Одна з найбільших загадок нашої планети: чому острів Північний Сентінел вважається найнебезпечнішим місцем у світі.

Людям було заборонено підходити до цього острова ще в 1956 році.

26-річний американський місіонер Джон Аллен Чау 16 листопада 2018 року плив на каяку до острова Північний Сентінел. Біля берега було тихо, відчувались лише плескіт хвиль та далекий крик морських птахів. Дослідник двічі намагався дістатися до берега, однак охоронці прогнали його та почали кричати.

Вже під час другої спроби Джон спробував знову дістатися до берега, після чого у нього випустили стрілу, яка влучила у його водонепроникну Біблію. Тоді він зрозумів, що краще відступити. Про це пише американський еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс для видання Forbes, розповідаючи про загадковість цього острова.

Однак на наступний день Чау вирішив продовжити свої спроби, попри те, що уряд Індії заборонив будь-які контакти з островом у 1956 році, аби захистити місцеве плем'я.

Коли Чау нарешті ступив на берег острова, всього через кілька хвилин з-за дерев вийшли місцеві жителі. Рибалки, що раніше супроводжували дослідника, стали свідками того, як його тіло витягли через пляж і поховали в піску.

"Але заборона 1956 року на острові Північного Вартового була не лише для того, щоб убезпечити чужинців. Чау, керований місіонерським завзяттям, швидше за все, не хотів заподіяти шкоди жителям острова Сентінел. Однак він випустив з уваги важливий аспект їхнього існування", - підкреслив Треверс.

Антропологи відзначають, що мешканці Північного Вартового острова існували в майже абсолютній ізоляції протягом тисячоліть. Це призвело до того, що сентінельці не мали контакту з багатьма патогенами, які широко поширені в інших регіонах, що робить їхню імунну систему вразливою до хвороб, які можуть бути випадково принесені сторонніми особами.

З метою захисту сентинельців від інфекційних захворювань, до яких у них немає імунітету, індійський уряд у 1956 році прийняв Постанову щодо Андаманських та Нікобарських островів, що забороняє відвідування Північного Вартового острова та його околиць.

Проте не лише із-за цієї причини забороняється відвідувати острів, каже Треверс.

За словами спікера, уряд Індії ухвалив цей закон з метою збереження культурної спадщини та традиційного способу життя. Конкретно, положення закону забезпечують захист для племен від впливу зовнішніх факторів, які можуть загрожувати їхньому тисячолітньому способу існування, гарантуючи недоторканість їхніх звичаїв, мов та традицій.

Окрім того, зовнішні суб'єкти можуть використовувати племена для туристичних цілей, наукових досліджень та видобутку природних ресурсів. З цієї причини законодавство забороняє захоплення земель, примусові контакти та несанкціонований доступ, щоб забезпечити захист їхньої автономії.

Сентінельці жили в ізоляції впродовж десятків тисяч років. Острів розміром близько 60 квадратних кілометрів густо вкритий тропічним лісом, без жодних ознак сільського господарства або великих поселень.

"Тонка смуга білопіщаних пляжів оточує сушу, порушена лише нерівними залишками відмерлих коралових рифів, які слугують природним бар'єром проти човнів. На відміну від багатьох інших Андаманських островів Індії, Північний Сентинел не зачепила сучасна інфраструктура - тут немає ні доріг, ні гаваней, ні злітно-посадкових смуг. Згори острів Норт-Сентинел виглядає незайманим - лише густі джунглі, що тягнуться до самої берегової лінії. Але крізь дерева прорізаються ледь помітні вузькі стежки, ледь помітні сліди пересування вартових", - розповів біолог.

Вчені вважають, що сентінельці є безпосередніми нащадками стародавніх людських груп, які покинули Африку і розподілилися по різним регіонам планети.

Вся інформація про сентінельців відома завдяки антропологу Трілокнатху Пандіту, який присвятив роки вивченню одного з останніх племен на Землі, що не мають контракту з людством.

"Перша експедиція Треверса на північний острів Сентинел у 1967 році стала початком низки обачних спроб дослідити їхній спосіб життя. У той період інформація про сентінелів була вкрай обмеженою, за винятком відомостей про їхнє рішуче відторгнення чужинців", - зазначив Треверс.

На протязі багатьох років Пандіт і його команда дбайливо підходили до узбережжя острова, залишаючи там скромні дарунки — кокоси, банани та металеві інструменти, прагнучи заробити довіру місцевих жителів.

Вартові проявляли непередбачувану поведінку. Часом вони забирали дари, коли відвідувачі вже були далеко. Інколи стріли злітали з дерева, чітко сигналізуючи про необхідність триматися на відстані. 4 січня 1991 року відбулося нетипове явище. Група охоронців вийшла з глибини джунглів і, не несучи зброї, зайшла у воду. Вперше вони прийняли кокоси безпосередньо від команди Пандіта. Деякі з них ховали їх під пахвами, ніби це були безцінні скарби. Свідчення інших ізольованих племен свідчать про те, що контакт із зовнішнім світом може мати згубний вплив на їхнє здоров'я, - зазначив біолог.

Водночас такий момент був коротким. Пандіт у розмові з BBC розповідав:

Під час роздачі кокосів я трохи відійшов від команди і почав рухатися до берега. Один молодий хлопець, що виконував роль вартового, зобразив кумедну гримасу, взяв ніж і показав мені жест, який натякав на те, що готовий відрубати мені голову. Я миттєво викликав човен і поспішив назад. Жест цього хлопця виявився промовистим — він дав зрозуміти, що моя присутність тут зовсім не бажана.

Попри зусилля Пандіта, сентінельці досі залишаються загадкою, адже їхня мова не класифікована, їхні звичаї таємничі, а спосіб життя майже не змінився за тисячі років.

Раніше інформаційне агентство УНІАН повідомляло про незвичайне явище в Долині Смерті, де величезні камені, що важать до 320 кг, здатні самостійно переміщатися. Ці валуни переміщуються на значні відстані, і до 2014 року дослідники не могли знайти пояснення цьому феномену.

Також повідомлялось, що науковці знайшли замороженого черв'яка, який ожив після 46 тисяч років "сплячки". За словами вчених, більшу частину свого існування черв'як провів у підвішеному стані під замерзлими відкладеннями.