Вшанування пам'яті сержанта Володимира Кирилюка, відомого під позивним "Морпіх".

Чоловік шість разів отримував відмову від ТЦК, але все ж вирішив стати на захист своєї країни.

Сержант Володимир Кирилюк вирушив на війну у віці 53 років. Він був простим чоловіком, працівником, який, як і тисячі інших, вийшов на захист України і пожертвував своїм життям заради її свободи.

Володимир Володимирович з'явився на світ у селі Слобода Ходацька, що на Вінниччині. Він виростав у сім'ї колгоспників і мав молодшого брата на ім'я Петро.

Хлопець вирізнявся жвавістю та енергією, і, за словами місцевих мешканців, був навіть трохи "веселим". Він мав захоплення до техніки, особливо до мотоциклів. Йому також подобалося кататися на конях. Крім того, володів чудовою пам'яттю: вірші, які він вивчав у школі, залишилися в його пам'яті на все життя.

Після школи вступив до профтехучилища, вивчився на газоелектрозварювальника. А потім проходив строкову службу в армії - у Слов'янці в морській піхоті. Був оператором-навідником, командиром бойової машини піхоти. В армії отримав звання сержанта.

Свою другу половинку, дружину Оксану, він зустрів у місті Бар, де разом провели 33 роки. За цей час у них народилися і виросли син та донька.

- Володя дуже легко сходився з людьми. Він переїхав до Бару в 22 роки, але вже досить скоро знав тут мало не всіх. І його багато людей знали. Таке враження, що це він місцевий був, а не я, - пригадує дружина захисника.

Оксана розповідає, що після армії чоловік працював зварювальником на Барському цукровому заводі, а після його закриття - на будівництві млина. А потім поїхав до Києва, де працював у одній із будівельних компаній.

Згодом їхній син вирішив навчатися на заочному відділенні столичного університету та почав трудитися разом із батьком. Після життя в столиці Володимир провів сім років, працюючи зварювальником у місцевому "Райавтодорі", до початку масштабного вторгнення Росії.

Володимир вирізнявся сміливістю та готовністю до ризику з самого дитинства, і ця риса залишилася з ним у зрілому віці. Маючи 25-й поверх на своєму рахунку, він не боявся виходити у вікно, займаючись зварюванням без жодних засобів захисту. Однак йому завжди щастило. Він легко знаходив спільну мову з людьми, ніколи не вступав у конфлікти. Володимир був універсальним майстром, а також талановитим мисливцем. Як дідусь, він став чудовим другом для наших онуків, які його просто обожнювали. Ми ніколи не уявляли, що з ним може статися щось лихе, - згадує пані Оксана.

Після 24 лютого, попри чоловікову везучість, дружині довелося хвилюватися за свого Володю. Бо вже у березні 2022 року він пройшов військово-лікарську комісію, а у квітні йому зателефонували з територіального центру комплектування. Утім, тоді так і не призвали, бо мав проблеми зі здоров'ям, та й вік давався взнаки. Але про чоловіка не забували, адже мав військовий досвід. Загалом викликали Володимира до ТЦК та повертали додому шість разів.

- Я впевнений, що мене обов'язково візьмуть, - говорив Володимир своїм близьким. - У мене є досвід і знання, які стануть в нагоді.

Чоловіка мобілізували на початку січня 2023 року. Він обіймав посаду командира стрілецького відділення другого стрілецького взводу третьої стрілецької роти. Брав активну участь у бойових діях на Донецькому напрямку, зокрема в запеклих боях "на нулі". Проте в вересні 2023 року його стан здоров'я погіршився через виразку шлунку, і він потрапив до лікарні. Спочатку лікування проходив у Полтаві, а згодом – у Дніпрі. Незважаючи на невиписку, Володимир вирішив повернутися до своїх товаришів по службі і одразу ж знову вступив у бій.

Дружина захисника пригадує, як вона неодноразово просила його бути обережним, не поспішати повертатися на фронт і дати собі час на відновлення. Але він відповідав їй: "Оксано, ти просто не розумієш. Як можуть ті хлопці обійтися без мене? Вони молоді, їм потрібна підтримка, а я сидітиму без діла в лікарні?"

Сержант Володимир Кирилюк завершив свій останній бій разом із товаришами неподалік Тернів у Лиманському районі Донецької області. 5 грудня 2023 року стало фатальним, коли противник обстріляв їхні позиції потужним мінометним вогнем...

Володимира Кирилюка поховали 11 грудня 2023 року в його рідному місті Бар. У нього залишилися дружина, двоє дітей і кілька онуків.

Вічна слава Герою!