Наші: 9 журналістів і редакторів LIGA.net служать у армії. Ми спілкувалися з ними про вплив медіа під час війни.

Звичка ставити запитання змінилася на можливість надавати відповіді. Дев'ять журналістів редакції LIGA.net, з моменту повномасштабного вторгнення Росії, приєдналися до Сил оборони України. Вони служать у бліндажах, підрозділах безпілотних літальних апаратів та штурмових бригадах, беручи участь у війні на найприближеній відстані. Для деяких це вже не перший досвід.

Ми відкрито визнаємо: кожен з дев'яти переходів до військової служби став справжнім випробуванням для нашої редакції. Однак, журналісти довго обмірковували це рішення, зважуючи на важливість донесення правди про війну до світу і необхідність взяти до рук реальну зброю.

Перед Днем журналіста ми вирішили задати їм два питання: що саме найбільше вразило їх у сучасних збройних силах та як змінилося їхнє сприйняття професії після початку служби.

На початку повномасштабного вторгнення дев'ять днів служив у теробороні Києва - і написав блискучий текст про те, як це - в один день стати солдатом. З березня 2024 року служить в окремому полку безпілотних систем "Ахіллес".

Найбільше в армії дивують люди, розповідає Дмитро: "Під час служби ти змушений знайомитись, робити щось спільне з дуже різними людьми. Якби не війна, ти ніколи б не перетинався з такою кількістю представників різних регіонів, професій, соціальних груп... Я й раніше підозрював, що мої співвітчизники прекрасні, а тепер просто переконаний у цьому. Ще одне здивування - я сам. Моя здатність адаптуватися до різних умов і колективів виявилася більшою, ніж я сам очікував".

Війна змушує інакше поглянути на журналістику - її межі, можливості та відповідальність, визнає Дмитро: "Завжди вважав, що журналістські стандарти та цензура несумісні. Але під час війни цензура та іноді самоцензура необхідні. Це просто умова виживання: зайва деталь на фото може коштувати комусь життя".

Це не означає, що журналістика в умовах війни неможлива. Суспільство потребує правдивих розповідей, можливості ділитися досвідом, переживати втрати та радіти. Врешті-решт, людям потрібні новини. Проте я для себе визначив, що стандарти, які діють у часи війни, і ті, що панують у мирний час, суттєво різняться. І це, до речі, стосується не лише журналістики.

На LIGA.net писав про міжнародну політику. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії, у 22 роки, доєднався до Збройних Сил України. Зараз він - військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади.

В армії Влада особливо вразив контраст між роботою державних і приватних структур: "Всі люди на рівні якихось стереотипів та підсвідомості знають, що державне - це "кругле нести, квадратне котити". Але місцями дивуєшся, наскільки це є правдою".

І все ж, він підкреслює, що непередбачувані особистості ввійшли в систему, трансформуючи її зсередини, роблячи її більш орієнтованою на людину та ефективною: "Наприклад, наш підрозділ доводить, що можна досягати результатів без традиційних військових методів".

За ці роки я побачив журналістику і зі сторони того, кому ставлять запитання, але загальна оцінка не змінилася: я вважаю професію журналіста надзвичайно важливою. Хоча деякі конкретні кейси демонструють, що медійникам під час війни все ж таки вартувало би думати про доцільність та своєчасність публікації тієї чи іншої інформації. Бо вони, хоча і мають виконувати свій обовʼязок, але все одно є частиною нації, яка величезною ціною виборює своє місце в майбутньому.

"Офіційно став частиною ЗСУ... Я вирішив служити. А вам слід підтримувати", - зазначив Петро у листопаді 2023 року. На момент написання цього посту він працював у LIGA.net понад 15 років.

Як журналіст, Петро не відчував жодного здивування в армії, оскільки з моменту початку бойових дій на Донбасі у 2014 році він виконував обов'язки військового кореспондента: "Я був готовий до всіх викликів".

Журналістика залишається ключовою професією як у мирні часи, так і під час війни. У воєнному контексті інформація стає ще одним полем битви. Тому всі журналісти — як ті, що працюють на передовій, так і цивільні — наразі ведуть надзвичайно важливу боротьбу за правду. Яскравим прикладом цього є спецоперація "Павутина", де саме журналісти зіграли ключову роль у поширенні меседжу про те, що Україна "має карти". Ця історія стала відомою по всьому світу, що суттєво змінило сприйняття можливостей України на міжнародній арені. Інформація перетворюється на потужну зброю.

У Силах оборони з осені 2023 року. Проте відволіктися від LIGA.net, як зізнається, вкрай важко: "Раз редактор - завжди редактор. Іноді, читаючи текст, помічаю неточності і, коли знаходжу вільну хвилинку, просто з бліндажа заходжу в нашу адміністративну панель і виправляю їх".

Євген вважає, що від негативних сюрпризів у військовій службі можна частково захиститися: а) завдяки беземоційній, а не нервовій готовності до будь-яких ситуацій, б) наявністю почуття гумору – адже важко витримувати, коли, як сказав Подерв'янський, "справи йдуть не те що х**ово, але й не можна сказати, що добре". Щодо приємних сюрпризів, то від них оберігатися шкідливо для психічного здоров'я.

Більше вражало, аніж дивувало, число військових, які навіть у містах та селах поблизу фронту виглядають зовсім не схоже на традиційних бійців Сил оборони. Хоча їхня здатність чинити опір російському вторгненню заслуговує на екранізацію, і не в стилі дешевих голлівудських фільмів. Вони займаються такими технологічними інноваціями, які досі викликають щире здивування у деяких знайомих з "НАТО", які не можуть зрозуміти, що це таке, для чого потрібно і як це функціонує.

Більшість новаторських ідей та ініціатив виникає від колишніх цивільних спеціалістів, які мають відповідний досвід, зазначає Євген. В Україні все ще існує чимало елементів радянської військової системи, яка часто є надмірно регульованою і має ефективність, що залишає бажати кращого.

Однак, поки деякі кадрові "експерти" під час геноцидної війни зайняті вимірюванням дисципліни за допомогою відбитків на постелях, позасистемні особи в тих частинах і підрозділах, де командування проявляє розуміння та готовність до змін (не боячись висловлювати інноваційні ідеї), успішно утримують фронт, не покладаючись на традиційні армійські методи. Завдяки ентузіазму, новаторським підходам, управлінським навичкам з "минулого" досвіду, людському ставленню до особового складу та впровадженню процесів, орієнтованих на ключові показники ефективності, в армії досягаються позитивні результати.

Не всі кадрові командири - адепти згідно-відповідно: "Вдячний долі, що серед несистемних командирів вже є і мої друзі з цивільного періоду. Зокрема з медіа".

Зросло усвідомлення того, що журналістика в країні, яка бореться за своє виживання, повинна бути надзвичайно відповідальною, вважає Євген: "Українці опинилися в ситуації, коли потрібно обирати: "ти — або росіянин, або мертвий, або виїхав". І дуже часто нашим журналістам значно складніше "налаштувати" подачу матеріалу, правильно акцентуючи на важливих моментах, щоб не втратити суть, не спотворити інформацію і не підлаштуватися під пропагандистські наративи окупантів, в порівнянні з їхніми колегами в демократичних країнах у мирний час.

Журналістам Євген розповідає про свою минулу ділянку, зазначаючи, що ситуація там зовсім не проста. Це пов'язано з суворими обмеженнями формату та особливостями м'якої воєнної цензури в Україні.

Коли тобі постійно натякають на необхідність залучення трафіку, а деякі редакційні принципи виявляються нестійкими, багатьом журналістам щодня доводиться стикатися з моральними дилемами. Вони змушені вибирати між "новинами" на кшталт: "Шок. Агресивний представник ТЦК використав газ із балончика у салоні автомобіля та підпалив - жорстоке відео 18+", і усвідомленням, що ми всі знаходимося в одній ситуації. Твій клікбейтний заголовок, умовно, може вплинути на чиюсь думку і спонукати до рішення "ні, я не піду до Пилипенка в підрозділ". Адже росіяни не просто так вимагають від України зупинити мобілізацію, чи не так? І таких випадків — сотні.

"Я подаю руку тим, хто цього вартий," - зазначає Євген. - "Діяльність журналіста не відрізняється від будь-якої іншої професії. Або ти виконуєш свою роботу чесно і заслуговуєш на похвалу, як говорить мій товариш Гуцул, або ж..."

Добровільно долучився до Збройних Сил України у 2024 році. Обійшлося без "культурного шоку", - так про свої враження від армійського життя говорить Дмитро.

"Я, як журналіст, дотримуюсь певного принципу: намагатися нічому не дивуватися, - ділиться він. - Я колишній журналіст і залишаюсь ним. Спостерігаю за життям людей, пишу про них. У мене є великий досвід читання та спілкування з багатьма знайомими і друзями, які мають стосунок до армії, тому мало що може мене здивувати."

У контексті війни, особливо в наш час, коли конфлікти висвітлюються в реальному часі, журналістика стає надзвичайно важливим фахом. Саме завдяки журналістам ми отримуємо більш детальне уявлення про події, які розгортаються.

"У армії ти завжди матимеш товаришів", - стверджує Богдан. Він служить у Силах оборони з 2023 року.

З одного боку, він визнає, що це непросто. Іноді виникає бажання віддалитися від людей, мати власний простір і насолодитися самотою зі своїми думками. Однак, з іншого боку, незалежно від обставин, ти ніколи не залишишся на самоті. Завжди знайдеться хтось, хто готовий вислухати, надихнути, підтримати або навчити. Людина, з якою можна поділитися як неприємностями, так і радісними моментами. Це важливе усвідомлення, до якого я прийшов не відразу.

Богдан почав більше цінувати свій час - часто немає ні можливості, ні внутрішнього ресурсу приділяти темам, не пов'язаним зі службою, більше ніж 15-20 хвилин на добу: "У такій ситуації стає особливо важливо мати доступ до надійних медіа, яким довіряю, розумію їхню редакційну політику та бекграунд. Це економить сили та час".

Саме журналістика виступає каталізатором змін. Хоча вона не бездоганна, проте виконує роль основи для різноманітності думок, що є ключовим елементом демократичного суспільства. Я сумніваюся, що ми стали б тими, ким є, і досягли б того, де ми зараз, якби в Україні не існувала незалежна журналістика. Це і є наша основна перевага в порівнянні з путінською Росією.

Служба в прикордонних військах. Приєднався до захисту держави у 2025 році.

"Очікував найгірше, але сталося зовсім інакше, - ділиться Роман. - Підготовка на високому рівні, армія функціонує ефективно, все ретельно сплановано. Звичайно, є трохи старих підходів, але їх зовсім небагато."

Зараз в армію зазвичай призивають чоловіків старших 45 років, ділиться він своїми спостереженнями. У його взводі налічується 34 чоловіки, з яких наймолодшому 41 рік, а більшість - до 50. "А вимоги до них такі ж, як і до молодших солдатів. На жаль, не всі здатні витримати ці навантаження", - зазначає він.

Найбільше вразила відсутність інформаційної свідомості серед військовослужбовців. Як журналіст, я з труднощами спостерігаю за контентом, який споживають солдати, побратими та колеги - це переважно російськомовна продукція низької якості. У такій атмосфері особливо яскраво усвідомлюється необхідність мати доступ до якісного, незалежного україномовного контенту.

Писав захоплюючі історії для читачів LIGA.net. В армії з 2023 року, наразі захищає батьківщину на Харківському фронті.

Дмитро зізнається, що його очікування від армії були досить обережними. Раніше він навчався на військовій кафедрі, завдяки чому мав певне уявлення про життя військових, що залишились у радянському стилі, з їхньою суворістю та традиціями. Тому, коли він потрапив до армії, був готовий зустрітися з чимось схожим на те, що бачив раніше.

В армійському середовищі, бюрократії та постійному незадоволенні військовослужбовцями все ще вистачає. Проте, певні зміни відбулися: "Навіть у випадках конфліктів або скандалів, намагаються вирішувати ситуації більш м’яко, шукаючи компроміси, а не просто тиснучи на людей, як це часто було в радянській армії. Я вважаю, що однією з найцінніших рис, яка поступово проникає в сучасну українську армію, є усвідомлення того, що кожна людина є особистістю. І з нею потрібно встановлювати контакт, а не ламати її волю".

А от на журналістику Дмитро тепер дивиться інакше. Каже, медіа живуть зовсім новим життям, - з іншими цінностями та завданнями: "Старі принципи вже давно не працюють. Нині головне завдання більшості - заробити гроші, вижити, щоб медіа могли далі існувати. Саме тому першочергова місія, - сказати людям правду, - перестала бути пріоритетом для багатьох у цій професії".

Класичне уявлення про журналістику більше не відповідає реаліям. Проте, ми все ще використовуємо традиційні терміни для її позначення. Час переходити до нового осмислення: журналістика повинна відшукати нову мету та пояснити свою значущість у сучасному суспільстві.

На LIGA.net писав ексклюзивні історії для підписників - наприклад, з розробниками ШІ, коли це було ще далеко не в тренді, чи про "парасольку безпеки" для Європи. Слава має величезний військовий досвід: одягав однострій ще тоді, коли війна називалась АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення знову пішов боронити країну.

Незважаючи на свій значний військовий досвід, В'ячеслав завжди був вражений людьми. Це стосується як позитивних моментів, так і, на жаль, негативних.

Армія через її хаос, стресовість та вічний поспіх дуже яскраво проявляє людей, каже він: "І таке враження, що знімаються всі ліміти як на щирість, доброту і сміливість, так і на підлість та тупість. Скільки б ти не думав, що бачив вже все, - знайдеться неадекват, який вчворить таке, що очі на лоба лізуть".

Однак найбільше його дивує безмежність людської наївності. В українському суспільстві армія сприймається через призму стереотипів, що складають небезпечну комбінацію з образів російського серіалу "Солдати", героїчних оповідей про захист донецького аеропорту та ігор на кшталт Call of Duty. "Я розумію, що люди, під впливом усієї цієї нісенітниці, йдуть до війська, але мені важко збагнути, як їм вдається нести це в собі протягом багатьох років служби та бойових дій".

В'ячеслав зазначає, що в армії доводиться багато чого пропускати через призму здорового глузду. "Ті ж безглузді накази можна виконати буквально, і це може призвести до серйозних наслідків для себе і товаришів. Можна, звичайно, спробувати виконати їх правильно, а можна просто проігнорувати і дати команді "включити мізки", щоб вони задумалися, що роблять", - говорить він.

"Коли спостерігаю за досвідченими солдатами, котрі, усвідомлюючи важливість здоров'я, життя і часу, виконують безглузді накази - 'адже це армія', я не перестаю дивуватися," - зізнається він.

Слава ділиться тим, що продовжує уважно стежити за медіа, пов’язаними з війною – слухає, читає, переглядає. Його особливо цікавить, як з’являються нові теми та формати. Проте, він зізнається, що сприймає матеріали про бойові дії досить обмежено через емоційний контраст. Як він зазначає: "Це усвідомлення прийшло до мене ще після повернення з АТО, коли я сам почав займатися журналістикою".

Аналогічно, публікації військових у соціальних мережах, що спрямовані на "цивільну" аудиторію, не залишають у нього жодного враження.

Кесареві - кесареве. Про війноньку в нас є внутрішні канали з усією специфікою, журналістика хай лишається журналістикою.