Вшанування пам'яті добровольця-розвідника Дмитра Юфимчука
Його військова служба повинна була завершитися в квітні 2022 року, але Дмитро вирішив стати добровольцем і відправився на передову.
Дмитро Юфимчук народився у 1997 році в с. Городище на Рівненщині. Він - друга дитина в родині, в якій зростали четверо братів і сестричка. Діти були дружними, стояли один за одного горою. З малих літ Дмитро допомагав мамі по господарству. Закінчив місцеву школу і одразу пішов трудитися до Городищенської виправної колонії.
"Я працюю прибиральницею в школі, і в нас не було можливості, щоб син продовжував навчання. Дмитро з останніх класів мріяв про самостійність і бажав заробляти, будувати своє життя. Він не відмовлявся від жодної роботи і брав на себе півтори ставки", - ділиться Оксана Юфимчук, мама Дмитра.
У виправній колонії юнак працював кухарем.
"Він не тільки готував, а й сприяв формуванню позитивної атмосфери у колективі, - ділиться спогадами старший інспектор відділу інтендантського та господарського забезпечення Городищенської виправної колонії Олександр Глодзь. Чимало зусиль він також вкладав у розвиток підсобного господарства. Його любов до тварин, особливо до коней, була очевидною! Коли мав вільний час, поспішав нагодувати або вичесати пару наших вороних. Підходити до них було непросто, особливо до жеребця, але Дмитро легко знаходив спільну мову з ним."
Колеги пригадують, що Дмитро готував смачні страви, досі пам´ятають його особливий плов. Він прагнув упроваджувати щось нове в меню й разом із засудженими, адже це налаштовувало їх на конструктивну роботу. Отримавши зарплатню, Дмитро щоразу міркував, чим порадувати братиків і сестричку. Дбав про них і був дуже відповідальним як на свій юний вік.
У 2017-му його призвали на строкову військову службу в Національну академію сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного. З часом як солдат підписав контракт на три роки. Служив в унікальному для України підрозділі OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки. Спеціалізувався на тому, що під час навчань виконував роль умовного супротивника. Під час відпусток він приїжджав додому, влаштовував прогулянки на конику молодшій на 11 років сестрі Дар´ї, готував для рідних свою коронну страву - деруни з начинкою.
У 2019 році Дмитро зустрів свою справжню любов – Олену Пічкову.
"Він тоді збирався підписувати контракт і мешкав у військовому містечку в Брюховичах, - розповідає Олена. - Ми познайомилися у місцевому парку через спільних друзів. Він безперестанку телефонував, хотів зустрічатися. Я йому казала: "Ти молодий хлопець, а я з дитиною". Але він наполягав, що неабияк закохався й хоче бути зі мною й моїм сином Матвієм".
Мати військового каже, що Дмитро став для сина Олени справжнім батьком. Він опікував малого, навіть Олені не дозволяв на нього сваритися.
"Дмитро і Олена тривалий час були разом, а в серпні 2022 року, коли війна вже охопила країну, вирішили узаконити свої стосунки. Їхнє кохання було справжнім і глибоким. Хоча син був ще молодим, він проявив справжню мужність, взявши на себе відповідальність за жінку та її дитину. З того моменту Дмитро швидко став дорослішати. Шкода, що їм не вдалось створити спільну родину... Олені зараз дуже важко, адже на її плечах лежить все: орендоване житло, дитячий садок і робота. Я намагаюся підтримувати її морально, як можу. Матвійко став для мене немов онук", - зі сльозами на очах згадує Оксана Юфимчук.
Військовий шлях Дмитра мав закінчитися в квітні 2022 року, але повномасштабне вторгнення внесло корективи в його плани. Він вирішив стати добровольцем і пішов на фронт. Служив у 214-му окремому штурмовому батальйоні. У березні 2023 року його направили на передову в Донеччину. Виконував обов'язки розвідника і мав позивний "Фіма".
"Він оберігав нас від страхіть бойових буднів. Я все ж не спала ночами, постійно чекала на дзвінок чи повідомлення. Матвійко з радістю щебетав із татком по відеозв'язку", - ділиться дружина військового.
Дмитро казав рідним, що обов'язково повернеться.
"Коли мого сина несподівано відправили зі Львівщини на схід, ми зустрілися на АЗС поблизу автотраси, оскільки його транспорт проходив через Рівне. Ця зустріч була надзвичайно важкою і тривала всього 15 хвилин. Це було наше останнє побачення... На пам'ять у нас залишилося лише одне фото," - ділиться спогадами мама Дмитра.
Він зійшов у останній бій 27 травня 2023 року поблизу села Олексієво-Дружківка у Краматорському районі Донецької області. Герой назавжди залишився в пам'яті молодим, у віці 25 років.
Побратим Дмитра - Назар - каже, що його товариш загинув буквально перед відпусткою, в яку планував піти вперше.
"Він так хотів погуляти червневим Львовом, відпочити з друзями та рідними. Я назавжди запам'ятаю його як людину із добрим та щедрим серцем", - ділиться військовий.
Отже, Дмитро планував повернутися додому у відпустку 2 червня. Проте цього дня його поховали. На останню путь воїна прийшло чимало товаришів по службі.
"Я не мала можливості знати їх особисто, але від чоловіка чула безліч позитивних відгуків про цих молодих людей. Один із них розповідав, як Дмитро рятував поранених, витягуючи їх з-під вогню, і навіть носив воду, ставлячи під загрозу власне життя. Був момент, коли Дмитро врятував життя одному офіцерові. На жаль, той також загинув", - розповідає Олена.
Матір воїна, слідуючи рекомендаціям своїх дітей, створила петицію з проханням про надання Дмитру звання Героя України (посмертно), яка зібрала достатню кількість голосів для розгляду.
"Я щиро вдячна всім, хто не лише ознайомився з ініціативою, а й активно взяв участь у голосуванні. Також висловлюю подяку небайдужим землякам і громаді, які долучилися до збору коштів на дрон з іменем Дмитра для підтримки фронту", - зазначила Дарія.
Вона зауважує, що її брат був дуже добрим і охочим до спілкування, до нього завжди можна було звернутися за порадою. Сестрі воїна нині 15 років, вона мріє займатися кондитерською справою.
Олена ділиться, що Матвійко глибоко переживає відсутність Дмитра. Він часто дивиться на його світлини і з сумом згадує, що його батько загинув на фронті.
Дмитро Юфимчук удостоєний ордена "За мужність" ІІІ ступеня. Його матір отримала посмертну нагороду сина.
