В пам'ять про Станіслава, Тамару та Романа Мартинюків.
Брати і сестра загинули під руїнами свого будинку, в який влучила російська ракета
Трійка неповнолітніх дітей з родини Мартинюків – Станіслав, Тамара та Роман – трагічно загинула 25 травня 2025 року в результаті ракетного обстрілу, що стався у Коростишеві, Житомирської області.
"Унаслідок жорстокої нічної атаки ми втратили трьох наших дітей. Учні нашого ліцею - одинадцятикласник Роман, шестикласниця Тамара та третьокласник Станіслав - більше не прийдуть до своїх класів, не сядуть за парти, не усміхнуться друзям. У Роми через лічені дні мав бути випускний - день, якого він чекав із надією та мріями. А у його молодших брата й сестри попереду було ще стільки перших дзвінків, екскурсій, свят, відкриттів, щасливих моментів дитинства. Але все це обірвала війна...", - повідомили про загибель дітей у Коростишівському ліцеї №1 ім. Густава Олізара.
У сім'ї Мартинюків було п'ятеро дітей. Двоє старших синів жили окремо, а троє менших дітей - разом із батьками. Росіяни вдарили ракетою по їхньому рідному місту, і в одну мить дім щасливої родини перетворився на купу цегли та балок. У зруйнованому будинку вижили лише батьки.
"Мій товариш зателефонував і сповістив, що в нашому районі сталося щось надзвичайне. Я спробував зв'язатися з мамою, братами та сестрою, але ніхто не підняв слухавку. Всі діти опинилися під завалами. Батько згадував, що чув, як один з наших молодших братів крикнув...", - ділиться спогадами про цю трагедію старший син Олександр.
Згідно з повідомленням директора ліцею №1 Павла Познякова, всі троє учнів відзначалися високими моральними якостями: вони були ввічливими, доброзичливими, чуйними та старанними у навчанні. Вчителі та однокласники високо цінували їх та проявляли до них повагу.
Восьмирічний Станіслав мав велику пристрасть до музики. Він регулярно ходив до музичної школи та прагнув покращити свої уміння, щоб вразити своїх викладачів виконанням.
Тамара, яка навчалася в музичній школі, відзначалася серед своїх однолітків, адже їй було лише дванадцять років. Крім того, вона також демонструвала високі результати в навчанні за загальноосвітньою програмою.
Сімнадцятирічний Роман активно готувався до НМТ і мріяв пов'язати своє майбутнє з історією. Він вмів аргументувати свої погляди та не відступав перед викликами. Разом із товаришами по класу хлопець заснував стартап, який його друзі вирушили захищати вже після його трагічної загибелі.
У церкві Святої Трійці відбулося прощання зі Станіславом, Тамарою та Романом. В останню путь їх проводжали в будинку культури Коростишева. На похороні був присутній лише їхній батько. Мати, отримавши поранення під час обстрілу, на той момент перебувала в лікарні після хірургічного втручання.
У пам'ять про вбитих Росією дітей в ліцеї, де вони навчалися, востаннє пролунав шкільний дзвінок.
Наприкінці навчального року однокласники Романа зібралися на його могилі. Класний керівник хлопця провела для учнів символічний останній дзвоник. Але замість веселощів і радості панувало гірке мовчання і сльози. Діти поклали на могилу квіти та іграшки. Вони навіть принесли шматочки торта, адже 29 травня мала відбутися вечірка з нагоди дня народження Тамари...
У День пам'яті дітей, що загинули в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, у Коростишеві під час загальнонаціональної хвилини мовчання вшанували пам'ять Станіслава, Тамари та Романа Мартинюків.
