"Польща підтримує Київ не лише в політичному, але й у військовому аспекті, хоча польська громада в Україні відчуває нестачу уваги."

Чи дійсно українсько-польські відносини наразі перебувають у фазі погіршення? На користь цієї тези можна привести багато доказів.

Однак Павло Коваль готовий спростувати всі ці твердження.

Базуючись на своєму понад двадцятирічному досвіді у встановленні зв'язків з Україною, він наголошує: теперішні труднощі заважають помітити найважливіше. А найважливіше полягає в тому, що сьогодні взаємини між двома країнами та їх народами досягли найвищого рівня в історії.

Декому такий погляд може здатися трохи наївним, проте за ним - не лише досвід.

Павел Коваль наразі обіймає посаду голови Ради з питань співпраці з Україною - допоміжного органу при прем'єр-міністрі Польщі Дональді Туску.

Саме він часто визначає, якою має бути візія польського уряду щодо відносин з Києвом.

Особливою нагодою стала зустріч з Павлом Ковалем під час його візиту в Україну, що дозволила дізнатися про його думки щодо викликів у двосторонніх відносинах.

В цілому, я вважаю себе оптимістом. Взаємини між Україною та Польщею, які традиційно мають тісний характер, завжди супроводжуються певною емоційною напругою. Ці відносини постійно проходять через етапи підйому та спаду.

В цьому нема нічого особливого, ця ситуація є порівняною з відносинами Німеччини та Франції або Польщі та Німеччини.

Я вже майже два десятиліття займаюся питаннями польсько-українських відносин. Тому мій фокус зосереджений не стільки на окремих політичних висловлюваннях, скільки на загальному процесі. Наприклад, аналізуючи обсяги експорту між Польщею та Україною, я помічаю, скільки людей прагнуть підтримувати свого сусіда, купуючи його товари.

Врешті-решт, без тієї допомоги, яку Польща надала Україні в найскладніші тижні початку повномасштабної війни — мова йде як про військову, так і про політичну та гуманітарну підтримку...

Якби не ця підтримка, Україна не знаходилася б сьогодні в такому становищі.

Тому, коли я чую чиїсь заяви, що нинішній стан відносин є поганим, я, маючи власну голову на плечах, сприймаю це досить іронічно.

Рік тому, коли обсяги протестів на українсько-польському кордоні суттєво відрізнялися від сьогоднішніх, я висловив думку, що з моментом вступу України до ЄС такі акції стануть звичним явищем. Але тоді це вже будуть протести українських аграріїв.

Насправді, у Польщі фермери регулярно виходять на протести. Вони зазвичай обирають для цього зовнішні кордони, оскільки саме там вони можуть привернути найбільшу увагу.

Я брав участь у тих протестах і можу зауважити, що їхня кількість не така велика, як може видаватися на перший погляд.

Якщо ви вважаєте, що через ці протести наші зв'язки під загрозою, враховуючи цей рівень торгівлі, то у вас, схоже, виникають труднощі з адекватним сприйняттям ситуації. Можливо, вас охопили надто сильні емоції.

На мою думку, те, що ми через рік після початку цих протестів все ще витрачаємо стільки часу на їх обговорення, вказує на певну проблему у сприйнятті їхнього масштабу. Варто лише поглянути на розмах цих протестів і зіставити його з загальними обсягами нашої торгівлі, яка на сьогоднішній день досягла рекордних показників у всій історії наших взаємин.

Щодо позиції польських властей стосовно цих протестів, можу висловити власну думку, адже представляю теперішню урядову команду. Хочу зазначити, що це питання було і залишається у центрі нашої уваги.

Зокрема, ще до формування уряду я щодня збирав інформацію і передавав її майбутньому прем'єр-міністрові, для того щоб уряд, вже новий уряд, міг відповідно реагувати.

І я можу стверджувати, що залучення уряду до розв'язання цієї проблеми було максимальним, наскільки це можливо в демократичній країні.

Відбувалися перемовини, в яких я сам брав участь, відбулися законодавчі зміни, щоб можна було зробити український кордон якомога доступнішим.

Волинь охоплює питання, які є загальнолюдськими. Це означає, що вона пов'язана з міжнародним правом, яке надає нам можливість гідно вшанувати пам'ять наших предків. Рада Європи чітко формулює цю ідею, підкреслюючи право на належне поховання для наших предків.

У такій ситуації, прошу когось роз'яснити, чому неможливо встановити хрест і зазначити на ньому, скажімо, що тут спочиває Ян Ковальський, який трагічно загинув або просто відійшов у 1944 році.

Існує тисяча або навіть дві тисячі місць, де поховані загиблі. Якщо ми розпочнемо ексгумацію, цей процес займе багато років.

Не можна оминути увагою українські вимоги, зокрема, щодо поховання на горі Монастир. Право на вшанування та пам'ять про своїх предків є універсальним правом, яке стосується як Польщі, так і України.

З іншого боку, тема Монастиря стосується комеморації, тобто вшанування пам'яті важливих подій чи особистостей.

Безумовно, це питання також потрібно вирішити, але не слід змішувати ці різні аспекти в одну категорію – як самі поховання, так і питання їх вшанування.

Щиро кажучи, мене дивує, що ми взагалі дійшли до цього моменту, коли ми обговорюємо ці питання. У мене є списки зі Східної Польщі сотень могил, з якими немає жодних питань.

Польща є сьогодні країною, в якій більшість пам'ятників українських є шанована, існують монументи вашим героям. Згадаю, наприклад, про могили українських інтелектуалів - у професорів Варшавського університету є традиція 1 листопада, коли ми ушановуємо своїх померлих, приходити й на їх могили й запалювати свічки.

Проблема полягає в тому, що на політичному рівні були змішані питання комеморації, що є складовою історичної політики (що також має велике значення, але це окрема тема), і просте право на ексгумацію могил своїх рідних.

Хочу ще раз акцентувати увагу на тому, що я рішуче засуджую будь-які прояви вандалізму. Проте, справа стосується пам’яті про наших близьких. Я не можу уявити ситуацію, коли я б втратив свою гідність лише через те, що хтось, якщо бути відвертим, знищив пам'ятник на моїй території.

Тому я закликаю до розумного спрощення, до щирих людських стосунків. Чому ж варто в це все вносити політичні угоди?

Вам доводилося б задуматися, якою ж складною є ситуація для особи, що активно працює над польсько-українськими відносинами і підтримує Україну на всіх фронтах, включаючи питання безпеки та європейської інтеграції.

В даний час отримано дозвіл на ексгумацію німецьких поховань. Уявіть собі, як мені було складно пояснити, наприклад, своїй колезі з Великої Британії, що в Україні дозволено вивчати німецькі могили, але, наприклад, ексгумація у Яновій Долині на Волині залишається забороненою.

Протягом останніх двох років військова підтримка від Польщі, враховуючи наші ресурси, ймовірно, стала однією з найбільших у світі.

Дійсно, можу стверджувати, що Польща щиро зробила все можливе на той момент. Інша частина військової підтримки розподілена на кілька окремих пакетів.

Декілька західних політиків висловлюють думку, що було б доцільніше надавати допомогу поступово. Таким чином, не виникло б відчуття, що ви спочатку щось надавали, а потім раптом припинили, бо більше немає змоги це робити. Це виглядало б несправедливо.

Мені надзвичайно сумно, коли хтось вважає, що Польща раптом перестала надавати підтримку.

Але я впевнений, що ані українські політики, ані лідери громадської думки так не скажуть, тому що вони бачать весь цей масштаб допомоги.

Наша позиція абсолютно чітка. Вона тягнеться ще з 2003 року, ще до того, як Польща сама вступила в Європейський Союз.

Ми виступаємо за розширення Європейського Союзу і наразі підтримуємо інтеграцію України, Молдови та країн Західних Балкан у його склад.

І я особисто вважаю, що треба доєднуватися й Грузію, оскільки там також можуть бути умови для цього.

Усі ознаки вказують на те, що Польща займає найбільш прихильну позицію щодо розширення Європейського Союзу.

Дозвольте поділитися з вами важливим фактом. Коли ми запитуємо наших західних партнерів про їхню підтримку розширення ЄС, вони зазвичай відповідають ствердно. Проте, слідом за цим, вони неодмінно підкреслюють, що це має відбуватися лише за умови внесення змін до європейської угоди.

Польща є єдиною державою, яка стверджує, що розширення в поєднанні з модифікацією європейської угоди є недосяжним, оскільки усвідомлює, що на даний момент зміни в цій угоді здійснити неможливо.

Тепер стосовно тверджень, що Польща нібито перешкоджатиме переговорам України з Євросоюзом. Я не можу згадати жодного випадку, коли країна на периферії ЄС не отримала б вигоду від наступного раунду розширення.

І Польща точно буде мати користь від такого розширення. Звісно, будуть сфери, де ми будемо вести перемовини щодо різних умов, наприклад, про перехідні періоди, але це нормально, так є завжди, немає тут причин нервуватися.

У нас також були тривалі перехідні етапи, коли йшлося про доступ до ринку праці в Німеччині. Проте тепер, коли Польща стала членом ЄС, ці перехідні моменти вже відійшли в минуле.

Чи є проблеми у польської меншини в Україні? Напевно, так.

Показовий приклад - реформа освіти, внаслідок якої можуть бути ліквідовані польські школи. Це погано, адже польська мова слабо поширена в Україні. То невже не можна знайти якусь можливість, щоб це питання вирішувалося без шкоди для польських шкіл?

Такий крок отримав би позитивну реакцію в Польщі.

Власне, в Польщі я часто чую таку думку, що українській меншині в Польщі допомагають багато, а польській меншині в Україні - ні.

Або, наприклад, існує думка, що угорській меншості надається підтримка через агресивну позицію угорських політиків, які часто висловлюють критику на адресу України.

Замість цього Польща надає підтримку як у політичній, так і у військовій сферах, проте поляки в Україні відчувають брак уваги.

Ще одна можливість - зробити крок назустріч щодо певних сакральних об'єктів. Наприклад, костелу Святого Миколая у Києві. Цей костел зараз у дуже поганому стані, проте українська влада не хоче віддавати його в руки релігійної громади, але й сама не реставрує його.

Безумовно, існують можливості для вдосконалення економічних відносин. Я пригадую, як президент Зеленський у польському Сеймі зазначав, що ми спільно відновимо Україну.

Така співпраця здатна суттєво покращити наші відносини. Так само, як наші відносини з литовцями покращилися тоді, коли почало з'являтися більше польсько-литовських підприємств.

На завершення, хочу поділитися останньою думкою. Щоб подолати наші розбіжності, важливо усвідомити, що ми, насправді, маємо багато спільного.

Ми, як українці та поляки, маємо сильні емоції, які іноді стають на заваді нашому спілкуванню.

Ми не завжди повинні діймати однієї думки, проте в таких стосунках важливо розуміти та враховувати погляди один одного.

Спілкувався Юрій Панченко.