Новий Папа Римський повинен однозначно визнати Росію агресором, - вважає релігієзнавець Бабинський.

У інтерв'ю РБК-Україна релігієзнавець Анатолій Бабинський розглядає, чим запам'ятався Папа Римський Франциск, його позицію щодо російської агресії в Україні, а також очікування, пов'язані з його наступником. Він також говорить про те, чому українці сподівалися на більшу підтримку з боку Папи.

Головне:

Втрата Папи Римського Франциска стала неймовірним потрясінням для понад мільярда католиків по всьому світу. Однак ця подія має велике значення не лише для католицької спільноти, адже Франциск керував найбільшою та найстарішою безперервно діючою світовою інституцією.

Для українців Папа Римський запам'ятався переважно своїми неоднозначними висловлюваннями щодо російської агресії. У березні 2024 року, під час інтерв'ю зі швейцарським телебаченням, він висловив думку, що "переможе той, хто матиме сміливість підняти білий прапор і розпочати переговори". Раніше Франциск також заявляв, що не вірить у жорстокість росіян, вважаючи їх "великим народом" і висловлюючи захоплення "російським гуманізмом".

Однак з його вуст лунали й більш жорсткі заяви. Наприклад, у виступі перед дипломатами в січні 2024 року він чітко окреслив Росію як агресора. Така позиція Франциска частково випливала з його особистих переконань, але не обмежувалась лише ними.

"Кожного разу, коли Папа висловлюється, він повинен враховувати, що його слова сприймаються в двох вимірах: як голос духовного лідера християнської Католицької церкви та як представника певного суб'єкта на міжнародній арені," - зазначив у розмові з РБК-Україна релігієзнавець і церковний історик Анатолій Бабинський.

Однак, новий Папа, ким би він не був, отримає можливість для дій, щоб мати змогу висловити більш визначену позицію стосовно агресії з боку Росії.

Анатолій Бабинський (зображення: ucu.edu.ua)

-- Чим запам'ятався Франциск?

-- Це унікальний понтифікат з дуже багатьох поглядів. Починаючи від того, що ніколи раніше єзуїт не був папою. Це вперше в історії. Це перший папа Глобального півдня. Тобто до того часу в основному папи були європейцями чи з Близького Сходу.

Цей папа значною мірою повернув церкву обличчям до звичайних людей. Раніше папи мали різні підходи, але останні два мали більш академічний стиль. Папа Франциск, натомість, є справжнім пастором. Навіть очоливши Вселенську церкву з мільярдом двісті мільйонами вірних, він залишився "сільським священником", намагаючись бути уважним до кожного, хто звертається до нього, приділяючи особливу увагу найбільш уразливим, мігрантам та тим, хто найбільше потребує підтримки.

Які ключові досягнення Папи Франциска?

Він кардинально оновив склад конклаву, тобто колегії кардиналів, які оберуть його наступника. Папа призначив близько 110 нових кардиналів, з загальною кількістю у 135, що братимуть участь у голосуванні. Таким чином, більшість учасників, які наразі з'їжджаються до Риму для цього процесу, були призначені саме Папою Франциском. Це зробить конклав найбільш міжнародним в історії церкви.

Папа Франциск намагався трансформувати функціонування римської курії. Хоча не все з його планів вдалося реалізувати, він все ж встиг здійснити кілька важливих змін. Зокрема, однією з найбільш значущих реформ стало призначення жінок на високі посади у Ватикані, що стало історичним кроком.

Він також активно підтримував ідею роззброєння, прагнучи ліквідувати ядерну зброю на планеті. В цьому аспекті його зусилля виявилися менш результативними, а іноді його думки зовсім ігнорувалися. Його голос часом нагадував крик людини, що закликає в безлюдній пустелі, адже світ навколо був значно цинічнішим і жорстокішим, ніж його уявлення про ідеали.

Цей понтифікат супроводжується чималим числом контроверсій. Як українці, ми це чудово усвідомлюємо з власного досвіду, проте це також стосується й інших країн. Деякі його висловлювання викликали досить жваві дебати, оскільки їхній зміст не завжди був зрозумілий. Згодом з'являлися спроби пояснити його позицію. Інші висловлювання стали каталізаторами різних ідеологічних дискусій всередині церкви. Таким чином, цей понтифікат не лише вирішив певні питання, але й породив нові виклики, з якими наступні понтифіки та сама церква змушені будуть стикатися.

Суть в тому, що ми всі є людьми, і Папа Франциск, на мою думку, прекрасно розумів, що в певних ситуаціях він теж може помилятися. Однак він не оскаржував можливість допустити помилку.

-- Як його смерть була сприйнята, зокрема, католицькою спільнотою і поза її межами у світі?

У будь-якому випадку, навіть якщо хтось не мав симпатії до папи, а такі випадки мали місце, смерть ватиканського лідера завжди стає сумною подією. Зазвичай, коли я чую або читаю відгуки про нього, або ж спілкуюсь з людьми, які мали можливість з ним зустрітися, всі згадують його з великою теплотою.

Так само і за межами католицької церкви, я бачу, що є співчуття, оскільки папа Франциск був папою діалогу, він не любив конфронтації. Ми знаємо, що в цей період діалог з Константинопольським патріархатом Православної церкви дуже сильно інтенсифікувався. Особливо, йшла дуже інтенсивна розмова про те, щоб встановити єдину дату Пасхи. І це дуже символічно, що він помер на другий день після спільної Пасхи православних і католиків. Це ще не була повна єдність, але бодай святкували в один день -- так співпало.

Віряни вшановують тіло Папи Франциска в римському соборі Святого Петра (фото: Getty images)

Папа дуже хотів, щоб це закріпилося як традиція і продовжувалося і в наступні роки. На жаль, цей діалог не мав плоду, але тут м'яч радше був вже не на полі Католицької церкви і Папи Франциска, оскільки в самій Православній церкві немає єдності щодо ідеї єдиної дати Пасхи.

Проте всі ці почуття, в певному сенсі, є світлими, адже в церковному контексті смерть у цей святковий тиждень, згідно з "народним богослов'ям", розглядається як особлива благодать від Бога для людини. Вважається, що людина покидає цей світ у такий радісний час літургійного календаря.

-- Як би ви оцінили роль Папи Римського зараз в сучасному світі, зокрема, як духовної особи?

-- Папство ХХ століття загалом дуже якісно відрізняється від папства і Католицької церкви попередніх століть. Це не означає, що там були гірші люди. Йдеться про зміну ситуації і позиціювання римського єпископа в міжнародній спільноті.

До кінця XIX століття існувала Папська держава, яка, хоча й не була особливо технологічно розвиненою, займала значну частину Центральної Італії. Папи, виконуючи функції фактичних "президентів" цієї території, часом змушені були або навіть зацікавлені у участі в міжнародних політичних процесах. Вони укладали різноманітні союзи та йшли на політичні компроміси, аби зберегти існування своєї держави.

У 70-х роках ХІХ століття, коли виникла сучасна Італія, папи втратили контроль над цією державою. Це стало великою втратою, і вони тривалий час не могли з цим примиритися. Однак згодом знайшовся вихід у вигляді створення карликової держави Ватикан. Втративши світську владу, папи насправді здобули значно вищий моральний авторитет у світовій спільноті. Це особливо проявилося під час Першої світової війни, коли Бенедикт XV намагався залагодити конфлікти між європейськими народами та запобігти війні. Хоча його зусилля, як і зусилля наступників, включаючи Папу Франциска, не увінчалися успіхом, папи змогли здобути значний моральний вплив.

При цьому вони залишились світськими володарями маленького анклаву -- Ватикану. Ця держава була створена для того, щоб папи не підлягали жодній політичній владі світу. Її створення убезпечило керівництво Католицької церкви від різних політичних впливів. Вони зобов'язані зберігати також і нейтралітет -- це ще один наслідок цього всього. Але це дало папам свободу на міжнародній арені.

Що скажете про політичний вплив?

Він має двояку природу. По-перше, існує місцевий аспект, адже Католицька церква представлена по всьому світу, а кожен католик є громадянином своєї країни. Якщо людина серйозно зануриться в соціальне вчення, то згодом вона, безумовно, буде відстоювати ці принципи у своїй державі, голосуючи за політиків, які підтримують цінності, що їх захищає Католицька церква.

Вони є дуже зрозумілими та відомими. Це охорона гідності людини, принципи солідарності, субсидіарності та спільного блага. Іншими словами, це основоположні цінності, на яких, зрештою, і було зведено Європейський Союз.

Папство, безумовно, впливає на різні політичні процеси. Скажімо, хвиля демократизації Латинської Америки неможливою була б без впливу Католицької церкви. Чи, скажімо, рух "Солідарність" в Польщі у 80-х роках не міг відбутися без церковного впливу.

На вищому рівні, звісно, є папська дипломатія. Існують нунціатури в різних країнах світу. Це, свого роду, амбасадори Святого Престолу. Так само є представники при всіх вагомих міжнародних організаціях, де Святий Престол, як правило, має статус спостерігача. І також через різні промови, через петиції, заяви, намагається впливати на міжнародні відносини та процеси.

Таким чином, кожного разу, коли папа говорить, він повинен враховувати, що його слова сприймаються в двох аспектах: як голос духовного пастиря Католицької церкви та як представника міжнародної політики. Це створює подвійний тягар відповідальності, що іноді може обмежувати дії навіть найвищих ватиканських ієрархів.

Чи правильно я розумію, що він може слугувати моральним авторитетом і поза межами католицької церкви?

Зовні Католицької церкви цей авторитет не має такого ж значення, як всередині її стін. Проте, безумовно, це один з найвпливовіших релігійних лідерів у світі. Ніхто інший не має під своєю опікою стільки людей — близько 17% від світового населення. Тому важко заперечити, що ця постать є надзвичайно вагомою.

У світі існує кілька особистостей, які притягують увагу навіть у контексті масової культури. Серед них — англійський монарх, Далай-лама з Азії та Папа Римський. Чому фігура понтифіка викликає інтерес не лише серед віруючих, але й у людей, далеких від Церкви?

Незважаючи на стрімкий розвиток технологій та прогрес, ми все ще відчуваємо потяг до деяких аспектів минулого, ритуалів і традицій. Ці елементи залишаються незмінними у людській природі. Серед них слід відзначити й інтерес до папства, адже Католицька церква є найстарішою діючою інституцією в світі, що нараховує вже дві тисячі років історії.

Це питання індивідуальних уподобань. Деяким людям подобаються різноманітні ритуали та символіка, інші ж відзначають, як Папа обговорює загальнолюдські теми. Католики, наприклад, цікавляться питаннями віри, моралі та інших аспектів. Вважаю, що існує безліч різних сегментів, які пояснюють, чому це явище досі привертає увагу людей і чому вони слідкують за ним.

Як проходить процес обрання нового Папи? Які етапи чекають на Церкву в найближчому майбутньому?

Процес є досить легким. Оскільки похорон заплановано на суботу, кардинали, які братимуть участь у цьому трагічному заході, вже починають прибувати до Риму, адже саме вони нині керують церквою. У період Sede Vacante, тобто коли престол є вакантним, колегія кардиналів отримує управлінські повноваження щодо найважливіших питань церкви. Звичайно, курія продовжує свою роботу, справи тривають, але лише колегія кардиналів має право ухвалювати рішення з найбільш стратегічних питань.

Конклав, який обирає наступного понтифіка, повинен зібратися не пізніше, ніж на 20 день після смерті. Як правило, це буває 15 день. І тоді вони можуть приступати вже до обрання нового папи. Перед тим вони проводять різні консультації, залучаючи навіть тих кардиналів, які не беруть участь в конклаві -- ті, кому за 80, не мають права голосу чи бути обраними, але вони мають право приїхати і брати участь в розмовах, які передують конклаву. Вони будуть збиратися, радитися, пізнавати один одного.

Як я вже сказав, цей конклав буде дуже інтернаціональним. Ці люди один одного не знають. Багато з них лише чули про існування інших, тому що папа повибирав їх з дуже-дуже різних куточків. Вони повинні перезнайомитися, зрозуміти, побачити якісь погляди один одного, для того, щоб потім братися до обрання.

Конклав розпочнеться з богослужіння у церкві Святого Петра, після чого кардинали перемістяться до Сикстинської капели, де, за зачиненими дверима, буде проходити вибір нового папи. У XX столітті жоден з таких процесів не тривав більше п'яти днів. Голосування відбувається чотири рази на день — двічі вранці, перед обідом та двічі після. Загалом може бути проведено до 34 таких циклів, що становить трохи більше тижня.

Той, кого оберуть, має отримати дві третини голосів. Якщо ця кількість не буде досягнута після всіх голосувань, процес стає простішим: з двох кандидатів, які набрали найбільше голосів, обирається новий папа простою більшістю. Обраний має можливість відмовитися. Йому пропонують підтвердити свою згоду на це призначення. Лише після його згоди всі складають йому свою пошану та обіцянку служити.

Після цього обранець направляється до окремої кімнати, де на нього чекає спеціально підготовлений одяг. У приміщенні представлені три різні розміри: малий, середній та великий. Аналогічно, є й вибір взуття. Після того, як він одягнеться, кардинал-декан, який очолює кардинальську колегію, на площі Святого Петра оголошує: "Маємо радість, Habemus Papam!" (лат. "маємо папу").

Потім він оголошує ім'я, яке обрав, а також те, яке вирішив використати для свого понтифікату. Папа завжди обирає собі певне ім'я — або на честь одного з попередників, до якого додається номер, або ж зовсім нове, як це зробив Папа Франциск.

Отже, всім відомо, що за всім цим ховається дим. Іншими словами, коли обирають — це білий колір, а коли не обирають — то чорний. В такому випадку бюлетені спалюються, а на додачу вживається певна хімічна речовина.

Чи може новий Папа висловити чіткішу та більш відверту позицію щодо агресії Росії?

Це складне питання, оскільки не все визначається особистістю папи. Існує певна інерція та традиції, що регулюють, як Святійший Престол реагує на військові конфлікти між країнами, навіть якщо агресор відомий. З одного боку, їх зобов'язання за Латеранськими угодами з Італією вимагають дотримання нейтралітету, оскільки Ватикан є анклавом у межах іншої держави.

З іншого боку, з часів Першої світової війни Святий Престол дотримується принципу, відомого як нейтралітет. Це означає, що він висловлює певні моральні оцінки, але без вказівки на конкретні країни, які виступають агресорами. Така практика викликає багато сумнівів. Критика лунає не лише з боку українців, а й серед богословів у різних куточках світу, які вбачають у цьому певні ризики і ставлять під сумнів її доцільність. Питання полягає в тому, до якої міри можна дотримуватися нейтралітету, не суперечачи при цьому власним цінностям, таким як захист гідності життя, справедливість тощо.

Ця позиція обумовлена тим, що Святий Престол завжди вважає себе посередником у будь-яких конфліктах та війнах. Питання полягає в тому, чи є така роль доцільною, чи, можливо, Святому Престолу слід більш чітко висловлювати свою думку щодо подій. Можливо, це допомогло б більш ефективно вирішувати конфлікти або запобігати війнам. Дискусії з цього приводу тривають. Ситуація в Україні стала каталізатором для численних обговорень у Католицькій церкві.

Якщо уважно проаналізувати заяви покійного папи, можна помітити, що ми знаємо безліч речей, які викликають в нас неоднозначні почуття. Однак жоден з його попередників ніколи не наважувався так відкрито назвати агресора агресором.

Варто згадати його виступ перед дипломатичним корпусом, акредитованим при Святому Престолі, 8 січня 2024 року. У своїй промові він відверто назвав Росію агресором у цій війні. Хоча це не відбувалося на площі Святого Петра, на очах у всього світу, ті, хто слідкує за подіями, почули, усвідомили і побачили ці слова. Таким чином, Папа Франциск у багатьох питаннях зробив кроки далі, ніж можна було очікувати. Чи піде його наступник цим шляхом, залежатиме від того, ким він буде.

Яким чином католицька церква в Україні співпрацює з Ватиканом?

Католицька спільнота в Україні представлена двома основними церквами. Перша з них — це Українська греко-католицька церква, яка є частиною східно-католицької традиції і перебуває в єдності з Папою Римським, проте належить до родини церков візантійського обряду. Іншу частину католицької спільноти складають представники західної традиції — Римо-католицька церква в Україні, також відома як Латинська церква, яка є меншою за чисельністю.

Приблизно 4,5 мільйони українських греко-католиків проживають не лише в Україні, а й у різних куточках світу. На сьогоднішній день вони становлять близько 10% населення країни. Що стосується римокатоликів, їх кількість варіюється від 1% до максимум 2%. Таким чином, католики в Україні є меншиною, проте мають значний вплив завдяки своїй активній діяльності та тривалій історичній традиції — католицизм має глибокі корені в українському суспільстві.

Предстоятель УГКЦ Святослав разом із Папою Франциском (зображення: ugcc.ua)

Під час війни Українська греко-католицька церква переживала непрості відносини з Римським апостольським престолом. Історично вона глибоко інтегрована в українську ідентичність і боротьбу за її збереження, проте водночас залишається складовою частиною вселенського католицизму.

Всі ці 3 роки повномасштабного вторгнення, єпископи, священники, вірні намагалися доносити до Ватикану, що ж тут насправді відбувається, які є справжні мотиви цієї агресії з боку Росії. І не завжди Греко-католицька церква знаходила розуміння з боку окремих представників римського апостольського престолу. Напевне, і Папа не завжди розумів, про що нам йдеться.

Римська католицька церква України завжди була більш лояльною, тому що Папа, для них безпосередній голова, Він крім того що є главою всіх католиків, безпосередньо очолює Латинську церкву. Але ця війна змусила їх так само подивитися дещо критично на те, яку позицію займає римська апостольська столиця, головно, стосовно Росії і щодо російської агресії. Тому вони так само постійно підключалися до інформаційних кампаній для того, щоб інформувати Рим, що тут насправді відбувається.

Греко-католицька церква вже давно прагне отримати визнання свого патріаршого статусу від Римського апостольського престолу. Це не є секретом, що основною перепоною цьому є позиція Росії та Московського патріархату. У світлі нинішнього конфлікту, звертати увагу на те, як у Росії уявляють життя українських греко-католиків, виглядає, м'яко кажучи, абсурдно. Тому УГКЦ сподівається, що ця війна суттєво змінить підходи Апостольського престолу до всієї східної Європи. Росія та Російська Церква перетворили релігію на інструмент, оголосивши війну священною.

Але я думаю, що зараз все-таки кінець понтифікату Папи Франциска позначився певними зрушеннями. Особливо це відбулося після синоду Української греко-католицької церкви, який був в Римі у 2023, коли єпископи могли зустрітися з папою, порозмовляти з ним, донести до нього свої погляди і позиції.

Франциску неодноразово запрошували відвідати Україну, ще до початку Великої війни, проте він так і не завітав. Що могло стати причиною цього?

Папа Франциск неодноразово висловлював своє бажання відвідати Україну, але також виявив інтерес до поїздки в Росію. Досі залишається незрозумілим, чому він вирішив діяти саме таким чином. Чому його намір полягав у відвідуванні обох країн одночасно, а не тільки України, щоб побачити на власні очі ті трагічні місця, які відвідали його представники, такі як Буча та Бородянка, де відбувалися жахливі події нашої війни?

Можливо, в його душі все ще жила надія на те, що він зможе стати містком між Путіним і Україною. Проте варто визнати, що він не зовсім усвідомлював суть ситуації. Для Путіна, по суті, не має значення думка Папи Франциска. Це залишить певний осад у серцях українців, на жаль, але, на мою думку, це справедливо.

Яке послання ви б хотіли отримати від нового Папи Римського, будучи українцем?

Мені б хотілося почути чітке засудження російської агресії. Я впевнений, що таке відверте і ясне засудження сприятиме миру більше, ніж прихована дипломатія. Адже агресора потрібно викривати і ставити перед фактом, в той час як Росія покладається на кулуарні переговори, в чому вони справжні майстри.

Ми спостерігаємо, що стримана дипломатія Святого Престолу не приносить результатів, оскільки це дозволяє Росії інтерпретувати мовчання як підтвердження своїх дій і позицій. В Україні Папу Римського сприймають не стільки як дипломата, скільки як світового морального авторитета, і висловлюють бажання почути від нього чіткі моральні оцінки.

Крім того, я вважаю, що якщо новий папа висловить бажання відвідати Україну, це стане потужним стимулом для всіх нас, які вже чотири роки страждають від війни. Ми знаємо, що папи не раз наважувалися відвідувати навіть регіони, де тривають бойові дії. Наприклад, Іван Павло ІІ приїжджав до Лівану під час конфлікту з Сирією. Це свідчить про те, що немає непереборних бар'єрів, які не можна було б подолати. Багато міжнародних лідерів вже відвідували нашу країну навіть у часи війни.