Одеський рятувальник поділився досвідом роботи служби надзвичайних ситуацій в умовах війни.

Вони одними з перших бачать очі тих, хто з надією чекає на своїх рідних, яких витягнуть з-під завалів. Першими приходять на допомогу після обстрілів та пожеж і першими надають психологічну допомогу. Рятувальники - частина незалежності, яку нині Україна виборює від російського агресора

Еспресо поспілкувався з Андрієм Скрипкою, рятувальником з Одеси, і дізнався, як це - виконувати свої обов'язки в місті, яке часто піддається обстрілам. Він поділився своїми враженнями та емоціями, з якими стикається під час служби.

Андрій Скрипка вже протягом десятиріччя виконує обов'язки рятувальника. Він зазначає, що за цей період звик до багатьох викликів професії. Проте найбільше його турбують людські втрати - це те, з чим йому найважче справлятися.

До повномасштабної війни працював надзвичайником у Миколаївській області, згодом перевівся до Одеси, де тепер працює начальником караулу. В Одесі знайшов своє кохання й одружився. Нині саме дружина, яка також працює рятувальницею, підтримує його після важких і тривалих змін.

"З початком повномасштабної війни моя професійна діяльність зазнала значних змін. Тепер ми стикаємось із загрозою нових атак, вибухів і влучань під час виїздів на виклики. Це, безумовно, ускладнює нашу роботу. Одеса часто піддається обстрілам, а наші основні завдання полягають у пошуку постраждалих, ліквідації пожеж та усуненні наслідків надзвичайних ситуацій. Моя дружина, яка є дуже активною людиною, завжди підтримує мене і допомагає відволіктись після важкого робочого дня. Ми намагаємось вирватися кудись, щоб відпочити, сходити на море або відвідати батьків і друзів. Це дає мені можливість на деякий час забути про роботу і відновити сили," - ділиться Андрій.

Зображення: надав Андрій Скрипка.

Для всіх рятувальників, як зазначає працівник ДСНС, найтяжчим є момент, коли потрібно бачити і витягувати загиблих з-під уламків. Це особливо складно, коли поруч присутні рідні та близькі, які уважно спостерігають за кожним кроком рятувальних команд, поки ті працюють над розбором завалів.

"Коли ми приїжджаємо на місце прильоту ракети, емоції переповнюють, адже бачимо людей, які з надією чекають на новини. Вони чекають на своїх рідних, усвідомлюючи, що ті можуть бути під завалами. А поки ти займаєшся рятувальними роботами, ззаду лунають крики, плач і вигуки. Це, напевно, найскладніша частина", - ділиться думками Андрій Скрипка.

Він пригадав випадок, як працював на об'єкті після влучання шахеда в багатоповерховий будинок на вулиці Добровольського.

"Там був панельний будинок, який склався. За інформацією, яку нам надали, там були й дорослі, і діти. Пошуки тривали дуже довго, було складно працювати через великі бетонні плити. А робити треба було усе максимально швидко, виносити уламки як можна обережніше, адже ми знали, що там можуть залишатися живі люди. При цьому дуже багато людей спостерігало ззаду, всі чекали, що ми дістанемо і живих людей", - ділиться спогадами рятувальник.

"До сих пір пам’ятаю той момент, коли шахед вдарив по житловому будинку. Ми встигли врятувати жінку з палаючої квартири та терміново передати її медикам. Час летів, і ми встигли її знайти. Нам усім пощастило, адже вона кликала на допомогу, і ми її почули, витягнувши абсолютно неушкодженою. Важко передати ті емоції, коли витягуєш живу людину з-під завалів. Особисто для мене в той момент відчуття ейфорії накривало з головою, але воно швидко минає, адже розумієш, що потрібно продовжувати працювати. Я подумав: "Дякую, що вдалося знайти живу людину", і миттєво знову взявся за пошук інших чи за гасіння пожежі. Але цей момент залишає в пам’яті приємний слід, адже емоції стають позитивнішими, і ти бачиш результат своєї роботи. На душі стає легше, коли усвідомлюєш, що все завершилося добре. І просто продовжуєш працювати далі," - ділиться своїми переживаннями рятувальник.

Зображення: надав Андрій Скрипка.

Під час війни в Одесі вже втрачено кілька рятувальників. Андрій зазначає, що такі втрати важко переживають усі його колеги, адже вони є справжньою великою родиною, навіть якщо не мають особистих зв’язків з кожним.

Зображення: надав Андрій Скрипка.

"Ми розуміємо всі, що таке може статись, але мусимо працювати далі. Бо хто ж крім нас. В нас одна велика сім'я, ми один одному постійно допомагаємо, навіть, якщо не знаємось між собою. Після таких трагедій залишаємо це в собі і йдемо далі", - додає Скрипка.

Рятувальник зазначає, що під час повномасштабної війни Одеса і її жителі пережили значні зміни: люди стали більш свідомими у своїй реакції на тривоги та почали цінувати життя ще більше.

Зображення: надав Андрій Скрипка.