз? Якщо вірити статистиці, більшість випускників шкіл намагається вступити до закладів вищої освіти. З одного боку, це добре. Якщо людина хоче вчитися і бажання справжнє - це слід вітати. "Знань багато не буває".

З іншого боку, українській економіці "тут і зараз" (herе and now) не потрібна сила-силенна фахівців з вищою освітою, передусім з таких званих популярних професій - юристів, економістів, менеджерів, маркетологів. Національне господарство (і не тільки наше, а в багатьох країнах світу) влаштоване так, що йому необхідні також і фахівці робітничих професій - слюсарі, муляри, столяри, плиточники. Для опанування цих професій вчитися в закладі вищої освіти зовсім не обов'язково.

Мені пощастило відвідати кілька університетів у Європі, але найбільше мене вразила поїздка до Швеції. У цій країні приблизно третина зайнятих мають вищу освіту, що підкреслює важливість освіти для її суспільства. Швеція вирізняється як один із провідних світових центрів у сферах високих технологій, ефективності виробництва та інновацій. Тут проходять урочистості вручення Нобелівських премій, і авторитет Шведської академії наук не викликає жодних сумнівів.

У чому ж полягає загадка? Безліч посад та професій не вимагають наявності вищої освіти. Наприклад, людина прагне побудувати кар'єру в банківській сфері. Вона проходить курси і починає працювати операціоністом. Після тижневого навчання її переводять на посаду касира. Знову здобувши нові знання, вона стає контролером. Пройшовши ще одні курси, отримує роботу у кредитному відділі. Багато керівників банківських філій навіть не мають так званої базової вищої освіти, проте вони прекрасно володіють своєю спеціалізацією.

Прагнення навчити дитину всьому необхідному та підготувати її до життя в суспільстві – це наша характерна риса. Диплом вищої освіти вважається у свідомості людей певним захистом від соціальних викликів. Наявність диплому асоціюється з престижем, хоча насправді справжня цінність полягає в глибоких професійних знаннях і навичках.

Чесно кажучи, я не вірю, що протягом кількох років можна суттєво змінити "суспільні установки" або нав'язати нову "освітню культуру". Потрібні зусилля і на рівні держави, і на рівні роботодавців, і на рівні громадськості. Міністерство освіти і науки України має чесно сказати, що йому потрібна допомога в цьому питанні.

У грудні 2022 року Сергій Шкарлет, міністр освіти і науки України, підписав наказ про створення Галузевої тристоронньої соціально-економічної ради при МОН. У складі ради знайшли своє місце представники роботодавців, профспілок та самого міністерства. Основною метою було обговорення шляхів розвитку професійно-технічної освіти з акцентом на залучення роботодавців, особливо в контексті підвищення престижу навчання у професійно-технічних установах. Однак, з незрозумілих причин, жодне засідання так і не відбулося. Можливо, підтримка конструктивного соціального діалогу не є пріоритетом для нинішньої команди міністерства.

У 2024 році численні заклади вищої освіти обрали нових ректорів, тоді як попередні керівники займали свої позиції протягом 10-20 років. Як на вашу думку, якими якостями повинен володіти ректор, щоб університет зазнав значних трансформацій?

На мою думку, ключовим завданням ректора є забезпечення високих стандартів вищої освіти. Це передбачає створення відповідних умов, зокрема економічних, які дозволять навчальному закладу ефективно надавати якісні освітні послуги, враховуючи потреби суспільства, національної економіки, роботодавців та студентів.

Якісна освіта включає в себе сучасні освітні технології, інноваційні простори для творчості, ретельно сплановані процеси, мультимедійні ресурси, можливості для міжнародної академічної мобільності, стажування в провідних університетах світу, роботу в найкращих лабораторіях, активну співпрацю з роботодавцями, натхненних викладачів, навички цифрової грамотності, змістовні тренінги, доступ до наукових публікацій, регулярні участі в наукових конференціях, креативні простори та багато інших важливих аспектів.

- Сергій Бабак на дискусії "Українська освіта під час війни: виклики та можливості" наголосив на тому, що університети потрібно якомога швидше оптимізувати, аби вони не закривалися. Проте багато ректорів та студентів проти обʼєднання. МОН також зауважує, що для багатьох вишів це буде найкраще рішення, як і для самих студентів. Адже вони отримуватимуть кращу освіти та дипломи. Як вважаєте, наскільки необхідні такі зміни в Україні та чому їх варто робити саме зараз?

Розширена мережа вищих навчальних закладів призвела до того, що вони змушені конкурувати один з одним за абітурієнтів. Кількість вступників обмежена, а закладів стало занадто багато, тому доводиться приймати майже всіх без винятку. У звичайному бізнес-середовищі конкуренція є рушійною силою розвитку, проте у сфері освіти це може призводити до зниження якості. Щоб підвищити свої фінансові показники, деякі університети не проявляють бажання відраховувати студентів, навіть якщо ті не мають належних знань і навичок, продовжуючи формально навчати їх.

В результаті, багато університетів стикаються з проблемами недостатнього матеріально-технічного забезпечення, нестачі сучасного освітнього обладнання та кваліфікованого кадрового ресурсу. Багато навчальних закладів готують спеціалістів у популярних сферах, таких як право, економіка, менеджмент, психологія та переклад, хоча не мають відповідних традицій у їхній підготовці. Як наслідок, тисячі випускників отримують дипломи, проте їхній рівень професійної компетентності залишається під питанням.

Основний негативний наслідок полягає в значній кількості випускників, які мають вищу освіту, але не можуть знайти роботу за спеціальністю. Це дійсно вражає, адже навіть ті, хто навчався в державному університеті на бюджетній основі, стикаються з проблемами в працевлаштуванні. Щороку лише 20-25% випускників отримують направлення на роботу. Таким чином, платники податків фінансують підготовку фахівців, яких держава та суспільство не потребують. Це фактично означає нецільове використання бюджетних ресурсів.

Ми інтуїтивно усвідомлюємо, що система вищої освіти в Україні є "переповненою", оскільки існує занадто багато навчальних закладів, які часто не демонструють належного рівня конкурентоспроможності. Іноді університети вдаються до ринкових стратегій, які не націлені на підвищення якості освіти — наприклад, відкривають "недостатньо профільні" спеціальності, використовують нечесну рекламу та займаються демпінгом цін.

Отже, процес "оптимізації мережі", що виявляється в скороченні кількості вищих навчальних закладів, є об'єктивною реальністю. Водночас, під час цієї оптимізації важливо не втратити продуктивні досягнення, які можуть знадобитися в майбутньому. Наша країна володіє значним університетським потенціалом, і його слід спрямувати на користь суспільства.

У цьому контексті ми повинні зосередитися на реалізації наших національних інтересів. Пустопорожні розмови про необхідність врахування "найкращого європейського досвіду" є насправді примітивними маніпуляціями. Європейський Союз не ставить перед Україною вимогу закривати університети або нав'язувати готові моделі освітньої системи. Ці питання серйозно досліджуються науковцями Національної академії педагогічних наук. Мене вразили слова академіка-секретаря НАПН України Петра Сауха: "Створення єдиного європейського освітнього простору повинно ґрунтуватися на глибокій повазі до національних освітніх традицій і супроводжуватися їх взаємозбагаченням. Просте копіювання чужих зразків не принесе бажаних результатів без продуманого синтезу цивілізаційних та національно-культурних традицій".

Кожен університет потребує проведення окремої фахової дискусії. Частина цього обговорення повинна проходити у відкритому форматі. Існує безліч моделей, здатних зменшити витрати з бюджету, зокрема, шляхом чесної приватизації. Мені відомо, що деякі колективи вже готові до цього процесу.

Університетам слід надати більше самостійності, особливо в фінансовій сфері. З економічної точки зору, вищі навчальні заклади є постачальниками освітніх та супутніх послуг. Споживачами цих послуг можуть виступати як державні органи (через державне замовлення), так і фізичні та юридичні особи. Це потрібно усвідомлювати та акцентувати увагу на задоволенні конкретних потреб. Ректор повинен мати можливість впливати на економічні стимули для кращих викладачів. Водночас, викладачі повинні бути зацікавлені в досягненні високих результатів у своїй освітній та науковій діяльності.

*Сергій Захарін - доктор економічних наук, професор, працював в Інституті вищої освіти НАПН, автор понад 50 наукових праць з питань економіки та організації освіти (освітньої діяльності), колишній держсекретар МОН.

OBOZ.UA також провів бесіду з Данилом Яневським щодо інтеграції української історії у глобальний контекст, закриття Міністерства освіти та науки, а також про істориків, чия думка заслуговує на довіру.

Ознайомтеся на OBOZ.UA з інтерв'ю Сергія Захаріна, де він ділиться думками про собаку Патрона в контексті НМТ-2024, а також про стресові ситуації під час іспитів і концепцію ідеальної освіти в навчальних закладах.