Вшановуючи пам'ять Героя України Романа Голуба, відомого під позивним "Крафтер".

Перемога України була його мрією

Роман з'явився на світ в Івано-Франківську. Вже з ранніх років він відзначався активністю та неабиякою впертістю.

Він ніколи не втікав від початого, незважаючи на всі труднощі. Згадую, як у дитинстві Роман годинами міг занурюватися в математичну задачу, навіть коли знали, що її більше не перевірять. Але його впертість завжди вела його до завершення, - розповідає Ольга, мама Романа.

У ліцеї №21 імені Євгена Коновальця, в якому навчався хлопець, досі пам'ятають, що він завжди був охайним і любив стильно одягатись.

Роман з’явився в нашому класі у п’ятому класі: стрункий, світловолосий, на перший погляд - досить скромний хлопець. Він мав талант переконувати людей та завжди знаходив вихід із найскладніших обставин. Спортом займався помірно, але особливо любив грати у віртуальні ігри з однокласниками, які вимагали стратегічного мислення та уміння здобувати перемогу, - ділиться Галина Іванівна Ткачук, вчителька історії та класний керівник Романа.

Згадує, що ще в підліткові роки він проявив себе як справжній лідер, здатний згуртувати ровесників. Він не впадав у відчай, навіть коли суперечки з друзями переростали у бійки. У школі говорили, що запальний характер Романа, можливо, успадкований від дідуся, який у свій час був військовим командирами.

У нашій родині дідусь та прадід Романа служили у війську, і я завжди мріяла, щоб мій син обрав інший шлях. Мені хотілося, аби він подорожував, вивчав туризм... Але з дитинства Роман виявляв інтерес до військової справи: його захоплювала зброя, він із задоволенням слухав розповіді дідуся, читав про Шухевича та Коновальця. Він завжди казав, що Україна — це найважливіше, - згадує пані Ольга.

Після випуску зі школи Роман вирішив продовжити навчання в Івано-Франківському фаховому коледжі технологій та бізнесу. Його мама згадує, що її часто запрошували до коледжу через проблеми з поведінкою сина. Проте, коли у Романа з'явилася молодша сестричка Маргарита, він, здавалося, кардинально змінився.

Роман почав чудово вчитись і вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. В їхній родині різниця у віці становить 18 років. Він багато допомагав мені з дитиною: прокидався вночі, пеленав її та гуляв на свіжому повітрі. Після цього вони завжди проводили час разом. Згодом у нас з'явилася Катя, і він був безмежно закоханий у своїх маленьких сестричок. Коли Роман отримував вихідні на службі, він поспішав до них з подарунками. Я навіть сварилася з ним через те, що витрачав усю свою зарплату на іграшки для дівчаток, - розповідає мама.

Він вирушив на фронт на самому початку масштабного вторгнення. Сказав, що йде боротися проти росіян, і його головна мета – захистити своїх рідних і близьких.

"Я зі свого рідного міста вирушив до Києва - просто сів до волонтерів у машину, не знаючи навіть, куди конкретно мене закине доля", - розповідав Роман в інтерв'ю "Батальйону "Свобода".

Прибувши до столиці, молодий чоловік приєднався до добровольчого батальйону "Свобода". За словами Романа, все відбулося досить просто: він просто підійшов і спитав, чи потрібні їм нові бійці, а вже наступного дня почав виконувати різноманітні завдання. Протягом тривалого часу він приховував, що має у плечі металеву пластину, яка обмежує його рухи.

Роман отримав своє бойове хрещення в Ірпені, де йому дали позивний "Крафтер", що пов'язують із його пристрастю до гри "Майнкрафт". Пізніше, разом із іншими добровольцями, він приєднався до Національної гвардії України. На початку служби він виконував обов'язки старшого кулеметника, а згодом став командиром інженерно-саперного підрозділу. Роман також спробував себе в аеророзвідці, оскільки прагнув бути готовим до будь-яких викликів, які можуть виникнути під час війни. Він зазнав кількох поранень і отримав контузії, але ніколи не затримувався в лікарнях надовго. Відчуваючи свою необхідність на фронті, він щоразу повертався до бойових дій.

"Поки є здоров'я, доти треба воювати", - говорив Роман в інтерв'ю.

- До війни в нього були дорогі тачки, гулянки з друзями, гарна дівчина, стильний одяг, унікальний стиль спілкування, акторська зовнішність і зачіска. І воював він, як головний герой кінофільму: завжди на найгарячішому напрямку, завжди готовий допомогти побратиму - і фізично, і морально, ніколи не давав задню, - пригадує про Романа побратим із позивним "Бургер".

Вони спільно долали жорстокі битви за Сіверськодонецьк, Зайцеве та Бахмут. Роман швидко адаптувався, освоюючи нові військові спеціалізації, і вирізнявся потужною особистою та військовою харизмою. Навіть у умовах війни він умів зберігати стиль. Саме тому товариші часто називали його обличчям Національної гвардії.

- Об'єктив камери любив його і він жив, як у кіно. Коли ми виходили з Воронового (селище на Луганщині, поблизу Сіверськодонецька - ред.), він тягнув найважче, "NLAW". Задихався, лаявся, але тягнув. Коли неподалік від нього вибухали гранати і міни, завжди лишався цілий. Ми навіть жартували, що у "Крафтера" - магічна аура, що не дає гранатам працювати в радіусі навколо нього, - розповідає "Бургер".

Роман користувався великим авторитетом у батальйоні, особливо серед тих бійців, які сприймали його як батька. Службовці стверджують, що він був сміливим воїном, який без вагань вступав у найскладніші ситуації.

- Я очікую на Перемогу. Це моя найзаповітніша мрія, - сказав Роман, намагаючись наблизити її до себе всім серцем.

Одного дня ворог розпочав штурм, але зв'язок на позиціях був втрачений. Військові згадують, як Роман, не зважаючи на небезпеку, сміливо кинувся через усе поле, на якому вели вогонь ворожі війська, щоб попередити свій підрозділ і підготуватися до оборони. Завдяки його відвазі, наступ супротивника вдалося зупинити.

"Крафтер" вирізнявся сильною волею та рішучістю. У важкі моменти на нього завжди можна було покластися. Рома випромінював неймовірну енергію, був відважним та безпощадним до своїх супротивників, - діляться спогадами його товариші.

Під Бахмутом вони протягом більше п'яти годин готувалися до наступу. Дорога до ворога пролягала під холодним дощем і через багнисті місця.

"І хоча ми вже на той час були доволі виснажені, ми усвідомлювали, що нам ще здійснювати штурм. Морально підтримувало те, що в бій пішов наш командир "Скіф". Коли командир особисто йде в бій зі своїми воїнами, це багато чого коштує. І тоді, і в Сєвєродонецьку він витягував нас зі надскладних ситуацій, тому в успіху я не сумнівався. Ворога ми з позицій вибили та зайняли оборону. Кожен наш успіх - це невтомна праця і розвідки, і піхоти, і артилерії, і логістики, але по-іншому бути не може - здаватися ніхто не збирається", - розповідав Роман в інтерв'ю.

Невдовзі він перетвориться на того, хто очолить наступ у битві.

Ми завжди підтримували зв'язок. Якщо Роман не телефонував, він неодмінно писав. Пам'ятаю, як сильно він турбувався про бабусю. Під час своєї останньої відпустки син більше фокусувався на побутових справах, ремонтував котел, щоб бабуся не відчувала холоду, - згадує мама Романа.

Вона згадує, як бабуся завжди зустрічала його з емоціями на обличчі і проводжала зі сльозами в очах. Її серце було переповнене тривогою за онука: чи встигне він поїсти, чи зателефонує, чи повернеться додому.

За дванадцять годин до його загибелі ми спілкувалися, і він надіслав відео, вітаючи нашого товариша з Днем народження. Як завжди, він жартував, незважаючи на тяжкі умови на фронті, його дух залишався незламним. Ми тоді говорили про те, як він став справжнім лідером, переставши бути тим, хто слідує за іншими, і почавши вести їх за собою. А потім "Крафтер" вирушив на завдання, де його підстерегла підступна куля. Півтори години очікування між отриманням інформації і підтвердженням стали для нас справжнім випробуванням. Його історія завершилася, і ми безмежно відчуваємо брак найяскравішого з нас, - згадують побратими Романа.

Під час останньої своєї ротації Роман працював на лінії зіткнення сапером, але його життя обірвала не міна, а куля снайпера.

Легенда бригади "Рубіж", молодший сержант Національної гвардії України Роман Голуб загинув 30 грудня 2023 року у селі Спірне Бахмутського району, що на Донеччині. Воїну було 26 років.

Військового поховали на Алеї слави у селі Чукалівка біля Івано-Франківська.

У Романа залишились мама Ольга, бабуся Людмила Олександрівна, молодші сестри Маргарита і Катя, вітчим Віталій.

- Під час нашої останньої розмови Роман розповідав, що замовив собі нову амуніцію - берці та форму. Він любив гарно виглядати, мав вишуканий смак, був естетом... Знаєте, я намагалась його стримати, коли він вирішив йти на війну. Але він відповів, що інакше не зможе жити, не зможе дивитись у вічі дівчаткам. Іншої відповіді від нього марно було очікувати, - говорить пані Ольга.

Каже, дівчата дуже сумують за братом. Тепер вони з батьками часто приходять на могилу Романа. Там завжди є квіти і його улюблені цукерки, - їх не забуває приносити Герою його шестирічна сестра Катя.

20 січня 2025 року Роману Голубу було посмертно надано звання Героя України, а також вручено орден "Золота Зірка". Це визнання стало відзнакою його особистої відваги та героїзму, проявлених у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, а також за його віддану службу українському народу.