Військові норми
На недавній пресконференції президента жодне питання не стосувалося термінів служби та процесу демобілізації.
Справа не в якійсь зловмисності чи змові. Просто ця проблема стала незручним питанням для політиків, малопривабливою для журналістів і неприємною темою для більшості їхніх слухачів.
Строки служби хвилюють хіба що самих військових та членів їхніх сімей. У найзагальніших рисах - йдеться про чотири мільйони людей, 10-15% від населення країни. Для всіх інших ця тема є небажаною, тому що демобілізація одних означатиме зустрічну мобілізацію інших. Складно запідозрити сотні тисяч наших співгромадян у готовності змінювати свій налагоджений побут, а тому ця тема перетворюється на явно непопулярну для політиків.
Ми щоразу говоримо про те, що наша війна - "повномасштабна", "вітчизняна" та "народна". Але насправді все звелося до того, що захист країни - справа рук лише військових. Які виведені в спеціальну касту: між ними та рештою країни встановлено ніпель. Форму можна надіти і неможливо зняти. І вся вітчизняна законотворчість останніх років працює на тих, хто її все ж таки не вдягнув.
Армія виявилася поза межами суспільного дискурсу. Тягарі війни нерівномірно розподіляються між тилом і фронтом. За останні два з половиною роки військові отримали посилення відповідальності за невиконання наказів. "Дефолтна" надбавка у 30 тисяч гривень була скасована. Прийняття закону про мобілізацію затягнулося, проходило безглуздо і зменшувало відповідальність. Обговорення демобілізації зникло з політичних промов ще півроку тому. Наразі всі дискусії зосереджені на тому, як правильно оформити правила економічного бронювання для цивільних осіб.
Правила життя в тилу залишилися майже незмінними в порівнянні з довоєнними часами. Промислова мобілізація не була впроваджена, а система обов'язкової військової підготовки для цивільних осіб також не була створена. Імпорт не підлягає обмеженням, немає жодних лімітів на споживання чи додаткових податків на війну. Завдяки підтримці західних партнерів Україна має можливість підтримувати стабільність економіки, уникаючи типових для війн такого масштабу сценаріїв.
Мова йде не стільки про те, що рівень життя в тилу не відповідає фронтовим умовам, скільки про те, що в умовах загальної небезпеки ризики розподілені нерівномірно. У ситуації повномасштабної війни захист держави повинен стати спільною справою. Проте складається враження, що цю відповідальність залишили виключно на плечах військових, які зараз спостерігають за тим, як влада формує систему економічного бронювання. Якщо вам здається, що в армійських колах це інтерпретується як легалізація відкупу, ви абсолютно праві.
Можна зрозуміти бізнес, який хоче зберегти кваліфікованих співробітників. Можна зрозуміти владу, якій потрібно звести бюджетні доходи з видатками. Зрозуміла навіть логіка тих, хто не хоче служити і готовий за це доплачувати не воєнкому, а в бюджет. Але залишається запитання: а як у всьому цьому рівнянні планується врахувати інтереси тих, хто воює?
Війна за незалежність може перетворитися на конфлікт бідних, в якому заможні вирішили не брати участі. Мобілізація більше не буде випадковою або залежною від специфічних навичок армії. Економічне бронювання внесе для цивільних нові правила, які встановлять ціну за можливість уникнути військової форми. Проте, зрозуміло, що ніхто не планує запроваджувати тарифи для військових за можливість зняти цю форму.
Можна зазначити, що концепція "прейскуранту відкупу" була відома й раніше - і це дійсно так. Однак, якщо цей механізм буде закріплений у законодавстві, це стане сигналом того, що держава офіційно надає військовим статус "пригнчених". Служити будуть ті, хто перебуває у скрутному фінансовому становищі, і це буде безстроково.
Війна є випробуванням для нації на предмет її єдності. Вона виявляє, наскільки глибоко суспільство готове об'єднатися заради спільної мети, готове ризикувати заради спільного блага. Цей конфлікт показує, чи готові незнайомі один одному громадяни вкладати у спільну справу своє життя, здоров'я та ресурси. Тому перемога у війні часто стає для народу символом торжества і підтвердженням його самостійності.
Проте, щоб війна сприймалася як "загальна" та "народна", офіційні правила, що регулюють життя країни під час конфлікту, мають відповідати цим же стандартам. Якщо порушення цих правил стає не винятком, а новою нормою, то війна перестає бути спільною справою людей. Вона перетворюється на щось, що передається в аутсорсинг. "Ми сплатили за можливість ігнорувати вашу війну".
Війна вимагає єдності. Єдність виникає з усвідомлення справедливості. Справедливість визначається встановленням певних норм. Норми потребують відкритого обговорення. Проте, наразі влада віддає перевагу озвучувати правила лише для тилу. Вона мовчить про те, як виглядатиме майбутнє для тих, хто вже носить піксель. Влада уникає питань щодо термінів служби та демобілізації.
Однак, якщо на певну тему немає зручного вирішення, це не свідчить про відсутність правдивого. Навіть якщо прогноз виглядає песимістично, його потрібно висловити. Якщо ви не можете обіцяти нам нічого, окрім труднощів і зусиль, наберіться відваги і скажіть це.
Цілком можливо, що повномасштабна війна і справді не залишає місця для демобілізації. В моїй роті приблизно 70% служать з весни 2022-го, і якщо вони підуть, то рота перестане воювати. Можна припустити, що історія не знає прикладів запровадження термінів служби у війнах такої інтенсивності. Але всі ці аргументи сьогодні лунають у суперечках військових із військовими. Ті, кому належить розставити в цьому питанні крапки над і, вважають за краще відмовчуватися на непопулярну тему. А ті, кому належить ставити політикам першого ешелону питання про неї - забувають про це запитати.
Якщо наше бажання полягає в тому, щоб військові відчували ізоляцію, то в такому разі цю стратегію слід залишити без змін.
