Протягом наступних п'ятдесяти років ми будемо перебувати під безперервною загрозою агресії з боку Російської Федерації.

Напередодні нового року "Українська правда" звернулася до лауреатів премії "УП.100" з проханням оцінити минулий рік, зафіксувати, де країна і суспільство зараз перебувають, і поділитися очікуваннями від 2025 року. Роздуми наших лауреатів ми публікуватимемо найближчими днями.

Щиро вдячний "Українській Правді" за можливість поділитися своїми думками про те, чого слід очікувати в 2025 році. Розпочну з найгіршого: війна триватиме й цього року, ймовірно, стане ще більш кривавою; миру не досягнеться, а вибори, на жаль, не відбудуться.

Країні та її захисникам буде ще складніше. Політики, які не мають уявлення про реалії фронту, в очікуванні швидкого голосування, намагатимуться вести кампанії, маніпулюючи настроями мирного населення та демонструючи підтримку військовим, хоча їхні наміри не будуть щирими. А мирні люди, введені в оману переконанням, що з виборами прийде мир, все більше віддалятимуться від тих, хто захищає їх повсякденне життя.

Тепер я спробую роз'яснити, чому маю таку думку.

Конфлікт триватиме, оскільки, перш за все, це вигідно Російській Федерації. Вони досягають успіхів на більшості ділянках фронту. Крім того, Росія адаптувала свою економічну структуру, навчившись обходити санкції, і її економіка продовжує отримувати значні доходи. Рейтинги їхнього лідера залишаються на високому рівні, і він зміг переконати громадян у важливості цієї війни. Пропагандистська машина працює на повну потужність, а чинній владі нічого не загрожує.

По-друге, команда Дональда Трампа насправді не володіє переконливими доводами, здатними спонукати Росію до конструктивного діалогу з вимогами, що могли б бути хоч трохи прийнятними для України (як було зазначено раніше: політичні амбіції, фінансові інтереси та рейтинги).

Світова політика змінилася, і однополярність більше не є домінуючою. США вже не володіють таким беззаперечним впливом, як раніше, хоча все ще залишаються, безумовно, одним з найважливіших гравців на міжнародній арені. Будь-які можливі ініціативи щодо встановлення миру, які включають участь інших держав (такі як Європа, Китай, Індія, Іран, Корея), не реалізуються швидко. Не буду детально зупинятися на цьому – адже у кожної країни є свої власні інтереси.

По-третє, надзвичайно важливим аспектом, котрий часто ігнорується або не усвідомлюється як західними, так і, на жаль, українськими політиками, бізнесменами та громадянами, є ситуація на фронті. У контексті війни це становище є критично важливим елементом для мирних переговорів. Саме там формуються наші позиції для ведення переговорів, і ми маємо реальну можливість вплинути на результати. Тому я переконаний, що противник буде посилювати свої зусилля, а війна набуватиме ще більш жорстоких і новаторських форм.

Читайте також: Всеволод Кожемяко: Сирський строгий. Ніколи не кричить, а спокійно може прибити "зальотчика" до підлоги

Що робити? Не буду оригінальним. Найпростіший аналіз становища підказує, що треба сконцентруватися саме на наших військових спроможностях і можливостях. У нас дуже сильний і небезпечний ворог, він еволюціонує. Це відбувається повільно, але досить системно. Але нам точно не треба повторювати їхній шлях. Маємо будувати свій.

Всі люблять говорити розумну фразу про "велику і маленьку радянські армії", але за майже 11 років війни дуже мало хто зробив достатньо радикальних кроків для того, щоб перетворити Українську армію на "маленьку сучасну". Саме радикальні і ніякі інші дії в цьому напрямку можуть бути ефективні в теперішніх умовах.

Обговорення того, що зміни та реформи зараз недоречні через війну і що існує загроза їх провалу, не витримують жодної конструктивної критики чи історичних аналогій. Як би не виглядало це цинічно, саме в цей момент є найкращим часом для впровадження змін, як у Силах оборони України, так і в усіх сферах економіки та державного управління, які їх підтримують.

В останні дні в Україні зростає хвиля критики, як конструктивної, так і не зовсім, спрямованої на військове та політичне керівництво через брак необхідних реформ. Багато з тих, хто висловлює свої зауваження, часто пропонують доручити вирішення проблем людям, які не мають жодного відношення до можливих позитивних змін.

Взагалі, важливо виходити з того, що необхідно мати чіткі ідеї та розробляти конкретні дії для їх реалізації. Після цього можна шукати фахівців, які володіють потрібними навичками. Особисті зв’язки не повинні слугувати підставою для вибору, а справжня "вірність" повинна бути лише одній – Україні.

Як особа, яка з 2014 року активно бере участь у "війні" на різних рівнях (завжди за власним бажанням), я впевнена: військові не зможуть здійснити суттєві зміни самостійно. Це абсолютно зрозуміло, адже надзвичайно складно трансформувати систему, в якій ти провів усе своє життя і не знав іншої. Незважаючи на будь-які висловлювання, їм необхідна підтримка з боку нашого політичного керівництва, усієї країни, кожного громадянина — всіх нас.

Високоорганізоване, підготовлене і мотивоване військо повинно не лише вплинути на ситуацію на фронті та забезпечити умови для переговорів, а й стати найнадійнішою основою нашої безпеки в майбутньому. Нажаль, змушений зазначити, що ми досі ведемо війну, покладаючись на героїзм українців, і системні зміни в національній безпеці України все ще залишаються на рівні обіцянок.

Обговорюючи питання мирних переговорів, ми усвідомлюємо, що цей мир може виявитися недовговічним. Протягом наступних 50 років, а можливо й довше, українцям доведеться існувати під постійною загрозою вторгнення з боку Російської Федерації.

Ми маємо завжди пам'ятати, що в цьому світі ми одні найбільш зацікавлені в існуванні держави Україна і в світі нам ніхто нічого НЕ ВИНЕН.

Ми з радістю і вдячністю приймаємо допомогу, але маємо працювати насамперед над собою, не розраховуючи на чиїсь обіцянки чи навіть зобов'язання за угодами типу Будапештського меморандуму або подібних. Вони підписувалися в інших умовах, іншими людьми.

До того ж історична практика говорить про те, що жоден документ не зможе відвернути агресора від втілення своїх підступних планів. А жити поруч із агресором нам і нашим нащадкам доведеться все життя.

Що робити далі? Можливо, це прозвучить незвично, але я вважаю це питання одним з найпростіших серед усіх, які були обговорені раніше. В Україні є чимало небайдужих і освічених людей, як у військовій сфері, так і в цивільному житті. Об'єднавшись у спеціалізовані команди, вони мають потенціал кардинально і назавжди трансформувати всі процеси, що стосуються армії та її оточення.

У нас існує великий набір можливостей для отримання фінансової підтримки та базових знань від наших партнерів. Існує поширена думка, що "вони повинні вчитися у нас". Однак це лише міф. Ми здатні надати західним партнерам чимало корисного, зокрема в адаптації їхніх військових стандартів до вимог сучасної війни, а також до новітніх технологій автоматизації та спостереження на полі бою.

Проте найважливіше полягає в тому, що на сьогоднішній день ми не володіємо СИСТЕМОЮ військової підготовки та освіти, здатною забезпечити національну безпеку висококваліфікованими кадрами. Нам необхідні мотивовані лідери, які не тільки розуміють основи військового планування й управління бойовими діями, але й мають глибокі знання в галузі сучасного кадрового менеджменту, логістики, фінансових аспектів, звітності та аналітики тощо.

Ми не змогли змінити ставлення до особового складу у військових структурах і не приділяємо достатньо уваги формуванню лідерства, яке базується на повазі та професіоналізмі, а також патріотичному вихованню. Це, безумовно, довгий шлях, але альтернативи йому немає. Я в цьому абсолютно впевнений. Однак, якщо ми ефективно використаємо всі доступні ресурси, можемо значно скоротити цей процес.

Головне - для цього потрібна політична воля, яка вгамує кар'єрні, фінансові та політичні амбіції різних посадових і не тільки осіб. Залучити найсвітліші розуми, знайти сміливі та креативні рішення, створити алгоритми покрокових дій - все це справа техніки. Нам треба нарешті знайти в собі сили стати на ці рейки.

Отже, я вважаю, що 2025 рік може виявитися як роком значного зростання і досягнень, так і періодом занепаду та втрат, якщо ми не інвестуємо належних зусиль у свій розвиток.

Я завжди сподіваюсь на краще майбутнє для України і продовжуватиму з однодумцями працювати над цим!