У вшанування пам'яті мисткині та захисниці Маргарити Половінко.

Іноді вона зображала війну своєю кров'ю та мужньо загинула на полі бою, тримаючи зброю в руках.

Мисткиня та військовослужбовець Маргарита Половінко трагічно загинула 5 квітня 2025 року.

Її день народження припав на 24 березня 1994 року, і вона з'явилась на світ у Кривому Розі. Перші кроки в навчанні вона зробила в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, де вивчала образотворче мистецтво. Пізніше завершила освіту в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, спеціалізуючись на станковому живопису.

Під час повномасштабного вторгнення Маргарита як волонтерка їздила на Миколаївщину та Херсонщину, допомагаючи відбудовувати зруйновані будинки. А згодом долучилася до Сил оборони - займалася евакуацією поранених захисників. Потім приєдналася до Другого механізованого батальйону 3-ї ОШБ.

"Ти пройшла з нами лише частину шляху, але за цей час стала справжньою частиною нашої команди. Ти завоювала довіру, повагу та любов, ставши незамінною. Твоя сміливість у прийнятті відповідальності завжди вражала — ти виконувала свої обіцянки і перевершувала очікування. Ти загинула під час виконання бойового завдання, і це сталося гідно — зі зброєю в руках", - йдеться у зверненні батальйону.

До повномасштабного вторгнення головними героями художниці були так звані "щезники"  -- персонажі слов'янської міфології, які зникали. Для Маргарити вони ставали втіленням людей на периферії та поза межами культурного та соціального контекстів.

Після 24 лютого 2022 року художниця почала активно вести щоденник.

"Усе, що відбувалося навколо, було надзвичайно складним, тому мої матеріали стали примітивними: щоденник, олівець, ластик. Я занурилася в процес постійного малювання та стирання. За ці роки я сприймала війну як щось нелогічне, неприродне, ненормальне, що не вписується в жодні існуючі контексти. З часом це розуміння ускладнилося. І саме в цей час у матеріалах, з якими я працюю, з'явилася кров. Олівцем я просто проілюструвала первинний страх. Коли ж прийшло переосмислення, розуміння реальності стало глибшим, а "монстри" зникли, з'явилася кров", - описувала свою художню практику Маргарита.

У своїх спогадах українська журналістка, активістка та офіцерка ЗСУ Олена Білозерська зазначає: "Іноді психічний стан Маргарити не витримував, і у неї виникали панічні атаки, які призводили до самопошкоджень. В такі моменти вона створювала графічні роботи за допомогою власної крові. Як сама художниця зізнавалася, ця форма творчості мала для неї терапевтичний ефект".

У бесіді з "Суспільним" Маргарита поділилася, що активно зайнялася малюванням на початку масштабного вторгнення, коли з'явилися перші повідомлення про загибель дітей в Ірпені.

"Я намалювала дівчинку, яка, наче янгол, летить над будинками. Дівчинка летить над цим уродством світу. Перше моє сприйняття росіян було таким, ніби вони -- монстри, які прийшли й борються з людьми", - казала художниця.

Водночас вона ділилася мрією, щоб "мистецтво війни" колись зникло і перестало відбивати реальність.

"Зазвичай мистецтво з'являється там, де його відсутність відчувається найбільше. В умовах війни в моєму житті стало більше мистецьких проявів, але разом з тим виникло усвідомлення того, що я не можу нічого з цим мистецтвом вдіяти. Я не в змозі його ані продати, ані подарувати — адже це втілення болю, страждання і втрат. Це такий матеріал, для якого немає місця, не хочу, щоб воно існувало. Наразі його цінність в тому, що воно слугує дзеркалом нашої реальності, але я прагну до того часу, коли воно перестане відображати цей світ", — говорила Маргарита.

Одночасно товариші клянуться, що відплатять за неї.

"Чудова людина, воїн, доброволець і справжній професіонал своєї справи. Було за честь знати тебе і служити пліч-о-пліч. Дуже жахлива і тяжка втрата для всіх нас. Честь. Помстимося",  -- написав військовий, історик і побратим Маргарити Половінко на позивний "Турист".

Мисткиню поховали 11 квітня на Алеї Слави центрального кладовища у її рідному Кривому Розі.