Перша публікація Залужного. У ній він ділиться своїм життєвим шляхом, військовими питаннями та взаємозв'язками з адміністрацією президента.

В суботу 25 березня 2023 року Росія обстріляла центр Краматорська, влучила в пункт видачі гуманітарної допомоги в Херсоні, вбила артилерією двох цивільних у містах Часів Яр і Торецьк. Загалом того дня українські війська відбили понад 50 російських атак, а кількість бойових втрат росіян з моменту повномасштабного вторгнення досягла відмітки в 170 тисяч.

У той весняний період на кухнях цивільних активно обговорювалося слово "контрнаступ", яке викликало роздратування у військових. Міністерство оборони закликало людей утримуватися від запитань до військових щодо термінів його початку, аби не відволікати їх від важливої роботи. Президент Володимир Зеленський прямо зазначив: навесні ми не зможемо розпочати контрнаступ через брак зброї.

У ту суботню ніч одна з визначних постатей російсько-української війни, головнокомандувач Валерій Залужний, відкрив свій зошит і записав: "Цю книгу присвячую своєму дідові, Кондратенку Василю Сергійовичу, який брав участь у Другій світовій війні". Це стало першим рядком його майбутньої книги. Генерал вирішив, що твір не буде автобіографією чи мемуарами, а стане простим оповіданням про його життя.

За словами Залужного, коли він вперше почав обмірковувати ідею написання книги, його вразила постать Вінстона Черчилля. Цей суворий і вимогливий політик, що дивився на українського генерала з обкладинки "Спогадів про Другу світову війну", ніби запитував: "Ну що, юначе? Чи впораєшся?".

Залужний завершив, принаймні, першу частину. Він писав вночі, вручну. І коли через півтора року він витягнув з шафи книгу Черчилля, той уже зустрічав його поглядом, усміхаючись, немов добрий дідусь.

"Ми будемо боротися на пляжах, будемо боротися в зонах висадки, будемо боротися у полях і на вулицях, будемо боротися на пагорбах; ми ніколи не capituler," - заявляв британський прем'єр та міністр оборони під час своєї знаменитої промови в 1940 році.

"Ми маємо битися всюди, де тільки можемо, битися там, куди закинула нас доля!" - вторить йому Залужний у книзі.

Першу частину запланованої трилогії під назвою "Моя війна" видавництво "Вавилонська бібліотека" презентувало наприкінці 2024 року. Наступні два томи отримали назви "Наша війна" та "Їхня війна". Наразі ж цю книгу важко знайти в магазинах, адже за перший місяць після виходу було виконано лише 40% замовлень, надісланих читачам.

Автор підкреслює, що перша частина його твору створена переважно для молодого покоління. Він ділиться спогадами про своє дитинство та юність, описує кар'єрні досягнення і ті часи, коли ризикував залишитися без роботи. Також він згадує про мудрих наставників і справжніх героїв, які зустрілися йому на життєвому шляху.

Проте в його розповіді яскравими штрихами ілюструється ситуація в українських Збройних силах напередодні конфлікту, а також згадуються події контрнаступу 2023 року та натякається на взаємини генерала з урядом. Саме на цих трьох аспектах ми й зосередимо нашу увагу.

Отже, які ж цікаві факти про українську армію, конфлікт і стосунки між головнокомандувачем та Офісом президента розкриває книга Валерія Залужного? Увага, далі йдуть спойлери!

Вже в перший місяць свого перебування в статусі головнокомандувача, у серпні 2021-го, Залужний був вражений неготовністю системи управління ЗСУ до керування операціями і всією збройною боротьбою, якщо ворог вдереться в Україну з кількох напрямків (як в результаті й відбулося).

Осіннє навчання 2021 року тільки підтвердило його висновки. Залужний з важким серцем зізнається, що й сам був причетний до розробки системи, яка виявилася ефективною лише для проведення операцій одночасно в двох напрямках. Врешті-решт, ця неготовність проявилася вже в перші дні повномасштабного конфлікту.

Перед початком російської агресії країна відчувала нестачу не лише бойових підрозділів для боротьби з ворогом, а й озброєння та технічних засобів. Проте, за словами генерала, найбільшою трагедією була вразливість системи протиракетної оборони, яка, на його думку, наближалася до критичного рівня.

Коли Залужний вирішив сісти за письмовий стіл, він дав собі обіцянку не торкатися подій, що сталися після початку повномасштабного вторгнення. Він мав намір окреслити велику війну в майбутньому. Проте в деяких моментах йому все ж не вдалося втриматися.

Цікаво, що при цьому майже не йдеться про контрнаступальні операції 2022 року, хоча, здавалося, їхня успішність - достатній привід для гордості. Набагато цікавіший автору контрнаступ 2023 року.

Колишній головком зізнається, що наступальна операція на трьох основних напрямках, яку спланував Генеральний штаб, ледь не спричинила глибоку кризу в стосунках із партнерами. Забезпечення армії на той момент він оцінює на рівні 50-60%, а інженерними засобами - на 10-15%.

"Наполегливе підштовхування нас вперед і концентрація зусиль на одному напрямку - це загибель воїнів, втрата техніки і невиконання оперативного завдання. Слід було, хоч чого б вартувало, вгамувати запал наших партнерів та переконати власне керівництво у правильності наших дій. Водночас парадокс полягав у тому, що і партнери в особі генерала Міллі, і наше керівництво, на жаль, в особистих бесідах слухати нас не хотіли", - пише Залужний.

Під загрозою, підкреслює він, було проведення операції на півдні, тому що гарячі голови в Міноборони підштовхували Зеленського до перекидання боєздатних частин на схід, та й сам президент хотів швидких перемог.

Випадок став вирішальним у цій ситуації. Ось як про це згадує Залужний у своїй книзі.

В один з червневих вечорів міністр оборони Олексій Резніков зателефонував йому, сповістивши про свою розмову з президентом та наголосивши на терміновій необхідності зустрічі з головнокомандувачем. Залужний чекав на негативні новини і складну розмову, адже найбільше його непокоїв можливий наказ про переміщення українських сил з південного напрямку на схід. Проте, коли Резніков нарешті з'явився, випромінюючи надзвичайну енергію й оптимізм, виявилося, що причина зустрічі зовсім інша.

До редакції The Washington Post дійшла інформація про українські військові підрозділи, які проходили навчання на полігонах НАТО. Це дозволило зробити висновки щодо чисельності та якісних характеристик всього українського контингенту. Виникла необхідність запобігти публікації цієї інформації. Резніков сподівався, що вплив Залужного зможе переконати журналістів відмовитися від публікації.

Залужний несподівано усвідомив, що перед ним відкривається унікальна можливість подолати інформаційний вакуум, що оточує його. Він був переконаний, що в обмін на певні поступки WP звернеться до нього з пропозицією про інтерв'ю. Це саме те, що йому потрібно! Один із асистентів головнокомандувача зв'язався з керівницею українського відділу газети Ізабель Хуршудян.

"Проблема була вирішена, проте редакція висунула альтернативну пропозицію, пане Резніков, - повідомляє Залужний про вимоги журналістки, які вона озвучила після обговорення з редакційною командою. - Вам слід дати генералові Залужному можливість дати інтерв'ю нашому медіа."

30 червня 2023 року The Washington Post опублікувала унікальне інтерв'ю з Валерієм Залужним. У розмові він зазначив, що контрнаступ не є видовищем, і акцентував, що просуватися без винищувачів F-16 – це все одно що боротися з луками та стрілами.

"Інтерв'ю, яке вгамувало запал одних і повернуло на землю інших", - пише про нього Залужний.

Зазначене ставлення Офісу Президента до публічності генерала проявляється не лише в ситуації, коли головнокомандувач воюючої країни зміг поділитися своїми думками на сторінках відомого у всьому світі видання. Іноді це доходить до контролю в найменших деталях.

Зокрема, Залужний зазначає, що в серпні 2023 року він мав зустріч із семи дітлахами та їхніми наставниками з Національної бібліотеки України. Діти з нетерпінням чекали на цю зустріч з травня, щоб вручити генералові вишиванку, виготовлену власноруч. Крім того, Залужний мимохідь згадує, що співробітники Офісу президента неодноразово висловлювали йому незадоволення з приводу його частих контактів з дітьми.

Досліджуйте також: Конфлікт у політичній сфері. Які справжні події розгортаються між Зеленським і Залужним?

У цій книзі є ще один захоплюючий момент, що заслуговує на увагу. У ньому один з керівників підрозділів Збройних Сил України звітує головнокомандувачу про те, що група не повернулася з виконання завдання. Залужний зазвичай уникає прямих згадок і користується натяками, але, ймовірно, йдеться про Віктора Хоренка, який обіймав посаду командувача Сил спеціальних операцій у період 2022-2023 років.

Однак зараз нас більше цікавить не сама доповідь. У вступній частині цієї історії Залужний відзначає, що в момент призначення його співрозмовника на нову посаду, сам генерал перебував у стані напруги, і це було зумовлено не лише фронтовими подіями.

"Мої взаємини з урядом країни ставали все напруженішими з кожним днем, - зазначає він, пояснюючи причину. - Його призначення без урахування моєї позиції, а також позиції Генерального штабу, м'яко кажучи, викликали нашу опозицію до керівництва, що не обіцяло нічого позитивного."

Позади моей кровати раздался гул двигателя,

Бронетранспортёр начал двигаться по полю.

Падают снаряды, завязался бой.

Ты не бойся, мама, я с тобой!

Валерій Залужний вирішив стати військовим ще в дитячому садочку, коли розучував цю пісню - настільки вона роздмухала його уяву. Все його доросле життя, до призначення послом у Великобританії в 2024 році, пов'язане з армією. Тож не дивно, що в його біографії, наче в дзеркалі, відбивається стан української армії від середини 90-х і до великої війни.

"Повна безправність молодших командирів у стосунках зі старшими впливала і на їхніх підлеглих. Вони мали відчувати страх. Страх перед системою не був доцільним, адже її фактично не існувало. Партії, яка б пильнувала ситуацію, вже давно не було. Батьківщина також виглядала розмитою, адже вона не забезпечувала ані гарячою водою, ані теплом у класах. Проте окрему особу можна було боятися, якщо вона вміла вселити цей страх у інших," – ділиться спогадами Залужний про свій досвід служби в Одеському інституті сухопутних військ, куди він вступив у 1997 році на посаду командира взводу.

Курсанти навчального закладу повинні дотримуватися військової дисципліни. Вони завжди повинні бути зайняті, бажано практичною діяльністю. Курсанти невпинно прагнуть підтримувати закріплену за ними територію в ідеальному стані. Згідно з словами Залужного, контроль за цим процесом у ті часи вважався важливою складовою командирської діяльності.

Фінансова ситуація військових була важкою. Він згадує, що тільки в 1999 році держава почала виплачувати зарплату офіцерам. До того часу сім'я старшого лейтенанта Залужного ледве зводила кінці з кінцями, виживаючи завдяки пайку для військових.

У Збройних силах служать численні гідні особистості, яких Залужний нерідко згадує по іменах. Проте сама структура армії, описана в книзі генерала, стикається з багатьма труднощами: це і проблеми з забезпеченням, і брак можливостей для організації ефективної бойової підготовки, а також фактичне роззброєння. До того ж, стара пострадянська система управління та керівництва обмежує шанси на подолання рутини та прогрес.

У 2007 році, відразу після отримання диплома в Національній академії оборони України, Залужного призначили на посаду начальника штабу 24-ої окремої механізованої бригади. У той же час його підлеглі проходили несподівану перевірку, під час якої командування запізнилося на стрільби. В результаті Залужному, який ще не встиг прибути на нове місце служби, вручили сувору догану. "Я прибув до бригади згідно з приписом лише через три дні, - зазначає він. - Ніхто навіть не намагався розібратися в ситуації - така була система. Вона поступово вмирала".

Найбільший розпал деструктивних процесів, спрямованих на повне знищення ЗСУ, Залужний спостерігав у 2011 році, за президентства Віктора Януковича. За два роки його командування 51-ю ОМБ, її штат зменшився майже вдвічі. Людей вистачало виключно для несення служби в наряді та підтримання порядку на території. Дизпалива видавали 20 літрів на місяць - це при тому, що бригада розміщувалася в двох містах та мала бригадний полігон.

За рік до вторгнення, у 2013-му, вже навчаючись у Національному університеті оборони, Залужний проїжджав повз штаб рідної бригади та завітав у гості. На столі, за котрим він колись працював, лежала стройова записка. З дозволу нинішнього командира Залужний її проглянув і його волосся стало дибки. Штат бригади зменшували втричі.

З початком конфлікту з Росією Збройні сили поступово почали виходити з пострадянської темряви, зазначає Залужний. Навчання з бойовою стрільбою стали звичною практикою. Щорічно проводилися результативні тренування для командних структур, що сприяло злагодженості дій військових.

Проте це лише стало стартом масштабної реформування армії. Бюрократичні перепони в армійських структурах залишилися незмінними. А ще одне слово з радянських часів продовжує бути актуальним: ілюзія.

Однією з найяскравіших сцен у книзі є прибуття "другої особи в державі" до "сектору Б" у середині 2015 року, що охоплює територію навколо Донецька. Вірний своїм принципам, Залужний не вказує на його прізвище, натомість вживаючи займенник з великої літери. Цю майбутню постать він описує як особу, яка володіє не тільки політичною владою, але й значним адміністративним впливом.

У той момент Залужний очолював "сектор Б" і відчував, що прибуття Його не обіцяє нічого позитивного. Ситуація на фронті була надзвичайно напруженою. Ворог безупинно атакував українські позиції, тоді як нашим військам, згідно з новими Мінськими угодами, було наказано не відкривати вогонь у відповідь. Залужний характеризує цей етап війни як боротьбу тих, хто перебуває в окопах, проти тих, хто займає дорогі офіси та формує політику.

Він мав сумніви, що високопосадовець прибув, аби ідентифікувати командирів, які не можуть дотримуватися наказу "не стріляти". Залужний бажав, щоб до моменту їх зустрічі з візитером не долинали звуки артилерійського вогню з Пісків, де українські сили намагалися стримати ворога в єдиний можливий спосіб.

Нарешті він прибув. Делегація насолодилася чашкою чаю, військові представили звіт про поточну ситуацію, після чого вирушили на свої позиції. Першою зупинкою стали окопи. А далі - цитата з книги:

- Чому тут такий безлад? - запитав він, обертаючись до мене.

Я не мав уявлення, як відповісти тій людині, яка ніколи не переживала бойових дій або не відчувала атмосфери окопу. Мені було важко донести суть війни і пояснити, що вона насправді собою представляє.

- Товаришу такий-то, - врятував мене молодий ротний, - рота отримала бойове завдання з оборони опорного пункту: ліворуч - смуга лісу, праворуч - північна окраїна населеного пункту такого-то, в глибину - 1500 метрів, щоб не допустити прориву ворога в напрямку...

Чому у ваших окопах немає дерев'яного облицювання?

- Шановний пане такий-то, - виголосив командир "сонячних", стаючи на захист молодого ротного, - нам катастрофічно бракує лісу. У нас його фактично не залишилося.

- Дивно, - сказав Він, - навколо багато дерев, пиляйте, скільки потрібно. - Після цих слів він розвернувся й рушив до виходу.

"Собі я промовив: 'Та йди ти знаєш куди!'"

Від УП: На той час Олександр Турчинов обіймав посаду секретаря РНБО. В архівах доступні відеоматеріали його поїздки до "сектору Б". На цих записах також можна побачити Залужного.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

"Я зізнаюся, що буду відвертим і не говоритиму про те, що мені не до вподоби. Проте тільки щодо тих речей, які мені не подобаються і які я не люблю у своєму житті. А можливо, все ж висловлю свої думки", - зазначає Залужний у преамбулі до "Моєї війни".

Він не ділиться подробицями численних значущих подій, в яких йому довелося брати участь або бути свідком, залишаючи їх на потім. Часом у тексті можна натрапити на уривки, які, здається, адресовані тільки обмеженій аудиторії - занадто багато в них непрямих натяків.

Проте це мовчання - не основне. Адже справжня цінність цієї книги полягає не в інформації, яку ми можемо з неї черпати, а в персонажі, з яким ми насправді не були добре обізнані.

Образ Залужного за ці роки набув практично міфічного статусу. Проте у "Моїй війні" ми спостерігаємо його емоції — від туги до радості. Іноді його охоплює тривога, а іноді він випромінює відвагу. Він може бути романтичним, а в інші моменти — цілком приземленим. Ми дізнаємося, що в дитинстві він ледь не загинув, отруївшись ртуттю з розбитого термометра. Як курсант, він чує від ворожки в потязі, що попереду війна, і що його роль буде ключовою. Як командир, Залужний з подивом сприймає новий бронежилет, а отримавши старий шолом часів Другої світової, міркує: "Лише б його не втратити в бою".

Ми сприймаємо його як реальну особистість.