Найпрекраснішій гімнастці української збірної забороняли покидати ліжко: що трапилося з останньою чемпіонкою світу, яка пережила серйозну хворобу і займала депутатське крісло.

Попри всі традиції, що панують у спортивній гімнастиці, українській спортсменці востаннє вдалося піднятися на п'єдестал чемпіонату світу 18 років тому. Це сталось, коли Ірина Краснянська здобула "золото" у вправах на колоді, подолавши важку хворобу, яка змусила лікарів заборонити їй навіть вставати з ліжка. Гімнастка з Черкас була одним із фаворитів на Олімпійських іграх 2008 року, а після завершення кар'єри в спорті зробила крок у політику, ставши депутаткою. Проте надалі її життя пов'язалося зі Сполученими Штатами.

Ірина Краснянська з'явилася на світ 19 листопада 1987 року в російському місті Вологда. Проте вже незабаром її родина вирушила до Черкас, де вона вперше відкрила для себе світ спортивної гімнастики. Саме тут, у місцевій секції, її помітила перша тренерка Алла Красовська, коли побачила маленьку, струнку п'ятирічну дівчинку в дитячому садочку.

На початку тренування нагадували веселу гру. Краснянській була в захваті від гімнастичного залу – його незвичайних снарядів та атмосфери: "Особливо мене привабила колода. Це мій улюблений інструмент. Я пам'ятаю, як у дитинстві мені подобалося ходити по бордюрах на вулиці, "відпрацьовуючи" елементи після занять".

Ірина швидко досягала успіхів у спорті, і в 12 років вирушила до Києва, щоб тренуватися на базі в Конча-Заспі під наглядом Інни Коробчинської. Незважаючи на відстань від батьків та численні травми, без яких у спортивній гімнастиці, на жаль, не обійтися, дівчина продовжувала наполегливо працювати. Перша травма, яку отримала майбутня чемпіонка, сталася, коли вона посковзнулася на колоді, невдало приземлившись і зламавши руку.

Як пізніше згадувала Краснянська, вона точно зазнала шести переломів на гомілкостопах. Окрім того, у неї були травми п'ят, колін і ліктів. Проте це не зупинило гімнастку, яка змогла пробитися до складу збірної України.

У 2003 році вона здобула статус фіналістки світового чемпіонату в Анахаймі, виступаючи на своїх улюблених снарядах — брусах і колоді. Вже наступного року на континентальному турнірі вона разом із командою виборола "срібло" та стала бронзовою призеркою у вправі на брусах.

На жаль, під час Олімпійських ігор 2004 року в Афінах Ірина разом із командою України опинилася всього за крок від медалі у командному змаганні. "Я не відчувала сліз, але емоції переповнювали: з одного боку, була радість, а з іншого — гіркота. Дуже шкода, що нам не вистачило зовсім трохи до п'єдесталу".

Однак найбільше випробування у кар'єрі чекало на Краснянську восени 2005 року. Як і більшість гімнастів, вона настільки звикла не звертати великої уваги на самопочуття, що вийшла змагатися на чемпіонаті України з хворобою Боткіна.

"У мене перед очима потемніло, зірочки закружляли, сили мене покинули, живіт шалено болів. Я терпіти до останнього, адже потрібно було готуватися до чемпіонату світу. Зупинилася майже в непритомному стані, коли мої очі стали жовтими. Лікар оглянув мене, і його діагноз прозвучав як вирок. Сльози не змусили себе чекати. Я усвідомлювала, що не зможу просто так відмовитися від гімнастики," - поділилася своїми переживаннями Краснянська.

Але, на щастя для дівчини, поруч з нею був батько-лікар, який ретельно вивчив хворобу і дав донці надію. Ірина почала лікування. Протягом місяця просто лежала. Встати з ліжка дозволяли лише щоб сходити в туалет чи поїсти, і одразу назад - у горизонтальне положення. Навіть читала лежачи.

"За місяць до Нового року з'їздила до Конча-Заспи. Поспілкувалася з дівчатами, просто сходила до зали. Потім почала гуляти, потім бігати і розминатися. Через п'ять-шість місяців почала потихеньку тренуватися. Загалом від дня початку хвороби до дня перемоги на чемпіонаті світу минув рік", - розповідала спортсменка.

Насправді, після отримання такого діагнозу повернення Ірини у великий спорт і її вражаюча перемога стали справжнім дивом. Вона ж подарувала Україні першу золоту медаль чемпіонату світу за останні десять років.

На тій світовій першості 2006-го в Орхусі тренерський штаб нашої збірної покладав певні медальні надії і на бруса, де Краснянська було призеркою Європи. Але на брусах лідерці "синьо-жовтих" довелося дуже тяжко, адже вона знала, що комбінація на цьому снаряді в неї не повністю готова після хвороби і травм.

Виступ української гімнастки затримали на 15 хвилин через румунську спортсменку: "Я кілька разів перевіряла жерди, обговорила все з тренером, але відчуваю, як охолоджуюсь. Нерви були на межі. Не змогла впоратися". Зрештою, виступ Ірини завершився неприємним падінням, що призвело до останнього, восьмого місця.

На наступний день у фіналі на колоді Краснянська виступила п'ятою, після основних фавориток на медалі. Лідерство в той момент утримувала румунська спортсменка Сандра Ралука Ізбаса, яка отримала 15,500 балів за свій виступ. Ірина, зібравши всі свої сили, продемонструвала насичену та складну програму, вразила всіх вражаючими акробатичними елементами та ідеальним балансом.

Судді дуже довго виставляли оцінки після виступу Ірини, але у підсумку вона випередила румунку на 0,075 бала та принесла Україні "золоту" медаль.

"На момент виступу вже не грало особливої ролі, яку оцінку мені виставлять. Я зробила все, що могла, і тепер вже не залежало від мене. Ніякого хвилювання я не відчувала. Лише дивувалася, скільки ж часу можна витрачати на підрахунки! Коли ж з'явилася фінальна сума, я відчула радість — адже це вже мінімум третє місце, і я здобула звання заслуженого майстра спорту. Більше мені нічого не потрібно було. Про перемогу навіть не думала," - зізналася спортсменка.

Одна з вправ на колоді категорії D отримала назву Краснянської. Гімнастка, згадуючи про розробку свого фірмового перевороту, поділилася спогадами про відеозапис змагань, на якому один хлопчик виконував подібний елемент: "Мої плечі м'які та сильні, тому ми вирішили спробувати це. Це забрало близько двох-трьох місяців. Потім ми включили його в комбінацію. Було багато невдач, падінь, ударів і травм".

Проте, в кінцевому підсумку, всі переживання виявилися не безрезультатними, адже залишити свій слід у світі спортивної гімнастики – це, безумовно, велике задоволення. Повернувшись додому, окрім звання Заслуженого майстра спорту та величезного інтересу з боку медіа, Ірина разом зі своєю тренеркою отримала президентську стипендію в розмірі 9 тисяч гривень.

Після вражаючого виступу на чемпіонаті світу Ірину визнали однією з ключових кандидаток на перемогу на Олімпійських Іграх у Пекіні-2008, принаймні в колах експертів. Проте дівчину почали переслідувати травми. Через проблеми зі здоров'ям вона була змушена пропустити чемпіонат Європи, а перед початком світової першості знову отримала травму.

Краснянська не могла повноцінно відновитися: щойно вона починала почуватися краще, як знову виникала проблема. Олімпіада 2008 року не стала винятком. Напередодні змагань у Пекіні гімнастка відчувала дискомфорт у спині. Це змусило її зменшити обсяги тренувань і спростити комбінації на брусах та колоді, оскільки вона не могла тривалий час виконувати вправи.

Як потім розповідала Ірина, спина "забивалася", болі були дуже різкими, і через це щодня виникали якісь недоробки, які нашарувалися один на одного: "І в найвідповідальніший момент, коли треба вийти і показати себе, стався зрив".

В результаті змагань у Китаї українська спортсменка не змогла пройти кваліфікаційні випробування, проваливши шанси потрапити в багатоборство та фінали. Повертаючись додому, незважаючи на всі труднощі, Ірина планувала продовжувати свою кар'єру, але її організм вирішив інакше. На тренуваннях вона відчувала сильні спазми в спині, через що доводилося виходити, тримаючись за стіну, а відновлення займало два або три дні.

"Якщо Краснянська відчувала дискомфорт, це означало, що вона страждала не просто від болю, а від сильного страждання. Ірина була не лише прекрасною та елегантною гімнасткою, яка прикрашала збірну, але й надійною опорою для своїх колег. Вона щиро надіялася на швидке відновлення після травми та повернення до виступів, проте сильні болі в спині неабияк їй заважали. Тому ми дійшли висновку, що немає сенсу продовжувати терпіти," - пригадувала Інна Коробчинська.

Після того як гімнастка завершила свою кар'єру, вона отримала диплом Харківської академії фізичної культури та спорту за спеціальністю "Тренер зі спортивної гімнастики та вчитель фізичної культури". Спробувавши себе у суддівстві, вона також обіймала посаду тренера-викладача хореографії в комплексній дитячій юнацькій спортивній школі "Спартак" у своїх рідних Черкасах.

Вона нарешті здобула свободу не вставати на світанку і насолоджуватися їжею в будь-який час та будь-яких формах. Хоча раніше їй теж вдавалося тішити себе десертами або смаженою картоплею.

Однак тренерства Ірині було замало, і вона вирішила піти в політику, отримавши мандат депутата Черкаської обласної ради VI скликання від "Партії Регіонів". Але у квітні 2013 року попросила припинити її повноваження достроково. Після чого тренувала у Швейцарії, а згодом осіла в Америці.

Влітку 2014 року Краснянська вийшла заміж і невдовзі народила доньку. Зараз мешкає і готує гімнасток у Лос-Анджелісі, але не забуває й про Україну.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ Ірина з родиною і рідними відвідувала акції на підтримку своєї батьківщини, збирала допомогу для українських дітей та виступала за недопуск до змагань спортсменів з РФ та Білорусі.

Раніше OBOZ.UA інформував про сумну історію української гімнастки, яка через одну невдалу вправу втратила шанс на олімпійське "золото" і згодом вирішила емігрувати.