Вшанування пам'яті поліцейського Тараса Гогуся

Старший сержант Національної поліції України Тарас Гогусь трагічно загинув 27 квітня 2022 року, виконуючи бойове завдання в околицях населеного пункту Золоте на Луганщині через артилерійський обстріл. Йому виповнилося 50 років.

Тарас з'явився на світ 6 червня 1971 року в селі Заздрість, що розташоване в Теребовлянському районі, ставши шостим нащадком у великій родині.

Загальну освіту він отримав у рідній школі. Після цього продовжив навчання в Тернопільському вищому професійному училищі, яке спеціалізується на сфері послуг та туризму. Після служби в армії на Дніпропетровщині Гогусь обрав кар'єру в тернопільській міліції.

У 1991 році він розпочав свою кар'єру в патрульно-постовій службі. Пізніше він перейшов до розшукової діяльності в Управлінні Міністерства внутрішніх справ у Тернопільській області. Однак через обставини в житті йому довелося тимчасово залишити службу в міліції.

Коли розпочалася Революція Гідності, він одразу вирушив до Києва на протести, щоб висловити свою громадянську позицію. Тарас долучився до самооборони, охороняв барикади, здійснював патрулювання. Коли ж повернувся додому і дізнався, що формується батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Тернопіль", одразу вирішив поновитися на службі.

"Як я потім буду дивитися в очі синові, коли в такий складний час не піду боронити рідний край?" - сказав дружині.

Отже, у 2014 році Гогусь вперше відправився до зони АТО. Протягом восьми років старанної служби він перетворився на досвідченого воїна, здобувши безліч почесних медалей та відзнак.

Чоловік був хорошим господарем, майстром на всі руки і мріяв про свій сад - любов до землі ще з дитинства йому прищепили батьки. Навіть під час перебування на сході, як тільки мав змогу, він копав грядки, щоб посадити, наприклад, зелень, і частував побратимів своїм борщем.

Він мав величезну пристрасть до грядок. Наприклад, коли я телефонував йому і запитував: "Чим займаєшся?", він відповідав: "Саджу грядки". На той момент ротація вже добігала кінця, і через два місяці він мав повернутися додому. Я здивовано запитав: "Навіщо тобі це? Ти ж скоро їдеш додому". А він відповів: "Це ж для хлопців", - згадує його дружина Галина.

Тарас дуже тішився, коли нарешті вдалося придбати своє житло за містом і клаптик землі біля нього.

Перед початком війни його сім'я святкувала новосілля, а правоохоронець самостійно наводив порядок у новому будинку. Проте насолоджуватися власною оселею вдалося всього 4 місяці - 27 квітня 2022 року його життя трагічно обірвалося через вибух російського снаряду, коли він виконував службові обов'язки на бойовій позиції в районі Золотого на Луганщині.

Церемонія прощання з Гогусем відбулася 29 квітня 2022 року в Тернополі, в Будинку скорботи. Наступного дня захисника поховали в селі Гаї-Гречинські, що в Тернопільському районі, де він жив разом із сім'єю.

Згідно з указом Президента Володимира Зеленського №870/2023, виданим 30 грудня 2023 року, старшого сержанта поліції посмертно удостоєно медалі "Захиснику Вітчизни". Церемонія вручення цієї нагороди родині правоохоронця відбулася 21 травня 2024 року.

Без найріднішої людини залишилися дружина Галина і син Віктор.

Згідно з висловлюваннями близького друга сім'ї Романа, він мав неймовірну любов до своїх рідних.

"Друг завжди ставив високі вимоги як до себе, так і до оточуючих. Він вирізнявся сильним характером і мав чіткі принципи, особливо коли йшлося про патріотизм," - зазначив Роман.

Син Віктор пригадує, як батько змалку прищеплював йому любов до всього українського і як він шанував українську мову. Окрім цього, Тарас привів сина у спорт, а саме - у волейбол, і завдяки татовим старанням юнак не раз здобував командну першість на змаганнях.

Віктор обрав професійний шлях батька, навчаючись на юридичному факультеті, з метою стати слідчим у поліції.

Гогусь дуже піклувався про свого сина.

"Батько був для мене... Багато хто може сказати, що ідеальним, але якщо я так скажу, то не злукавлю", - зазначив Віктор.

Незважаючи на всі труднощі, поліцейський зумів зателефонувати рідним і поділитися позитивними новинами, що особливо порадувало його літню матір. Її чоловік дбайливо захищав її від усіх тривог. Жінка до самого кінця не підозрювала, що він бере участь у боях на передовій.

Згідно з висловлюваннями сина, батько завжди знав, як заспокоїти і розвеселити, випромінюючи позитивну енергію. Віктор підкреслив, що його тато не звик жалітися – навпаки, до нього за порадою та підтримкою зверталися як близькі, так і друзі.

Дружина сказала, що Тарас був уважним і чуйним чоловіком.

"Ті хлопці, які проходили службу разом із ним з 2014 року, телефонують, підтримують, висловлюють свою гордість за те, що мали честь служити з Тарасом. Вони зазначають, що таких людей, як він, залишилося обмаль. Це свідчить про те, що Бог забирає найкращих. Життя, яке було раніше, вже не повернеться. Я щиро вірю, що Тарас став нашим ангелом-охоронцем і що він пишається своїм сином, але тепер уже з небес", - підкреслила Галина.

10 лютого 2023 року площу в Гаях-Гречинських назвали на честь захисника. А 6 грудня 2023 року, в день Збройних Сил України, тут було встановлено пам'ятний знак на честь поліцейського.

Ті, хто мав можливість познайомитися з цим правоохоронцем, завжди пам’ятатим його як людину, яка беззавітно боролася за незалежність і волю української землі.