У пам'яті молодшого сержанта Бориса Атуліна, відомого під позивним "Казах".

Друзі охрестили його казахом, що володіє величезним серцем українського патріота.

Молодший сержант Борис Атулін із позивним "Казах" загинув 14 жовтня 2024 року внаслідок обстрілу російських військ поблизу Новоандріївки Запорізької області.

Борис походив з казахського роду. Його життя почалося в Росії, де він виріс у великій родині. В ранньому дитинстві він пережив тяжку втрату: його батьки загинули в автокатастрофі. Після цієї трагедії дядько Бориса взяв під опіку всіх дев'ятьох дітей. Згадуючи ті роки, він з усмішкою розповідав, що його дитинство було схоже на життя в великій, дружній родині, яка нагадувала маленький дитячий садок.

Після закінчення школи він став трактористом у радгоспі та відбував строкову службу. Саме в армії він зустрів дівчину з України, в яку закохався і з якою одружився. Борис також полюбив Україну, яка стала його новим домом, коли він разом із дружиною оселився в селі Жилинці Шепетівського району Хмельницької області.

Спочатку чоловік працював трактористом у колгоспі, але його весела вдача і почуття гумору привели його в галузь культури, якій він присвятив 25 років життя. Борису запропонували очолити Вовківецький сільський будинок культури і він погодився, адже мав творчу натуру і багато талантів. Оскільки він любив ще й співати, то був учасником вокального колективу "Гомін". Паралельно з роботою здобув профільну освіту в Кам'янець-Подільському училищі культури.

- Ми всі любили Борю за людяність, щирість, позитивну енергетику, добру вдачу, відкриту душу. Він завжди був душею колективу, з ним весело і цікаво, у роботі - легко. Любив свою роботу. Його кредо - творчість: співав, декламував, читав гумор, брав участь у творчих колективах громади, району, з якими побував на конкурсах та фестивалях у різних населених пунктах області. Борис любив громаду та її мешканців, завжди був активним, - розповідає про Героя його колега Валентина Галімська.

Кожен, хто мав честь знайомитися з Борисом, пам'ятає, з якою пристрастю і теплом він ділився історіями про своїх доньок Аллу та Марію.

- Мій батько був неймовірно доброю людиною, завжди дбав про мене та мою сестру, допомагаючи з домашніми завданнями і прищеплюючи нам любов до музики. Завдяки його підтримці я змогла закінчити музичну школу та училище культури. Він також навчив нас цінувати кожен момент життя, залишатися добрими та щирими. Про це розповідає молодша донька Марія.

Війна суттєво змінила життя Бориса: у серпні 2024 року його призвали на службу. Перед цим він встиг одружитися з Марією. Родичі та друзі згадують, що на весільному святі Борис знаходив час поговорити з кожним із запрошених.

Після військових навчань чоловік обійняв посаду командира стрілецького відділення. Навіть на війні він намагався не втрачати оптимізму та підтримувати тих, кого знав.

У своєму недавньому пості в соціальних мережах військовий поділився думками: "Цінуйте людей, які витрачають на вас свій час, адже вони дарують вам те, що вже ніколи не зможуть повернути..."

"Казах" загинув 14 жовтня 2024 року в результаті обстрілу, який здійснили російські війська в районі Новоандріївки Запорізької області. Противник атакував позиції українських захисників за допомогою мінометів та одночасно проводив скидання вибухових пристроїв з дронів.

- Ми молилися разом із рідними, щоб знайшовся живим. На превеликий жаль, дива не сталося... Дуже коротким було на війні життя "Казаха", саме такий позивний був у Бориса. "Казах за національністю з великим серцем патріота-українця". Так, це про Бориса. Він понад усе любив Україну, українську мову, українців, шанував українські традиції. Наш Боря - неординарна, колоритна і дуже цікава людина... Не можна змиритися із втратою. Розуміємо, що більше ніколи не побачимо його посмішки, не поговоримо з ним, не розвеселить нас, як він це вмів, не пригостить смаколиками під час зустрічей, - поділилася Валентина Галімська.

Останнє прощання з Героєм відбулося в Жилинцях та Шепетівці. Бориса Атуліна поховали саме в Жилинцях.

Шана і слава Захисникові!