Вшанування пам'яті інспектора-кінолога і гранатометника Сергія Малова, відомого під позивним "Хімік".
Перед тим, як піти з життя, він зателефонував своїм близьким і висловив їм свою безмежну любов.
На початку грудня 2023 року внаслідок вибуху ворожої мінометної міни загинув молодший інспектор-кінолог Сергій Малий, який служив у відділі охорони Менської виправної колонії №91. Після початку повномасштабної агресії з боку Росії, він приєднався до лав 117-ї окремої важкої механізованої бригади Збройних Сил України в ролі навідника гранатомета. Сергій відзначався відвагою на полі бою, рятуючи життя бойових товаришів і ділячись з ними всім, що мав. У віці 38 років цей захисник віддав своє життя за Україну, беручи участь у стримуванні атак ворога на звільненій від окупантів території Роботинського плацдарму в Запорізькому регіоні.
Рік тому, в цей самий день, відбувся останній світанок у твоєму земному існуванні... Минув рік з того моменту, як ти востаннє промовив: "Я вас всіх надзвичайно люблю!". Важко усвідомити, що тебе більше немає серед нас, що ми ніколи не зможемо тебе обняти, поспілкуватися чи насолодитися твоїм вином з порічок. Цей допис на Фейсбук-сторінці старшої сестри Сергія, Олесі Малової, в річницю його загибелі стає своєрідним епіграфом до життєпису про Героя на щиті.
Сергій Миколайович Малов з'явився на світ 31 липня 1985 року в місті Мена, що на Чернігівщині. Він виріс у великій родині, де було дві старші сестри. У 2002 році Сергій завершив навчання в міській школі-гімназії №1.
Після завершення навчання у Київському вищому професійному училищі №33, Сергій отримав спеціальності електромеханіка, що займається ремонтом та обслуговуванням комп'ютерної техніки, а також оператора комп'ютерного набору. До 2018 року він працював у різних компаніях столиці. Зокрема, під час роботи в "Caparol" на посаді колориста, його визнали "Людиною року". Проте згодом Сергій вирішив повернутися на свою малу батьківщину і приєднався до служби в виправній установі.
"Брат був молодшим на 5 років. Щойно мама принесла з пологового малюка, я поставив ультиматум: "Якщо не назвете брата так, як я хочу - Сергієм, його не няньчитиму!". І мою умову виконали... Він був справедливим хлопцем. Змалку щось вигадував і креативив, словом "хімічив". Тому і позивний на фронті мав "Хімік". А вдома виробляв меблі - столики та стільчики - на замовлення. Багато заготовок досі в його майстерні лежать, рука не піднімається їх чіпати. Але справжня братова "фішка" - порічкове вино - неймовірно чудове, неповторне! Сміливо експериментував з різними інгредієнтами - кавою, цитрусовими. Вже воюючи, обіцяв зробити авторський лімончелло, а ще мріяв виготовляти сидр за власним рецептом. У великому підвалі нашого будинку збирав друзів, я приїздила з Києва, і брат пригощав своїми шедеврами", - згадує брата його сестра Олеся Малова.
Мати його зазначає, що син мріяв про кар'єру військового, але не проходив строкову службу, тож перший його уніформа - це форма охоронця в закладі Державної кримінально-виконавчої служби.
Сергій Миколайович спочатку виконував обов'язки вартового зовнішнього периметру, але з метою реалізації своєї мрії стати кінологом, він вирішив придбати цуценя німецької вівчарки. Він старанно виховував і дбайливо плекав його. Навесні 2022 року планував поїздку до Центру підготовки кінологів ДКВС у Хмельницькому для навчання. Проте його плани зруйнувалися через повномасштабну агресію з боку росії. Він дуже прагнув потрапити на вишкіл разом зі своїм улюбленцем "Бестом".
"Бест" досі живе в мами, ми продовжуємо з ним займатися, вчимо різні команди, але вже без Сергія...", - розповідає пані Олеся.
22 лютого 2022 року діти приїхали, щоб привітати маму з іменинами. Сестри провели два дні разом і планували роз'їхатися. Проте вранці 24-го вони стали свідками початку вторгнення рашистів. 25 лютого російські війська підійшли до околиць Мени, а в той же день ЗСУ знищили ворожу колону, яка прямувала в бік міста. Друга спроба агресора захопити цей район відбулася з 3 по 9 березня, але також не увінчалася успіхом. Сергій тоді зауважив, що багато окупантів "попалися в своїх водах Десни".
Малов деякий час залишався в установі в умовах казарменого режиму, виконуючи завдання з підтримання стабільності в колонії. У квітні, після того як окупанти були вигнані, він повідомив родину про своє рішення: вступає до війська добровольцем разом із сусідом.
"Сергій емоційно відреагував на те, як росіяни сюди заходили, їздили тут на танках. Одразу сказав: піде воювати", - розповідає товариш Малова, молодший інспектор-кінолог Менської виправної колонії Сердар Кличлієв.
"Спочатку наш товариш перебував на службі в прикордонній зоні на Сумщині. Якось ми вирішили його провідати і забрали з собою його собаку на прізвисько 'Бест'. Там, на кордоні, було небезпечно, і одного разу пес навіть втік, ймовірно, через страх від обстрілів", - ділиться пан Сердар.
Сергій часто просив сестру придбати для нього ті чи інші приспособи, починаючи від артилерійської лінійки й інших приладів для креслення. Якось він зізнався, перебуваючи у навчальному центрі: "Саме зараз розумію, для чого слід вчити математику і геометрію. Те, що трохи запустив у старших класах, слід наздогнати за два місяці".
Перш ніж стати оператором гранатомета, брат служив у бригаді медичної евакуації, де йому вдалося врятувати багато життів. Одного разу він повернувся в відпустку на п’ять днів і поділився жахливою історією — смерть буквально переслідувала його. Коли їхня команда рухалася до позицій, раптом один із товаришів крикнув: "Хімік, зупинись! За тобою щось тягнеться, схоже на гранату!". Виявилось, що брат натрапив на розтяжку, й вона зачепилася за його ногу. В іншому випадку їхній бліндаж був би знищений. Хлопці вважали, що там уже нікого не залишилось живим. Але Сергій почув, як земля рухається, і зміг відкопати молодого солдата. Напередодні загибелі він зателефонував, щоб сказати, як сильно любить всіх нас. Згадувати про це моторошно. Брат пішов з життя в день народження племінниці та хрещениці — моєї доньки. У той час він ще говорив, що не зможе привітати її з іменинами, наче відчував, що щось погане станеться... – ділиться спогадами про бойові будні та останні дні брата його сестра.
"Ми разом служили в 117-й бригаді, і наші навчання проходили пліч-о-пліч. Спочатку ми виконували завдання в медичних евакуаційних групах. Одного разу ми опинилися на чергуванні в одній зміні, але кожен у своєму укритті. Поруч сиділи двоє піхотинців у своїй ямі. Раптово почався сильний обстріл, навколо все вибухало. І раптом, коли все стихло, ніхто не почув сигналу "виходу" – снаряд вразив бруствер укриття тих двох військових. Обидва втратили ноги. Вони сиділи один навпроти одного, закривавлені, оглушені, ледве дихаючи. Ми вискочили з укриттів, і Сергій відразу закричав: "Рятуймо наших побратимів!". Ми кинулися в ту вирву, де ще не встиг розвіятися дим, швидко ввели знеболювальне і наклали турнікети. Дякувати Богу, вони вижили – виявилося, що евакуаційне авто було неподалік, і їх швидко перевезли далі. Потім ми відвідували їх у польовому шпиталі й спілкувалися через відеозв'язок. І таких випадків було чимало," - ділиться спогадами побратим Малова Сергій Дерев'янко.
У той трагічний день Малов обмінювався місцями з Дерев'янком. А вже наступного вечора його товариша не стало...
"Основний БК ми ховали в лісосмугі, подалі від позицій. Треба було ходити і поповнюватися періодично. Хлопці зібралися йти перед ніччю, аби спокійно добути до ранку і мати запас. Планували дві ходки. Після першої почався обстріл. Крили щільно, довелося бігти у бліндаж. Сергій мав заходити останнім, але не встиг сховатися - у проймі входу його наздогнав уламок снаряду в шию - перебивши яремні вени, без шансів... ", - завершує спогад Дерев'янко.
Герой, удостоєний ордена "За мужність" III ступеня (посмертно).
