Поступово, з обережністю та з певною двозначністю: в НАТО оголосили про перегляд своєї стратегії щодо Російської Федерації, проте без змін у підході до України.
17-18 жовтня в Брюсселі відбудеться зустріч міністрів оборони країн НАТО, на якій обговорюватимуть нову стратегію стосовно Росії та викликів, що виникають з її боку. Ця подія стане початком переосмислення підходів Альянсу у відповідь на загрози, які постають від Кремля.
Процес важливого переосмислення, що запізнився на кілька років, триває досить напружено та повільно. З одного боку, генсек НАТО Рютте заявив, що Альянс не дозволить російському диктатору Путіну здобути перемогу у війні проти України, підкреслюючи, що тактика залякування не принесе результату. З іншого боку, остаточний варіант нової стратегії щодо Росії поки що не затверджено, оскільки необхідно врахувати думки всіх країн-членів НАТО. Водночас, як зазначається, деякі учасники Альянсу висловлюють занепокоєння, що "агресивна стратегія може надіслати сигнал, який призведе до дестабілізації Росії". Існують також ті, хто виступає проти будь-яких змін у наявному підході.
Щодо української теми на саміті, її новий розгляд яскраво охарактеризувала постійна представниця США в Альянсі Джуліана Сміт, підкресливши напередодні, що "теперішні обставини не створюють умов для запрошення України до НАТО".
У статті OBOZ.UA розглядається, як НАТО важко адаптує свою стратегію в контексті загроз з боку Росії та які кроки вже були вжиті на даний момент.
Уточнити перспективи майбутніх "зв’язків".
Відносини між НАТО і Росією досягли критичної точки після початку повномасштабного вторгнення в Україну, коли Альянс визнав Росію як "найбільш істотну і безпосередню загрозу безпеці своїх членів". Незважаючи на зміну риторики, НАТО продовжує дотримуватися "Основного акта" з Росією, підписаного в 1997 році, через шість років після розпаду Радянського Союзу. У цьому документі наголошується на спільній меті - "створити стабільну, мирну та нерозділену Європу".
Наразі країни НАТО працюють над визначенням різних аспектів стратегії стосовно Москви. Як повідомляють у штаб-квартирі Альянсу, "прийшов час сформулювати новий підхід, орієнтуючись на конкретні позиції союзників". Однак, на даний момент, проект нової стратегії ще не розроблено, а акцент робиться на зборі думок з боку 32 держав-членів НАТО. Тим часом уже виникають суперечності щодо того, якою має бути глибина дій Альянсу у створенні нового набору правил для взаємин з Росією. За інформацією видання Politico, деякі члени Альянсу "висловлюють занепокоєння, що надто агресивна стратегія може викликати дестабілізацію в Росії".
Окрім цього, виникає питання щодо Угорщини та Словаччини — двох країн НАТО, які демонструють іншу позицію порівняно з рештою союзників, зберігаючи зв’язки з Кремлем і вважаючи співпрацю з Росією "стратегічно значущою".
Повільні зміни
На даний момент Україна не є членом Альянсу, тому ми не маємо можливості визначати його політику стосовно протидії Росії. Проте, наша країна нині є фронтовою лінією протистояння російській армії, яка була підготовлена до конфлікту з усім НАТО, і ми захищаємо ті ж самі держави-члени Альянсу. Тому абсолютно зрозуміло, що ми прагнемо, аби блок став міцнішим та активніше підтримував нас у боротьбі з агресією з боку Росії.
Безумовно, повномасштабна війна в Україні суттєво вплинула на сприйняття західних держав. Вже тривалий час офіційно обговорюється ймовірність того, що Росія може здійснити напад на НАТО до 2030 року. В умовах потенційної загрози з боку Москви країни-учасниці НАТО почали активніше готуватися до можливих військових конфліктів та усвідомили необхідність значних вкладень у свою оборону. Проте, незважаючи на це, зміни поки що не є революційними. Тим не менш, військові бюджети були збільшені, і лише 18 із 31 країни-члена НАТО цього року зможуть досягти мети Альянсу щодо витрат на оборону у розмірі двох відсотків, що вже вважається "історичним досягненням". Водночас в Альянсі визнають, що наявні запаси техніки, боєприпасів і військових сил все ще недостатні для ефективної перемоги над Росією.
Повільні кроки до укріплення.
Рік 2023 став переломним моментом у розвитку Північноатлантичного альянсу, який ще нещодавно виглядав як організація, що втрачає свою актуальність. Фінляндія приєдналася до Альянсу, а Швеція планує зробити це у 2024 році. Розпочалася активна перекидання військових підрозділів і новітньої техніки по всьому периметру кордонів з Росією, охоплюючи схід, південь та північ.
Так звана "передова присутність" НАТО, як зазначається на сайті Альянсу, зараз включає "вісім багатонаціональних бойових груп". У Східній та Центральній Європі, а також у країнах Балтії розгорнуто формування збройних сил позарегіональних держав НАТО. Колись дружня РФ Болгарія планує розмістити військову базу НАТО на своїй території. Вона буде готова до 2025 року. Тепер Альянс отримає ще один важливий пункт доступу до Чорного моря. Крім того, кількість солдатів НАТО, розміщених у країні, буде збільшено до 5 тисяч (в основному за рахунок американських військових). Присутність Альянсу зросте в Естонії, Угорщині, Латвії, Литві, Польщі, Румунії та Словаччині. У цих державах створюються нові багатонаціональні батальйонні тактичні групи. Туди держави-члени вже спрямували кораблі та літаки для оборони територій - від Балтійського до Чорного моря.
Альянс також активно розвиває свої позиції в Крайньому Півночі. Багато військових баз у Фінляндії, а найближчим часом і в Швеції, отримають оновлення, нову техніку та додаткові підрозділи. Союзники вирішили підвищити чисельність професійних військових, готових до швидкого реагування, з 40 тисяч до 300 тисяч, що дозволить їм негайно вступити в бойові дії у разі загрози.
Найважливіше, що слід виділити в цьому контексті, – це те, що більшість озвучених ініціатив є довгостроковими планами, реалізація яких ще попереду. У разі, якщо Сполучені Штати з якихось причин зменшать свою участь в Альянсі, реалізувати ці плани буде вкрай важко, якщо не неможливо. Ситуація сьогодні виглядає так: поки Путін оголошує про намір збільшити чисельність своєї армії до 1,5 мільйона, активні збройні сили Франції з 1990 по 2024 рік зменшилися на 56%, до 203 850 військових. Великобританія також продовжує зменшення свого військового контингенту. Згідно з документом оборонного командування 2023 року, до 2025 року чисельність британської армії знизиться до 73 000 солдатів, що стане найнижчим показником з часів наполеонівських війн 1803-1815 років. Німеччина, можливо, надішле одну бригаду в країни Балтії, і це буде вважатися значним досягненням. Ці проблеми визнає й колишній генсек НАТО Столтенберг, який у нещодавньому інтерв'ю зауважив, що європейські країни-члени НАТО все ще суттєво відстають від Росії за військовим потенціалом і "повинні компенсувати це, збільшуючи витрати на оборону та виробництво озброєнь". І це він зазначає на третьому році повномасштабної війни в центрі Європи, яка, здається, не закінчиться найближчим часом.
"М'яка" стратегія стримування Росії не приносить бажаних результатів.
На жаль, зміни в мисленні НАТО щодо Росії відбуваються повільно. У 2014 році, коли Російська Федерація анексувала Крим і розпочала військові дії на Донбасі, лише Польща, країни Балтії, Румунія та Великобританія усвідомили серйозність ситуації. Лише після 2022 року, хоча й не відразу, інші держави НАТО почали надавати допомогу Україні, переступивши через свої попередні червоні лінії та страхи. Всього лише торік з’явилася значна кількість аналітичних досліджень, які вказують на те, що Росії знадобиться від двох до шести років для відновлення свого військового потенціалу після завершення війни в Україні, і що існують всі підстави вважати, що вона може вчинити серйозні дії проти країн НАТО. Таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
На його думку, Захід чітко розуміє, що Україна надає європейським країнам додатковий час для підготовки до можливого нападу з боку Росії. Деякі, як поляки, активно озброюються, в той час як інші, такі як німці, спочатку провели мобілізацію, а потім змінили свою риторику. Проте, існує також усвідомлення того, що російська загроза є реальною, і багато країн НАТО вже не мають ілюзій щодо своїх можливостей.
Щодо Великої Британії, то це окрема тема, зазначає експерт. Британці дійсно зменшують чисельність своїх збройних сил, що є негативним фактором для їхніх союзників на континенті. Проте, якщо поглянути в цілому, для Британії наземні війська завжди займали другорядне місце; їхній основний акцент зроблений на флоті. Відстань від Росії дозволяє британцям зосередитися на потужних військово-повітряних силах, ракетних системах і протиповітряній обороні, які забезпечують їхню безпеку. Водночас, їхня наземна армія не є такою великою, як щоб активно підтримувати союзників у Польщі або балтійських країнах.
Стосовно саміту, то на думку Хари, учасники міркуватимуть, що вони робитимуть, якщо, наприклад, кандидат у президенти США Дональд Трамп переможе та зменшить зобов'язання Штатів у межах НАТО на європейському континенті. В Альянсі мають подумати, як саме ядерними засобами стримувати Росію, адже на території Європи лише Британія і Франція володіють власною ядерною зброєю. Передусім це проблема для Франції. Бо якщо Британія готова застосовувати ядерну зброю для того, щоб захищати своїх союзників по НАТО в Європі, то французи мають власну окрему доктрину ядерного стримування, яку їм потрібно буде переосмислювати, щоб цю "ядерну парасольку" розкрили й над іншими країнами.
Будуть говорити, звичайно, і про Україну, бо результати цієї війни сильно впливають на архітектуру європейської безпеки. Європейські партнери хочуть допомогти Україні. Інше питання, що далеко не всі роблять максимум можливого з того, що можуть.
Чому ж ці зміни відбуваються повільно? Головним чинником є реакція суспільства, зокрема, пацифістські настрої, які вже давно домінують у Європі. Урядам країн ЄС необхідно знаходити баланс, адже в протилежному випадку вони ризикують втратити свою владу.
Другий аспект - економічний. Сьогодні Європа переживає не найкращі часи. Третій момент полягає в тому, що з 1991 року європейські країни значно знизили свою військову готовність, скоротивши чисельність армій, озброєння та, що найважливіше, базовий військово-промисловий комплекс. Щоб відновити втрачену потужність, необхідні значні інвестиції та певний період часу.
На мій погляд, НАТО потрібно головне - осмислити, що "м'яка" стратегія стримування Росії не працює. "Роки війни в Україні показали, наскільки недолугі такі підходи, наскільки неправильно намагатися посилати неагресивний сигнал РФ, щоб вона поводилась не так агресивно. Невірні й м'які підходи до підтримки України, які також не досягли своєї мети щодо стримування агресора", - зазначив Олександр Хара.
